Соціальна відповідальність як чинник стійкого розвитку суспільства.

У сучасних наукових джерелах у найбільш загальному, концентрованому розумінні етимологія поняття «відповідальність» відображена в наявних лінгвістичних довідкових джерелах. За словником В.І. Даля, відповідальність є «обов’язок відповідати за щось, повинність ручатися за щось, зобов’язаний, звітувати про щось»2. У словнику Д.Н. Ушакова зазначено, що відповіда- льність має два значення: 1) положення, при якому особа, яка виконує яку-небудь роботу, зобов’язана дати по вний звіт про свої дії і прийняти на себе вину за можливі наслідки, які можуть наступити при виконанні дорученої справи; 2) виконання обов’язків, зобов’язань3. Інший словник трактує «відповідальність» трояко: 1) необхідність, обов’язок дати звіт про свої дії, відповідати за їх наслідки; 2) наділений правами і обов’язками в здійсненні якої-небудь діяльності; 3) людина з високо розвинутим усвідомленням суспільного обов’язку, проникнута таким усвідомленням 4. Словник російської мови С.І. Ожегова слово «відповідальність» тлумачить так: 1) той, що несе відповідальність; 2) наділений правами і обов’язками в здійсненні діяльності, в керівництві справами. У контексті значення поняття відповідальності з позицій відповідальності особи, «соціальна відповідальність» осмислюється як особистісна моральна якість, котра реалізується у поведінці, що відповідає суспільним очікуванням. Зазначена акцентуація здебільшого функціонує у наукових працях із педагогіки, присвячених вихованню соціальної відповідальності особистості. В історико-філософській вертикалі ця парадигма сягає своїм корінням до антропоцентричної етики Сократа, знаходить продовження у соціоцентричній «етиці відповідальності» М. Вебера, а пізніше – у педагогічних працях А. Макаренка, В. Сперанського та їхніх послідовників. У параметрах такого розуміння соціальної відповідальності розмова про її підставу втрачає сенс. Другий аспект: осмислення соціальної відповідальності ґрунтується на трактуванні «відповідальності» як такої, що означає – «відповідати (за щось)». Цей акцент превалює у працях з філософії права, соціології, психології, економіки, політології. Однак, попри певне дистанціювання від вище окресленої прикметникової семантики «відповідальності», зв’язок між обома значеннями зберігається. Соціальна відповідальність як філософська та державно-правова категорія відображає ціннісно-правовий аспект суспільних відносин.

2. Основні аспекти, принципи та підстави соціальної відповідальності.

Полем функціонування поведінки особи служить сфера необхідного, сфера можливого, які, як складові соціальної дійсності, слугують основою вибору, а також об’єктивним критерієм оцінки прийнятого суб’єктом рішення. Визначальний вплив на поведінку людини справляє навколишнє її середовище – відповідний соціум. Об’єктивні можливості вибору певного варіанту поведінки особи, а отже і ступінь відповідальності, залежать (поряд із соціальною орієнтацією особи) також і від її становище в суспільства, від її соціальної ролі. Підставою соціальної відповідальності може служити необхідність охорони встановленого порядку суспільних відносин як нормальних умов життя. Суспільство живе згідно з визначеними законами, які утворилися на основі історичного, національного, соціально-культурного розвитку. Природним процесом для такого суспільства буде, звісно ж, захист уже утвореного на цій основі порядку суспільних відносин. Порушення цього порядку неминуче викликає застосування відповідальності. Принципи та підстави соціальної відповідальності базуються на системі наявних чинних соціальних норм, що функціонують у даному суспільстві. Соціальні норми, виконуючи таким чином у суспільстві охоронну, регулятивну і виховну функції, визначаючи раціональні межі свободи людини, виступають запорукою гармонізації, упорядкованої сталості суспільних відносин поступального прогресивного розвитку суспільства у цілому. Розрізняють такі види соціальних норм: звичаї, традиції, норми моралі, релігійні (канонічні) норми, етичні норми, політичні норми, корпоративні норми, норми громадських організацій, технічні норми, норми культури, норми права тощо. У процесі взаємодії та взаємовпливу різних видів соціальних норм кожна з них, зберігаючи свою специфіку, виступає як регулятор особливого роду. Наявність цілісної, динамічної системи соціальних норм є вагомим соціальним здобутком, яскравим свідченням прогресивного цивілізованого розвитку відповідного суспільного організму. З іншого боку, суспільний прогрес неможливий без цілісної, динамічної системи загальнообов’язкових правил поведінки у вигляді соціальних норм, які забезпечують упорядкованість, сталість, контрольованість і прогнозованість розвитку суспільних відносин.

3. Суб’єкти, механізми, агенти та інститути формування соціальної відповідальності.

У соціальному аспектіінститут соціальної відповідальності є організованою системою соціальних ролей, яка зосереджується на основних потребах і функціях людини, постійно функціонує й значно впливає на окремі суспільні інституції та на суспільство в цілому. Саме соціальні інститути є такими, що визначають інститутуційне середовище і, за словами О. Гохберга, у сукупності утворюють "господарський механізм економіки". При цьому соціальна відповідальність проявляється через реалізацію інтересів зацікавлених сторін - соціальних інститутів і стосується соціальних, економічних і культурних прав різних суб’єктів соціальної відповідальності – власників, працівників, покупців, постачальників, мешканців регіону соціально-економічної активності та суспільства в цілому. Інституційний підхід дає змогу надати розширену характеристику взаємовідносинам між суб’єктом господарювання і зацікавленими особами, обґрунтувати та сформувати оптимальну збалансовану модель задоволення двосторонніх потреб. Управління соціально відповідальною діяльністю суб’єктів у системі соціальної відповідальності потребує розробки системи способів, прийомів і процедур пошуку, обґрунтування, аналізу, планування, впровадження та контролю результатів реалізації прийнятих рішень у конкретному інституційному середовищі. Інститут соціальної відповідальності є динамічною системою, що автоматично призводить до пошуку відповіді а питання про визначення напряму його інституційної еволюції. Відповідь на нього дасть можливість визначити завдання щодо стимулювання змін, які найбільш повно розкривають потенціал взаємодії суб’єктів у системі соціальної відповідальності, або стримування інституційної мутації з урахуванням змін зовнішнього середовища.

4. Соціальна відповідальність як чинник стійкого та стабільного розвитку суспільства.

Концепція сталого розвитку, проголошена ООН керівним принципом дій міжнародних інституцій, урядів, корпорацій і громадських організацій у ХХІ ст., є альтернативою парадигмі неконтрольованого економічного зростання, яка ігнорує екологічні й соціальні загрози від розвитку за екстенсивною моделлю. Основоположною ідеєю цієї концепції є усвідомлення різниці між економічним зростанням, яке спрямоване на збільшення кількісних показників, і розвитком, що розуміється як якісні зміни завдяки удосконаленню техніки, технологій, методів управління. Головний сенс концепції сталого розвитку полягає у знаходженні балансу між задоволенням потреб нинішнього і майбутніх поколінь в економічному добробуті, сприятливому довкіллі й соціальному благополуччі. Україна поряд з іншими членами міжнародного співтовариства прийняла на себе зобов'язання щодо втілення концепції сталого розвитку. Постановою 106 Кабінету Міністрів України було створено Національну раду із сталого розвитку України, але реальних результатів діяльності у цьому напряму поки ще не має, що посилює актуальність досліджень з цієї проблематики. О.І. Амоша визначає сталий розвиток як «прогресивні зміни, спрямовані на безпеку та розвиток сьогоднішніх і майбутніх поколінь, узгодженість економічної, соціальної та екологічної складових розвитку, формування умов до самовідновлення навколишнього природного середовища». У цьому контексті, затверджена Стратегія соціальної відповідальності бізнесу в Україні, покликана активізувати зусилля бізнес-середовища у поліпшенні соціальних стандартів життя в Україні. Суспільно-економічне явище «соціальна відповідальність бізнесу» протягом ХХ ст. еволюціонувало від ідеї, що висловлювалася окремими підприємцями і дослідниками й трактувалася тільки як благодійність, до загальновизнаного принципу корпоративного управління. Двоєдиною метою реалізації корпоративної соціальної відповідальності є сталий розвиток і суспільна злагода.

Лекція№ 2