Аналіз диверсифікації кредитних вкладень

З метою зниження ризику втрат потрібен більш глибокий аналіз кредитного портфеля з погляду диверсифікації кредитних вкладень.

Диверсифікація позик як засіб захисту від кредитного ризику буває портфельною, географічною та галузевою.

Портфельна диверсифікація являє собою розподіл позикових грошових коштів між різними суб'єктами (юридичними та фізичними особами). Чим більшій кількості позичальників буде надано для тимчасового використання позиковий капітал конкретного банку, за інших рівних умов, тим меншим буде ступінь ризику неповернення боргу, оскільки ймовірність банкрутства багатьох позичальників значно нижча ймовірності банкрутства одного чи кількох позичальників.

Аналіз портфельної диверсифікації кредитних вкладень здійснюється на основі визначення нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н₇), нормативу великих кредитних ризиків (Н₈), питомої ваги великих кредитів у загальній сумі заборгованості, кількості великих кредитів та їх середнього розміру.

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до контрагента або групи пов'язаних контрагентів та всіх фінансових зобов'язань, наданих банком щодо контрагента або групи пов'язаних контрагентів, до регулятивного капіталу банку.

Значення цього показника не повинно перевищувати 25 %. Якщо сума на одного контрагента перевищує 10 % власних коштів банку, то такий кредит вважається «великим». Загальний залишок заборгованості за всіма великими кредитами, виданими банком з урахуванням позабалансових зобов'язань, не повинен перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку. Це співвідношення контролюється за допомогою нормативу великих кредитних ризиків (Н₈). Норматив великих кредитних ризиків визначається як співвідношення суми всіх великих кредитних ризиків, наданих банком щодо всіх контрагентів або груп пов'язаних контрагентів до регулятивного капіталу банку.

Якщо сума всіх великих кредитів перевищує восьмикратний розмір власних коштів не більше ніж на 50 %, то вимоги до платоспроможності подвоюються (16 %), а якщо більше ніж на 50 %, то вимоги потроюються (24%).

Аналіз дає змогу зробити такі висновки про рівень диверсифікації кредитних вкладень. Поліпшення диверсифікації характеризується збільшенням кількості великих кредитів за зниження їх питомої ваги в загальній сумі кредитних вкладень І зменшенням середнього розміру великого кредиту. Зниження кількості великих кредитів за незмінної або зростаючої питомої ваги фактичної величини, а також середнього розміру говорить про недостатню роботу банку щодо диверсифікації кредитних вкладень, збільшує ризик неповернення позики і можливості виникнення дефіциту ліквідних коштів. З метою підвищення ліквідності слід дотримуватись відмінного від нормального рівня граничної суми великих кредитів. При цьому треба виходити з того, що заборгованість за великими кредитами не повинна перевищувати 50 % фактичних кредитних вкладень.

Сама по собі портфельна диверсифікація кредитів за окремих ми позичальниками не приведе до зниження ризику. Тут важливе суворо дотримуватись галузевої диверсифікації: не надавати кредит кільком підприємствам однієї галузі, оскільки погіршення становища в цілому по галузі посилює ймовірність банкрутства не надавати кредит підприємствам різних галузей, але пов'язаних технологічним процесом (наприклад, виробництво цукрового буряка, заводи з перероблення цукрового буряка, кондитерська промисловість, реалізація продукції); піддавати детальному аналізу техніко-економічне обґрунтування на кредит (розрахунок окупності кредитних вкладень).

Також необхідно для зниження кредитного ризику враховувати вплив географічної диверсифікації, котра являє собою розподіл кредитів у різних географічних зонах. Контроль за дотриманням цих принципів зниження кредитного ризику здійснюється за допомогою подальшого аналізу структури кредитного портфеля.