Загальне застосування тепла. Лікувальні ванни

Усім відомо, що після купання в гарячій воді відразу, а в холод­ній - через деякий час шкіра стає гарячою і червоною. При цьому під

впливом тепла або холоду подразнюються шкірні чутливі нерви й реф­лекторно виникає розширення шкірних судин. Лікувальні ванни мають температурну механічну та хімічну дію; вплив на тепловий обмін є найбільш істотним, при цьому змінюється потовиділення і дихання, кровонаповнення внутрішніх органів і т. д. Такий перерозподіл крові й подразнення чутливих нервів сприятливо позначаються на роботі всіх органів та систем і на самопочутті хворого.

На здорову людину вода температурою 34-35 °С не діє, така вода індиферентна, її не відчувають ні як тепло, ні як холодно. При зануренні ж у ванну з іншою температурою організм передає воді або відбирає в неї деяку кількість тепла. При цьому для збереження теплової рівноваги в організмі виникають численні рефлекторні реакції. Вони часто сприя­ють процесам видужання. Так, наприклад, при зануренні в холодну ванну відразу ж відбувається звуження шкірних кровоносних судин й посилен­ня процесів обміну речовин. Це приводить до зменшення тепловіддачі і посилення теплопродукції. При зануренні в гарячу ванну настають зво­ротні явища: шкірні кровоносні судини розширюються, потовиділення збільшується, інтенсивність окисних процесів зменшується. Отже, теп­ловіддача збільшується, а теплопродукція зменшується.

Усі ці процеси проходять тим сильніше, чим температура води нижча або вища від температури тіла, чим більша поверхня тіла зану­рена у воду. Слід враховувати і час застосування ванни. Тривалі ванни надто високої або низької температури призводять до низки неприєм­них ускладнень, а іноді до загрозливих для життя хворого ускладнень. При повторному прийманні ванн їх вплив слабшає, тому що організм пристосовується, мовби звикає до них.

При проведенні гарячої ванни у воду температурою 35-36 °С дода­ють гарячу воду до необхідного рівня. Після ванни хворого витирають насухо, тепло закутують. Під час ванни й після неї потрібно стежити за станам хворого, головним чином за пульсом.

Механічний вплив ванни полягає у стисненні шкірних кровонос­них судин, у здавлюванні грудної клітки, внаслідок чого зменшується число дихальних рухів грудної клітки, а також здавлюється й черевна порожнина. Хімічно ванни діють при додаванні до води лікарських ре­човин: мінеральних солей, хвої тощо.

При застосуванні ванн велику роль відіграють різні зовнішні впли­ви на організм. Температура повітря в приміщенні, де приймається ванна, близько 22 °С, що сприяє розширенню периферичних судин і зі­гріванню організму. Лікувальний ефект зменшують шум у приміщенні, розмови, незручна кушетка для відпочинку тощо.

Розрізняють загальні ванни - коли у воду занурюється все тіло, і локальні - часткові ванни.

Часткові ванни, у свою чергу, бувають половинні або поясні - коли вода вкриває тіло до пояса; сидячі або тазові - коли у воду опускаються таз, нижня частина живота й верхня частина стегон; ручні - при яких у воду занурюються кисть і передпліччя; ножні - стопа й голінка і т. д. Найчастіше застосовуються загальні ванни.

Залежно від температури води розрізняють такі види ванн: про­холодні (температура води нижче 34 °С), холодні (нижче ЗО °С), теплі (вище 34 °С) й гарячі (вище 40 °С). Тривалість ванн різна: короткочасні (від 1 до 5 хвилин), звичайні (від 15 до 30 хвилин) і тривалі.

Ванни бувають прості - з прісної річкової або водопровідної води, лікарські - з додаванням різних солей, газів тощо. Індиферентні ванни (температура 34-35 °С) гігієнічно діють на шкіру.

Гарячі ванни стомлюють хворих, викликають загальну слабкість, задишку, серцебиття, запаморочення і тому повинні бути коротко­часними. Якщо ці явища під час ванни стають тяжкими для хворого, тоді потрібно її припинити, а голову й лице хворого змочити холод­ною водою. Після гарячих ванн хворий повинен відпочити не менше 30 хвилин. Якщо треба підтримати потовиділення, хворого закутують у ковдру, при потребі припинити його - призначають прохолодний

душ або обливання. Гарячі ванни не можна приймати при багатьох серцево-судинних захворюваннях, підвищенні артеріального тиску, схильності до кровотечі, загальному виснаженні.

Холодні ванни застосовують для загар­товування організму. Вони також повинні бути короткочасними. Після них хворий від­чуває стан свіжості, бадьорості. Локальні ванни викликають рефлекторні реакції в усьому організмі. Найважливішими з ло­кальних ванн є сидячі й ножні (мал. 56).

Для приймання сидячої ванни хворого садовлять так, щоб його таз був опущений у воду, рівень якої досягає пупка. Нижня частина стегон і голінки ніг, зігнутих у колінах, при цьому водою не вкриті.

Для ножних ванн застосовують широке й глибоке відро, бак і т. п. Є й спеціальні посудини для ножних ванн.

Лікарські ванни бувають вуглекислі, сірчані та йодисті. У природ­них умовах лікарськими ваннами широко користуються на курортах.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА

ПРИ ТРАВМАХ ТА НЕЩАСНИХ

ВИПАДКАХ

2.1. ТРАВМИ, ЇХ УСКЛАДНЕННЯ.

КРОВОТЕЧІ У ДІТЕЙ ТА ДОРОСЛИХ

2.1.1.Поняття про ушкодження (травму). Класифікація та ознаки

Ушкодження (травма) виникає від дії на організм зовніш­нього фактора (механічного, фізичного, хімічного, біологічного, пси­хічного) і викликає в організмі, а також в окремих органах і тканинах його анатомічні й фізіологічні порушення, які супроводжуються за­гальною та місцевими реакціями організму.

Розрізняють закриті й відкриті ушкодження. Відкриті характе­ризуються порушенням цілості покривів тіла - шкіри і слизових обо­лонок; при закритих покриви тіла залишаються цілими.

Механічні ушкодження виникають внаслідок прикладення меха­нічної сили і супроводжуються видимими анатомічними руйнуван­нями та молекулярними змінами (струсом). Ушкодження залежно від місця прикладання сили поділяються на прямі й непрямі.

Прямі ушкодження характеризуються руйнуваннями тканин на місці прикладання сили (удар тупим предметом, розріз тканин гострим предметом тощо).

При непрямій травмі руйнування тканин виникають на іншій, від­даленій від удару ділянці тіла; наприклад при падінні з висоти та при­земленні на п'ятки може виникнути перелом таза, тіл хребців, основи черепа.

Низка лікувальних заходів і фізіологічних актів також супроводжу­ються травмою. До них належать родова травма та оперативні втручан­ня, пов'язані з більш або менш вираженою операційною травмою.

Фізичні ушкодження настають унаслідок впливу на тканини ви­соких або низьких температур (опіки і відмороження), електричного струму та променевої енергії; хімічні - від дії на тканини кислот, лу­гів, отруйних речовин; біологічні — від впливу бактеріальних і пара­зитарних токсинів; психічні — внаслідок рефлекторного подразнення нервової системи (переляк, жах тощо).

За видами ушкодження поділяються на шкірні, підшкірні й по­рожнинні. Найтяжчими є порожнинні ушкодження. Важкість травми залежить від характеру пошкодження життєво важливих органів і па­тогенності та вірулентності інфекції, яка проникла в рану. Наприклад,

проникаючі поранення живота з ушкодженням шлунково-кишкового тракту завжди ускладнюються місцевим або загальним перитонітом (запаленням очеревини). Дифузне запалення очеревини нерідко закін­чується смертю, тоді як підшкірно ушкоджені тканини та розтягнення зв'язок під впливом консервативних заходів швидко відновлюються.

Травми бувають комбіновані (наприклад переломи кісток черепа та поранення мозку) і множинні (множинний перелом кісток).

Оцінюючи тяжкість ушкодження, необхідно враховувати: його ме­ханізм, анатомо-фізіологічні особливості, анатомічну будову, патоло­гічний, фізіологічний стан органів і тканин, а також навколишню об­становку, за якої травма була заподіяна.

Механізм ушкодження. Дія механічної сили проявляється уда­ром, стисненням, розтягненням, тертям, скручуванням по осі та проти-ударом. Ефект дії залежить від напрямку й кута травмуючої сили, від швидкості й тривалості впливу травмуючого фактора. Сила дії остан­нього залежить від ступеня захисту організму. Опіки не виникають при наявності відповідного спецодягу, металеві скалки під час роботи на виробництві не уражують очей, якщо вони захищені окулярами й т. ін.

Органи і тканини відіграють різну роль у життєдіяльності орга­нізму, тому після травми регенерація їх відбувається неоднаково. Слід відзначити, що в життєво важливих органах (мозок, печінка, залози внутрішньої секреції, нирки тощо) регенерація майже зовсім відсутня.

Ушкодження шкіри, підшкірної клітковини, сухожилля, фасцій, кісток, звичайно, не є дуже небезпечними і при вчасному лікуванні від­бувається їх повна регенерація та загоєння.

Має значення і фізіологічний стан органів та тканин у момент трав­ми. Так, поранення наповненого їжею шлунка та інших порожнистих органів живота внаслідок проникнення масивної дози інфекції в черев­ну порожнину часто супроводжується перитонітом. При порожньому шлунку інфікування буває обмежене.

Вікові особливості теж мають значення в розвитку патологічно­го процесу, пов'язаного із травмою. Так, наприклад, піднадкісничний перелом кістки, відрив епіфіза буває в дітей, а перелом шийки стегна трапляється переважно в людей старечого та літнього віку. В дітей тка­нини еластичніші, й переломи в них бувають рідше; у людей старечого віку кістки крихкі й ламаються частіше.

Патологічний стан організму і тканин у момент травми значною мірою впливає на характер ушкодження і перебіг процесу загоєння.

При патологічно зміненій кістці (метастаз, пухлини, туберкульоз кістки, остеомієліт та ін.) незначна її травма спричиняє перелом.

Патологічно змінена селезінка (наприклад її збільшення при за­хворюванні на малярію) легко розривається при забої, перенапруженні черевного преса тощо. Під впливом травми загострюються затихлі хро­нічні запальні процеси (туберкульоз, сифіліс тощо). Навколо сторонніх тіл і в рубцях інфекція може зберігати життєздатність. Після видалення сторонніх тіл інколи розвивається правець. Навколишні умови й обста­вини, за яких відбуваються ушкодження, також впливають на характер, перебіг і наслідки травм.

Найтяжчі ушкодження, іноді несумісні із життям, бувають при сти­хійних лихах, землетрусі, бурі, урагані, пожежі, обвалі, аварії поїздів, дорожньо-транспортних пригодах тощо.

2.1.2. Травматизм, його види та профілактика

Однотипні ушкодження, які повторюються серед окремих груп населення, визначені поняттям «травматизм».

Залежно від умов та характеру ушкодження розрізняють такі види травматизму: промисловий, сільськогосподарський, побутовий, до­рожній, транспортний, спортивний, військовий, дитячий.

Промисловий (виробничий) травматизм пов'язаний із характе­ром виробництва, знаряддями праці й організацією методів її охорони. Ушкодження можуть бути заподіяні інструментами, машинами, оброб­люваним матеріалом (металом, породою, яка обвалилася, вугіллям, ка­мінням і т. ін.), транспортом тощо.

Кожна галузь промисловості характеризується порівняно однотип­ним видом травм. У гірничій промисловості внаслідок обвалів часто ушкоджуються кістки скелета, хребет, відбувається здавлення м'яких тканин. На металургійних заводах можливі опіки розплавленим і роз­жареним металом, на залізообробних - трапляються травми очей дріб­ними скалками металу. Виділяють професійні травми, що є наслідком сукупності певних умов і чинників, пов'язаних із трудовим процесом (бурсити, міозити, тендовагініти та ін.).

Сільськогосподарський травматизм виникає внаслідок падіння, забоїв, поранення свійськими тваринами й ушкодження сільськогоспо­дарським реманентом (вила, граблі тощо) та сільськогосподарськими машинами (трактори, комбайни та ін.). Особливістю такого травматизму є ускладнення ран. Угноєна земля містить анаеробну інфекцію, і внаслі­док забруднення ран землею може виникнути правець. Профілактичне введення протиправцевої сироватки й активна протиправцева імуніза­ція населення різко знизили кількість цих ускладнень.

Побутові травми за характером поранення бувають різноманіт­ними. Це забої при падінні з висоти під час прибирання квартири, опі­ки, які можуть виникати під час приготування їжі, прасування білизни й розведення вогню, а також інші ушкодження.

Дорожні травми пов'язані, головним чином із дорожнім транс­портом. Це травми під час автомобільних, тролейбусних, трамвайних аварій, при необережному переході вулиць пішоходом, при порушенні правил руху водієм тощо.

Спортивний травматизм найчастіше є наслідком недостатньої підготовки спортсменів або недоброякісності спортивного інвента­рю. Правильна організація спортивної справи запобігає спортивним травмам.

На підставі обліку вивчення ушкоджень, характерних причин, об­ставин виникнення травм розробляються запобіжні заходи проти трав­матизму.

Промисловий і сільськогосподарський травматизм у нашій краї­ні різко зменшився у зв'язку із суворим дотриманням правил охорони праці й проведенням заходів їх профілактики (правила організації тех­ніки безпеки, правила індивідуального та колективного захисту, спе­цодяг, відповідна сигналізація, чіткість роботи механізмів, відсутність захаращеності й скупченості, а також висока кваліфікація робітників, регламентована відпустка, санітарно-освітня робота й т. п.).

Зниження вуличного травматизму досягається шляхом регулю­вання дорожнього руху, очищення вулиць від снігу й льоду, посипання тротуарів піском тощо.

Побутовий травматизм із року в рік зменшується, що пов'язано з поліпшенням побутових умов, підвищенням культурного рівня на­селення.

Дитячий травматизм - одна з прогресуючих соціальних проб­лем, яка не тільки загрожує здоров'ю і життю дітей, а й спричиняє пе­реживання батьків і рідних. Зростання дитячого травматизму поясню­ється швидким індустріальним розвитком країни, науково-технічною революцією, пов'язаною з наростаючою концентрацією машинної тех­ніки в побуті й на вулицях, перенаселенням міст.

Найчастіше травми дітей виникають удома й на вулиці; менше травм пов'язано з міським транспортом, із випадками ушколі, під час занять спортом, ще рідше спостерігаються отруєння та утоплення. Найбільш небезпечні три види травм: побутові, від зіткнення з транс­портом і утоплення.

Найчастіше травми бувають у дітей молодшого шкільного віку (від семи до одинадцяти років), коли вони відвідують школу, тобто само­стійно йдуть до школи та проводять час відпочинку. Травми у хлопчи­ків з'являються частіше, ніж у дівчат (3:1). Це пояснюється тим, що хлопці рухливіші, сміливіші, відчайдушніші. Кількість травм зростає у травні й червні, коли діти найбільше часу проводять на вулиці.

Дитячий травматизм можна поділити на п'ять великих груп.

Особливої уваги заслуговують три групи травм — побуто­ва, транспортна та втеплення, які становлять 65,6 % дитячого ушкоджень і 97 % смертних наслідків від загальної кількості травм. Транспортний травматизм і утоплення становлять 5,5 % травматизму й дають 53 % смертних випадків. Саме ці групи потребують особливої уваги при плануванні профілактичних заходів, але не можна послабля­ти увагу й до інших груп. Висока питома вага втрати працездатності припадає на травми очей, вибухи, опіки, ушкодження від транспорту й побутові травми в цілому.

З побуту зникають небезпечні кислоти й луги, якими часто отрую­ються діти. Зате з'явилося багато небезпечних препаратів побутової хі­мії, засобів для боротьби зі шкідниками в місті й у сільській місцевості. Вдома нагромаджується велика кількість різноманітних, гарно упакова­них ліків, які здатні спокусити не тільки малюка, а й підлітків. Із міських вулиць зникає трамвай, на зміну йому приходить потік приватних ма­шин, що створює небезпеку на дорогах. Зменшилася кількість травм від вибухів мін, гранат і снарядів, але повністю цей вид ушкоджень не зник: діти майструють із допомогою старших товаришів самопали, вибухо­ві пристрої та іншу вогнепальну техніку. Зростають випадки електротравм. які виникають при ремонті вдома різноманітної потужної побу­тової електроапаратури. Стабільно загрозливим залишається показник нещасних випадків на воді, що спричиняє від 8 до 40 % смертностей.

Близько 40 % смертних випадків припадає на перше чотириліття дитини. Останні роки, за відсотками смертних випадків, розподіляють­ся однаково. Найчастіше діти гинуть від пошкодження черепа (30 %). травм внутрішніх органів (16 %), численних пошкоджень (16 %), опі­ків, електротравм, отруєння (14 %) й утоплення (25 %).

Профілактику дитячого травматизму слід проводити за до­помогою таких заходів: адміністративних - упорядкування вулиць, міст, наявність достатньої кількості дитячих садків, регулювання до­рожнього руху, обладнання дитячих та спортивних майданчиків, наяв­ність у школах груп продовженого дня; агітаційно-виховних - аналіз причин дитячого травматизму, вироблення навиків і навчання правил

поведінки дітей на вулиці, систематичне роз'яснення небезпеки вулич­них і побутових травм, використання наочних посібників, які є в школі. Треба частіше обговорювати в дитячому колективі кожен випадок заги­белі дитини від травми будь-якого характеру. Діти вразливі, і там, де не спрацьовує плакат, листівка, мультфільм, сильний виховний вплив може зробити звичайна розповідь про обставини загибелі ровесника. У школах кожен нещасний випадок доцільно обговорити зі школярами у класах, із батьками - на зборах.