Завдання та обов’язки стрільця-санітара

ЗАВДАННЯ ТА ОБОВ’ЯЗКИ САНІТАРІВ ТА САНІТАРНИХ ІНСТРУКТОРІВ

Загальні положення

Санітар зобов’язаний свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові. Він повинен мати відмінну спеціальну підготовку та стройовий вишкіл, бути фізично загартованим, витривалим, хоробрим, сумлінно і чесно виконувати військовий обов’язок.

Санітар – посадова особа рядового складу військово-медичної служби. Розрізняють санітарів взводів (стрільці-санітари), медпунктів та інших медичних підрозділів та закладів, водіїв-санітарів.

Під час бойових дій розпорядженням командира можуть виділятися із спеціально підготовленого особового складу додаткові (позаштатні) санітари і санітари-носії.

Стрільці-санітари підпорядковуються командирам взводів, а під час надання допомоги потерпілим та їх евакуації діють відповідно до розпоряджень санітарних інструкторів рот. Інші категорії санітарів підпорядковуються відповідним медичним начальникам за місцем служби (або прикомандирування).

У воєнний час основними завданнями санітарів усіх категорій є:

– надання пораненим (ураженим) першої медичної допомоги та їх захист від повторних уражень;

– збір, виніс (вивіз) поранених (уражених) з поля бою (з осередків масових санітарних втрат) та їх супутній догляд;

– догляд за пораненими (хворими, ураженими) на рівнях медичного забезпечення.

Незалежно від штатної посади і змісту основної роботи санітар повинен:

– вміти поводитися з особистою зброєю, медичним оснащенням та засобами індивідуального захисту;

– вміти оцінювати бойову обстановку та місцевість з метою вибору безпечних шляхів наближення до поранених; діяти за відповідними правилами на місцевості, зараженій отруйними, радіоактивними або біологічними речовинами, проводити часткову санітарну обробку особового складу та спорядження;

– постійно спостерігати за полем бою, запам’ятовувати місця падіння поранених (уражених), швидко розшукувати їх та надавати першу медичну допомогу;

– виконувати первинне сортування, досконало володіти прийомами реанімаційної допомоги, накладення табельних та імпровізованих пов’язок, шин та джгута;

– володіти способами відтягування тяжкопоранених в укриття, їх витягування з бойової техніки; перенесення на носилках, лямках, підручних засобах, на руках на пост санітарного транспорту або медичний пункт батальйону;

– вміти розміщати поранених і хворих в санітарному транспорті або транспорті загального призначення;

– надавати першу допомогу при бойових стресових станах;

– проводити санітарно-гігієнічні та протиепідемічні заходи в підрозділах;

– здійснювати пропаганду гігієнічних знань та здорового способу життя серед особового складу, його загальну медичну підготовку.

Завдання та обов’язки стрільця-санітара

Стрілець-санітар повинен:

– знати завдання роти і свого взводу в майбутніх бойових діях, місцезнаходження командира взводу, санітарного інструктора роти, поста санітарного транспорту, медичного пункту батальйону;

– розшукувати та якомога швидше надавати першу медичну допомогу пораненим;

– здійснювати сортування поранених в залежності від загального стану та характеру поранення (ураження);

– відтягати тяжкопоранених (уражених) в укриття;

– за сигналом про хімічну або біологічну загрозу негайно застосувати табельні засоби індивідуального захисту;

– вивчати місцевість з метою визначення безпечного шляху наближення до пораненого (ураженого) та виходу із осередку зараження;

– вказувати легко пораненим (ураженим), які здатні самостійно пересуватися, найбільш короткий і безпечний шлях до медичного пункту батальйону, поста санітарного транспорту (поранений, уражений може залишити поле бою лише з дозволу командира);

– перевіряти і за необхідності виправляти первинні пов’язки, накладені в порядку само - і взаємодопомоги;

– у разі потреби накладення пораненому джгута, залишити на одязі або пов’язці помітний знак і обов’язково позначити олівцем час накладання джгута;

– позначити місцезнаходження "гнізда поранених" умовним знаком, добре помітним (як вдень, так і вночі) при підході з тилу і, по можливості, прихованим від противника;

– вчасно доповідати командиру взводу і санітарному інструктору всіма доступними засобами зв’язку про виконану роботу і необхідну допомогу (поповнення втрат серед санітарів, медичного майна та ін.).

Під час наступу стрілець-санітар просувається безпо­середньо за бойовим порядком взводу і спостерігає за екіпажем власної та діями інших бойових машин. При ураженні бойової машини стрілець-санітар надає пораненим першу медичну допомогу і при нагоді, на коротких зупинках, висаджує їх у місцях, захищених від вогневих засобів противника.

При діях підрозділів в комбінованому бойовому порядку стрільці-санітари пішки пересуваються за бойовими підрозділа­ми, уважно стежачи за власним сектором. При появі поранених стрільці-санітари надають їм першу медичну допомогу і відтягують їх у безпечні місця, створюючи "гнізда поранених".

Місцезнаходження пораненого позначається спеціальним знаком, що являє собою відріз білої тканини із зображенням Червоного Хреста. На знаках, які використовуються для позначення місцезнаходження поранених вночі, зображення хреста наноситься люмінесцентною фарбою. Знак за допомогою шпильки закріплюється на прилеглих до пораненого предметах (стіні, деревах, кущах, малій лопаті). При наявності стандартних знаків іншого зразка санітарний інструктор (фельдшер) вказує стрільцю-санітару порядок їх використання; при їх відсутності стрілець-санітар використовує підручні засоби (наприклад, бинт).

Для позначення "гнізд поранених" широко застосовуються сучасні радіопеленгаційні комплекси. Санітарні інструктори рот перед початком бойових дій отримують спеціальні пристрої – сигналізатори, і при формуванні "гнізд поранених" активізують сигналізатор. Радіопеленгатор знаходиться на санітарному транспорті і під час розшуку поранених водій-санітар (санітарний інструктор) може швидко визначити місцезнаходження "гнізда" з невеликою похибкою.

Місцями укриття поранених (уражених) можуть бути бліндажі, окопи, рови, яри, ями, воронки від бомб і снарядів, зворотні схили висот, великі камені, будівлі, дерева й кущі. У випадку застосування противником ЗМУ необхідно пам’ятати, що небезпечні речовини можуть осідати в низинних місцях, тому поранених (уражених) слід розташовувати за зворотними схилами висот.

Стрільцю-санітару під час бою забороняється брати участь у виносі поранених на медичний пункт батальйону (пост санітарного транспорту), оскільки це заважає йому виконувати основне завдання – надавати першу медичну допомогу пораненим свого взводу.

На марші стрільці-санітари разом з особовим складом взводів пересуваються на бойових машинах. Вони надають першу медичну допомогу пораненим, виявленим під час руху; евакуюють наявним санітарним транспортом або везуть з собою на бойовій чи транспортній техніці до розгортання підрозділів у бойові порядки. Після чого поранених збирають і виносять (вивозять) із взводів на медичний пункт батальйону санітари-носії.

В осередку застосування зброї масового ураження (ЗМУ) стрілець-санітар повинен працювати в індивідуальних засобах захисту. З метою зменшення впливу небезпечних факторів ризику він повинен діяти якнайшвидше, використовуючи для наближення до пораненого найменш заражені ділянки.

Під час бойових дій в населеному пункті стрільцю-санітару для наближення до пораненого слід використовувати пролами в стінах будинків, двори, сади й городи, по можливості уникати відкритих ділянок місцевості.

Взимку, при наявності снігу, стрільці-санітари діють у маскувальних халатах.

У тих випадках, коли стрілець-санітар вимушений наближатися до пораненого перебіжками, він попередньо намічає шлях пересування й безпечні місця зупинок для перепочинку. Швидко підхопившись із землі і пробігши до чергового місця зупинки (у середньому 20-40 кроків в залежності від місцевості і вогню противника), стрілець-санітар повинен на бігу впасти на землю і відповзти вбік.

Наблизившись до пораненого стрілець-санітар надає йому першу медичну допомогу, позначає його місцезнаходження і, подавши сигнал "Потрібен винос", негайно направляється до іншого пораненого. Легкопораненим він вказує напрямок і безпечні шляхи виходу до медичного пункту батальйону чи поста санітарного транспорту, а з осередку застосування ЗМУ – на пункт збору уражених.

Загальний стан пораненого та характер поранення визначає пріоритетність в наданні медичної допомоги та евакуації.

Стрілець-санітар повинен пам’ятати, що голосні скарги і загальне занепокоєння пораненого ще не свідчать про тяжкість поранення. Як правило, тяжкопоранений, який потребує термінової допомоги, лежить мовчки, не реагуючи на звернення до нього. Характерними ознаками тяжкості стану можуть бути бліде обличчя, нерухомий погляд, поверхневе дихання, слабкий пульс (шоковий стан); одяг, рясно просочений кров’ю чи дуже обгорілий та присталий до тіла (на тулубі, кінцівках тощо), свистячий подих, судоми, випадіння органів черевної порожнини (наприклад, петлі кишок).

При виявленні більш трьох тяжкопоранених, стрілець-санітар зобов’язаний подати сигнал "Виклик санітарного інструктора" і, не чекаючи його прибуття, приступити до надання першої допомоги.

Якщо тяжкопоранений знаходиться на відкритій місцевості, а інших тяжкопоранених, які потребують першої медичної допомоги немає, то стрілець-санітар відтягує його в найближче укриття, розташоване на відстані до 5-10 метрів; при відсутності укриття він за допомогою лопати створює (з боку противника) бруствер біля пораненого, щоб замаскувати і захистити його від вторинного поранення.

В усіх випадках стрілець-санітар зобов’язаний захистити пораненого від непогоди (укрити шинеллю, плащ-палаткою, надягти на нього вушанку, ретельно зав’язати її).

Після закінчення бою командир роти по доповіді санітарного інструктора роти виділяє солдат (допоміжних санітарів) для надання першої медичної допомоги пораненим та ураженим та їх виносу (вивозу).

У тих випадках, коли розшук поранених ускладнений (у лісі, чагарнику, під час туману, вночі), санітарний інструктор (помічник лікаря, фельдшер батальйону) організує ретельний огляд району, де можуть знаходитися тяжко поранені та уражені.

Він розставляє стрільців-санітарів і виділених командиром роти (батальйону) солдатів ланцюгом, упереміш із стрільцями-санітарами. Відстань між людьми повинна дозволяти підтримувати зв’язок між ними і здійснювати надійний огляд місцевості. Позаду ланцюга розташовуються 2-3 ланки санітарів-носіїв. При роботі вночі необхідно дотримуватись цілковитої тиші – це допомагає виявляти поранених по їх стогонах. Під керівництвом старшого групи (фельдшера батальйону, санітарного-інструктора) ланцюг просувається вперед (при необхідності – плазом), не залишаючи неоглянутою жодну ділянку місцевості. Особливо ретельно необхідно оглядати окопи, чагарники, воронки від снарядів та інші місця, де поранені можуть укриватися від обстрілу. Знайшовши пораненого, стрілець-санітар сповіщає про це двом сусідам, розташованим від нього праворуч і ліворуч. Сусід, що знаходиться ліворуч, негайно йде з доповіддю до старшого групи; сусід праворуч, викликає санітарів-носіїв, що йдуть за ланцюгом.

За наказом старшого групи весь ланцюг санітарів зупиняється, а стрілець-санітар, що знайшов пораненого, надає йому першу допомогу; після цього ланцюг продовжує просуватися. Санітари-носії відносять пораненого в укриття, розташоване на заздалегідь визначеному помічником лікаря (фельдшером) батальйону шляху руху санітарного транспорту на медичний пункт батальйону, позначають це місце, а потім рухаються за ланцюгом.

Якщо пораненого треба евакуювати негайно (поранення живота, велика крововтрата, накладений джгут і т.п.), санітари-носії за вказівкою санітара, що знайшов пораненого, несуть його в напрямку медичного пункту батальйону до зустрічі із санітарним транспортом або безпосередньо доставляють його на медичний пункт батальйону.

Під час просування санітарів у ланцюзі всі команди подаються приглушеним голосом, не привертаючи уваги противника. При розшуку поранених на пересіченій місцевості (рови, канави, густий ліс, чагарник) санітари оглядають ділянку двічі: спочатку в напрямку від тилу до лінії зіткнення, а потім уздовж неї.

Поблизу лінії зіткнення цей спосіб розшуку поранених дещо утруднений, але може бути рекомендований на ділянках місцевості, що залишилися в тилу в зв’язку з успішним просуванням військ.

При форсуванні водної перешкоди, берег, з якого здійснюється переправа, з метою кращого розшуку поранених поділяється на сектори. У секторах стрільці-санітари ведуть спостереження. Знайшовши поранених, вони надають їм необхідну медичну допомогу і доставляють їх у заздалегідь визначене місце.

Під час бойових дій в населених пунктах поранені можуть знаходитися в цілих і зруйнованих будинках, на горищах, балконах, під стельовими перекриттями, що обвалилися, у підвалах, люках. Для розшуку поранених створюються групи зі штатних стрільців-санітарів і допоміжних санітарів. Кожна група поділяється на ланки з 2-3 чоловік, ретельно оглядає доручений їй сектор і, знайшовши пораненого, сповіщає (умовним сигналом або через зв’язківця) старшого групи. Стрільці-санітари надають знайденим пораненим першу медичну допомогу, а старший групи організує їх винос (вивіз) на медичний пункт батальйону.

Розшук поранених може здійснюватись і за допомогою спеціально навчених собак.