ПОНЯТТЯ І ВИДИ СУДОВИХ РІШЕНЬ.

При розгляді і вирішенні цивільних справ суд постановляє судові рішення, які викладаються у таких формах – рішення,ухвали, постанови (ч. 1 ст. 208 ЦПК).

Судовий розгляд, яким справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду, а у визначених законом випадках – постановленням ухвали суду. Рішенням суду дається відповідь на матеріально-правову вимогу позивача, пред’явлену до суду.

Перегляд судових рішень Верховним Судом України закінчується ухваленням постанови.

Значення судових рішень полягає в тому, що вони закріплюють владні повноваження суду щодо усіх питань розгляду та вирішення цивільної справи у суді.

Особливою формою рішення суду є судовий наказ, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 96 ЦПК.

Рішення суду є цивільним процесуальним актом, який підсумовує діяльність суду першої інстанції з розгляду та вирішення справи по суті. У рішенні відбивається уся проведена судом діяльність із дослідження та оцінки доказів, встановлення юридичних фактів, а також із застосування норм права до конкретних правовідносин та їх суб’єктів.

Залежно від способу захисту права і правових наслідків, які вони викликають, рішення суду (як і позови) поділяють на види:

рішення про присудження,

рішення про визнання,

конститутивні рішення.

Рішення про присудження спрямовані на зобов’язування сторони (правопорушника) вчинити на користь іншої сторони (особи, яка звернулась до суду за захистом свого порушеного, оспорюваного або невизнаного права чи інтересу) певну дію або утриматися від її вчинення (рішення про стягнення завданої шкоди, авторської винагороди, виселення з житла тощо).

Рішення про визнання – спрямовані на підтвердження наявності або відсутності між сторонами певних юридичних відносин, обставин чи юридичних фактів (рішення про визнання права власності, визнання правочину недійсним, визнання факту родинних відносин тощо).

Конститутивні рішення спрямовані на захист права особи шляхом зміни або припинення правовідносин між сторонами, наявність яких у тому вигляді, в якому вони існували на час пред’явлення вимоги, є порушенням права заінтересованої особи. Конститутивними будуть рішення про виділ частки зі спільного майна, припинення договору найму жилого приміщення, розірвання шлюбу тощо.

Рішення суду можуть бути поділені залежно від обсягу вирішених ними питань на основні (завершальні) і додаткові. Основними рішеннями повністю вирішуються всі правові вимоги, пред’явлені на розгляд суду. Такі рішення ухвалюються після безпосереднього розгляду справи по суті. Додатковими рішеннями вирішуються окремі правові вимоги, з приводу яких сторони подавали докази і давали пояснення, що не були розв’язані основним рішенням. Додаткове рішення ухвалюється у випадку неповноти основного рішення і є способом усунення недоліків рішення судом, який його ухвалив (ст. 220 ЦПК).

У ЦПК виокремлено також повне і неповне рішення. Так, у виняткових випадках залежно від обставин справи складання повного рішення може бути відкладено на строк не більше ніж п’ять днів з дня закінчення розгляду справи. Однак при цьому вступну та резолютивну частини (неповне рішення) суд повинен проголосити в тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи. Проголошені вступна і резолютивна частини рішення мають бути підписані всім складом суду і приєднані до справи.

Заочне рішення ухвалюється за результатами заочного розгляду справи у разі неявки в судове засідання відповідача за умов, визначених у ст. 224 ЦПК. Заочне рішення має відповідати вимогам, що встановлені ЦПК для рішення суду, із зазначенням строку і порядку подання заяви про його перегляд.

Суть судового рішення. Судове рішення є актом правосуддя в цивільних справах, у зв’язку з чим визначення його суті невіддільне від завдань і мети правосуддя, на досягнення яких воно спрямовано. Рішенням суду від імені держави усувається спір між сторонами, вирішується питання про захист прав, свобод чи інтересів фізичних і юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.