Ознаки деяких специфічних отруєнь та допомога при них

Отруєння метиловим спиртом. Симптоми: запаморочення, слаб­кість, головний біль, нудота, блювання; характерне раннє порушення зору з порівняно швидким настанням сліпоти. Стан сп'яніння звичай­но відсутній. Хворі неспокійні, згодом поступово входять у кому; зіниці


розширені, їх реакція на світло слабка, знижується температура тіла; шкіра холодна; тахікардія; зниження артеріального тиску, слабкий пульс; мимовільне сечовиділення та дефекація; смерть може настати при явищах зупинки кровообігу та дихання; спостерігається порушення зору, що призводить до сліпоти.

Перша допомога. Промивання шлунка. Введення великої кількос­ті рідини (давати багато пити), у тому числі харчової соди (3 % роз­чин). Як антидот доцільно застосовувати етиловий спирт (50—100 мл 30 % розчину). Останній сповільнює метаболізм метилового спирту та сприяє виведенню його із сечею та через легені в незмінному нетоксичному стані.

Отруєння етиловий спиртом (етанол, винний спирт). Симптоми: у важких випадках глибока кома; температура тіла знижена; шкіра хо­лодна, липка; обличчя червоне або синюшне; кон'юнктивний рефлекс та реакція зіниць на світло збережені, зіниці звужені; спостерігається блювання, мимовільні сечовипускання та дефекація; дихання негли­боке, іноді з порушенням амплітуди та ритму (за типом Чейн-Стокса); пульс прискорений, слабкий; артеріальний тиск низький; може розви­нутися набряк легенів (клекіт при диханні, піна з рота). Смерть настає через припинення дихання та кровообігу. При обстеженні важкоотруєного є можливість наявності травми, особливо черепно-мозкової.

Перша допомога. Промивання шлунка. Свіже повітря. Вдихання аміаку. Вживання в середину 5-Ю крапель аміаку з водою. При гіпере­мії (почервонінні) обличчя - високе положення голови (має бути майже вертикальним), на голову покласти лід. Показана тепла ванна з подаль­шим обливанням голови прохолодною водою.

Отруєння антип'ятнолем (містить дихлоретан, хлористий ети­лен). Симптоми: типова двофазна дія; спочатку (перша фаза) прояви наркотичного впливу: головний біль, запаморочення, нудота, блюван­ня, гіперемія (збільшення кровонаповненості), кон'юнктив; блідість шкірних покривів; іноді збудження; після прийому великих доз - втра­та свідомості. Смерть може настати внаслідок припинення дихання при зростаючих явищах серцево-судинної недостатності. Якщо хворий виходить зі стану наркозу, то розвивається друга фаза - гастроентеро­логічна. Спостерігається часте блювання, пронос, іноді з кров'ю, біль у животі. В цій стадії відбувається важке ураження печінки та нирок. Розвивається гостра печінково-ниркова недостатність із жовтяницею та відсутністю сечовиділення (анурією), що може спричинити смерть.

Перша допомога. При гострому інгаляційному отруєнні вивести хворого із забрудненого отруйними випарами приміщення, вдихати


кисень з вуглекислим газом. При потраплянні антип'ятнолю у шлун­ково-кишковий тракт слід промивати шлунок, сольові послаблюючі, сорбенти і госпіталізувати.

Отруєння антифризом (суміш етиленгликолю та пропіленгликолю). Симптоми. Перша стадія - людина відчуває сп'яніння, яке поступово посилюється; ейфорія, гіперемія обличчя; хитка хода, ме­тушливість; біль у ямці під грудьми, нудота, блювання. Через 6-8 год розвивається друга стадія - нервова, мозкова; іноді велике збудження, потім затьмарення свідомості; кома; напруженість потиличних м'язів; у важких випадках - відсутність рефлексів, зіниці не реагують на світ­ло; мимовільне сечовипускання та дефекація, глибоке шумне дихання. Ця фаза може закінчитися смертю. У легких випадках отруєння свідо­мість поступово прояснюється, загальний стан поліпшується, і хворий одужує, а у важких - через 2-4 дні, іноді й пізніше розвивається третя стадія - гострої печінково-ниркової недостатності. Погіршується, а зго­дом і зовсім припиняється виділення сечі. Сильна спрага. Зростає арте­ріальний тиск. Відчувається різкий запах сечовини з рота. Одночасно збільшується печінка, може з'явитися жовтяниця. Наступає смерть.

Перила допомога: промивання шлунка 2 % розчином гідрокарбо­нату натрію з подальшим введенням послаблюючої солі (ЗО г сульфату натрію), сорбентів. Введення великої кількості розчину гідрокарбонату натрію, 50-100 мл 30 % розчину етилового спирту. В харчовому раціо­ні різко обмежити білкові продукти.

Кислоти міцні: азотна, сірчана, соляна, «царська горілка» (суміш соляної та азотної кислот), паяльна кислота (розчин хлористого цинку в соляній кислоті), оцтова кислота (оцтова есенція).

Симптоми: слизова оболонка губ, порожнина рота та зіва, задня стінка глотки обпечені, набряклі, місця опіків покриті нальотом, стру­пи різного забарвлення залежно від кислоти, яка викликала опік (сіро-чорний при опіку сірчаною кислотою, жовтий - азотною, білуватий - соляною, світло-сірий або бурий - оцтовою), часто бувають опіки шкіри обличчя біля рота, шиї. Спостерігається біль у місцях опіку; ков­тання та проходження страви (навіть рідини) стравоходом різко боліс­не, спочатку сильно утруднене (іноді до повної непрохідності) через набряк слизової стравоходу та його спазму; посилене слиновиділення; блювання кислими масами із домішками крові; потерпілий збуджений, стогне; різкий біль у підложечній ділянці; може розвинутись шок; час­то спостерігаються опіки дихальних шляхів із набряком надгортанни­ка, гортані, трахеї; підвищується температура тіла.


При важких отруєннях оцтовою кислотою виникають симпто­ми гемолізу (руйнації еритроцитів), жовтяниця, гостра ниркова недо­статність. Смерть може наступити внаслідок ниркової недостатності, асфіксії або від опіків та набряку дихальних шляхів.

Перша допомога. Обережне промивання шлунка невеликими, до 300 мл, порціями холодної води. Домішки крові не є перешкодою при цій процедурі. За можливістю - медикаментозне знеболення ін'єкція­ми наркотичних засобів. При попаданні кислоти на шкіру - змивання струменем води, сірчану кислоту слід до промивання зняти шматочком бинта. Рекомендується ковтати шматочки льоду, класти лід на живіт, по­лоскати порожнини рота та горла слабкими розчинами дезінфікуючих засобів (фурациліну, соди, риванолу).

Луги їдкі:їдкий натр (гідрат окису натрію, каустична сода), їдкий калій (гідрат окису калію), вапно. Отруєння лугами призводить до важ­чого місцевого ураження, ніж кислотами, але їх резорбтивна дія порів­няно невелика. Допомога така ж, як при отруєннях кислотами. Мідний купорос (мідь сірчанокисла) діє місцево, подразнюючи та припікаючи; є сильною гемолітичною отрутою.

Симптоми: нудота, блювання виділеннями зеленого кольору, від­чуття металу в роті, біль у животі, часті рідкі випорожнення з доміш­ками крові, запаморочення, слабкість; тахікардія (збільшення частоти серцевих скорочень). У важких випадках виникає шок, що інколи спри­чиняє смерть, гемоліз, який розвивається, може обумовити зростаючу анемію (недокрів'я) та уремію (сеча в крові), гостру ниркову недостат­ність, що призводить до смерті. Іноді буває профузна шлункова крово­теча із виразок слизової шлунка.

Перша допомога. Введення всередину розчину жовтої кров'яної солі (ферроціанату калію), яка при взаємодії з мідним купоросом утво­рює розчинну сіль міді; вживання молока та яєчного білка; обов'язкове подальше промивання шлунка.

Нашатирний спирт (аміак). Симптоми такі ж, як і при отруєнні кислотами міцними. Летючість нашатирного спирту зумовлює ура­ження дихальних шляхів: набряк голосової щілини, різкий кашель, від­чуття ядухи, гострий трахеобронхіт та набряк легень; сльозоточивість. Смерть настає від асфіксії.

Перша допомога така ж, яку надають при отруєнні кислотами міц­ними.

Ртуть. Металева ртуть при попаданні в організм людини не отруйна. Токсичними є пари ртуті, які утворюються вже при кімнатній температурі, особливо ртутні солі. Найотрутнішою вважається сулема (двохлориста ртуть).


Симптоми. Гострий гастроентерит (біль у кишківнику, нудота, блювання, пронос), відсутність сечовиділення з різким зростанням вмісту продуктів азотистого обміну в крові; ураження слизової обо­лонки ротової порожнини, стравоходу, шлунка; домішки крові у випо­рожненнях, іноді у блювоті, що спостерігається через 15-30 хв після отруєння; пекучий біль у роті, стравоході, у підложечковій ділянці й по всьому животі; слинотеча, металевий смак у роті. При важкому отруєн­ні в першу добу розвивається шок, що може стати причиною швидкої смерті.

Перша допомога. Вживання молока, яєчного білка, активованого вугілля; обов'язково викликати блювання, через 10 хвилин після чого промити шлунок із подальшим введенням сольового послаблюючого.

Фосфорорганічні сполуки (ФОС) (інсектициди - хлорофос, карбо­фос, тіофос, метафос, бойові отруйні речовини - зарін, заман, уі-гази). Висока токсичність фосфорорганічних сполук пов'язана із здатністю блокувати фермент холінестерази, яка розщеплює ацетилхолін - медіа­тор передачі нервових імпульсів у парасимпатичному відділі нервової системи. Внаслідок цього накопичується ацетилхолін, що призводить до перезбудження вказаного відділу. Симптоми: 1) мускариноподібна дія: звуження зіниць (міоз), сльозотеча, нервове кліпання повік, нудота, блювання, спастичні болі в животі, пронос, слинотеча, значне потовиді­лення, виділення бронхіального секрету, брадикардія (сповільнення діяльності серця); 2) нікотиноподібна дія: м'язова слабкість, дрібні по­смикування окремих груп м'язів (фібриляція), тонікоклонічні судоми; 3) дія на ЦНС: відчуття страху, головний біль, судоми, кома.

Розрізняють три періоди дії ФОС на центральну нервову систе­му: період збудження, гіперкінезів (неконтрольованих рухів) та судом, коми. У кожному подальшому періоді симптоми дії ФОС посилюють­ся. Особливо серйозним є виділення великої кількості бронхіального секрету, що може призвести до розвитку набряку легень; важка задуха з прискореними дихальними рухами (30-40 за хв). Артеріальний тиск може значно зрости. Затримується виділення сечі, що сприяє перепов­ненню сечового міхура. Надалі може розвиватися колапс. Смерть на­ступає внаслідок зупинки дихання з подальшою зупинкою кровообігу.

Перша допомога. При попаданні отрути через рот обов'язкове про­мивання шлунка з подальшим введенням розчину сольового послаблю­ючого. Ні в якому разі не можна давати молока! Бажано якомога швидше ввести потерпілому антидоти холінестерази, які є в індивідуальних ап­течках цивільної оборони, та атропін. Потерпілого потрібно терміново госпіталізувати, снодійні засобибарбітурового ряду: барбаміл (амітал натрій),


веронал (барбітал), люмінал (фенобарбітал), медінал (барбітал-натрій), нембутал, гексенал.

Симптоми. При легких отруєннях та у перші години важких інтоксикацій типовою є наркотична дія без порушення дихання та крово­обігу, сонливість, слабкість, загальмованість. При подальшому всмок­туванні вказаних речовин отруєння переходить у важку форму із розвит­ком коми. Обличчя спочатку почервоніле, потім набуває сіруватого й синюшного кольору. Дихання неглибоке, спочатку сповільнене, згодом прискорене. Наявні ознаки зростаючої недостатності кровообігу (зни­ження артеріального тиску, частий слабкий пульс). Іноді спостеріга­ється підвищення температури тіла (до 40 °С і більше) центрального (мозкового) походження. Смерть настає від зупинки дихання.

Перша допомога. За можливістю якомога частіше здійснювати промивання шлунка, проводити контроль за станом дихальних шля­хів (у стані коми можлива аспірація блювотних мас, западання язика). Хворого кладуть на бік, розгинають шию, висувають вперед нижню щелепу. При необхідності роблять штучну вентиляцію легень.

1.10.5. Шлунково-кишкові захворювання. Перша медична допомога

Шлунково-кишкова кровотеча

При виразці шлунка і дванадцятипалої кишки та деяких інших шлункових захворюваннях, а також внаслідок варикозного розширення вен стравоходу нерідко спостерігається блювота кольору кавової гущі (виділяється вона тьмяними згустками, а іноді й яскраво-червоною кров'ю. Блювання кров'ю може бути разовим (незначними частинами) і багаторазовим, що загрожує життю хворого. Кровотеча приєднуєть­ся до інших симптомів шлункового захворювання (періодичний біль після їди, печія, блювання), проте інколи є першою ознакою виразки шлунка чи іншої шлункової хвороби. .

Ознаки. Картина хвороби значною мірою залежить від кількості та швидкості виділення крові. При невеликих кровотечах блювання може навіть не бути, однак хворий відчуває короткочасну слабкість, за­паморочення, тобто в нього розвивається недокрів'я. Велика кровотеча супроводиться загальною слабкістю, запамороченням, блідістю шкіри з восковим відтінком, появою холодного поту, прискореним чи ослабле­ним пульсом та непритомністю. Криваве блювання настає не відразу, а


після переповнення шлунка. При швидкій і великій кровотечі в блювот­них масах з'являється червона кров, інколи зі згустками. Під час повіль­нішої кровотечі кров під впливом шлункового соку змінює своє забарв­лення, набирає кольору гущі кави. У деяких випадках блювання немає, кров зі шлунка і дванадцятипалої кишки надходить у кишечник і лише чорні дьогтеподібні випорожнення свідчать про шлункову кровотечу.

Перша допомога. Навіть при загальному задовільному стані хво­рого спостерігається незначна шлункова кровотеча, яка згодом може відновитися. Перед транспортуванням до лікувального закладу хворо­му треба створити цілковитий спокій, забезпечити лежаче положення, заборонити рухатися, покласти пухир із льодом на ямку під грудьми. У лежачому положенні його негайно на носилках дуже обережно, на­віть тоді, коли криваве блювання припинилося, транспортують у хірур­гічне відділення лікарні. Якщо настав колапс, на місці події вживають заходів щодо виведення потерпілого з тяжкого стану.

При виразках дванадцятипалої кишки та інших ділянок кишечни­ку й деяких його захворюваннях може статися значна кровотеча в отвір кишечнику. Вона характеризується втратою крові, а потім появою чор­них дьогтеподібних випорожнень.

Із розширених вен у ділянці заднього проходу при геморої та ін­ших хворобах прямої кишки можливі виділення незмінної чи змішаної з калом (при випорожненні) крові. Такі кровотечі звичайно незначні, але вони часто повторюються.

Перша допомога. Під час кишкової кровотечі потрібно забезпе­чити хворому цілковитий спокій, лежаче положення, покласти лід на живіт. Не слід годувати його, давати проносні ліки й робити клізму.

При значних кровотечах із заднього проходу рекомендують по­класти пузир із льодом на крижову ділянку.

Печінкові кольки

Запальний процес у жовчному міхурі (холецистит) розвивається внаслідок проникнення в жовчні ходи інфекції і посилюється при утво­ренні в жовчному міхурі каменів. Звичайно, захворювання періодично загострюється-з'являються кольки. Вони часто починаються вночі, під час сну, але можуть виникати й після вживання їжі, особливо жирної і гострої, а також внаслідок тряської їзди або під час перенесення важких вантажів. У правому підребер'ї хворий відчуває біль, що віддає в праве плече і під лопатку (мал. 53), нудоту, в нього з'являється блювання.

Ознаки. Біль буває короткочасний, дуже сильний (жовчна колька), але може тривати і протягом кількох днів (холецистит). В останньому


 

Мал. 53. Локалізація болю при печін­ковій кольці, який віддає в лопатку і праве плече (показано стрілками).

випадку він супроводжуєть­ся підвищенням температури тіла до 39-40 °С і різко поси­люється під час промацування ділянки правого підребер'я. Якщо розвивається запалення очеревини (перитоніт), біль по­ширюється по всьому животу.

Перша допомога. Хворому треба забезпечити постільний режим, йому не можна нічого їсти. При повторних легких

приступах, якщо раніше допомагали грілки, можна їх застосувати зно­ву. У разі тяжких приступів краще покласти пухир із льодом на ділянку правого підребер'я. Однак у будь-якому випадку при печінковій коль­ці слід викликати швидку допомогу, тому що часто тільки оператив­не втручання може запобігти небезпечним для життя хворого усклад­ненням.


1.10.9. Захворювання сечовидільної системи

Ниркова колька

Це раптовий біль у поперековій ділянці, в підребер'ї та на всій відповідній половині живота. Біль викликається утрудненням відто­ку сечі й спазмом сечоводу. Найчастіше затримка сечо­виділення залежить від про­ходження по сечоводу солей (піску), каменів і згустків крові.

Біль нерідко з'являється під час сну, віддає в пахову ділянку, промежину, голов­ку статевого члена та яєчка - в чоловіків; у статеві губи,

Мал. 54. Локалізація болю при нирковій

рідше в стегно й поперекову ділянку - в жінок (мал. 54).

кольці в поперековій ділянці, який віддає

у пахову ділянку на статеві органи

(показано стрілками).


Ознаки. Хворі неспокійні, не можуть знайти зручного положення, яке полегшило б їхнє страждання. У них з'являться прискорене болісне сечовипускання або затримка сечовиділення, нудота, блювання, запо­ри, здуття живота. Ниркова колька триває від кількох хвилин до кількох днів.

Після усунення перешкоди для відтоку сечі настає повне видужан­ня (наприклад при проходженні каменя по сечових шляхах).

Перша допомога. Хворого треба вкласти у ліжко. До попереко­вої ділянки йому кладуть грілку або роблять звичайну теплу ванну. Дозволяється пити негарячий чай і теплу мінеральну воду. Ці заходи вживають тільки під час повторних нападів, коли причина кольки ві­дома - скажімо, наявність каменів у нирковій мисці. У всіх інших ви­падках чекають прибуття лікаря. При сечовипусканні необхідно зібра­ти сечу для дослідження. Після припинення кольки хворий повинен обстежитися для з'ясування причин появи цього захворювання. Якщо колька довго триває, потрібно викликати швидку допомогу додому.

Гострий цистит

Гострий цистит - запалення слизової оболонки сечового міхура. Частіше трапляється в жінок, ніж у чоловіків, у різних вікових групах. Первинний цистит виникає в первинно здоровому організмі, а вторин­ний ускладнює інше захворювання або аномалію органів сечової і ста­тевої систем (звуження сечівника), дивертикул (випинання стінки) се­чового міхура, аденому, рак передміхурової залози, камені та пухлини сечового міхура та ін.

Етіологічно (причинно) виділяють такі види циститу: інфекційний (специфічний і неспецифічний), хімічний, термічний, токсичний, радіа­ційний, лікарський, аліментарний, неврогенний, післяопераційний.

Крім власне інфекції, виникненню циститу сприяє порушення па­сажу сечі по нижніх сечових шляхах. При утрудненому випорожненні сечового міхура, підвищенні внутрішньоміхурового тиску виникають умови, які провокують розлади місцевого кровообігу і порушення ці­лісності стінок міхура. Розвиток гострого циститу зумовлюється і по­рушенням ритму сечовипускання.

Клініка. Гострий цистит виникає раптово, через декілька годин після переохолодження чи іншого провокуючого фактора. Основними симптомами є поява частого і болісного сечовипускання, біль у ділян­ці сечового міхура, піурія (виділення гною із сечею). Позиви на сечо­випускання частішають кожні 20-30 хвилин. Сечовипускання болісне.


Виникає нічне нетримання сечі, яке найчастіше спостерігається в ді­тей. В інших випадках може статися затримання сечі.

Симптоми гострого циститу зазвичай минають через дві-три доби. Однак при затягуванні перебігу захворювання необхідно провести до­даткові методи дослідження для уточнення причини запального проце­су. Гострому циститу властива здатність часто рецидивувати, особливо в жінок.

Найтяжчим є гострий гангренозний цистит, який супроводжується значною інтоксикацією, гектичною гарячкою, розвитком септичного шоку, оліго- і навіть анурії. Сеча неприємного запаху, каламутна, луж­на, містить значну кількість лейкоцитів та білка. У разі гострого проце­су в сечі виявляють 30-80 еритроцитів, рідше - макрогематурію.

Інструментальні дослідження у хворих на гострий цистит проти­показані.

Ускладненням хронічного циститу є пієлонефрит (запалення тка­нини нирки), рубцювання в ділянці шийки сечового міхура, перфора­ція шийки сечового міхура.

Лікування хворих на гострий цистит включає захисний режим, ді­єту з вилученням солі, гострих страв, концентрованих м'ясних буль­йонів. Хворим призначають теплові процедури (сидячі ванни, грілку, теплі мікроклізми), проводять фізіотерапевтичне лікування із застосу­ванням УВЧ, індуктотермії, іонофорезу новокаїну та уросептиків. При вираженому больовому синдромі анальгетики призначають у вигляді свічок. Рекомендують антибіотики, сульфаніламідні препарати, нітроксолін. Тривалість лікування становить 8-10 діб.

Профілактика циститу полягає в усуненні патогенетичних фак­торів. Це нормалізація діяльності органів травлення, особиста гігієна, своєчасне випорожнення сечового міхура, дотримання правил асепти­ки під час проведення катетеризації сечового міхура.

1.10.7. Поняття про цукровий діабет, основні ознаки, ускладнення. Принципи лікування

Цукровий діабет — захворювання, в основі якого лежать гли­бокі порушення процесів, зумовлених відносною або абсолютною не­достатністю інсуліну (гормону підшлункової залози). Абсолютна або відносна недостатність інсуліну призводить передусім до порушення вуглеводного обміну та недостатнього засвоєння глюкози, до збільшення


її кількості в крові й виділення із сечею. Разом із тим порушення обміну є причиною зміни кислотно-лужної рівноваги в організмі.

Найтиповіші скарги: спрага, збільшення добової кількості сечі, схуднення, втомлюваність, свербіж шкіри і зовнішніх статевих органів. Апетит на початку захворювання підвищений, у міру розвитку пору­шення кислотно-лужної рівноваги крові в бік підвищення її кислот­ності (ацидоз) настає відсутність апетиту. Але в повних людей може й не бути схуднення. Інші, менш часті скарги - зниження зору, біль у ділянці серця і нижніх кінцівках унаслідок пошкодження судин. Зміни шкіри й підшкірної клітковини можуть проявлятися гнійно-некротич­ними процесами (фурункули, карбункули). Виникає ураження ясен і зубів (пародонтоз). Часто відзначаються зміни кістково-м'язової сис­теми - остеопороз.

До уведення інсуліну тяжкість і смертність при цукровому діабе­ті визначалися в основному розвитком коматозних (станом глибокого пригнічення функцій центральної нервової системи, повною непритом­ністю, втратою рефлексів) станів, інфекційних процесів і гнійної інфек­ції. Після введення у практику активних засобів корекції метаболічних (пов'язаних з обміном речовин) розладів, ефективних протиінфекційних та протитуберкульозних препаратів, коматозні стани, туберкульоз, інфекції, які були причинами смерті хворих на цукровий діабет, від­ступили. На перший план вийшли ураження серцево-судинної системи. Цукровий діабет - один із найсерйозніших чинників ризику виникнення атеросклерозу (жировою інфільтрацією внутрішньої оболонки артерій еластичного та змішаного характеру з наступним розвитком сполучної тканини та відкладанням солей кальцію). При цій хворобі уражуються стінки артерій нижніх кінцівок, судини нирок, сітківки ока.

Враховуючи клінічні та лабораторні дані, розрізняють легку, серед­ньої тяжкості й тяжку форми цукрового діабету. За перебігом цукровий діабет поділяється на інсулінозалежний та інсулінонезалежний.

Діагноз цукрового діабету ставиться на підставі типових клінічних ознак і підтверджується лабораторними дослідженнями. Нормальний вміст глюкози в крові натще складає 3,5-5,5 ммоль/л.

Основні принципи лікування хворих на цукровий діабет:

- стійка компенсація цукрового діабету;

- досягнення працездатності;

- підтримання нормальної маси тіла;

- профілактика гострих і хронічних інфекцій.
Дієта повинна відповідати таким вимогам:

- повноцінний фізіологічний склад харчових інгредієнтів; співвід­ношення білків, жирів і вуглеводів - 1 : 0,75 : 3,5;


- легка фізична праця - 40 ккал/кг маси;

- середня - 50 ккал/кг;

- важка - 60 ккал/кг;

- виключення легкозасвоюваних вуглеводів;

- обмеження тваринних жирів;

- суворий режим прийому їжі (5 разів на добу) по годинах.
Ускладнення при цукровому діабеті. Найчастіше ускладнення

цукрового діабету - це діабетична кома, яка розвивається в більшості в молодому віці за таких обставин: відсутність лікування при нерозпіз­наному діабеті; припинення введення інсуліну; гострі гнійні інфекції, оперативні втручання, фізична або психічна травма; вагітність, голо­дування. Це призводить до порушення обміну вуглеводів і недостат­нього засвоєння глюкози, до збільшення її кількості в крові й виділення з сечею. Разом з тим організм зневоднюється, порушується сольовий обмін. Інтоксикація організму зумовлює розвиток коми.

Ознаки. Сухість шкіри і слизових оболонок, язик темно-черво­ний, сухий, як тертка, м'які очні яблука, червоно-рожеві щоки й чоло. Дихання рідке, шумне, вдих довший від видиху (дихання Куссмаля), запах ацетону у видихуваному повітрі. Уражується серцево-судинна система - пульс поверхневий, артеріальний тиск знижується. Хворий відчуває слабкість, відчуття спраги, спостерігається блювання, голов­ний біль, втрата апетиту. Симптоми розвиваються поступово. Починає свербіти шкіра, виникає сонливість, поступово наростають симптоми: напівсвідомий стан або цілковита непритомність, блідість чи рожеве забарвлення шкіри обличчя, прискорений, слабкий пульс.

Якщо хворий одержав інсулін, але не вжив після того їжі, у нього може різко знизитися рівень цукру в крові (гіпоглікемія). Ця хвороба виникає раптово: з'являються слабкість, сонливість, блідість шкіри, сильне потовиділення, прискорений пульс, неглибоке дихання, трем­тіння кінцівок, можливі цілковита непритомність і судоми.

Перша допомога. При лікуванні хворого інсуліном треба з'ясува­ти, коли останній раз він його вводив. Встановивши велику перерву в користуванні інсуліном, необхідно викликати медичного працівника для його введення.

При коматозному стані, який настав після введення інсуліну (гіпо­глікемія), хворому пропонують кілька ковтків води з розчиненими в ній трьома ложками цукру, через кілька хвилин - знову таку саму кіль­кість. Кваліфіковану допомогу можуть подати тільки медичні праців­ники, тому треба викликати невідкладну допомогу або якнайшвидше доставити хворого в лікарню.


1.10.8. Місцеві та загальні зігрівальні засоби Застосування сухого тепла. Грілки

Для глибокого і тривалого прогрівання тканин та органів застосо­вується грілка, яка викликає розширення судин і прилив крові до шкіри й до поблизу розміщених тканин. Цим користуються для заспокоєння болю при ознобі й судомах. Іноді грілками нагрівають постіль.

Грілка являє собою гумовий мішок із кришкою, що загвинчуєть­ся, у який наливають гарячу воду. Для цього можуть використовувати пляшки із щільною пробкою, які наповняють до половини гарячою во­дою. Застосовують і електричні грілки, ступінь нагрівання яких регу­люється реостатом. Регулятор знаходиться на місці з'єднання шнура з подушкою. Електричною грілкою користуються з перервами.

При користуванні грілками необхідно додержуватися таких правил:

1. Перед використанням перевірити цілість грілки й щільність при­гвинчування кришки.

2. Під грілку підкладають яку-небудь тканину або загортають у
рушник, який розмотують в міру її остигання.

3. Грілку заповняють водою максимально на 3/4 об'єму, видаляючи
з неї повітря.

4. Ділянку, де лежить грілка, періодично оглядають, визначаючи
ступінь нагрівання шкіри.

Час, протягом якого необхідно тримати грілку, вказує лікар. Іноді вона викликає опіки, виникнення яких пов'язане з недостатнім контро­лем за її дією, а також зниженою чутливістю шкіри хворого.

Замість грілок можна користуватися мішками з гарячим піском, ві­всом, висівками, які нагрівають у духовці.








Дата добавления: 2016-06-24; просмотров: 957;


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2024 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.038 сек.