Тема 4. Соціальний діалог як ключовий інструмент підвищення ефективної взаємодії суб’єктів соціальної відповідальності.

1. Специфіка взаємодії суб’єктів соціальної відповідальності в системі соціального діалогу.

2. Міжнаціональний, національний, галузевий, територіальний, локальний рівень реалізації соціального діалогу та їх характеристика.

3. Моделі соціального діалогу в Європі та Україні: поняття та особливості реалізації.

4. Проблеми та перспективи розвитку інституту соціального діалогу в Україні.

1. Специфіка взаємодії суб’єктів соціальної відповідальності в системі соціального діалогу.

Соціальний діалог являє собою систему цілей, завдань, функцій, принципів, форм, форматів і механізмів, які сприяють узгодженню інтересів між працівниками, роботодавцями, державою та іншими соціальними групами, забезпечують прийняття та реалізацію легітимних рішень уряду і соціальних партнерів (працівників, роботодавців) щодо розв’язання завдань у сфері соціально-трудових та соціально-економічних відносин на міжнародному, національному, галузевому, регіональному, місцевому рівні і на рівні підприємства з метою забезпечення збалансованого соціального і економічного розвитку суспільства.

Основними елементами системи соціального діалогу є його учасники – сторони та суб’єкти. Сторони соціального діалогу – це носії первинного права у сфері праці та соціально-економічних відносин: працівник, роботодавець, держава. Суб’єктами соціального діалогу виступають носії первинного та делегованого права: працівники та їх представники; роботодавці та їх представники; органи виконавчої влади; органи місцевого самоврядування; трудові колективи; спеціалізовані органи соціального діалогу; органи з вирішення трудових спорів; інші суб’єкти (незалежні посередники, трудові арбітри, керівництво фондами та ін.). Соціальні інтереси сторін соціального діалогу ґрунтуються на закономірностях, коли в процесі відносин між роботодавцями і працівниками зберігається одвічна суперечність: власники бажають одержати максимальний прибуток в найкоротші терміни шляхом здешевлення робочої сили, а працівники, намагаючись одержати максимально високу заробітну плату, прагнуть дорожче продати робочу силу задля добробуту своїх сімей. Соціальний діалог є ефективним інструментом узгодження суперечливих інтересів його учасників, форумом, який дає можливість конструктивної взаємодії з метою досягнення спільних суспільно значущих цілей.

2. Міжнаціональний, національний, галузевий, територіальний, локальний рівень реалізації соціального діалогу та їх характеристика.

Ключові принципи МОП, серед яких і принцип трипартизму, набули втілення та розвитку у формі конкретних прав і обов’язків у Конвенціях МОП, визнаних фундаментальними стандартами як у самій організації, так і за її межами. Визнання і втілення основних принципів соціального діалогу покликані стати інструментом для визначення ризиків і управління ними, а також для розробки більш ефективної конкурентної моделі управління. Як конвенції, так і рекомендації мають на меті впливати на конкретні умови праці та практику соціального діалогу в кожній країні світу. Розвиток соціального діалогу на європейському континенті є результатом політики у цій сфері Ради Європи та Європейського Союзу. Єдиний механізм забезпечення прав людини і основоположних свобод у діяльності РЄ складають два документи: 1. Конвенція про захист прав людини і основних свобод, 1950 р. 2. Європейська соціальна хартія (переглянута), 1996 р.

Соціальний діалог у ЄЄ перетворився на інструмент, який вважається невід’ємною частиною управління та забезпечує підвищення конкурентоспроможності й соціальної справедливості в країнах-членах. Інституціональну основу тристороннього соціального діалогу на європейському рівні забезпечують Тристоронні Соціальні Зустрічі на вищому рівні для розвитку і зайнятості та міжгалузеві консультаційні комітети.

Інституціональну основу соціального діалогу на рівні європейських компаній формують європейські трудові ради. Для України у контексті запровадження політики децентралізації одним з головних стандартів щодо реалізації соціального діалогу виступає досвід Болгарії, Естонії, Чеської республіки, Угорщини, Латвії, Литви, Мальти, Польщі та Великобританії, у яких переважає соціальний діалог на локальному рівні. Слугуючи унікальним та обов’язковим компонентом європейської соціальної моделі, в рамках якої здійснює свою діяльність ЄС, соціальний діалог відіграє ключову роль у забезпеченні цілей наблизити Європейський Союз до європейських громадян, зміцнити демократію в Європі та закріпити легітимність інституцій. Як асоціативний член ЄС, Україна, орієнтуючись на вищевказані стандарти, зможе з часом розбудувати ефективну систему соціального діалогу.

3. Моделі соціального діалогу в Європі та Україні: поняття та особливості реалізації.

Залежно від участі та ролі держави у системі соціального діалогу вирізняють такі основні моделі соціального діалогу — біпартизм, трипартизм і багатосторонній (соціальний і громадянський) діалог. Трипартизм – це процес взаємодії держави, роботодавців та працівників (через їхніх представників) як рівних і незалежних партнерів у прагненні знайти способи вирішення тих питань, що становлять взаємний інтерес. Двопартизм (або біпартизм) – це процес взаємодії, за допомогою якого досягаються, заохочуються або схвалюються прямі домовленості про співпрацю між роботодавцями та працівниками (або їхніми організаціями). У тих країнах, де роль держави в регулюванні трудових відносин невелика (США, Канада, Великобританія), практикується двостороння співпраця між об'єднаннями роботодавців і організаціями найманих працівників. Держава за такої соціальної моделі виступає лише в ролі арбітра або посередника при виникненні соціальних конфліктів. Нині найбільш розвинена система трипартизму існує у таких європейських країнах, як Німеччина, Швеція, Австрія. За цієї системи у врегулюванні соціально-трудових відносин беруть однаково важливу участь три сторони: організації, що представляють інтереси найманих працівників, об’єднання роботодавців та держави. Слід враховувати, що система соціального діалогу в країнах Європи не є застиглою формою і в багатьох вимірах моделі доповнюються рисами іншої. Тому для України, більш доцільним є формування демократичної моделі соціального діалогу як найбільш придатної для умов перехідного періоду (зокрема, створення інституту тарифної автономії, удосконалення роботи рад підприємств).

4. Проблеми та перспективи розвитку інституту соціального діалогу в Україні.

За роки незалежності в Україні в основному сформовано правові засади реалізації державної соціально-економічної політики, які заклали основи організаційного оформлення вітчизняної системи соціального діалогу. Правову основу функціонування системи соціального діалогу в Україні складають стандарти ООН, Конвенції МОП, Європейська соціальна хартія, інші міжнародні акти, Конституція України, закони України, укази Президента України, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України. Право громадян України на свободу об’єднання закріплене ст. 36 Кон- ституції України. Цією ж статтею задекларовано право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Конституція України (ст. 44) встановлює також, що ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Гарантії соціального діалогу в Україні забезпечують положеня Конституції України, Кодексу законів про працю України, законів України “Про зайнятість населення”, “Про об’єднання громадян”, “Про охорону праці”, “Про колективні договори і угоди”, “Про оплату праці”, “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, “Про соціальний діалог в Україні”, “Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності” та ін. Закон “Про соціальний діалог в Україні” визначає правові засади організації та порядку ведення соціального діалогу в країні з метою вироблення та реалізації державної соціальної і економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин та забезпечення підвищення рівня і якості життя громадян, соціальної стабільності в суспільстві.

У його сучасному стані соціальний діалог в Україні не впливає також на запровадження принципів соціальної справедливості у соціально-трудові та соціально-економічні відносини. Про це виразно свідчить насамперед: занижена ціна праці та офіційне визнання дешевої робочої сили конкурентною перевагою України на світових ринках; надвисокий рівень експлуатації найманих працівників: за даними профспілок, на цей час норма експлуатації праці становить в Україні 240%; занижені соціальні стандарти та відповідно – мінімальні гарантії для працівників і громадян країни загалом. Відтак, розбудова інституту соціального діалогу в Україні постає одним з головним завдань соціальної політики держави.