Основні теоретичні положення теми

Для розуміння систематизації соціально-трудових відносин наведемо основні поняття, що застосовуються у тексті. Такими поняттями є такі: "соціально-трудові відносини", "сторона соціально-трудових відносин", "суб'єкт соціально-трудових відносин".

Соціально-трудові відносини –це відносини між найманими робітниками і роботодавцями, а також державою і місцевим самоврядуванням із приводу нормативно-правового або договірного рішення питань, зв'язаних із застосуванням праці, підготовкою до нього або відтворенням праці, регулювання соціальних і зв'язаних з ним економічних процесів.

Соціально-трудові відносини–це об'єктивно існуюча взаємозалежність і взаємодія суб'єктів цих відносин у процесі праці, націлені на регулювання якості трудового життя.

У системі соціально-трудових відносин виділяють наступні структурні складові (Рис.1):

—суб'єкти і рівні соціально-трудових відносин,

—предмети соціально-трудових відносин і їхня структура,

—принципи і типи соціально-трудових відносин.

Рис.3.1 Структурні складові в системі соціально-трудових відносин

Суб'єкти соціально-трудових відносин – це юридична або фізична особа, що володіє первинним або делегованими первинним носієм правами в СТВ: найманих робітників, об'єднання найманих робітників або його орган, роботодавець, об'єднання роботодавців або його орган, органи виконавчої влади, місцевого самоврядування.

Суб'єктами СТО можуть бути індивідуум, група індивідуумів, що об'єднані яким-небудь системоутворюючою ознакою. У зв'язку з цим соціально-трудові відносини можуть бути індивідуальними, коли з окремим роботодавцем взаємодіє окремий працівник, а також груповими або колективними. Унаслідок цього СТО можуть бути двох-, трьох- і багатобічні.

Розглянемо основні характеристики суб'єктівсоціально-трудових відносин, характерних для ринкової економіки.

Найманий працівник — це громадянин, що уклав трудовий договір з роботодавцем, керівником підприємства або окремою особою. Цей договір наймання може бути письмовому або усним, але в будь-якому випадку він визначає соціально-трудові відносини між його учасниками. Разом з тим найманий робітник, безумовно, максимально узагальнене поняття. У реальності як найманого працівника як суб'єкта соціально-трудових відносин можуть виступати й індивідуум, і групи працівників, що розрізняються по своєму положенню в соціально-професійній структурі, по спрямованості інтересів, мотивації праці і многим інших ознак.

Основою групових і індивідуальних розходжень виступають вік, стать, стан здоров'я, ступінь освіченості, професійна, посадова, галузева приналежність, що визначають сутнісні сторони в трудовому поводженні найманого робітника. Особливо значимим для Росії фактором формування моделі трудового поводження найманих робітників є їхнє територіальне розміщення.

Вікові розходження в процесі формування нових соціально-трудових відносин в Україні відіграють особливу роль: зміна поколінь, що серйозно відрізняються друг від друга по основних соціально-психологічних параметрах, орієнтації і мотивації, вимагає адекватного обліку. На соціально-трудових відносинах не може не позначитися і стать, наприклад, фахівці відзначають, що чоловікам властивий підвищений радикалізм, а жінкам — конформізм.

Глибокі розходження в трудовому поводженні найманих робітників формують і розходження в ступені загальної і професійної освіченості.

Розвиті трудові відносини припускають існування інститутів, що виступають від імені найманих робітників, що захищають їхні інтереси. Традиційно такими є професійні союзи — масові організації, що поєднують найманих робітників, зв'язаних спільністю соціально-економічних інтересів. Це не виключає можливості існування й інших організаційних форм об'єднання найманих робітників.

Роботодавець як суб'єкт соціально-трудових відносин відповідно до міжнародної класифікації статусу в зайнятості — це людина, що працює самостійно і постійно наймає для роботи одного або багатьох осіб. Роботодавець звичайно є власником засобів виробництва. Однак у господарській практиці роботодавцем вважається також і керівник у державному секторі економіки, що наймає працівників за договором, наприклад, директор державного заводу, хоча він сам є найманим робітником держави і не володіє засобами виробництва.

Роль держави в соціально-трудових отношениях досліджена багатьма фахівцями (Р. Фримен, М. Саламон і ін.). Систематизація їхніх поглядів, аналіз практичного досвіду діяльності держави в сфері соціально-трудових відносин показує, що найчастіше держава виконує тут наступні ролі:

—законодавець,

—захисник правий,

—регулювальник,

—роботодавець.

Міра реалізації кожної з цих рольових функцій держави, характер їхнього сполучення в кожен конкретний момент часу визначаються історичними, політичними, економічними умовами розвитку держави. Тому роль держави в соціально-трудових відносинах може змінюватися істотно.

Але в будь-якому випадку держава як суб'єкт соціально-трудових відносин повинне бути зацікавлене в ефективній самоідентифікації і найманих робітниках, і роботодавців, тому що тільки соціально активні найманий робітник і роботодавець можуть бути рівноправними партнерами, досягти соціальної згоди, уникнути екстремізму — надконфлікності в трудових відносинах. У рамках даного підручника цьому аспектові соціально-трудових відносин приділяється досить велика увага.

Рівні соціально-трудових відносин. Для повноцінного аналізу і регулювання соціально-трудових відносин необхідно ввести поняття «рівень соціально-трудових відносин». Рівень соціально-трудових відносин є похідним від особливостей суб'єктів соціально-трудових відносин, він визначається властивостями соціально-економічного простору, у якому функціонують суб'єкти соціально-трудових відносин.

Виділяють наступні рівні СТО:

1. Індивідуальний (суб'єктами соціально-трудових відносин можуть бути: працівник-працівник; працівник-роботодавець; роботодавець-роботодавець).

2. Груповий (взаємозв'язку м/у об'єднаннями працівників (профспілками) і об'єднаннями роботодавців.

3. Змішаний (працівник-держава; роботодавець-держава).

Крім того, СТО можуть бути виділені на виробничому рівні (підприємства), галузевому, регіональн і національному.