Тема 3. Соціальне партнерство як інструмент формування соціальної відповідальності

План

1. Соціальне партнерство як інструмент формування соціальної відповідальності.

2. Класифікація основних моделей соціального партнерства в західних країнах та Україні.

3. Основні рівні та механізми функціонування системи соціального партнерства як механізму соціальної відповідальності.

4. Основні фактори перешкоджання соціальному партнерству держави, суспільства, бізнесу і особистості.

1. Соціальне партнерство як інструмент формування соціальної відповідальності.

Для аналізу категорії «соціальне партнерство» необхідно визначити сутність обох понять. Етимологічно дане словосполучення походить від слів «партнер» [франц. pаrtenаirе] - учасник якоїсь спільної діяльності та «соціальний» [лат. socialis] - суспільний, пов'язаний з життям і відносинами людей у ​​суспільстві. Таким чином, дане поняття можна трактувати як спільну діяльність, спрямовану на співпрацю та узгодження інтересів. Виникнення феномена «соціального партнерства» у сучасному розумінні відбувається у тісній взаємодії в процесі формування соціально орієнтованої ринкової економіки. Разом з тим необхідно відзначити, що загальні основи і принципи соціального партнерства однакові в будь-якій країні, що має соціально орієнтований вектор розвитку. Але в кожній країні система соціального партнерства має свої відмінні риси, детерміновані: конкретно-історичними умовами; напрямами і темпами формування ринкової економіки; культурою; традиціями і звичаями; національним характером; менталітетом громадян.

Соціальне партнерство одночасно є і результатом, і активним чинником формування громадянського суспільства, в якому різні соціальні групи, прошарки і класи зі своїми специфічними інтересами створюють свої організації, через які формують стійку соціальну спільноту, що забезпечує соціальну та політичну стабільність в суспільстві. Ефективно функціонувати соціальне партнерство може лише при системному підході до його організації. Соціальне партнерство як система сприймає вплив регульованих і стихійних чинників суспільного життя і за допомогою відповідного інструментарію формує в суспільстві відносини довіри та конструктивної співпраці. Такі відносини не можуть виникнути при відсутності повноцінних суб'єктів соціального партнерства, налагоджених механізмів їх взаємодії. Ефективне соціальне партнерство завжди виявляється як високої культура співробітництва, в результаті якої формується активні соціальна відповідальність суб’єктів соціального партнерства.

2. Класифікація основних моделей соціального партнерства в західних країнах та Україні.

У передових західних країнах за період еволюції відносин держави, роботодавців та громадянського суспільства виникло дві основні моделі соціального партнерства: двопартизм та трипартизм. Двопартизм являє собою модель взаємодії між найманими працівники, їхніми спілками – роботодавцями, а трипартизм собою модель взаємодії у трикутнику «профспілки – об’єднання роботодавців – держава». Процес інституціоналізації моделі соціального партнерства в Україні, дає змогу виокремити головні його особливості: 1) одночасність становлення громадянського суспільства та соціального партнерства; 2) виникнення інституту соціального партнерства як наслідок спроб виконавчої влади впровадити західний досвід регулювання соціально-трудових відносин; 3) відсутність на перших етапах становлення системи соціального партнерства таких важливих інститутів громадянського суспільства як приватна власність на засоби виробництва, самостійні роботодавці, вільні профспілки; 4) формування об’єднань роботодавців як спроби лобіювання інтересів власного бізнесу перед державою; 5) хаотичний шлях утвердження ринкових відносини в Україні, проблеми у ринковій переорієнтації профспілок; 6) залежність умов становлення соціального партнерства від суб’єктивних факторів: політичної волі керівника держави, або лідера громадського об’єднання, певної групи осіб; 7) відсутність навичок самоорганізації населення, цивілізованого відстоювання своїх інтересів, демократичної політичної культури. Стратегічним напрямом формування соціального партнерства в сучасній Україні є укладання тристоронніх і двосторонніх угод різних рівнів, що дає змогу поступово впроваджувати трипартистську модель соціального партнерства у практику регулювання соціально-трудових відносин.

3. Основні рівні та механізми функціонування системи соціального партнерства як механізму соціальної відповідальності.

Соціальне партнерство між сторонами соціально-трудових відносин, їх суб'єктами та органами здійснюється водночас на різних рівнях і у різних формах:, а саме у наступних формах:· спільні консультації представників сторін на всіх рівнях; колективні переговори на всіх рівнях; укладання договорів та угод на всіх рівнях; погодження на національному й регіональному рівнях політики доходів і соціально-економічної політики в цілому, включаючи основні критерії і показники соціальної справедливості, заходи щодо захисту місцевого ринку праці та виробника і т. ін.; спільне розв'язання колективних трудових спорів (конфліктів), запобігання їм на всіх рівнях; організація примирних та арбітражних процедур на всіх рівнях; участь найманих працівників в управлінні виробництвом; участь представників сторін у роботі органів соціального партнерства на всіх рівнях; спільне управління представниками сторін фондами соціального страхування; участь найманих працівників у доходах підприємства на умовах, визначених колективним договором;розгляд претензій та розбіжностей, що виникають між сторонами соціального партнерства відповідного рівня і їх вирішення шляхом компромісів, співробітництва, узгодження позицій; обмін необхідною інформацією; контроль за виконанням спільних домовленостей на всіх рівнях та ін.

Система соціального партнерства в Україні має чітко підпорядковану ієрархічну структуру: вихідними для соціальних партнерів нижчого рівня є рішення, прийняті на вищих рівнях. Для участі у колективних переговорах з укладення колективних договорів і угод, тристоронніх або двосторонніх органах та у міжнародних заходах склад суб'єктів профспілкової сторони та сторони роботодавців визначається за критеріями репрезентативності. Склад стосується сторони органів виконавчої влади на національному рівні визначається рішенням Уряду, на галузевому і територіальному рівнях – призначається відповідним органом виконавчої влади.

4. Основні фактори перешкоджання соціальному партнерству держави, суспільства, бізнесу і особистості.

Не зважаючи на той факт, що для формування ефективної системи соціального партнерства в Україні склалися всі необхідні умови, а саме: здійснився перехід до ринкових форм господарювання; сформувався клас підприємців; розроблена правова основа для розвитку соціального партнерства; держава виступає в якості посередника у відносинах між працівниками і роботодавцями; для представництва і захисту інтересів працюючих є профспілки тощо, вона є недосконалою. Чітко проявляється одностороння монополізація ринку праці роботодавцем, яка супроводжується ростом соціальної незахищеності працюючих і, як наслідок, соціальною напруженістю в суспільстві, появою нових форм трудових конфліктів.

В Україні гостро відчувається недосконалість законодавчого забезпечення системи партнерських відносин, склалася стійка практика ігнорування, невиконання чинних законів різними суб'єктами. За умов тотального ігнорування законів, важко сподіватися на дієвість і чинність договорів і угод. Суттєвою перешкодою для становлення соціального партнерства стає розмивання ціннісно-нормативної системи суспільства, обумовлене масовим порушенням законів і соціальних норм.

Зазначені особливості української дійсності свідчать, що партнерські відносини в нашій країні розвиваються у складних умовах. У зв'язку з цим актуальності набуває цілеспрямований пошук оптимальних моделей соціального партнерства у вітчизняних реаліях, розробка ефективного механізму взаємодії громадянського суспільства та влади. Модернізація системи соціального партнерства в Україні має включати пошук шляхів переорієнтації взаємовідносин із вузько-корпоративних у відкрите партнерство.

Лекція № 4.