Витоки жіночих/гендерних досліджень як галузі знань

Іституціалізацію жіночих/гендерних досліджень і гендерної освіти можна вважати одним з найважливіших досягнень у розвитку західних університетів за останні 40 років. Вони виникли як відповідь на необхідність теоретичного осмислення проблем, пов’язаних з існуванням різних статей. Саме ці проблеми і склали когнітивну основу політичної практики жіночого руху і були розвинуті завдяки феміністичному дискурсу.

Політична складова жіночого руху поступово трансформувалися у академічну. Спочатку це були просто заходи з підвищення рівня самоусвідомлення жінок в рамках рухів за громадянські права і свободу слова. Жінки-студенти і професори регулярно збиралися в групи щоб обговорити свій суспільний, суто жіночий, досвід. Ці неформальні, свого роду “терапевтичні” групи мали, так би мовити, “сповідальний” характер, де жінки висловлювали своє невдоволення чоловіками та своїм становищем у суспільстві.

Проте жіночі, а потім і гендерні дослідження як напрям розвитку наукової думки виникли, насамперед, як критика патріархальних соціальних інститутів і традиційного («мужецентричного») знання з позицій феміністичної політичної філософії. Феміністська критика тогочасного когнітивного процесу і соціального знання була присутня вже у відомому дослідженні Симони де Бовуар «Друга стать», в якому вона писала, що « чоловіки зробили світ і продовжують представляти його зі своєї точки зору, яку вони видають за абсолютну істину» [1].

Це був не тільки критичний аналіз офіційних і традиційних підходів до вивчення людини і громадського життя з метою подолання "маскулінної сліпоти" у суспільних науках, але й більш складне і глибоке дослідження проблем, пов'язаних із соціальними відносинами статей. Ці дослідження радикально відрізнялися від традиційних робіт з «жіночого питання», у яких рольові відмінності і соціальна нерівність між статями в суспільстві розглядалися як такі, що випливають з біологічних відмінностей між ними, а не створюються культурою у процесі історичного розвитку. Феміністські дослідження започаткували використання гендерної перспективи, і в такій формі жіночі дослідження ставили перед собою дві важливих мети: 1) розвиток нового знання і нових навчальних програм, у фокусі яких були б жінки і проблематика статі як «соціального конструкту»; 2) використання нового знання для трансформації традиційних (мужецентричних) навчальних програм в університетах.

Жіночі дослідження стали частиною "боротьби жінок за самовизначення". Їх метою було "зрозуміти світ і змінити його" [2, 664]. При цьому "змінити світ" мали, по-перше, самі жінки з урахуванням інтересів своєї соціальної групи, по-друге, жіночі дослідження, а також навчальні програми і курси, побудовані на цих дослідженнях, які мали зайняти особливе місце в процесі революційних змін усіх сфер суспільства.

Ініціаторами руху за інтеграцію жіночих і гендерних досліджень в освіту стали, в першу чергу, викладачі історії, соціальної і культурної антропології, а потім літератури, психології, соціології. Цей процес особливо активізувався в середині 70-х рр. Переломним моментом у цьому процесі можна вважати 1974 р., коли в Англії проходила конференція Соціологічної асоціації на тему “Відмінності між статями в суспільстві”. Після неї жінки-соціологи стали інтенсивно розробляти нові курси, і багато в чому завдяки їхній активності жіночі студії сформувались як самостійна наукова дисципліна в університетах. Згодом і інші (численні) дисципліни стали «додавати» жінок або курси про жінок у розклад, вести пошуки "зниклих жінок" (Sh.Tobias) в історії, починати спроби "повернути жінкам історію, а історії – жінок" (J. Kelly).