Будова профілю і морфологічні ознаки

Чорноземи звичайні залягають на вододільних плато, їх схилах і лесових тересах річок, де утворилися під різнотравно-ковилово-типчаковою рослинністю переважно на лесах і лесовидних суглинках, а також на червоно-бурих глинах та ін. нелесових породах.

Для чорноземів звичайних, які сформувались на лесах характерною формою карбонатних скупчень є «білозірка», що залягає нижче гумусового шару. Чорноземи на елювії крейди та інших нелесових породах не мають цієї ознаки В перехідному горизонті зустрічаються інші форми карбонатних скупчень; псевдоміцелій, рідше прожилки.

З півночі на південь зменшується вміст гумусу з 6 до 3% і глибина гумусованого шару у профілі. В складі гумусу переважають гумінові кислоти. Ближче до поверхні підходять горизонти скупчення карбонатів, гіпсу і легко розчинних солей. У північній частині зони поширення чорноземів звичайних водорозчинні солі (CaSО₄, MgSО₄ та ін.) залягають глибше 4 м, а в південній сольові акумуляції виявляються з глибини 2-2,5м.

Чорноземи звичайні глибокі середньогумусні поширені на півночі зони, на межі з Лісостепом і на Донецькому кряжі – на вододілах та їх пологих схилах. Скипають з глибини 40-70см. Сумарна глибина гумусованої товщі профілю понад 85 см.

Профіль чорноземів звичайних має таку будову:

Н – гумусовий горизонт глибиною 40-50 см, рівномірно гумусований, темно-сірий, орний шар пилувато-грудкуватий або пилувато-рилистий, підорний – грудкувато-зернистий, часто зустрічаються копроліти, перехід поступовий;

Нр/к – верхній перехідний горизонт глибиною 25-35 см, темно-сірий з слабким буруватим відтінком, у нижній частині інколи з вицвітами карбонатів, зернистий або грудкувато-зернистий, пористий, перехід поступовий;

Рhк – нижній перехідний горизонт глибиною 30-40 см, темно-бурий або сірувато-палево-бурий, з рясними вицвітами карбонатів на структурних окремостях, у червориїнах і кореневинах;

Р – з глибини 120-150 см залягає барвистий лес, переритий кротовинами, за механічним складом важкосуглинковий або легкоглинистий; карбонатні скупчення у вигляді «білозірки».

Чорноземи звичайні солонцюваті утворились переважно на засолених глинах вододільних плато, а також на лесових терасах річок. Хоча увібраний натрій не перевищує 5, а рідше 10% від ЄКО, вузьке співвідношення між кальцієм та магнієм сприяє формуванню морфологічних ознак, притаманних солонцюватим ґрунтам, вони проявляються у розпиленості орного шару, помітному ущільненні перехідних горизонтів.

В останні десятиріччя значні площі чорноземів звичайних зазнали вторинного осолонцювання внаслідок зрошення їх тривалий час мінералізованими і, особливо, з несприятливим співвідношенням між кальцієм та магнієм, зрошувальними водами. Внаслідок пептизації колоїдів ґрунт у вологому стані стає в'язким, липким, а при висиханні – цементується і твердне. Пептизовані колоїди вимиваються з верхніх горизонтів до нижніх, викликаючи диференціацію верхньої частини профілю за елювіально-ілювіальним типом.У вторинно осолонцьованих чорноземів вміст увібраного натрію коливається від 2 до 10% від ЄКО, а вміст увібраного магнію зростає на 5-7% порівняно з богарними ґрунтами.

У профілі чорноземів звичайних середньосолонцюватих чітко виділяється диференціація за елювіально-ілювіальним типом і визначаються такі горизонти: гумусово-елювіальний (НЕ, Не) глибиною 25-30 см, темнувато-сірий з чіткою присипкою SiО₂, грудкувато-брилистий; верхній перехідний горизонт (Нрі) глибиною 15-20 см, темно-сірий, інколи зі слабким буруватим відтінком, ущільнений, горіхуватий чи горіхувато-призматичний, з колоїдним лаком на гранях структури; нижній перехідний горизонт (Рhік) глибиною 20-30 см, темно-бурий, грудкувато-призматичний. Лес (Рк) у верхній частині слабогумусований, донизу – палево-бурий чи палевий.

Чорноземи звичайні вторинно поверхнево осолонцьовані, що зустрічаються на зрошувальних землях, мають ознаки осолонцювання переважно в орному шарі. Рано навесні чи пізно восени поверхня ріллі має білуватий відтінок, обумовлений скелетним кварцом, відмитим від пептизованих тонко-дисперсних частинок. У вологому стані орний шар злитий і в'язкий, дуже запливає, утворює кірку. При оранці утворюються великі брили. Глибше орного шару будова профілю даного роду чорноземів аналогічна несолонцюватому.

Чорноземи звичайні міцелярно-карбонатні (Chernozems Calsic). Поширені на території Придунайської ґрунтової провінції на межиріччі Дунай-Дністер. Особливістю цих ґрунтів є карбонатні виділення у формі псевдоміцелію поряд з білозіркою. Наявність рясної карбонатної цвілі обумовлена своєрідним гідротермічним режимом цих ґрунтів, що викликає велику рухомість карбонатів. Все це обумовлено специфічними фаціальними особливостями клімату на території даної провінції (м'яка тепла зима, тепле літо з великою кількістю опадів).

Морфологічні особливості міцелярно-карбонатних чорноземів проявляються на більшій глибині гумусованої частини профілю (65-130см), високій біогенності (часті копроліти, кротовини, ходи комах та дощових хробаків), високій загальній пористості, кращій структурності, що обумовило вимивання розчинних солей на велику глибину.

Чорноземи звичайні міцелярно-карбонатні глибокі малогумусні мають глибину гумусованої частини профілю 90-130 см. Вміст гумусу в орному шарі становить 4-6%. Скипають глибше орного шару. Профіль розчленовується на гумусовий горизонт глибиною 40-60 см, у підорному шарі – дрібнозернистий, розсипчастий. Інколи з карбонатною цвіллю на окремостях структури; гумусово-перехідний горизонт (Нрк) глибиною 20-30 см, темно-сірий з буруватим чи білуватим відтінком, обумовленим рясною «цвіллю» голчастих карбонатних виділень які, однак, можуть бути не вираженими візуально; верхній перехідний горизон (РНк) глибиною 20-30 см, грудкувато-горіхуватий від крупних реліктових копролітів; нижній перехідний горизонт (Рhk) глибиною 20-30 см, слабко гумусований, темнувато-бурий, збагачений на реліктові округло-довгасті копроліти, що розпадаються на «горіхи», з рясними вицвітами карбонатів, численними кротовинами. Інколи з білозіркою в нижній частині. У ґрунтотворній породі з глибини 110-120 до 160-170 см зустрічається білозірка, багато червориїн, що пронизують лес до глибини 160-180 см і нерідко заповнені гумусованим матеріалом.

Чорноземи південні (Chernozems Calsic).Сформувались під типчаково-ковильно-степовою рослинністю за умов посушливого клімату. Характерною рисою цих чорноземів є ущільнення перехідних горизонтів з деяким збільшенням у них вмісту мулистих частинок, що зростає з півночі на південь. Друзи гіпсу залягають у північній частині зони на глибині 3-4, а на південній – 2 м.

Глибина гумусованості профілю залежить від географічного положення і гранулометричного складу. Зі сходу на захід вона зростає на легкоглинистих та важкосуглинкових різновидах і становить на лівобережжі – 50-75, а правобережжі – 65-85 см.

Гумусовану частину профілю можна розділити на гумусовий (Н), верхній перехідний (Hp) і нижній перехідний (Рhк) горизонти. У складі гумусу переважають гумінові кислоти (Сгк:Сфк = 2-3, звужуючись вниз за профілем співвідношення зменшується до 1,5).Чорноземи південні мають нейтральну або слабо лужну реакцію (рН водний 6,5-7,5).

Найпоширенішими серед даних ґрунтів є чорноземи південні малогумусні, що утворилися на лесах. Вони залягають на рівних слабостічних плато та їх положистих схилах на лесах важкого гранулометричного складу.

Будова профілю: гумусовий горизонт (Н) глибиною 27-40 см з вмістом гумусу 3-5,5%, темно-сірий, орний шар пилувато-грудкуватий, часом брилистий, підорний – зернистий з рясними копролітами; верхній перехідний горизонт Нр(і) глибиною 10-20 см, темно-сірий з буруватим відтінком, грудкуватий; нижній перехідний горизонт Рh(і)к глибиною 10-20 см, темно-бурий, грудкувато-горіхуватий, ущільнений, з натіками та плямами гумусових речовин. Ґрунтотворна порода (Рк) – лес, палево-бурий, з глибини 65 до 120 з рясною білозіркою, а з глибини 200-400 см і глибше містить друзи гіпсу.

Чорноземи південні міцелярно-карбонатні. Поширені в Задністров’і в Кримських степах. Характерною ознакою цих грунтів є наявність поряд з білозіркою псевдоміцелію, представленого цвіллю та тонкоголчастими формами карбонатів. Причина даного явища полягає в специфічності біокліматичних умов Задністров'я та Криму, яка, в свою чергу спричинила високу біологічну активність ґрунтів. Будова профілю цих грунтів аналогічна чорноземам південним. Скипають на глибині 25-65, білозірка зустрічається на глибині 65-105 см.

Чорноземи південні солонцюваті. Поширені в зоні переходу чорноземів південних до темно-каштанових грунтів, де залягають на слабодренованих територіях Азово-Причорноморської та Кримської провінцій. Особливістю даних ґрунтів є диференціація профілю, що проявляється в помітному ущільненні, та горіхувато-призматичній структурі перехідного горизонту. Ця диференціація підтверджується даними гранулометричного аналізу, але не підтверджуються фізико-хімічними показниками: вміст обмінного натрію не перевищує 1-3% від ЄКО. Співвідношення між увібраним кальцієм та магнієм досить вузьке (3,4-4,8), тоді як у несолонцюватих родах воно складає 4,5-8,2. рН водний 6,5-8,5, легкорозчинні солі, переважно сульфати кальцію, залягають у ґрунтах Кримського степу і на лівобережжі Дніпра на глибині 150-250, тоді як на правобережжі на глибині 250-350 см і більше. В профілі чорноземів південних солонцюватих виділяють такі горизонти: гумусовий [Н(е)], верхній перехідний [Нрі] і нижній перехідний [Рhі(к)].

Розвиток іригації з застосуванням слабомінералізованих вод, навіть при невеликих нормах зрошення, в багатьох місцях призвів до вторинного осолонцювання. Зрошення у великих масштабах дніпровсько-інгулецькими водами, за відсутності дренажу, обумовило підняття підґрунтових вод вище критичного рівня, що викликало олучніння та засолення чорноземів південних.

Чорноземи на нелесових породах.Ці чорноземи зустрічаються в різних зонах та підзонах. Їх важко розділити на підтипи на рівні підзон та провінцій. Надто велику «перевагу» над біокліматичними факторами у формуванні таких ґрунтів має фактор ґрунтотворної породи.

Чорноземи на лесових породах мають ряд спільних рис з чорноземами на лесах. Гумусована частина профілю складається з таких самих генетичних горизонтів: Н, Hp, Р або Рк. На відміну від чорноземів на лесах у них відсутні видимі форми карбонатних скупчень. Лише чорноземи на деяких видах глин можуть їх мати.

Дані чорноземи формуються на щільних глинах, корінних (дочетвертинних) пісках, елювії крейдяно-мергельних порід, давньоалювіальних пісках терас річок, елювії вапняків, доломітів, алевритів, пісковиків, глинистих сланців тощо. Часто ці ґрунти бувають короткопрофільними або неповно розвинутими