ТЕМА 17.2. МІЖНАРОДНА ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВА СИСТЕМА 2 страница

– праці – установа, що регулярно здійснює посередницькі операції на ринку робочої сили;

– фондова – постійно діючий організований ринок цінних паперів;

– ф'ючерсна – сучасний різновид товарної біржі, на якій укладають ф'ючерсні угоди, тобто угоди з купівлі-продажу партій товарів (чи цінних паперів) на термін з постачанням і оплатою їх у майбутньому за цінами, зафіксованими на момент укладання угоди. Багато таких угод має чисто спекулятивний характер.

Біржові індекси – відносні цифрові показники, що відображають сукупну інформацію про динаміку курсів окремих цінних паперів, які котируються на фондовій біржі.

Біржові спекулянти – учасники біржових угод, які мають прибуток з різниці між курсами цінних паперів на момент укладання й виконання угоди.

Біржові фахівці – найбільш універсальні посередники фондової біржі, що спеціалізуються на торгівлі певними видами цінних паперів, поєднуючи функції дилера і брокера.

Блага – річ чи послуга, здатні задовольнити потреби людини:

– матеріальні – блага, що безпосередньо задовольняють життєво важливі потреби людини (їжа, одяг, житло та ін.), а також усі права на володіння, використання матеріальних речей чи одержання з них користі, чи одержання від них користі в майбутньому (земля, вода, будинки, продукція сільського господарства, видобувної та обробної промисловості, авторські права тощо);

– нематеріальні:

– внутрішні – те, що дано людині природою чи те, що людина розвиває в собі з власної волі (мускульна сила, здоров'я, знання, професійна майстерність);

– зовнішні – усе, що зовнішній світ надає людині для задоволення її потреб (наприклад, ділові зв'язки, репутація, які використовуються для придбання матеріальних благ).

Брокер – посередник при укладанні угод на біржах, що діє з доручення клієнтів і за їхній рахунок, одержуючи за посередництво певну винагороду, яка називається куртажем.

Будова капіталу – співвідношення втілених у засобах виробництва й робочій силі частин функціонуючого у виробництві капіталу:

– органічна – вартісна будова капіталу (c/V), обумовлена його технічною структурою. Відбиває зміни в технічній структурі;

– вартісна – відношення вартості постійного капіталу до вартості змінного;

– технічна – відношення маси засобів виробництва до кількості робітників, необхідних для обслуговування цих засобів.

Бюджет – кошторис доходів і витрат держави, установи, сім'ї, окремої особи на певний строк (наприклад, на рік):

– державний – річний план державних витрат із вказівкою на джерела їхнього фінансового покриття, що охоплює витрати й доходи не тільки центрального уряду, але й влади всіх рівнів.

Валова продукція – продукція господарської одиниці (підприємства), що надходить через економічний оборот у продуктивне і непродуктивне споживання.

Валюта – грошова одиниця країни (в Україні – гривня, в Росії – рубль, в США – долар і т. ін.) та її тип (золота, срібна, паперова); кошти на рахунках, паперові гроші, монети, векселі, чеки, використовувані в міжнародних розрахунках.

Валютний курс – ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни.

Вартість товару “робоча сила” – вартість життєвих засобів, необхідних для існування робітника, підтримки нормальної трудової діяльності, утримання його родини, задоволення культурних потреб, покриття витрат на освіту й професійну підготовку.

“Ведмідь” – біржовий спекулянт, що одержує дохід за падіння вартості цінних паперів. Укладає термінові угоди на цінні папери, які сподівається придбати на момент виконання угоди за нижчою ціною.

Вексель – безумовне письмове боргове зобов'язання, що має чітко встановлену законом форму. Вексель дає його власникові безперечне право після настання строку вимагати від боржника сплати означеної у векселі грошової суми. Розрізняють два основних види векселів: простий і переказний.

Вивіз (експорт) капіталу – одна з форм міжнародних економічних відносин. Здійснюється приватними особами, фірмами, державою.

Виробничі відносини – сукупність економічних відносин між людьми в процесі суспільного виробництва. Виробничі відносини виражають відносини власності.

Витрати виробництва – виражені у фізичних одиницях чи у грошах витрати виробничих факторів, отриманих послуг і соціальних витрат (робоча сила, засоби виробництва, матеріали, ремонт, транспортування, продаж, соціальне страхування й т. ін.), що використовуються під час виробництва продукції і послуг:

– валові – загальна сума витрат виробництва, що враховує постійні й змінні витрати;

– непрямі – вид витрат (амортизація, орендні платежі, витрати на цехове й загальнозаводське управління, продаж і збут тощо), що розподіляються по окремих вироблених продуктах пропорційно якомусь спеціально відібраному показнику (відсоток чи ставка від прямої заробітної плати, відпрацьовані машино-години, вартість прямих матеріалів та ін.);

– змінні – витрати, що змінюються зі зміною обсягу виробництва;

– постійні – витрати, що не змінюються зі зміною обсягу виробництва, не залежать від кількості виробленої продукції;

– граничні – додаткові витрати на виробництво кожної нової одиниці продукції;

– прямі – витрати, що безпосередньо належать до певного виду продукції;

– середні – витрати на одиницю виробленого товару.

Витрати обігу – витрати, пов'язані зі здійсненням купівлі-продажу товарів:

– додаткові – витрати, викликані необхідністю продовження виробничих процесів у сфері обігу (витрати на транспортування, розфасовку, упакування, збереження),

– чисті – витрати, обумовлені необхідністю здійснення процесу реалізації товарів (оплата праці торговельних працівників, ведення торговельної документації, реклама й т. ін.).

Вільні економічні зони – спеціальні території з пільговим валютно-фінансовим і податковим режимами. На таких територіях заохочується спільна з іноземними капіталами діяльність.

Власність – відносини, що виникають між людьми з приводу присвоєння матеріальних благ, – відносини між людьми з приводу володіння, використання і розпорядження матеріальними благами;

– акціонерна – власність акціонерного товариства, що включає спільну часткову власність його акціонерів, резервний капітал і нерозподілений прибуток;

– буржуазна – в її основі знаходиться приватна власність на засоби виробництва й наймана праця;

– державна – власність, головним чином, на такі об'єкти, діяльність яких впливає на функціонування всього народного господарства країни чи її великих регіонів. Функція державної власності – захистити життєво важливі для всієї економіки об'єкти від ринкових коливань і соціальних конфліктів. Суб'єктами державної власності є: а) держава загалом; б) регіон; в) місцеве адміністративно-територіальне утворення – район, місто, селище тощо;

– економічний зміст – відносини, що складаються в суспільстві між суб'єктами власності з приводу об'єктів власності (виробництво, розподіл, обмін, споживання);

– індивідуальна – особисте надбання громадянина, використовуване для задоволення матеріальних і духовних потреб, самостійного ведення господарства й іншої, не забороненої законом, діяльності; власність одного власника, ґрунтується на його особистій праці й праці його родини;

– інтелектуальна – власність на результати розумової діяльності у сфері науки, виробництва, мистецтва, літератури у вигляді патентів, авторських посвідчень, творів мистецтва тощо;

– колективна – матеріальні блага, привласнені колективом людей і використовувані ними (колективом) у своїх інтересах;

– об'єкт власності – те, що привласнюється. Насамперед матеріально-речовинні елементи суспільного багатства, засоби виробництва й результати виробництва – продукти праці;

– право власності – відображення існуючих у суспільстві відносин власності в юридичних законах, що регулюють норми поведінки людей щодо об'єктів власності;

– приватна – власність громадянина, підприємства, що мають право вільно володіти й використовувати і розпоряджатися нею. Присвоєння приватним власником засобів виробництва й результатів праці та використання їх у своїх інтересах;

– рабовласницька – в її основі право власності рабовласника на засоби виробництва й на особистість безпосереднього виробника – раба;

– суспільна – матеріальні блага, привласнені суспільством загалом (усім народом) і використовувані ним в інтересах усього суспільства;

– сукупність прав власності – обумовлені законами держави правила, що регулюють норми поведінки людей у суспільстві з приводу об'єктів власності (володіння, розпорядження, використання тощо), яких вони (люди) повинні дотримуватися або мають нести відповідальність у разі їхнього недотримання;

– суб'єкт власності – той, хто привласнює, володіє, розпоряджається, використовує об'єкти власності. Ними можуть бути окремі громадяни, родини, колективи, держава й інші економічні суб'єкти;

– феодальна – в її основі право власності феодала на землю й особистість безпосереднього виробника – селянина. Але на відміну від рабів, селяни мали елементи власності – свій земельний наділ, знаряддя праці;

– юридична форма –з появою (виникненням) держави приналежність об'єктів власності тим чи іншим суб'єктам набуває юридичного, правового оформлення.

Властивості товару – характерні риси, що притаманні тільки товару порівняно з іншими видами благ:

– вартість – суспільна праця, опредметнена в товарі;

– мінова вартість – здатність товару обмінюватися на інший товар у певному кількісному співвідношенні;

– номінальна вартість – грошова сума, зазначена на товарі;

– реальна вартість – вартість товару, виражена в незмінних цінах;

– споживча вартість – здатність товару задовольняти ту чи іншу людську чи суспільну потребу.

Гранична корисність – корисність останньої одиниці кожного блага, тобто одиниці, що задовольняє найменш нагальну потребу.

Граничний виторг (граничний дохід) – приріст виторгу (доходу), одержаного продавцем від продажу додаткової одиниці продукції.

Двоїстий характер праці – суспільна властивість людської праці. Праця, за допомогою якої створюється товар, є за своїм характером, з одного боку, конкретною (створює споживчу вартість), а з іншого боку – абстрактною (створює вартість).

Дебет – ліва сторона бухгалтерських рахунків. В активних рахунках дебет означає збільшення сум, що враховуються, а в пасивних рахунках –зменшення.

Девальвація (ревальвація) – офіційне зменшення (збільшення) золотого вмісту грошової одиниці чи зниження курсу національної валюти щодо золота, срібла, будь-якої іноземної валюти.

Делістинг – процедура позбавлення компанії права на продаж своїх цінних паперів на фондовій біржі, вилучення з біржового обороту цінних паперів конкретного емітента.

Демпінг – продаж фірмою товарів за рубіж за цінами нижчими за витрати виробництва або за цінами нижчими за внутрішні ціни.

Депозит (внесок) – кошти чи цінні папери, віддані на збереження до фінансово-кредитних чи банківських установ. Поняття “депозит” як таке має кілька значень: поряд із внесками в банках та інших кредитно-фінансових інститутах, воно може означати також цінні папери, передані на збереження в кредитно-фінансові інститути; внески під оплату мита, зборів, податків і т. ін.

Депозитний сертифікат – документ, що є зобов'язанням банку з виплати розмішених у ньому депозитів, право вимоги за яким може переходити від однієї особи до іншої.

Державний борг – накопичена заборгованість державних органів.

Державні фінанси – сукупність державного бюджету, місцевих бюджетів і позабюджетних фондів.

Дефіцит – перевищення витрат над доходами:

– державного бюджету – перевищення витрат бюджету над його доходами.

Дефлятор ВНП – індекс цін, застосовуваний для коригування номінального ВНП з урахуванням інфляції чи дефляції й одержання на цій основі обсягу реального ВНП

Дефляція – негативна інфляція чи зниження загального рівня цін, обумовлене зменшенням грошової маси в обігу шляхом вилучення частини надлишкових (порівняно з потребами грошового обігу) паперових грошей. Дефляція може здійснюватися шляхом підвищення податків, дисконтної ставки банків, скорочення бюджетних витрат, стимулювання скорочення кредитів, зростання заощаджень тощо.

Диверсифікація – проникнення капіталу у сфері, що не мають прямого виробничого зв'язку і функціональної залежності від основної галузі діяльності; поширення господарської діяльності на нові сфери (розширення номенклатури продукції, видів наданих послуг і т. ін.).

Дивіденд – дохід, виплачуваний за акціями; частина чистого прибутку акціонерного товариства.

Дизажіо – зниження курсу акції порівняно з її номіналом.

Дилер – біржовий посередник, що веде операції з цінними паперами від свого імені та за свій рахунок (на Лондонській фондовій біржі називається джобер); – підприємець, що торгує вроздріб продукцією, яку він закупив оптом.

Дисконтування– обчислення сьогоднішнього аналога вартості майбутніх доходів чи витрат. Використовується для порівняння витрат і доходів, що можуть бути отримані від тих чи інших варіантів вкладення капіталу через певний термін за певної норми позичкового відсотка. Порівняння нинішніх витрат і майбутніх доходів.

Диференціація продукту – особливості продукту, що обумовлюють відносно стійкі переваги покупців, які віддають їх одним видам взаємозамінної продукції порівняно з іншими.

Добровільні експортні обмеження – квота, введена іноземною державою на експорт товарів.

Додаткова вартість – надлишок вартості, створений працею найманого робітника понад вартість його робочої сили; – різниця між вартістю товару і витратами на його виробництво:

– абсолютна – створюється або шляхом прямого подовження робочого дня, або шляхом збільшення інтенсивності праці за незмінної величини робочого дня;

– відносна – виникає в результаті зростання продуктивності праці в галузях, у яких виробляються предмети споживання, що знижує їхню вартість і, як наслідок, вартість робочої сили;

– надлишкова – різновид відносної додаткової вартості. Виникає на окремих підприємствах у результаті впровадження нової техніки, технології. Зникає, як тільки ці нововведення стають надбанням більшості підприємств.

Додатковий продукт – частина сукупного суспільного продукту, створюваного безпосередньо виробниками у сфері матеріального виробництва понад необхідний продукт.

Додатковий робочий час – час виробництва додаткової вартості, додаткового продукту, створюваного робітниками сфери матеріального виробництва.

Дотація – асигнування з держбюджету на покриття збитків, збалансованість бюджетів, оздоровлення підприємств, підтримку інфраструктури.

Економічна ефективність – результативність, зафіксована як співвідношення між масою витрат праці й масою продуктів, отриманих за допомогою цих витрат (співвідношення результатів і витрат).

Економічна політика – система заходів, здійснюваних суспільством (державою) з організації процесу відтворення на основі використання економічних законів, узгодження економічних інтересів.

Економічна родючість ґрунту – родючість, що виникає під впливом високої землеробської культури, ретельної обробки ґрунту, раціональної зміни культур, меліорації, систематичного внесення органічних і мінеральних добрив.

Економічна система – сукупність економічних відносин і регулюючих інститутів (правил, норм, законів), що виконують функцію розміщення і використання економічних ресурсів для виробництва, розподілу, обміну й споживання благ для задоволення різноманітних потреб людей. Розрізняють такі види економічних систем залежно від: переваг форм власності (приватна, колективна); переваг регулюючого механізму (ринкова, централізовано-керована). Основні види економічних систем: первісна, рабовласницька, феодальна, капіталістична й соціалістична.

Економічне зростання – збільшення обсягів створених за певний період товарів і послуг:

– екстенсивне – економічне зростання за рахунок залучення додаткових факторів виробництва;

– інтенсивне – економічне зростання, що здійснюється за рахунок застосування більш досконалих факторів виробництва і технологій.

Економічні закони – об'єктивні, істотні, стійкі зв'язки та взаємна залежність економічних явищ у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних благ.

Експлуатація– використання, одержання вигоди за рахунок привласнення результатів чужої праці.

Експорт – вивіз товарів чи капіталів за кордон.

Експортні субсидії – заходи стимулювання експорту товарів шляхом уведення певних пільг.

Еластичність попиту – ступінь зміни попиту під впливом того чи іншого фактора (еластичність попиту за ціною, за доходом).

Еластичність пропозиції – ступінь зміни пропозиції під впливом того чи іншого фактора (наприклад, ціни).

Ембарго – заборона (на ввіз чи вивіз товарів).

Емітент – держава, організація, підприємство, установа, що випускає в оборот цінні папери.

Зайнятість – рівень зайнятості, розрахований як частка працюючих осіб у загальній чисельності робочої сили, характеризує ступінь участі працездатного населення в суспільній праці.

Закон попиту – залежність (зворотна) між ціною і кількістю товару, який буде куплено.

Закон пропозиції – залежність між ринковими цінами й тією кількістю товару, який за таких цін буде вироблено й поставлено на продаж.

Закон спадної віддачі – приєднання до фіксованої кількості одного ресурсу (наприклад, устаткування) додаткових одиниць іншого змінного ресурсу (наприклад, праці), починаючи з певного моменту, що призводить до зменшення кількості продукту, одержуваного в результаті залучення кожної одиниці цього ресурсу, і підвищення собівартості одиниці продукції.

“Закон” спадної родючості ґрунту – становище, відповідно до якого кожне додаткове вкладення капіталу й праці в певне ділянку землі нібито супроводжується меншим ефектом, ніж попередні вкладення. Згодом цей закон був трансформований у закон спадної продуктивності (віддачі) додаткових витрат узагалі.

Заробітна плата (“ціна” робочої сили) – перетворена форма вартості товару “робоча сила”. Форма розподілу фонду особистого споживання між працівниками:

– відрядна – форма оплати праці, що залежить від кількості та якості праці;

– номінальна – заробітна плата в грошовому еквіваленті. Характеризує рівень заробітної плати поза зв'язком з цінами на товари й послуги;

– погодинна – форма оплати праці працівника за певний період робочого часу (година, день, тиждень, місяць);

– реальна – показує, яку кількість предметів споживання й послуг можна придбати на отриману грошову заробітну плату. Визначається номінальною заробітною платою, рівнем цін на товари й послуги, обсягом стягнутих податків, штрафів і т. ін.

Засновництво (грюндерство) – діяльність з організації акціонерних товариств.

Засновницький прибуток – прибуток, отриманий засновниками акціонерного товариства у вигляді різниці між сумою, отриманою від продажу акцій, і коштами, дійсно вкладеними в це товариство.

Засоби виробництва – сукупність засобів і предметів праці, використовуваних людьми в процесі виробництва матеріальних благ.

Засоби праці – усе те, за допомогою чого люди впливають на предмет праці (машини й устаткування, інструменти й прилади, виробничі будинки й споруди, засоби переміщення вантажів, засоби зв'язку). Загальним засобом праці є земля.

Змішана економіка – економічна система, в якій розподіл основної частини економічних ресурсів і функціонування підприємств регулюється через механізм ринку, що доповнюється системою централізованого державного регулювання і контролю при здійсненні грошової, фіскальної та соціальної політики. Характеризується співіснуванням різних історичних форм господарства.

Зовнішній ефект від виробництва – вплив виробництва товарів (послуг) на осіб, які безпосередньо не беруть участь у продажу, купівлі чи використанні певних товарів.

Золотий запас – державний фонд золота в зливках і монетах, що зберігається в центральному емісійному банку чи казначействі країни.

Золотий паритет – встановлення валютного курсу на основі співвідношення вагової кількості золота, що міститься в грошовій одиниці.

Золото – хімічний елемент; шляхетний метал; специфічний товар, природні властивості якого (однорідність, подільність, здатність зберігатися, портативність – велика вартість за невеликого обсягу та маси) зробили його найбільш придатним для функціонування як загального еквівалента вартості всіх інших товарів, тобто грошей; – товар, споживча вартість якого полягає в здатності виражати й вимірювати вартість всіх інших товарів.

Імперіалізм – стадія капіталізму, що характеризується зміною вільної конкуренції пануванням монополій, переходом головної ролі в економічних відносинах від промислового до фінансового капіталу, формуванням світової капіталістичної системи господарства.

Інвестиції – потік нового капіталу, що додається протягом року до запасу капіталу, вкладення капіталу в галузі економіки всередині країни й за кордоном; – сукупність товарів, що купуються підприємствами чи приватними особами для збільшення накопиченого капіталу.

Інвестиційні торги – продаж акцій підприємства; викуп орендованого майна. Право викупу надане трудовим колективам або підприємствам, що уклали договір оренди, якщо в договорі визначені терміни, обсяг, порядок і умови внесення викупу.

Індекс – відносний показник зростання чи зниження одиничних чи агрегованих економічних параметрів. Використовується для вивчення стану економіки та її динаміки (наприклад, індекс цін, індекс економічного зростання й т. ін.):

– вартості життя – індекс розрахункових цін і тарифів фіксованого набору товарів і послуг, які споживають певні категорії населення.

Індексація доходів – встановлений державою механізм збільшення грошових доходів і заощаджень громадян у зв'язку із зростанням цін з метою підтримки купівельної спроможності населення.

Інтенсивність праці – ступінь напруженості праці. Вимірюється кількістю праці, витраченої працівником у процесі виробництва за одиницю часу.

Інфляція – процес знецінення грошей, за якого купівельна спроможність грошової одиниці зменшується. Супроводжується зростанням загального рівня цін на товари й послуги. Основним показником, що характеризує інфляцію, є коефіцієнт інфляції, виражений у відсотках.

Іпотека – застава нерухомості (землі, будівель) з метою одержання довгострокового кредиту.

Історична школа – напрямок у політекономії. Виник в середині XIX ст. у Німеччині. Його представники вбачали завдання політекономії в описуванні господарських явищ, заперечуючи загальні для всіх країн економічні закони.

Капітал – суспільні відносини, економічна категорія; – самозростаюча в процесі руху вартість, що приносить додаткову вартість; – необхідний фактор виробництва, що має як грошову, так і матеріально-речовинну форму, презентовану необхідними засобами виробництва:

– акціонерний – капітал акціонерного товариства, утворений за допомогою об'єднання коштів багатьох фізичних та юридичних осіб через продаж їм цінних паперів (акцій та облігацій), а також за рахунок капіталізації одержуваного прибутку;

– змінний – частина капіталу, що витрачається на покупку робочої сили й збільшується в процесі виробництва на величину додаткової вартості;

– обігу – капітал, що витрачається торговцем на закупівлю товарів у промисловця (чи іншого торговця) з метою їх перепродажу;

– оборотний – частина продуктивного капіталу (витраченого на сировину, матеріали, робочу силу), вартість якого переноситься на знов створений продукт цілком і повертається до капіталіста в грошовій формі наприкінці кожного кругообороту;

– основний – частина продуктивного капіталу (витрати на машини й устаткування, будинки, споруди), вартість якого переноситься на знов створений продукт частинами й повертається до капіталіста в грошовій формі поступово, у міру зношування, протягом ряду кругооборотів, тобто в процесі амортизації;

– позичковий – грошовий капітал, наданий його власником у позику іншим особам на умовах повернення й плати у формі відсотка;

– постійний – частина капіталу, втілена в засобах виробництва; переноситься на вартість готової продукції без зміни величини;

– статутний – капітал, розмір якого зафіксовано у статуті акціонерного товариства чи підприємства і який формується з внесків засновників, виторгу, отриманого від продажу акцій і відрахувань з прибутку підприємств;

– торговельний – частина капіталу, що функціонує у сфері обігу, використовується для реалізації товарів, переміщення їх від виробника до споживача;

– фіктивний (фондовий) – капітал, презентований цінними паперами, що дають право їхнім власникам на певний дохід;

– фінансовий – монополістичний промисловий капітал, що злився з монополістичним банківським капіталом.

Капіталізація доходів – перетворення додаткової вартості, у тому числі рентних доходів, на капітал (у тому числі банківський), з метою його збільшення.

Капіталізм – соціально-економічна система, в якій розвиток продуктивних сил здійснюється у формі й під контролем капіталу. Поєднання робочої сили із засобами виробництва відбувається шляхом купівлі-продажу особисто вільної робочої сили. Товарно-грошові відносини мають загальний характер. Основною структурною одиницею є капіталістичне підприємство, яке максимізує прибуток в умовах ринкової конкуренції. Капітал і наймана праця утворюють дві сторони основних економічних відносин.

Капіталіст – особа, що одержує дохід від власності на капітал у вигляді позичкового відсотка чи орендної плати – капіталіст-власник; – особа, що використовує власний чи позиковий капітал з метою одержання прибутку чи підприємницького доходу – капіталіст-підприємець.

Касові операції – операції комерційного банку з приймання та видачі клієнтам наявних грошових знаків а також їхнього зберігання.

Касові угоди– угоди на біржі за готівку, коли товар реально переміщується від продавця до покупця.

Квота – кількісне чи вартісне обмеження.

Кількісна теорія грошей – напрямок розвитку кількісної теорії грошей і цін, що припускає систематичні зміни швидкості обігу грошей і реальних доходів аналогічно до змін кількості грошей, що знаходяться в обігу, і рівня цін.

Коефіцієнт еластичності – показник, що відображає відносну зміну будь-якої величини під впливом певних факторів.

Коефіцієнт еластичності попиту – показник, що відображає відносну зміну величини попиту під впливом відносної зміни ціни товару. Визначається як частка від поділу зміни кількості купленого товару (у %) на зміну ціни (у %).

Коефіцієнт еластичності пропозиції – показник, що відображає відносну зміну величини пропозиції під впливом відносної зміни ціни товару. Визначається як частка від поділу зміни кількості виробленого товару (у %) на зміну ціни товару (у %).

Колонія – країна чи територія, що знаходиться під владою іноземної держави (метрополії), позбавлена економічної чи політичної самостійності.

Компанія – підприємство, фірма, організація, форма організації підприємницької діяльності, за якої двоє чи більше людей є співвласниками підприємства.

Конвертованість валюти – здатність національних грошей обмінюватися на гроші інших країн:

– вільна – обмін національної грошової одиниці на гроші інших країн, здійснюваний без будь-яких обмежень для всіх категорій власників грошей і при здійсненні усіх видів зовнішньоекономічних операцій;

– внутрішня – можливість громадян і юридичних осіб певної країни вільно купувати й продавати валюту інших країн за національні гроші;

– зовнішня – можливість іноземних держав, громадян і фірм вільно купувати й продавати національну валюту.

Конкуренція – змагання, боротьба (суперництво) економічних суб'єктів за реалізацію власного економічного інтересу без урахування економічних інтересів інших економічних суб'єктів. Наприклад, конкуренція виробників за найбільш вигідні сфери вкладення капіталу, ринки збуту, джерела сировини. Конкуренція осіб найманої праці за одержання робочого місця, за більш високу заробітну плату, за кращі умови праці. Конкуренція між покупцями за одержання товару за більш низьку ціну. Механізм стихійного регулювання пропорцій у ринковому господарстві: