Аналіз грошового обігу та фінансово-кредитної системи

Для керівництва системою господарства і виробничи­ми відносинами держава, як і в попередні десятиліття, ви­користовувала різного роду організаційно правові мето­ди, форми і стимули, що в сукупності складали господар­ський механізм управління економікою. До його структури входили:

1) планування на рівні держави;

2) планування на рівні підприємств і організацій;

3) ціноутворення;

4) економічне стимулювання;

5) фінансово-кредитний механізм;

6) господарські правовідносини та інше.

У розглянутий період усі ланки господарського меха­нізму модернізуються. Та відсутність системи ринку і ре­альних ринкових відносин робили цю модернізацію мало­ефективною. В структурі господарського механізму суттє­ву роль у справі підтримки існуючої господарської системи відігравали фінанси і кредит. Серцевиною фінансової сис­теми є бюджет. Його прибуткова частина формувалась, в основному, на основі платежів з прибутку та податку з обо­роту державних підприємств, прибутків кооперативних ор­ганізацій і колгоспів та державних податків з населення. Переважали надходження з державних підприємств, з яких отримувалось 45% прибутку. В умовах економічного екс­перименту, з середини 80-х років ситуація дещо змінилась. З державного прибутку підприємству залишалось 70%, державі – 30%. Необхідно відзначити, що сума прибутку, що залишалась на підприємстві, шляхом директивних указі­вок розділялась, в свою чергу, ще на дві частини: 45% за­лишку йшло на техніко-економічний розвиток господарс­тва, а 25% – на матеріальне заохочення, при чому, в основному, керівництва.

З 1970 р. були внесені зміни до порядку оподаткування колгоспів. Податки визначались не на основі єдиних ста­вок, а залежно від рівня рентабельності. Якщо врахувати, що переважну частину колгоспів складали нерентабельні господарства, то можна прийти до висновку, що їхні вне­ски в бюджет були мінімальними.

Що стосується такої статті доходів бюджету як подат­ки з населення, то вони значно зросли: з 1,1 млрд. крб. у 1970 р. до 2,4 млрд. у 1985 р. Видаткова частина бюджету України характеризувалась значним збільшенням витрат на розвиток промисловості та будівництва. В 1970 р. на ці потреби було направлено 6185 млн. крб., а в 1985 р. 16964 млн. крб. Про рівень раціональності використання цих коштів опосередковано свідчить кількість нерентабельних промислових (70%) та незавершених будівництвом під­приємств у господарському комплексі республіки. Анало­гічна картина спостерігалась з видатками на розвиток сіль­ського господарства. Прямі капітальні вкладення колгос­пів з бюджету не фінансувались. Поступово зростали і витрати бюджету на утримання бюрократичного апарату.

Кредитна система України в той час включала систему Держбанку, Будбанку, Банку зовнішньої торгівлі і ощад­них кас. Провідна роль належала системі Держбанку. Що­річно він кредитував підприємства, організації, колгоспи на суму 245 млрд. крб. Видавались короткострокові та до­вгострокові кредити. Колгоспи використовували одержа­ні кошти на будівництво тваринницьких комплексів, за­купку сільгосптехніки та їх заборгованість цій установі поступово зростала. В 1982 р. її частина у сумі 619 млн. крб. була списана, а частина, у сумі 863 млн. крб., відстрочена.

В умовах перебудови промислові підприємства, що бу­ли переведені на самофінансування, затрати на капітало­вкладення здійснювали, в основному, за рахунок власних коштів І лише при їх нестачі – за рахунок банківсь­ких кредитів. Банк контролював цільове використання коштів і при порушенні встановлених правил мав змогу вжити до порушника ряд санкцій.

Фінансово-кредитна система України в цілому сприяла розвитку народногосподарського комплексу, але її раціо­нальність, на жаль, була суттєво обмежена специфікою господарського ме­ханізму командно-адміністративної системи управління.