Прагматизм як основа американської філософії

На відміну від цих філософських течій, прагматизм наголошує на процесі освіти і навчання. Педагогічні теорії прогресивізму і соціального реконструктивізму близько пов’язані з прагматизмом і були виділені з нього. Порівняно нещодавні філософії екзистенціалізму, філософського аналізу, соціального конструктивізму і пост виникли як новий доробок до скарбниці американської філософії педагогічної освіти.

Прагматизм (від грецького слова, що означає “добре зроблена річ”) виник як унікальна американська філософія наприкінці ХІХ ст. Такі освітні теорії, як прогресивізм, експерименталізм Джона Дьюї і соціальний конструктивізм згодом стали галузями прагматизму. Прагматизм зазнав великого впливу Гебарта Спенсера, особливо його концепції “позитивного” відбору змісту освіти й природного учіння. Прагматизм, або нео-прагматизм, заснований сучасною наукою і еволюцією, розвинув чітку емпіричну епістемологію, що відрізняється від ідеалізму і раціоналізму. Його темами стали “практичність”, “зміна”, “зростання” і “невпевненість”, на відміну від “порядок”, “кінечність”, “істина”, що переважали у старих системах. Нео-прагматисти наголошують на “незавершеності”, “випадковості”, “наслідках людського досвіду”, “широко відчиненому всесвіті” і “реконструкції людського досвіду”, “природному учінні”.

У той час, як ідеалізм, переніалізм і есенціалізм наголошують на необхідності засвоєння готових знань, то Дьюї акцентує на методології чи процесі розв’язку проблемних завдань. За Дьюї, учіння відбувається тоді, коли особа залучається до аналізу та розв’язання проблемних ситуацій. В експериментальній епістемології Дьюї учень, як індивід, або член групи, використовує науковий метод для вирішення як персональних, так і соціальних проблем.

Традиційні філософії ідеалізму і реалізму мали старанно розділену метафізику і епістемологію, а прагматизм (або експерименталізм) розглядає епістемологію як процес, в якому реальність повністю змінюється. Епістемологічна або пізнавальна ситуація постійно охоплює людину, організм і оточення. Людина взаємодіє з довкіллям для того, щоб жити, зростати і розвиватися. Ця взаємодія може змінити довкілля, і вона може також змінити і людину. Отже, знання – це згода між учнем і довкіллям. Кожна взаємодія може мати деякі узагальнюючі аспекти рис, що можна перенести до наступної взаємодії, але кожний епізод дещо відмінний. Тобто людина, як і довкілля, досвід чи згода постійно змінюється. Якщо реальність постійно змінюється, то курікулум, що ґрунтується на постійних реаліях, характерних для переніалістів чи есенціалістів, не можуть прийняти прагматисти. Те, що потрібно, є метод, що має справу з розумною зміною. Дьюї і його послідовники наголошують на методі розв’язання проблем як найефективнішому засобі для реалізації²². Для прагматиста освіта – експериментальний процес; це є метод, за допомогою якого розв’язуються проблемні ситуації, що виникають протягом взаємодії людей зі світом. Дьюї стверджував, що найвище зростання людина отримує, коли набуває досвіду взаємодії у розумній і рефлективній манері. Традиційні філософські перспективи, представлені ідеалізмом, реалізмом, переніалізмом і есенціалізмом недовірливо ставляться до інтердисциплінарного підходу в освіті на засадах нео-прагматизму. Вони переконані, що студент повинен спочатку оволодіти організованим змістом навчання предмета, перш ніж спробувати розв’язувати проблеми²³.