Соціал-конструктивізм і постмодернізм як філософія сучасної педагогічної освіти США

Якщо прихильники Дьюї, як прогресивні освітяни, підтримували метод проектів, педоцентризм, творчо орієнтованих педагогів, які наголошували на індивідуальності дитини, – в цей же час були також такі прогресивісти, яких особливо цікавила соціальна зміна. Цих прогресивістів називали соціальними реконструктивістами, вони наполягали на ідеї, що прогресивна освіта повинна зробити більше, ніж просто реформувати соціальний і освітній status quo; вона повинна прагнути створити нове суспільство. Хоча соціал-реконструктивізм став самостійною школою педагогічної філософії, його походження, однак, було оригінальною частиною прогресивного руху в освіті.

Соціальний реконструктивізм є філософією освіти, яка відстоює те, що людство перебуває в стані глибокої культурної кризи. Якщо школи відображатимуть домінантні соціальні цінності, які пропонують традиційні теоретики педагогіки, то тоді, за реконструктивістами, організована освіта може успадкувати і соціальні незгоди, які виступають симптомами поширених проблем і нещастя, що оточує людство. Реконструктивісти стверджують, що єдиною законною метою справді гуманної освіти є створення світового порядку, в якому люди контролюватимуть власну долю²⁴.

Реконструктивісти рекомендують вчителям критично ставитися до культури, в якій живуть, вони повинні шукати і виділяти головні сфери суперечностей, непослідовності і прагнути розв’язати їх. Нова освіта реконструйованого суспільства мусить визнати реальність взаємозалежного світу, що є інтернаціональним в своєму охопленні. Реконструктивісти прагнуть інтерналізувати навчальні програми так, щоб люди вивчали те, що вони живуть в єдиному глобальному світі. Реконструктивістська орієнтація відповідає програмам "освіти винагородження", шкільної інтеграції, двомовній і двокультурній освіті. Реконструктивісти підтримують міжнародні дослідження як засіб зменшення світового конфлікту. Вони стоять близько до ідей соціалістів-утопістів і футуристів.

Теорія соціального реконстрyктивізмy в кінці 1970-х – на початку 1980-их рр. набула назву "соціальний констрyктивізм", y якій наголошувалось на самостійній побудові, а не перебудові учителем власних професійних знань. Ключовим поняттям цієї популярної філософії навчання є так звані “місконцепції” студентів – їхні побутові уявлення про теорію навчання й виховання (або про будь-яку іншу теорію), які викладачі повинні виявити у своїх студентів, обговорити, визначити помилковість, і на засадах нових знань допомогти студентам сформувати нові, наукові (або “правильні”) концепції. За соціальним конструктивізмом, людину неможливо навчити, оскільки навчитися вона може лише сама. Однак педагог може допомогти студентові сформувати нові переконання на засадах осмислення ним або нею помилковості власних суджень або місконцепцій²⁵.

Велику роль у розвитку філософії соціального конструктивізму зіграв вплив ідей зарубіжних психологів – Ж.Піаже, Дж. Брунера, Л. Виготського, Дж. Шульмана та інших. Пізніше, під впливом когнітивізмy, а також популярних y цей час постмодерністських концепцій, теорію соціального констрyктивізмy стали називати "критичним соціал-констрyктивізмом", "постмодерністською філософією критичного констрyктивізмy" або просто "критичною педагогікою". Однак тут слід мати на увазі, що, на відміну від критичної педагогіки й постмодернізму (які визначають відносини й ставлення між викладачами і студентами), соціальний конструктивізм є теорією, що безпосередньо визначає етапи процесу засвоєння знань та вмінь або сутність процесу навчання.

Юрґен Габермас, Джин Френсис Льотард, Мішель Фоукаулт, Генрі Джіроукс, Річард Рорті, Майкал Еппл і Беррі Кепрол обговорювали різні аспекти ідеології, відомої як постмодернізм. Праці відомого теоретика-постмодерніста Річарда Рорті побудовані на ідеях Джона Дьюї ²⁶. Інші автори пропонують альтернативи до філософських ідей сучасної технологічної ери. Замість концепцій структури, догматизму, раціоналізму, модернізму, позитивізму та інших, що традиційно розглядають природу знань, постмодерністи пропонують невизначеність, сумнів, несистематичний виклад людської перцепції, свободу від будь-якої супервстановленої системи знань. Навіть мову та її структуру ці теоретики піддають сумніву через лімітований характер правдивого пізнання. Постмодернізм – це філософія, що інтегрує вільнолюбство екзистенціалізму, гуманізм прагматизму і критичну теорію марксизму.

Постмодерністи критикують будь-які універсальні пояснення упорядкованих систем, пропонуючи замість цього трансформативне звільнення, що включає турботи "марґіналізованих" людей (тобто тих, кого не завжди визнавали мислителі "основного потоку"). Встановлення такої диверситивності в теорії передбачає звільнення індивідів від проблем віку, класу, расових і етнічних упереджень. Розуміння почуттів, ставлень, бажань таких "відкинутих" індивідів досягається за допомогою методів мікророзповіді чи "орієнтованого" діалогу, що дає змогу вивчити їх "приховані" думки про освітню політику і боротьбу в шкільному довкіллі. Постмодерністи відстоюють "революційний мyльтикультyралізм ²⁷, заперечення культури Заходу і наголошення на важливості культур Африки, Латинської Америки, Австралії та ін., заперечення універсальних пояснень історії, неможливість дати остаточне визначення ідеям, проблеми, що не включаються у "домінантний концептуальний порядок" ²⁸, рух за громадянську освіту.

Як і прагматисти, постмодерністи розуміють демократію у постійній зміні. За Дьюї, зміна завжди превалює в демократії, вона надає демократії унікальності і здібності задовольнити вимоги інновацій у педагогічній теорії і практиці²⁹. Як і екзистенціалізм, постмодернізм шукає значення в ситуаційному контексті, текстурі, у зростанні самосвідомості. Марксистський заклик до звільнення від форм модернізму чи індустріалізму, що зазіхає на свободу людини, відображається у постмодерністському ставленні до постіндустріального віку чи глобальної ери інформаційної комунікації.

Постмодерністи прагнуть до побудови гуманного суспільства через уважне ставлення до всіх людей будь-якого рівня, статі, віку і раси. Вони прагнуть заново створити таку демократію, яка б досягла більшої економічної і соціальної справедливості. Сюзан Гекман, Кейт Кемпбел та інші дослідниці дуже актуального сьогодні у США фемінізму розглядають постмодернізм як корисну теорію, що встановлює альтернативу до орієнтованих на маскулінізм теорій технологічної ери ³⁰.