Структура економіки країн на сучасному етапі

Для постіндустріального суспільства характерним є економічний розвиток, який базується на продукуванні гармонізованих знань з використанням потужних інформаційних технологій. Водночас “традиційні” фактори для доіндустріального та індустріального типу – природні ресурси та капітал не втрачають актуальності, хоча і є обмеженими (вичерпними), порівняно з інформацією та знаннями.

Інформація і знання докорінно змінюють структуру економіки, місце і роль людини у виробництві та суспільстві. Під час переходу від індустріального до постіндустріального типу економічного розвитку спостерігаються такі зміни:

– у структурі економіки – матеріальне виробництво швидко замінюється сферою послуг (нематеріальним виробництвом). У США, Японії та Німеччині у сфері послуг зайнято 60–70 % економічно активного населення ;

– місце та роль людини у виробництві та суспільстві – від “економічної людини” (homo economicus) до “творчої людини” (homo creator) ;

– інтелектуалізація та інформатизація усіх сфер діяльності. За прогнозними оцінками, протягом наступних 20–25 років для країн-лідерів індустрія інформації стане провідною галуззю національного господарства з 15–20 % рівнем зайнятості населення.

Моніторинг рівня технологічного розвитку суб’єктів світової економіки системно здійснюють Міжнародний інститут розвитку менеджменту (Лозанна, Швейцарія) та Міжнародний економічний форум. Результати їх досліджень дають змогу сформувати карту сучасного світу:

– приблизно 15 % населення (так званий “золотий мільярд”) мешкає у розвинених країнах, в яких відбувається становлення постінформаційного суспільства;

– приблизно половина населення живе за індустріального способу виробництва ;

– майже третина жителів світу – проживають у країнах і у відсталих районах окремих країн, які перебувають на доіндустріальній стадії суспільно-економічного розвитку з притаманною їй формою існування – взаємодією з природою, використанням природних джерел енергії (сила людини та тварин, енергія сонця, вітру і води), примітивними способами виробництва, що визначають і його обмежені обсяги, і незадовільні умови життя та праці.

У результаті становлення постіндустріального суспільства спостерігаються якісні зміни у структурі національної економіки , які проявляються у формуванні новітніх інноваційних галузей економіки та “відмиранні” технологічно застарілих галузей.

Класичні напрями дослідження структури національної економіки такі:

1) галузева структура економіки, тобто пропорції галузей за їхнім внеском у ВВП;

2) технологічна структура економіки, тобто пропорції виробництв з різними рівнями технологічності.

Нижче наведено модель збалансованоїгалузевої структуринаціональної економіки, яка характерна для більшості провідних країн світу на початку нинішньої світової кризи:

- Переробні галузі промисловості – 20 %

- Фінансова сфера – 25 %

- Сфера послуг – 22 %

- Інші галузі національної економіки – 33 %.

Сучасна “типова” стійка національна технологічна структура оцінюється, відповідно до прийнятої Європейським Союзом в 2007 р. класифікації виробничих структур. Її вигляд такий:

– близько 50 % – сумарна частка високотехнологічних (20 %) та середньо технологічних (30 %) виробництв;

– приблизно 50 % – сумарна частка низькотехнологічних (30 %) та середньонизькотехнологічних (20 %) виробництв.

Національну економіку України можна охарактеризувати такими рисами: технічна та технологічна відсталість, значний фізичний та моральний знос основних фондів, низький рівень використання виробничих потужностей, висока матеріало-, енерго- та ресурсоємність, відсутність або низький рівень інноваційної діяльності.

Відсутність прогресу в освоєнні та впровадженні новітніх технологій заважали підвищенню конкурентоспроможності промисловості, що певною мірою спричинило глибоку структурну кризу та спад виробництва. За часи незалежності України найбільш технологічно деградували великі високотехнологічні комплекси (авіабудування, електронна промисловість, радіоелектроніка, верстатобудування, приладобудування тощо), потенціал яких мав би стати підґрунтям економічного розвитку країни.

Провідні країни світу пов’язують майбутнє економічне зростання з NBIC-конвергенціями (по перших буквах галузей: N -нано; B -біо; I -інфо; C –когно – від лат. соgnitіо — пізнання), тобто з (нанотехнологіями, біотехнологіями, інформаційними технологіями, когнітивною наукою), економічне зростання України все ще залежить від кам’яновугільних та залізорудних пластів Донбасу та Криворіжжя. Такі базиси стимулюють сировинну спрямованість розвитку національної економіки України та підвищують залежність від динаміки цін на світових сировинних ринках (металургійної та хімічної продукції, зерна, соняшнику тощо).

Структура національної економіки України не відповідає критерію стійкості технологічної структури національної економіки саме в “технологічній” частині. Частка високотехнологічних виробництв становить близько 5 % (в 4 рази менше), сумарна частка високотехнологічних та середньовисокотехнологічних виробництв – близько 25 % (в 2 рази менше за наведену вище модель).

Серед галузей національної економіки, які належать до високотехнологічних виробництв, в Україні розвиваються такі:

– високотехнологічні: мікробіологічна промисловість та виробництво медичної техніки, питома вага яких не перевищує 1 % у структурі національної економіки;

– середньовисокотехнологічні: електротехнічна промисловість, верстатобудівна та інструментальна промисловість, приладобудування, виробництво побутових приладів і машин, авіаційна та космічна промисловість, хіміко-фармацевтична та поліграфічна промисловість, питома вага яких в структурі національної економіки– 5 %.

Ступінь зносу основних засобів виробництва загалом в Україні у 2009 р. перевищував 60 %. Найвищий рівень зносу: в промисловості – 61,8 % (переробна промисловість – 64,9 %) та на транспорті – 83,9 %, що є основним чинником депресивного стану економіки.

Щоб увійти до кола розвинених країн світу, Україна має подолати технологічне відставання і розрив у рівні розвитку з іншими країнами та створювати передумови для наближення пріоритетних галузей до «економіки знань».