Сільськогосподарське використання і заходи підвищення родючості чорноземів Лісостепу

Чорноземи типові і вилуговані займають широкі рівні площі та слабопохилі схили вододілів, слабко і помірно розчленованих балками корінного плато та високих терас. Вони відносяться до найродючих ґрунтів, багаті на зольні елементи і азот, мало- і середньогумусовані. Мають сприятливі водноповітряні та в більшості випадків теплові властивості.

Розміщені у сприятливих кліматичних умовах і придатні під усі зернові, кормові, технічні і овочеві культури, а також під плодові, ягідні і лісові насадження. Меліорацій не потребують, однак за неправильного с/г використання швидко втрачають потенціальну і, як наслідок, ефективну родючість. Для підтримання її на оптимальному рівні в першу чергу тут необхідно накопичувати і раціонально використовувати вологу – бо основним джерелом її є атмосферні опади.

За умов відповідної контурно-меліоративної організації території, спеціалізованих сівозмін водно-повітряні і біологічні властивості регулюються своєчасним і відповідним способом обробітку на глибину, що відповідає біологічним особливостям вирощуваних культур. Переважно застосовується комбінований обробіток – поєднання оранки, плоскорізного, чизельного поверхневого та ін.

Нагромадження і зберігання вологи забезпечує безполицевий, і плоско-різальний обробіток, особливо доповнений щілюванням або кротуванням, які направлені на руйнування ущільненого підорного горизонту Оранку проводять переважно під просапні культури, поєднуючи з внесенням гною, компостів та інших органічних добрив.

Для підтримання сприятливого водно-повітряного режиму слід регулювати структурність ґрунту, підтримуючи її у грудочкувато-зернистому стані. Це дає змогу забезпечити оптимальну щільність орного шару на рівні 1,1-1,3 г/см³. Досягається покращення агрофізичних властивостей своєчасним обробітком, насиченням сівозміни багаторічними бобовими травами, угноєнням в нормі 12-14 т/га сівозмінної площі, чим забезпечується бездефіцитнії баланс гумусу

На чорноземах вилугованих, а за наявності вторинної кислотності, і на чорноземах типових застосовують підтримуюче вапнування або дефекатування, в дозах, що забезпечують нейтралізацію мінеральних фізіологічнокислих добрив. Крім регулювання кислотності, вапно позитивно впливає на насиченість ґрунтового вбирного комплексу катіонами кальцію та магнію, за рахунок яких стабілізується колоїдно-гумусовий стан і структурність ґрунту. Економічно вигідно застосовувати місцеві м'які вапнякові породи – лучний мергель, мергелі Київського ярусу, м'яку крейду, вапнякові туфи, дефекат.

З мінеральних добрив в першу чергу необхідно вносити фосфорні і азотні, а потім, особливо під технічні та овочеві культури, і калійні. Вносити їх треба локально, стрічковим способом або екраном. Найкраще під час посіву у рядки та підживлення.

Проте досить часто на вододільних плато та високих тересах чорноземи типові залягають у мікрокомплексі із западинними ґрунтами, що знижує високу продуктивність та погіршує умови ведення землеробства на них. Основний фон, представлений чорноземами типовими мало- і середньогумусними на лесах, в западинах – лучно-чорноземні, чорноземно-лучні, осолоділі ґрунти і солоді.

В западинах застоюється вода, перезволожуються ґрунти, що затримує сівбу ранніх ярих, зумовлює часте вимокання озимих, викликає нерівномірний розвиток і достигання культур, погіршує умови міжрядного обробітку та збирання врожаю.

Використовуються (ділянки в цілому) під всі зернові, технічні, кормові і овочеві культури, під плодові, ягідні, і лісові насадження. Однак, в дуже глибоких, довготривало перезволожених западинах виключаються озимі, ранні ярі культури і плодові.

Найважливішим агрозаходом на западинних ґрунтах є поліпшення водного режиму та їх вапнування. Ефективним заходом у боротьбі з ґрунтовими „блюдцями” і для запобігання розмиву технологічних колій проводять суцільне щілювання на глибину 50-60 см через 5-6 м по лініях, близьких до горизонталей місцевості, навхрест або по діагоналі.

З метою забезпечення захисту від водної ерозії поздовжні сторони полів і лісосмуги на них розміщують впоперек схилів, аналогічно проектуються буферні смуги на зайнятих парах, застосовують тільки ґрунтозахисні технології вирощування культур, засновані на обробітку без обертання скиби, доповнюючи його щілюванням. Посів також здійснюють впоперек схилу.

Із засобів біологізації слід застосовувати азотфіксуючі (ризоторфін, азотобактерин, ризоаргин) і фосформобілізуючі препарати (альбобактерин, поліміксобактерин та ін.).

Контрольні питання

1. Охарактеризуйте умови ґрунтоутворення у зоні Лісостепу.

2. Охарактеризуйте морфологічні ознаки сірих лісових ґрунтів.

3. Класифікація та властивості сірих лісових ґрунтів.

4. Охарактеризуйте заходи підвищення родючості сірих лісових ґрунтів.

5. Охарактеризуйте опідзолені ґрунти, умови їх утворення та класифікацію.

6. Дайте класифікацію чорноземів Лісостепу.

7. Умови утворення та властивості чорноземів Лісостепу.

8. Охарактеризуйте лучно-черноземні ґрунти.

9. Сільськогосподарське використання і заходи підвищення родючості ґрунтів Лісостепу.

ҐРУНТИ СТЕПУ

На південь і південний схід від лісостепової зони знаходиться Український Степ. Він простягається з південного заходу на північний схід на 100 км, а з півночі на південь – до 500 км.

За ґрунтово-кліматичними умовами степова зона України поділяється на північну, центральну і південну підзони. Степова зона охоплює повністю або частково Кіровоградську, Одеську, Дніпропетровську, Запорізьку, Херсонську, Миколаївську, Донецьку, Луганську, Харківську області і північні районі Автономної Республіки Крим.

На північ до лісостепової зони від лінії Ізмаїл - Арциз - Тираспіль - Роздільна - Березівка - Широке - Нікополь - Осипенко простягається північний Степ, а на південь до північних відрогів Кримських гір – південний.

Загальна площа Степу близько 25 млн. га, що становить 40% території країни. Тут розташовано 45% орних земель. Схилові землі (понад 1°) становлять 47,4% с/г угідь. Площа еродованих земель понад 38% тобто понад 11млн. га, в т. ч. 5 млн. га уражено вітровою ерозією.

Ґрунтовий покрив північної і центральної зони Степу в генетичному відношенні досить однорідний. Із 69 ґрунтових видів переважають чорноземи звичайні середньо- і малогумусні. Міцелярно-карбонатні і солонцюваті підтипи поширені значно менше, а строкатість ґрунтового покриву зумовлена переважно наявністю комплексів еродованих ґрунтів.

В південному Степу переважають чорноземи південні та міцелярно-карбонатні, менше чорноземів південних солонцюватих. Всього в підзоні спостерігається 84 ґрунтові види з великою кількістю еродованих і дефльованих ґрунтів.