Тема 2 Антикризова діяльність підприємства

1.Поняття "криза" в діяльності підприємства. Причини, прояви, класифікація криз на рівні підприємства.

2.Банкрутство підприємства як результат розвитку кризових явищ в його діяльності. Юридичний аспект банкрутства. Фінансово-економічні передумови та наслідки виникнення банкрутства. Види банкрутства підприємства. Цілі та форми санації підприємства.

3.Роль економічної безпеки підприємства в системі його антикризового управління. Об'єкт, суб'єкт і предмет економічної безпеки. Поняття та види ризиків.

4.Інструменти антикризового управління на підприємстві. Заходи антикризового державного регулювання.

1.Термін "криза" походить від грецького — різкий перелом, тяжкий перехідний стан, крайня точка падіння, гостра нестача, невідповідність.

В економіці термін "криза" набув поширення насамперед у зв'язку з концепцією циклічності розвитку економічних систем.

Циклічність - це об’єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Характерна риса циклічності - її прогресивність, тобто рух економіки не по колу, а по спіралі. Циклічність можна розглядати як один зі способів саморегулювання ринкової економіки.

У теорії цикл трактується як період розвитку економіки від початку однієї кризи до наступної.

Економічний цикл включає такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення ( підйом), яке знаходить остаточне відображення у новій кризі.

Фази циклу. 1. Криза – це різке порушення існуючої економічної рівноваги внаслідок різко зростаючих диспропорцій у процесі відтворення.

Усі кризи розрізняються між собою, бо кожна з них історично неповторна й індивідуальна. Найбільш відомою є світова криза 1929-1933 рр.

Основні ознаки прояву економічної кризи:

1. Перевиробництво товарів порівняно з платоспроможним попитом на них.

2. Різке падіння цін внаслідок перевищення пропозиції товарів над попитом на них.

3. Різке скорочення обсягів виробництва, бо під час падіння цін відбувається значне зниження прибутку фірм.

4. Масові банкрутства підприємств, бо через зниження прибутків підприємці ( особливо дрібні ) неспроможні сплачувати свої борги.

5. Значне зростання безробіття та зниження зарплати.

6. Потрясіння кредитної системи, що проявляється в різкому скороченні надання кредитів, масовому вилученні вкладів і банкрутстві банків, падінні курсу акцій та облігацій, через „омертвіння” капіталу у вигляді нереалізованих товарів відчувається брак грошових коштів для поточних платежів, тому швидко зростає плата за кредит – ставка позичкового процента тощо.

Криза завершується з початком депресії ( тупцювання на місці).

2. Депресія – це фаза циклу, яка виявляється в застої виробництва. Депресія представляє собою фазу ( від півроку до 3 років) пристосування господарського життя до нових умов і потреб, фазу набуття нової рівноваги.

Ця фаза має такі ознаки:

1. Відбувається просте відтворення, при цьому поступово реалізуються товарні запаси, які виникли під час кризи.

2. Призупинення різкого падіння цін.

3. Припинення спаду виробництва – обсяги виробництва дещо збільшуються, але ще не досягають до кризового рівня.

4. Падіння позичкового процента відбувається через те, що за умов скороченого виробництва маса грошового капіталу не знаходить застосування в промисловості, а отже стікається до банків, в результаті чого пропозиція капіталів зростає.

5. Рівень безробіття залишається високим, але стабільним.

6. Поступово зростає скупний попит і готуються умови для наступного пожвавлення виробничої та комерційної діяльності.

3. Пожвавлення– це фаза відновлення, яка розпочинається з незначного зростання обсягу виробництва ( у відповідь до зростання попиту ) і помітного скорочення безробіття. Ця фаза супроводжується: - деяким підвищенням споживчого попиту, - незначним підвищенням рівня виробництва, - починаються інвестиції підприємств в обладнання, будівництво, - скорочується безробіття, - поступово починають підвищуватися ціни на товари і послуги, - зростає позичковий процент. - починають зростати ціни на акції. Пожвавлення - це фаза відновлення, коли діловий світ наважується на перші кроки вперед і виявляється, що вони цілком виправдані. Умовно кажучи, пожвавлення завершується досягненням докризового рівня макроекономічних показників. Потім починається чисте зростання. Пожвавлення охоплює дедалі більше кількість галузей, втягуючи в новий виток спіралі нові капітали.

4. Піднесення (підйом)– це така фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг попереднього циклу і зростає високими темпами. Будуються нові підприємства, підвищується зайнятість, збільшується попит на капітальні й споживчі блага, доходи і прибутки, стрімко зростають курс акцій й інших цінних паперів, відсоткові ставки, ціни і зарплата. Таким чином, розпочинається справжній економічний бум, швидке економічне зростання, яке, проте, уже закладає основу для наступної нової кризи. На фазі піднесення посилюються диспропорції, закладені на фазі пожвавлення. Водночас наростає напруженість банківських балансів, збільшуються товарні запаси. Економіка підходить до наступного витка.

Кризові явища в діяльності підприємства є моментом різкого загострення суперечностей, які виникають у процесі взаємодії окремих елементів мікроекономічної системи (підприємства) між собою та із зовнішнім оточенням.

Такі суперечності виникають між:

· кількісними та якісними характеристиками продукції (товарів, послуг) та відповідними характеристиками ринкового попиту;

· можливою та необхідною виробничою потужністю підприємства;

· необхідним обсягом ресурсів, що споживає підприємство, та можливістю їх залучення, цінами пропозиції та попиту на них;

· ринковою вартістю продукції та обсягом витрат, які виникають у процесі виробництва і мають бути компенсовані за рахунок отриманого доходу;

· між фактичним та плановим розподілом прибутку підприємства на виробничий та соціальний розвиток.

Накопичення суперечностей призводить до порушення рівноваги економічної системи . Як наслідок, спочатку погіршується, а потім поступово втрачається життєздатність підприємства, можливість повернення до рівноважного стану, виникає дефіцит ресурсів або можливостей підприємства для подальшого розвитку.

Причина появи кризових явищ у діяльності суб'єктів господарювання прихована в самому ринковому господарстві, викликана постійною зміною ринкових орієнтацій споживачів, невизначеністю економічної поведінки контрагентів підприємства, необхідністю постійного коригування основних елементів та функціональних підсистем самого підприємства з метою забезпечення адекватності вхідним та вихідним параметрам розвитку системи в цілому. Суттєвим чинником є несприятливий вплив зовнішнього оточення.

Первинним зовнішнім проявом виникнення кризи є формування стійкої тенденції руху поточних витрат у бік збільшення, а обсягу доходів та прибутку - у бік зменшення. Природним наслідком такого стану є порушення необхідного співвідношення між генеруванням підприємницького доходу (прибутку) та вартістю залучених ресурсів, між грошовими надходження та грошовими витратами, між власним та позиковим капіталом. Подальше поглиблення кризи характеризується катастрофічним (істотним) погіршенням усіх показників господарської діяльності підприємства (як кількісних, так і якісних).

Можливо виокремити сутнісні ознаки кризи на рівні підприємства:

- криза віддзеркалює сутність та характер протиріч, які накопичені в межах підприємства і потребують свого розв'язання для забезпечення подальшого функціонування;

- криза підприємства являє собою процес (а не явище), у якому можуть бути виокремленні певні стадії, які відрізняються тривалістю, інтенсивністю прояву, потребою в управлінні;

- криза є об'єктивним економічним процесом, який розглядається не тільки як об'єктивно невідворотний, але і як об'єктивно необхідний, оскільки носить не тільки руйнівний, але і оздоровчий (поновлювальний) характер;

- криза носить циклічний характер, тобто виникає з певною періодичністю. Причому ця періодичність є індивідуальною характеристикою підприємства і не синхронізована в часі з циклами розвитку макрооточення підприємства (національна та світова економіка), хоча певним чином і провокується ними;

- виникнення кризи обумовлює певні загрози та ризики для процесу функціонування підприємства, а її проходження (подолання) має певні наслідки для подальшої діяльності підприємства — позитивні, якщо має місце розв'язання накопичених протиріч та забезпечення оновлення фундаментальних засад ведення бізнесу, або негативні, якщо наслідком кризи є призупинення діяльності підприємства, виникнення ситуації банкрутства, добровільна або примусова ліквідація суб'єкта.

Визначені сутнісні характеристики кризи є основою для класифікації криз, що можуть мати місце на рівні окремого підприємства.

Залежно від проблематики кризи прийнято виділяти: економічну, організаційну, технічну, технологічну, фінансову, виробничу, психологічну, кадрову та інш. у відповідних підсистемах підприємства.

Організаційні кризи виявляються як кризи організаційно-правової форми господарювання, стилю управління, розподілу функцій окремих структурних підрозділів тощо.

Причиною технічної кризи найчастіше є незадовільний рівень матеріально-технічної бази (обладнання), моральне та технологічне старіння основних засобів, їх псування або неефективне використання, що обумовлює неспроможність вироблення продукції, адекватної потребам ринку.

Технологічна криза виникає в разі недосконалої технології виробництва продукції, наслідком якої є втрата її конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Фінансова криза віддзеркалює протиріччя між фактичним станом фінансового потенціалу та необхідним обсягом фінансування.

Соціальні кризи виникають при загостренні протиріч в трудовому колективі підприємства, між окремими соціальними групами персоналу та менеджменту з приводу умов та оплати праці, стилю управління щодо вирішення соціальних проблем тощо.

Психологічна криза, що охопила персонал та власників підприємства, проявляється у вигляді масового стресу, паніки, страху за майбутнє, незадоволеності існуючим станом речей, рівнем захищеності тощо.

Залежно від масштабу кризи доцільно виокремлювати такі поняття: кризове явище, локальна та системна криза.

Під кризовим явищем розуміється стале погіршення окремого кількісного або якісного показника функціонування підприємства, яке має локальний та несуттєвий негативний вплив на процеси його життєдіяльності.

Локальна криза - сукупність кризових явищ, що мають автономну сферу прояву, виникли в окремій підсистемі підприємства (в межах окремих елементів, функцій, процесів), мають суттєвий негативний вплив, але не порушують життєдіяльність підприємства в цілому, наприклад криза збуту, криза діяльності, криза менеджменту, криза платоспроможності тощо.

Системна криза - критична за наслідками сукупність кризових явищ та сфер їх прояву, наявність якої призводить до недотримання параметрів життєздатності підприємства та кінцево - до його економічної загибелі: примусової чи самостійної ліквідації.

Залежно від характеру та наслідків використовуються такі поняття, як руйнівна та оздоровча криза.

Руйнівна криза має негативні наслідки для життєдіяльності підприємства, проявом яких є банкрутство з подальшою ліквідацією підприємства. Причиною руйнації є неспроможність підприємства до відновлення стану рівноваги, відновлення параметрів життєздатності.

Оздоровча криза має позитивні наслідки, проявом яких є відродження втраченої життєздатності підприємства та зростання ринкової вартості підприємства, його конкурентоспроможності, збільшення потенціалу розвитку шляхом усунення накопичених протиріч та формування нових засад ведення бізнесу в цілому та окремих бізнес-процесів.

Залежно від ступеня тяжкості прийнято розрізняти легку, тяжкута катастрофічну кризу, їх виокремлення залежить від ступеня порушення параметрів життєздатності, рівня ризику банкрутства та можливих наслідків для функціонування підприємства.

Залежно від періоду проходження використовуються: короткочасна криза та затяжна криза, яка в свою чергу може бути середньою (від року до 3-х) та довгостроковою (більше 3-х років).

Залежно від зовнішнього прояву стану кризи виокремлюються такі ознаки: прихована (латентна) та очевидна (явна) криза. У першому випадку зовнішніми спостерігачами та агентами зовнішнього середовища виникнення кризи не реєструється, оскільки відсутній негативний вплив на показники діяльності підприємства. При поглибленні кризи показники діяльності підприємства погіршуються, що поступово робить факт її наявності очевидним.

Залежно від стану проходження кризи використовуються: керована та некерована криза.

Керованою визнається криза, яка спровокована відповідними діями органа управління підприємства або його власниками для розв'язання їх стратегічних задач та реалізації інтересів: загострення та прискорене розв'язання протиріч, що гальмують нормальний прогресивний розвиток підприємства; банкрутство підприємства та цивілізоване очищення його від боргів "добанкрутного" періоду; ліквідація підприємства для вивільнення інвестованого капіталу з метою його подальшого використання в інших сферах підприємницької діяльності тощо.

Некерований стан течії кризи є результатом її випадкового виникнення або бездіяльності керівництва підприємства щодо спеціальних заходів антикризового керування для пом'якшення перебігу кризи, скорочення періоду проходження, мінімізації негативних наслідків для подальшої життєдіяльності (якщо вона планується).

2.Розуміння сутності та видового різноманіття криз є основою для розробки теоретичних засад антикризового управління підприємством та визначення особливостей його реалізації при виникненні певного виду кризи.

Зазначимо, що згідно з 4.2 ст.209 Господарського кодексу України банкрутством вважається нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як через застосування визначеної судом ліквідаційної процедури.

В цьому контексті в Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" вказується, що під неплатоспроможністю слід розуміти настання встановленого строку сплатити грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності. З наведеного визначення випливає, що банкрутство має економічний і юридичний аспекти.

З економічної точки зору банкрутство є неспроможністю продовження суб'єктом господарювання своєї підприємницької діяльності внаслідок її економічної нерентабельності, безприбутковості. Суб'єкт підприємницької діяльності має стільки боргів перед кредиторами і зобов'язань перед бюджетом, що коли їхні вимоги будуть пред'явлені у визначені для цього строки, то майна суб'єкта - активів у ліквідаційній формі - не вистачить для їх задоволення.

Юридичний аспект банкрутства полягає насамперед у тому, що у суб'єкта є кредитори, тобто особи, що мають підтверджені документами майнові вимоги до нього як до боржника. Це майнові правовідносини банкрутства, здійснення яких у встановленому законом порядку можуть призвести до ліквідації суб'єкта підприємницької діяльності.

До фінансово-економічних передумов виникнення ситуації банкрутства відносяться:

- зниження прибутковості, наслідком чого є дефіцит власних оборотних коштів та виникнення тотальної заборгованості;

- довготривала неплатоспроможність підприємства, причиною якої є низька ліквідність його активів;

- порушення фінансової стійкості підприємства. Сутність цього положення полягає в тому, що обсяг позикового капіталу підприємства значно перевищує обсяг його активів;

- значна незбалансованість упродовж тривалого періоду обсягів грошових потоків підприємства: значне перевищення обсягів від'ємного грошового потоку над позитивним.

Однак передумови, що можуть викликати фінансові ускладнення в діяльності підприємства, в значній мірі можуть бути нейтралізовані за рахунок ефективного фінансового менеджменту на підприємстві.

В умовах сьогодення інститут банкрутства є предметом регулювання держави, оскільки велика кількість підприємств-банкрутів має негативний вплив і на економіку держави в цілому:

· фінансово неспроможне підприємство може стати причиною виникнення серйозних фінансових ризиків для успішно діючих підприємств — його партнерів. Тим самим підприємство приносить шкоду своїм партнерам, а отже знижується загальний потенціал економічного розвитку держави;

· фінансово неспроможне підприємство ускладнює формування дохідної частини державного бюджету та позабюджетних фондів;

· підприємства згортають свою діяльність і сприяють скороченню чисельності робочих місць та кількості зайнятих у суспільному виробництві.