Тема 4.1. Закономірності та етапи розвитку капіталістичної економічної системи

З точки зору формаційного підходу та відносин власності на засоби виробництва виділяється п’ять способів виробництва – первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний і соціалістичний (комуністичний). Капіталістичний спосіб виробництва виникнув (постав), ще на початку ХVІ ст. і продовжує залишатися провідною економічною формацією і в ХХІ ст.

Перша стадія розвитку цього способу виробництва одержала в політичній економії назву капіталізм вільної конкуренції. В літературі цьому капіталізму іноді дають й інші назви: класичний капіталізм, домонополістичний капіталізм, капіталізм вільного підприємництва, дикий капіталізм. Проте усі економісти згодні з тим, що певний історичний період існував капіталізм вільної конкуренції.

Починаючи вивчення теми, студент, перш за все, повинен засвоїти, що як економічний лад представляє собою капіталізм вільної конкуренції? Це така економічна система, яка характеризується приватною капіталістичною власністю на речові ресурси, використанням найманої праці та системи ринків чистої конкуренції. Конкурентний капіталізм, пише П.Самуельсон – це складний механізм мимовільної координації, що діє через систему цін і ринків, механізм зв’язку, який слугує для об’єднання знань і дій мільйонів різних індивідів. Зауважте, що радянські економісти вважали, що “капіталізм – остання експлуататорська формація, яка зародилась у надрах феодалізму…” Далі слід вивчити наступні ознаки капіталізму вільної конкуренції:

- приватна власність на засоби виробництва;

- система найманої праці;

- свобода підприємництва і вибору;

- ринкова система та вільна конкуренція;

- важлива роль прибутку;

- обмежена роль держави.

Після вивчення сутності капіталізму, необхідно звернути увагу на вияснені об’єктивних основ та шляхів виникнення і розвитку капіталізму. Капіталістичний спосіб виробництва почав зароджуватися у надрах феодалізму. Зростання продуктивних сил і розвиток суспільного поділу праці розширювали сферу товарного виробництва і підривали основи натурального господарства, на якому базувався феодальний спосіб виробництва. Розвивались міста, місцеві, а потім і національні ринки. Тим самим створювалися певні умови капіталістичного господарського укладу. Розклад феодальної системи господарства і початок капіталістичної ери наука відносить до ХVІ ст.

Капіталізм виник і розвинувся на базі простого товарного виробництва, проте, насамперед на базі міського ремісництва. Поглиблення майнової диференціації серед ремісників і розорення все більшої кількості господарств розширювали сферу застосування найманої праці. Важливу роль у виникненні капіталізму виконав купецький капітал. Важливо усвідомити й те, що процеси становлення капіталістичного виробництва прискорювались первісним нагромадженням капіталу. Ґрунтовий виклад сутності й історичної ролі первісного нагромадження капіталу зроблено К.Марксом.

Остаточно капіталістичний лад закріпив себе як нову суспільно-економічну формацію, що вийшла на історичну арену замість феодалізму під час переможних буржуазних революцій. У Нідерландах наприкінці ХVІ ст., в Англії у ХVІІ ст. у Німеччині – в середині ХІХ ст.

На початку останньої третини ХІХ ст. завершилась стадія капіталізму вільної конкуренції. Друга – монополістична – стадія розвитку капіталізму почалася на межі ХІХ і ХХ ст. і як ми вважаємо, завершилася у середині 30-х рр. ХХ ст. Третя (сучасна стадія розвитку капіталізму почала формуватися у середині 30-х рр. ХХ ст. і триває нині.

Марксистська політична економія відносить капіталізм до експлуататорської формації: “Капіталістичний спосіб виробництва – суспільний спосіб виробництва матеріальних благ, заснований на приватній капіталістичній власності на засоби виробництва і експлуатації найманої праці”. Теорію експлуатації найманої праці за капіталізму розробив К.Маркс. Навпаки, неокласична політична економія, як правило, принципово заперечує наявність елементів експлуатації найманої праці за капіталізму, особливо в період першої та другої фаз його розвитку.

Завершуючи розгляд капіталізму вільної конкуренції можемо зробити висновок, що на практиці його економічний лад побудований на приватній власності на речові ресурси виробництва, використанні найманої праці, системи конкурентних ринків, монопсонії на ринку праці та мотивуючого стимулу - прибутку.

У цій же темі вивчається економічна система монополістичного капіталізму, яка скоріше є теоретичною гіпотезою в тому розумінні, що чистого монополістичного капіталізму ні в якій країні капіталістичного світу не було. Проте очевидно, що була тенденція до створення такої специфічної економічної системи капіталістичної формації на рубежі ХІХ – ХХ ст; це дає підстави спеціально розглядати і вивчати даний етап у розвитку капіталізму в розвинутих країнах.

Монополістичний капіталізм – це економічний лад із системою великих і надвеликих підприємств, що уклали одним з одним різного роду угоди чи союзи, і як монополії займають панівне становище в економіці та ринках недосконалої конкуренції; стадія у розвитку капіталізму.

Потрібно розглянути економічні закономірності виникнення монополій. У цьому зв’язку слід вивчити такі явища, як процеси концентрації і централізації капіталу, які особливо швидко прогресували, починаючи з останньої третини ХІХ ст. Саме у цей період почали формуватися такі великі монополістичні об’єднання, які одержали назву трести, картелі, концерни, синдикати. В США перші трести почали виникати на початку 70-х рр. ХІХ ст, а в 1889 р. в обробній промисловості їх нараховувалася 185. У Німеччині уже в 1896 р. нараховувалось біля 250 картелів та ряд синдикатів. У Росії формувалися синдикати: “Продамет”, частка якого становила 70-80 %загально імперського збуту листового і універсального заліза, балок і швелерів, синдикат “Гвоздь”, що охоплював 32 заводи, синдикати “Кровля”, “Продвагон” тощо.

В США 1904 налічувалось 78 трестів, кожний з яких контролював не менше 50% того чи іншого товару, у тому числі 26 трестів – не менше 80% продукції.

Важливу роль у концентрації капіталу і формуванні монополістичного капіталізму виконало бурхливе акціонування капіталу і створення акціонерних товариств. Трести і синдикати, які з’явились ще на початку останньої третини ХІХ ст., являли собою великі акціонерні підприємства монополістичного і олігополістичного типу. Так, наприклад, нафтовий трест “Стандарт ойл оф Нью-Джерсі” концентрував у своїх руках контрольні пакети акцій понад 400 акціонерних підприємств, на частку котрих у 1904 р. припадало 84% перегонки нафти, 86% виробництва гасу, 9/10 транспортування нафти по трубопроводам т.д.

Вважається, що на рубежі ХІХ-ХХ ст. капіталізм вільної конкуренції поступився капіталізму недосконалої конкуренції. В економіці панівне місце посіли олігополії і монополії. Це означало, що на початку ХХ ст. у розвинених капіталістичних країнах утвердився монополістичний капіталізм.

Завершується тема вивченням сутності фінансового-монополістичного капіталу та фінансової олігархії.

Зміни, які відбувалися у сфері виробництва під впливом концентрації і централізації капіталу, сприяли виникненню таких самих процесів і в банківській сфері Почала зростати концентрація банківського капіталу. На рубежі ХІХ – ХХ ст. на зміну звичайним спеціалізованим банкам прийшли великі банківські корпорації.

Концентрація грошового капіталу в банках докорінно змінила їх становище і вплив. Це сприяло виникненню нових форм зв’язків між банками і нефінансовими корпораціями. Крім власне кредиту ці форми зв’язків включають систему участі в капіталі, особисту унію, управління капіталом за довіреністю і т.д. При цьому вирішальне значення має система участі в капіталі – взаємне володіння нефінансовими і банківськими корпораціями частками акціонерного капіталу. Створюється багатоступенева система володіння великими пакетами акцій, яка дозволяє обплутати мережею сіткою фінансової залежності цілі сфери економіки. Виникає фінансово-монополістичний капітал, тобто банківський монополістичний капітал, що зрісся з монополістичним капіталом нефінансових галузей економіки.

Основною формою фінансово-монополістичного капіталу є фінансові групи. Прикладом фінансової групи на початку ХХ ст. може бути фінансово-монополістична група Моргана (США). Морган був господарем стального треста, тримав у своїх руках велику мережу залізниць довжиною 75 тис. км. Контролював багато компаній і ряд трестів у самих різних сферах господарства, у тому числі і ряд великих банків.

Панування фінансово-монополістичного капіталу в капіталістичній економіці уособлює фінансова олігархія – капіталістична еліта, до якої належить верхівна монополістичної буржуазії, а також – провідні менеджери найбільших корпорацій. Представники фінансової олігархії є найбагатшими людьми капіталістичної країни, вони справляють великий вплив на економіку, що дозволяє через систему участі управляти гігантськими капіталами та розподільними відносинами.

Сучасний капіталізм де у більшій, а де у меншій мірі уже втратив класичні інституціональні ознаки. Є 6 основних інституціональних ознак чистого капіталізму: сьогодні кожна з них видозмінилась і помітно втратила капіталістичний характер. Проте якщо співставляти сучасні економічні відносини США і економічні відносини цієї країни у ХІХ ст., то незважаючи на значний соціально економічний прогрес економіка Сполучених Штатів все ще залишається капіталістичною, хоча певний етап соціалізації уже пройшла. Тому, такі країни як США, Франція, Великобританія, Японія все ще називаються капіталістичними. “Наша економічна система, - пише П.Самуэльсон, - це “змішана” система вільного підприємництва, економічний контроль в якій забезпечується з боку як суспільства, так і приватних інститутів”.

На сьогодні змішана економіка є вдалим варіантом соціально-економічного прогресу в країнах, які ще 300-400 років потому стали на шлях капіталістичного розвитку. “Змішана економіка. – пише відомий український політеконом С.М. Мочерний. – це модель соціально-економічного розвитку, що передбачає поєднання приватної і державної форм власності, плану і ринку, проведення інституціонально-соціальних реформ для побудови прогресивнішого ладу.

Виникає таке питання: чому в умовах капіталістичного способу виробництва виникає і прогресує змішана економіка, яка за своїм змістом є запереченням капіталізму? Причинами виникнення змішаної економіки є недосконалість і негативні соціально-економічні наслідки ринкової системи саморегулювання:

- зростання монополізації виробництва, капіталу, розподілених відносини і ринку, що порушує принципи економічної свободи, справедливого розподілу життєвих благ та веде до загострення суперечностей;

- необхідність посилення ролі держави як суб’єкта економічних відносин і їх регулятора;

- розвиток колективних форм власності, які звужують сферу існування індивідуальної приватної власності на засоби виробництва й обігу та на продуктивний капітал;

- необхідність розширення масштабів перерозподілу доходів з метою кращого задоволення соціальних потреб і соціального захисту населення, що живе за межею бідності.

Далі слід звернути увагу на те, що існують різноманітні національні моделі змішаної економіки. ЇЇ характер визначають засоби та форми, методи і знаряддя реалізації певної мети в кожній конкретній країні.

Соціально-економічною основою сучасної змішаної економіки є взаємодія і взаємозв’язок двох провідних секторів економіки – приватно – колективного (акціонерного) та державного, які складаються з різних соціально-економічних укладів Соціально-економічний уклад представляє собою цілісну систему виробничих відносин визначеного типу, або відносини, які утворюють суспільну форму виробництва та господарювання.

Вважається, що в сучасних змішаних системах співіснуючими укладами є дрібнотоварний, акціонерній, колективно-приватний, державний і соціалістичний, але пануючим, визначальним залишається капіталістичний уклад, що базується головним чином на основі групової капіталістичної (корпоративної) власності.

У змішаній економіці капіталізму складається новий механізм господарювання, який поєднує в собі стихійне саморегулювання і свідоме регулювання. Це об’єктивно потребує нових форм організації та управління виробництвом, його регулювання і планування на макрорівні. Практикою, а відповідно, економічною теорією переконливо аргументована необхідність державного втручання в ринкові економічні відносини.

Історія свідчить, що активний прояв регулюючої економічної функції держави відбувається на етапі виникнення монополії, яка втручається в механізм саморегулювання й обмежує його. Проте монополія у своїй виробничій і ринковій діяльності переслідує свій інтерес, який часто суперечить суспільному. Держава вимушена проводити антимонопольну політику і під тиском нових продуктивних сил регулювати економіку і захищати національні інтереси. Виникає новий господарський механізм – змішаний ринково-державний. Ринок стає регульованим і збоку монополії і, що головне, з боку держави. Водночас посилюються соціальні функції держави: звуження соціально-економічної диференціації суспільства, демократизація суспільства, демократизація відносин власності, розвиток трудових відносин, перетворення людини, з чинника виробництва (“людини економічної”) у всебічно розвинену особистість з новою роллю не тільки у виробництві, а й узагалі в суспільстві(“людину творчу”).

При цьому зверніть увагу на таке визначення: сучасна змішана економіка і є регульованою соціально орієнтованою ринковою економікою, коли на перше місце виходить дійсно задоволення зростаючих соціально-економічних потреб кожної людини і суспільства.

Особливим сектором сучасної змішаної економіки є панівне становище в недержавному секторі монополій та олігополій. Правда, в сучасних умовах класичні монополії у прямому розумінні зустрічаються рідко. Проте їх “сестри” – олігополії – дуже розповсюджене явище в будь-якій розвиненій країні. Якщо чотири найбільших підприємства контролюють 40% загального обсягу ринку і більше, то галузь вважається олігополістичною. Це юридично. А фактично така галузь є монополізованою, бо, як відомо, якщо в галузі декілька потужних корпорацій, то вони координують свої зусилля таким чином, щоб діяли умови, подібні до картельних угод.

При цьому, як показують факти, процес концентрації і централізації продовжується, в тому числі на рівні величезних фірм. Зараз, на наш погляд, процеси монополізації економіки продовжують бути провідними.

Звертаємо увагу на те, що в змішаній економіці капіталізму зберігаються фінансово-монополістичні групи. Вони займають вирішальні позиції в економіці, мають тісний зв’язок з державою, суттєво впливаючи на її внутрішню та зовнішню політику.

Сьогодні в США отримали розповсюдження два основних типи фінансово-промислових груп (ФПГ), якою вибудовується вся група. У першому випадку ядром ФПГ виступає банківський холдинг, у другому – виробничо-технологічний комплекс.

Вивчаючи проблеми панування в сучасних умовах фінансової олігархії, звертаємо увагу студентів на те, що західні дослідники цей термін (“фінансова олігархія”) не уживають. Натомість використовують такі поняття як “бізнес- еліта”, “корпоративна еліта”, “функціональна еліта в економіці”. Вважається, що визначення “функціональна еліта” близьке до визначення в нашій політекономічній літературі фінансової олігархії.

Далі слід ознайомитися з такими видами олігархії, як однорідна і диференційована, плюралістична і корпоративна чи планова. В Україні, як показано в складається олігархія типу корпоративної (класової) демократії. Вона означає, що монопольні групи – клани – ведуть постійну боротьбу за доступ до державних ресурсів, застосовуючи при цьому всі можливі методи та ігноруючи будь-які правила гри. Ця боротьба має не економічний і яскраво виражений силовий характер (застосування адміністративних, податкових, правоохоронних і кримінальних структур).

Майбутнє олігархії в Україні таке. Якщо наша країна вибере шлях плюралістичної демократії, то “олігархія” зникне як явище, і “олігархи” стануть повноправними суб’єктами здорової конкурентної ринкової економіки. Саме слово втратить негативний зміст, і замість нього вживатимуть терміни на кашталі – бізнес-, техно- чи фінансова еліта.

Продовжуючи вивчення теми, потрібно вияснити зміст революції в трудових відносинах у розвинених західних країнах. Нагадаємо, що революція у відносинах найманої праці почалася в 30-х рр. ХХ ст. “зверху”, за ініціативою американського президента Р.Рузвельта в процесі здійснення ним “Нового курсу”.

Складовими нового курсу в системі трудових відносин були:

- право робітників на організацію профспілок і укладання колективних договорів;

- уведення мінімальної заробітної плати і допомоги по безробіттю;

- прийняття закону про соціальне страхування;

- участь держави в регулюванні заробітної плати;

- право робітників на проведення страйків.

Діяльність профспілок і введення системи колективних договорів в усіх галузях економіки та більшості підприємств привели до поступової ліквідації монопсонії на ринку праці, а рівень заробітної плати поступово почав відповідати конкурентній заробітній платі, тобто реальній вартості робочої сили.

Завершити вивчення теми потрібно виясненням перспектив розвитку сучасного капіталізму, який все більше стає соціально орієнтованою ринковою економікою. При цьому перш за все слід звернути увагу на значних змінах, що відбуваються у відносинах власності і які зараз базуються на акціонерній власності. Змінюється як юридична форма акціонерної власності, так і її соціально-економічний зміст.

Позитивні зміни у відносинах власності в поєднанні з об’єктивною необхідністю соціальної орієнтації сприяють соціалізації економіки розвинених країн Заходу.

Таким чином, змішана економіка в сучасних розвинених капіталістичних країнах є перехідним етапом від переважно капіталістичної до некапіталістичної.