Умови ґрунтоутворення

Клімат. За кліматичними умовами зона Сухого Степу з темно-каштановими і каштановими ґрунтами відрізняється від інших зон Степу України найбільшими тепловими ресурсами і посушливістю. Сума температур понад 10°С по окремих регіонах зони коливається від 3400 до 3600°С. Середня температура липня 26-27°С, січня – мінус 2,2-3,0°С. Річна сума опадів становить 300-350 мм, а в посушливі роки не перевищує 250 мм. Часто вони носять зливовий характер. Коефіцієнт зволоження 0,3-0,6. Посушливість клімату значною мірою зумовлена пануванням влітку сухих східних вітрів, які часто супроводжуються пиловими бурями. Майже щороку спостерігаються бездощові періоди тривалістю 25-45 днів, раз на п'ять років сухий період подовжується до 40-60, а раз на десять років – до 50-70 днів.

Висока температура і низька відносна вологість повітря при тривалому бездощовому періоді зумовують виникнення посух і суховіїв. Весняні посухи на початку вегетаційного періоду сільськогосподарських культур мають локальний характер. Літні посухи спостерігаються частіше. Вони бувають майже щорічно і припадають на період вегетації пізніх культур. Їх повторюваність становить 80-90%. Осінні посухи трапляються не так часто, як весняні та літні, але ймовірність їх значна і досягає у Приморських районах 40-50%. Весняні запаси ґрунтової вологи завжди дуже малі, тому врожайність вирощуваних культур залежить від випадаючих влітку опадів.

Сухий Степ – зона ризикованого землеробства. Найважливішими тут є заходи, спрямовані на накопичування, збереження і раціональне використання ґрунтової вологи, штучне зрошення і лісосмуги, які слід розміщувати впоперек пануючих вітрів.

Рельєф. Рельєф зони Сухого Степу представлений рівниною, що похилена з півночі на південь та з півдня на північ до озера Сиваш, берегів Азовського та Чорного морів. Лише у межиріччі Дністра та Дніпра з'являються довгі балки незначної глибини (до 20-30 м) з пологими схилами. Абсолютні висоти на півночі та півдні становлять 40-50 м, а на узбережжі Сивашу зменшуються до 50 м. Поверхня лесових терас плоскорівнинна та вкрита чисельними подами і западинами, піщаним терасам властивий кучугурний рельєф.

Найбільш рівна і слабодренована кримська частина зони. Тут місцевість являє собою плоску рівнину, яка непомітно піднімається на південь від висоти 5-10 до 50 м над рівнем моря. Підґрунтові води знаходяться на глибині 1,9-2 м і дуже мінералізовані. В зоні дуже розвинутим є мікро- і нанорельєф, який дуже впливає на розвиток солонцевого процесу і засолення ґрунтів.

Рослинність. Природна рослинніть зони представлена низькорослими зрідженими типчаково-ковиловими асоціаціями. Ступінь вкриття 50-70%, який змінюється в міру того, як клімат зони стає більш сухим. У складі типчаково-ковилових рослинних угруповань значне місце припадає на ефемери та ефемероїди (веснянка звичайна, тюльпан тощо).

У Присивашші та на узбережжі Чорного і Азовського морів на каштанових солонцюватих ґрунтах в трав'яному покриві багато галофітних видів – полину таврійського, ромашнику, кохії, а на солончаках – солеросів, сарсазану та солянок. Поверхня ґрунту вкрита кірочками лишайників, синьозелених і діатомових водоростей.

У зоні Сухого Степу біомаса рослинних асоціацій становить 150-200ц/га, причому понад 90% припадає на кореневу систему. Щорічний приріст зеленої маси становить 25-30 ц/га, приріст коріння – 100-110 ц/га. Щорічно до біологічного кругообігу залучається до 600 кг/га зольних елементів і приблизно 100-150 кг/га азоту; повернення приблизно дорівнює споживанню.

В кругообізі переважають азот, кремній та калій. За чисельністю мікроорганізмів каштанові ґрунти мало відрізняються від черноземів, але сумарна річна біологічна активність в них нижча внаслідок більш тривалого посушливого періоду.

Своєрідною є рослинність подів. У посушливі роки вони вкриті зрідженим травостоєм, переважно з типчака, а у вологі роки, коли з весни поди затоплені водою, типчак гине, а панівне місце займають пирій подовий, сусан та інші види. В наш час всі придатні для землеробства землі у зоні Сухого Степу розорані, крім заповідних (Асканія Нова) та непридатних для обробітку ділянок.

Ґрунтотворні породи. В зоні Сухого Степу перважають важкі лесовидні суглинки, рідше леси. Глибина лесової товщи на всій території зони, за винятком Дніпровських та інших річкових терас, становить 20-25м.

Невеликими масивами зустрічаються алювіальні відкладення та глини. Менш поширений елювій-делювій (пісковики, глинисті сланці, вапняки, крейда, мергель). Вони трапляються на окремих височинах, по схилах правих берегів річок та балок. У заплавах річок ґрунти формуються на алювіальних відкладеннях різного хімічного і механічного складу. Характерною особливістю зоні є те, що сольовий сульфатно-хлоридно-натрієвий гіпсовий горизонт знаходиться на глибині 1,7-2,2 м.

Поди складені оглеєними лесами. Механічний склад їх середньо- та важкосуглинковий, що є наслідком оглеєння. В подах, розташованих у північнії частині зони, вся товща лесів вилугована від водорозчинних солей та гіпсу, а в подах узбережжя Сиваша і Чорного моря – засолена. Відповідно до цього підґрунтові води в подах з вилугованими лесами прісні: вони розташовуються на глибині 6-8 і більше метрів. У подах з засоленими лесами води дуже мініралізовані і піднімаються майже до поверхні, обумовлюючи засоленість ґрунтів. Підґрунтові води на міжподових просторах залягають унизу лесової товщі і повсюдно мінералізовані.