Техніка знайомства з групою

Ефективність екскурсії залежить не тільки від методики, але і від техніки її проведення. До техніки ведення висувається ряд вимог, у число яких входять: правильна організація екскурсантів при знайомстві з групою, розміщення групи біля об'єкту, дотримання часу, відведеного на екскурсію. При транспортній екскурсії до цих вимог додаються організація виходу групи із транспортного засобу та повернення до нього, використання мікрофону, місце екскурсовода в автобусі.

Знайомство з групою. Екскурсовод, увійшовши в автобус, знайомить з групою. Він вітається з присутніми, називає своє прізвище, ім'я, по батькові, екскурсійну установу, що він представляє, знайомить екскурсантів з водієм автобусу, тобто починає екскурсію вступом.

Важливо, щоб із самого початку екскурсовод підкорив свої дії сталим правилам спілкування із групою. Він не відразу починає говорити. Виникає пауза, що триває десять - двадцять секунд. Відбувається перше знайомство, від нього багато в чому залежать подальші контакти екскурсовода із групою. Екскурсанти поступово стихають, всідаються, їхня увага перемикається на екскурсовода. Екскурсанти оцінюють, на що здатен екскурсовода, а останній, у свою чергу, думає про те, як зацікавити цих людей, як залучити їхню увагу до теми.

При правильній організації екскурсійної роботи підготовка до неї повинна відбуватися заздалегідь. Роблять це організатори екскурсії або турагенти. Сюжет екскурсії повинен бути відомий екскурсантові.

У кожної теми є вступ. Якщо склад груп різний (наприклад, місцеве населення та туристи, дорослі та діти), в однієї ж екскурсії будуть різні вступи. Екскурсовод привертає особливу увагу є на підготовку та виконання вступу, що дає конкретну установку екскурсантам, дозволяє налагодити з ними контакт.

Розміщення групи біля об'єкта. При розробці екскурсії, як правило, визначається кілька варіантів розміщення групи для спостереження екскурсійного об'єкту. Робиться це на той випадок, коли обране місце зайняте іншою групою або коли, наприклад, сонце світить в очі, заважаючи оглядати об'єкт. Бувають й інші причини, що перешкоджають використанню рекомендованого місця. У жаркий час ураховуються можливості для розташування груп у тіні. На випадок дощу є варіант розміщення екскурсантів під дахом, під кроною дерев. В окремих випадках методика вимагає, щоб для огляду об'єкта було обрано кілька точок огляду: далека, якщо об'єкт показується разом з навколишнім середовищем або іншими об'єктами; ближня, якщо аналізуються окремі деталі будинку, споруди, місцевості, об'єкту природи. Ці особливості відбиваються в графі «Організаційні вказівки» технологічної карти. Кожен екскурсовод уважно вивчає вказівки та до виходу із групою на маршрут уточнює питання, пов'язані з розміщенням групи для спостереження об'єктів. Варто також забезпечити безпеку екскурсантів при огляді об'єктів і при переході через автомагістралі.

Рис.6.1.Приклад розташування великої групи біля об‘єкту

При одночасному розташуванні декількох груп біля одного об'єкту між ними повинна бути збережена така відстань, щоб один екскурсовод своєю розповіддю не заважав іншому, щоб одна група не заслоняла іншій об'єкт спостереження. Відомі труднощі при дотриманні цієї умови викликає розміщення груп для показу музейної експозиції.

Пересування екскурсантів від об'єкту до об'єкту. Місце екскурсовода - у центрі групи, кілька людей ідуть спереду, кілька - поруч, інші - за. Важливо, щоб група не розтягувалася: відстань між її головною частиною та тими, хто йде останніми, не повинне перевищувати 5-7 метрів. Екскурсоводові необхідно домагатися, щоб при пересуванні групи на маршруті не порушувалася її цілісність. При розтягнутості групи не всі почують розповідь екскурсовода, його пояснення та логічні переходи, які викладаються по дорозі. Досвідчені екскурсоводи вміло керують пересуванням на маршруті.

Темп руху групи залежить від її складу (діти, молодь, середній вік, люди похилого віку, мало мобільні групи населення), від рельєфу місцевості (підйом у гору, неупорядженність дороги, подолання канав), наявності небезпечних зон (наприклад, у працюючих цехах і т.д.).

У пішохідній екскурсії темп руху екскурсантів повільний, неквапливий, тому що об'єкти показу розташовані поруч один з одним.

Більш складно встановити необхідний темп руху групи в автобусній екскурсії. Тут, вийшовши з автобусу, екскурсовод починає рух не відразу, особливо якщо об'єкт розташований на відстані. Він дає змогу більшості екскурсантів вийти з автобуса й потім, не кваплячись, але й не занадто повільно, на чолі групи направляється до мети. Підійшовши до об'єкта, він починає свою розповідь лише після того, як збереться вся група.

Екскурсовод керує пересуванням екскурсантів у ході їхньої самостійної роботи на маршруті. Екскурсанти обходять навколо об'єкта, щоб самостійно прочитати напис на ньому, увійти усередину його, побачити своєрідні риси архітектури. Вони піднімаються на пагорб, щоб визначити його висоту, піднімаються на дзвіницю, мінарет, щоб переконатися в незвичайному "кроці" щаблів крутих сходів, спускаються в кріпосний рів для встановлення його глибини й т.д. Ці пересування екскурсантів збагачують їх додатковою інформацією та новими враженнями, дають можливість відчути неповторні риси об'єктів, особливості подій, яким присвячена екскурсія.

Відповіді на питання екскурсантів. Крім питань, які задає екскурсовод у ході розповіді, в екскурсійній практиці існують питання екскурсантів. Саме ця група питань має відношення до техніки ведення екскурсій, інші пов'язані з методикою проведення.

Головне правило роботи з питаннями екскурсантів - не слід переривати розповідь і давати негайну відповідь на них. Це розсіює увагу та відволікає від сприйняття теми, тому що не всіх у групі хвилюють дані питання. Відповідати на питання краще по закінченні екскурсії. Зміст відповідей не повинне носити дискусійний характер, тобто викликати в екскурсантів бажання посперечатися, продовжити тему, порушену в питанні.

Проінформувати екскурсантів про порядок роботи з їхніми питаннями треба обов'язково на початку екскурсії, у вступному слові.

Останнім часом під впливом західних технологій виникає новий вид екскурсій, у яких є певна тема, але відсутній заздалегідь підготовлений текст, вся вона будується на відповідях на питання. Ефективні вони лише в тому випадку, коли група дуже однорідна за складом: люди одного віку, однієї професії, соціального стану, національності. Від екскурсовода при цьому потрібне прекрасне володіння матеріалом.

Паузи в екскурсії. Екскурсовод не може й не повинен говорити безупинно. Між окремими частинами розповіді, розповіддю й екскурсійною довідкою в дорозі існують паузи:

- значеннєві, коли час перерв використається людьми для обмірковування того, що вони почули від екскурсовода й побачили, для закріплення фактичного матеріалу в пам'яті, формулювання своїх висновків. Важливо, щоб у кожного об'єкта екскурсанти мали вільне від показу й розповіді час для самостійного огляду;

- для короткочасного відпочинку екскурсовода й екскурсантів.

У заміських екскурсіях паузи сполучаються з відпочинком, що відповідно до існуючого порядку надається екскурсоводові (15 хв після закінчення кожної години роботи). Цей відпочинок може бути підсумований і використаний екскурсоводом наприкінці екскурсії. Час пауз можна відвести для покупки сувенірів, для санітарних зупинок, угамування спраги.

Технологія використання "портфеля екскурсовода". Види наочних приладдя дуже різноманітні, їх можна розділити на три групи:

- технічні засоби (ауді- і відеозапису, Іnternet);

- образотворчі (карти, схеми, діаграми, фотографії відомих людей, історичні документи);

- матеріальні, або натуральні (спили дерев, насіння, гербарії, колекція мінералів).

При використанні технічних засобів обов'язковою умовою є наявність і справність техніки, що відтворює. У сучасних автобусах є всі умови для цього, не говорячи про музеї. Важливо заздалегідь перевірити справність апаратур, наявність необхідних записів, забезпечити чутність для всіх учасників екскурсії. Екскурсовод повинен уміти користуватися даною апаратурою.

При виготовленні образотворчих наочних приладдя потрібно дотримувати певних вимог. Вони повинні бути чіткими, ясними, акуратно виконаними. Їхні розміри повинні становити 18 на 24 або 24 на 30 сантиметрів, для того щоб екскурсанти, не встаючи зі своїх місць (якщо показ іде в автобусі), могли розглянути їх без зусиль.

Використання натуральних експонатів добре доповнює, наприклад, природознавчі екскурсії. Так, у Ялті на екскурсії в Никитський ботанічний сад, даючи характеристику рідких порід дерев, екскурсовод показує спили, на яких добре видний колір і гарний малюнок деревини. Говорячи про те, що самшит дуже повільно росте, пропонує екскурсантам підрахувати річні кільця, які зливаються в єдине ціле. Це підтверджує розповідь екскурсовода, роблячи її більш яскравою, переконливою. Можна даний прийом використати й для активізації екскурсантів.

При проведенні екскурсій категорично забороняється рвати рослини, які необхідні під час бесіди. Весь матеріал потрібно підібрати заздалегідь, а на екскурсії тільки демонструвати його.

Експонати "портфеля екскурсовода" можна передати в руки екскурсантів для більше докладного ознайомлення. Однак спочатку екскурсовод показує експонат всій групі. Робити це потрібно, тримаючи експонат на рівні голови в піднятій руці. При цьому не можна розглядати його, щоб в екскурсантів не створилося враження, що екскурсовод сам уперше бачить його.

Для зручності кожен експонат нумерується. Номер визначає послідовність демонстрації. Кількість наочних приладдя не повинне бути більшим, їхній показ необхідно органічно сполучати з розповіддю й показом.

Помилкою багатьох починаючих екскурсоводів є прагнення помістити в "портфель екскурсовода" якнайбільше експонатів. Цього не варто робити, тому що треба включати тільки ті наочні приладдя, на яких зображені втрачені будинки, спорудження або фотографії.