Історико-економічний аналіз розвитку транспортної системи

У 1980 р. структура транспорту України з точки зору питомої ваги підгалузей в загальному обсязі основних фондів мала такий вигляд: залізниці займали перше місце – 38,2%, морський транспорт – 10,9%, авто­мобільний – 8,2%, газопровідний – 5% та річковий – 1,6/% та інші види транспорту. Тільки за 1971-1985 р.р. у розви­ток галузі було вкладено 31,5 млрд. крб. За загальною довжиною шляхів залізничний транспорт нашої країни займав четверте місце в світі після США, Росії та Канади. У розглянутий період протяжність залізниць продов­жувала зростати та активно добудовувались нові лінії сполу­чення. Для розвантаження окремих напрямків будувались також другі колії. Парова тяга поступово замінялась тепловозною і електрично­го. Були повністю електрифіковані такі важливі магістра­лі, як Донбас – Криворіжжя, Донбас – Сизрань, Донбас – Москва, Донбас – Київ – Львів та інші. В результаті значно підвищилась швидкість руху та вантажопідйом­ність потягів. Разом з тим, темпи будівництва нових і додаткових колій, складське господарство станцій відста­вали від потреб господарського комплексу республіки. Це, в свою чергу, викликало напруження у вантажоперевезеннях та пасажироперевезеннях.

Вдосконалювалась структура морського торгового фло­ту. Витіснялись судна, що працювали на вугіллі. Росла кількість транспортних засобів з паротурбінами і двигу­нами внутрішнього згорання. Посилилась внутрішня спе­ціалізація флоту. Почали використовуватись ліхтерово­зи, судна з горизонтальним завантаженням, на підводних крилах, танкери-гіганти. На півдні України з’явились нові морські порти: Іллічівськ і Южне. Були суттєво розширені порти в Одесі, Миколаєві, Жданові (Маріуполі), Рені та Ізмаїлі. Па­ралельно проходили позитивні зміни у річковому транс­порті. Здійснювалась дизелізація суден, вантажний флот поповнювався теплоходами і суднами типу «річка-море». Впровадженню останніх сприяло завершення будівницт­ва Канівського водосховища, яке поглибило фарватер Дніп­ра до 3,5 метрів. Все це сприяло активізації вантажопе­ревезень і певному зниженню їх вартості. Важливі структурні зміни мали місце також в автомо­більному транспорті. На зміну малоефектив­ним маркам вантажних машин прийшли нові з більшою вантажопідйомністю та швидкістю (КамАЗ, МАЗ-500, КрАЗ та ін.). Крім того, суттєво зросла частка великовантажних автомобілів. Так, почали активно експлуатуватись нові кар’єрні машини вантажопід­йомністю у 120 т. Були сконструйовані спеціальні само­скидні автопоїзди потужністю 75 т. (для гірничорудної промисловості). Слід сказати, однак, що якість нових ма­шин була не завжди достатньою. Відставала ремонтна ба­за. Більшість машин використовували марки бензину з підвищеним вмістом шкідливих речовин.

Суттєві зміни мали місце в трубопровідному транспорті. Введення в дію газопроводу Уренгой-Помара-Ужгород дало можливість газифікувати 428 українських міст і сіл. Через територію України пройшов також нафто­провід «Дружба», що дав можливість зберегти кошти на автомобільних і залізничних перевезеннях нафти. Одно­часно на території республіки будувались магістралі від нафтових родовищ до нафтопереробних заводів та центрів споживання нафтопродукції. Були побудовані нафтопро­води Снігурівка-Одеса. Лисичанськ-Кременчуг, Лисичанськ-Нижньодніпровськ, Лисичанськ-Луганськ та інші. Введення в дію цих магістралей вивільнило значну кіль­кість традиційного транспорту та певною мірою зменши­ло собівартість нафтопродуктів. Позитивна дія цього фак­тора особливо посилилась з ростом діаметру трубопрово­дів і ростом пропускних можливостей з 25-30 млн. т. до 45-90 млн. т. на рік.