Основні типи ґрунтів зони Сухого Степу, їх діагностика і агровиробнича характеристика

Основними ґрунтами зони сухого Степу є темно-каштанові солонцюваті ґрунти. Загальна їх площа становить 1207,5 тис га (2.8%), в тому числі орних земель – 1089.4 тис.га. Каштанових солонцюватих ґрунтів значно менше – 219.4 тис.га (0,5%), у тому числі орних – 151тис.га.

Є в зоні також лучно-каштанові солонцюваті ґрунти, яких нараховують 61,9 тис.га, у тому числі ріллі – 49,1 тис.га. Площа подів становить 10,8 тис.га, вони представлені переважно лучно-каштановими поверхнево-оглеєними ґрунтами, серед яких зустрічаються глеюваті і глейові, карбонатні та різного ступеня осолодіння (глеєсолоді).

Досить багато еродованих, навіяних, вторинно-олучнілих і засолених ґрунтів. Є солончаки, солонці та солоді.

3.5.1. Каштанові ґрунти та їх класифікація (Castanozems Haplic)

Згідно з класифікацією (табл. 3.54), за глибиною горизонтів (Не+Нрі) і характером гумусового профілю каштанові ґрунти поділяються на чотири підтипи: темно-каштанові солонцюваті, каштанові солонцюваті, а також темно-каштанові і каштанові вторинно поверхнево-солонцюваті. У перших гумусовий шар глибиною 40-45 см із слабкими ознаками фізичної солонцюватості, у других – 35-40 см, з середнім і сильним проявом ознак фізичної солонцюватості.

Таблиця 3.54 – Класифікація каштанових ґрунтів Сухого Степу України (Український науково-дослідний інститут ґрунтознавства і агрохії ім. О.Н.Соколовського, 1988 р.)

Вторинно-поверхнево осолонцьовані ґрунти мають будову профілю аналогічну з темно-каштановими і каштановими ґрунтами, але внаслідок зрошення мінералізованими артезіанськими водами, їх орний шар засолений і перетворився на безструктурну злиту масу, у вологому стані – вязку, липку, у сухому - злиту та дуже щільну. Тому їх запропоновано виділяти на рівні підтипу.

Наступною таксономічною одиницею класифікації ґрунтів є рід. Найбільш поширеними родами каштанових ґрунтів є такі:

– Модальні (звичайні) виділяють у всіх підтипах. Ознаки і властивості відповідають основним характеристикам підтипу. У найменуванні каштанових ґрунтів назву даного роду не вказують.

– Солонцюваті – вмежах гумусового шару мають солонцюватий ущільнений горизонт з вмістом обмінного натрію понад 3% від ємності вбирання.

– Карбонатні – характеризуються стійким поверхневим «закипанням» від 10% НС1. Карбонати присутні у всьому профілі, починаючи з поверхні.

– Еродовані – відрізняються від модальних частковою або повною відсутністю верхніх генетичних горизонтів, втрачених внаслідок водної або вітрової ерозії.

– Намиті – зустрічаються на шлейфах, схилах і днищах балок, де формуються за рахунок делювіального намиву. Гумусовий горизонт, порівняно з модальними ґрунтами, глибший на 30 см і більше, часто шаруватий.

– Навіяні – це ґрунти, на поверхні яких відклався дрібнозем, перенесений вітром, глибиною 30 см і більше.

– Вторинно засолені – поширені на зрошуваних ділянках, утворюються при поливі мініралізованими водами. Розчинні солі концентруються в межах ґрунтового профілю, зумовлюючи іноді утворення на поверхні ґрунту сольової кірки.

– Вторинно олучнені – поширені на зрошуваних або підтоплених ділянках. Якщо підґрунтові води піднялися до 3-5 м, ґрунти відносять до вторинно лучнуватих, а якщо понад 3 м – до вторино лучних.

Розподіл каштанових ґрунтів на види здійснюють за такими показниками.

За ступенем солонцюватості (вмістом обмінного натрію, % від ємності катіоного обміну):

– слабосолонцюваті - 1-3 %;

– середньосолонцюваті - 3-6%;

– сильносолонцюваті - 6-10%;

– солонці - понад 10%;

За ступенем еродованості:

– слабоеродовані – змито або дефльовано до половини гумусового горизонту, втрачено до 20% гумусу, орний шар складається з нижньої частини гумусового горизонту;

– середньоеродовані – змито або дефльовано понад половину або увесь гумусовий горизонт, втрачено 20-40% гумусу, орний шар складається з гумусового і перехідного горизонтів;

– сильноеродовані – змито або дефльовано гумусовий і частково або повністю перехідний горизонт, втрачено 40-60% гумусу, орний шар складається з перехідного горизонту

За ступенем засолення: слабо-, середьо- і сильнозасолені.

За глибиною гумусового шару (Не+Нрі)

– глибокий > 50 см;

– середньоглибокий 30-50 см;

– неглибокі < 30 см;

За містом гумусу:

– слабогумусовані <3%

– малогумусні > 3%

За глибиною залягання верхнього сольового горизонту:

– солончакові 0—ЗО см

– високосолончакові 30-50 см

– солончакуваті 50-100 см

– глибокосолончакуваті 100-150 см

– несолончакуваті >150 см;

За глибиною залягання карбонатів:

– висококарбонатні – лінія «закипання» від 10 % НСІ в орному шарі;

– глибококарбонатні – лінія «закипання» у ґрунтотворній породі.

За глибиною рівня підґрунтових вод:

– глеюваті – 1,5-2,0 м;

– глейові – 1,0-1,5 м;

– сильноглейові – 0,5-1,0 м;

– поверхнево-оглеєні – з поверхні.

За ступенем намитості (глибиною шару акамуляції, який складається з продуктів водної ерозії):

– слабонамиті – до 25 см;

– середньонамиті – 25-50 см;

– сильнонамиті – понад 50 см.

За ступенем завіяності (глибиною шару акумуляції, який утворився з продуктів дефляції):

– слабозавіяні – до 25 см

– середньозавіяні – 25-50 см

– сильнозавіяні > 50 см

Виділяють такожлітологічні серії: лесові, лесовидні, лесовидні підстелені різними породами; лиманно-морські, червоно-буроглинисті, тощо;варіанти:цілинні, освоєні, окультурені, зрошувані, дреновані;різновиди – виділяють за механічним складом.