УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ 4 страница

У складі внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, - він формує переважну частину його власних фінансових ресурсів, забезпечує приріст власного капіталу, а відповідно і зростання ринкової вартості підприємства. Певну роль у складі внутрішніх джерел грають також амортизаційні відрахування, особливо на підприємствах з високою вартістю використовуваних власних основних засобів і нематеріальних активів; проте суму власного капіталу підприємства вони не збільшують, а лише є засобом його реінвестування. Інші внутрішні джерела не грають помітної ролі у формуванні власних фінансових ресурсів підприємства.

У складі зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить залученню підприємством додаткового пайового (шляхом додаткових внесків засобів до статутного фонду) або акціонерного (шляхом додаткової емісії і реалізації акцій) капіталу. Для окремих підприємств одним із зовнішніх джерел може бути фінансова допомога, що надається йому і не потребує повернення. В число інших зовнішніх джерел входять матеріальні і нематеріальні активи, що включаються у склад балансу і надаються підприємству безкоштовно.

Основу управління власним капіталом підприємства складає управління формуванням його власних фінансових ресурсів З метою забезпечення ефективного управління цим процесом на підприємстві зазвичай розробляється спеціальна фінансова політика, що спрямована на залучення власних фінансових ресурсів із різних джерел у відповідності з потребами його розвитку в майбутньому.

Політика формування власних фінансових ресурсів являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає у забезпеченні необхідного рівня самофінансування його виробничого розвитку.

Розробка політики формування власних фінансових ресурсів підприємства здійснюється за такими етапами:

1. Аналіз формування власних фінансових ресурсів підприємства у попередньому періоді. Метою такого аналізу є виявлення потенціалу формування власних фінансових ресурсів і його відповідності темпам розвитку підприємства.

На першому етапі аналізу вивчаються загальний об'єм формування власних фінансових ресурсів, відповідність темпів приросту власного капіталу темпам приросту активів і об'єму реалізації продукції підприємства, динаміка питомої ваги власних ресурсів в загальному об'ємі формування фінансових ресурсів в передплановому періоді.

На другому етапі аналізу розглядаються джерела формування власних фінансових ресурсів. У першу чергу вивчається співвідношення зовнішніх і внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, а також вартість залучення власного капіталу за рахунок різних джерел.

На третьому етапі аналізу оцінюється достатність власних фінансових ресурсів, сформованих на підприємстві у передплановому періоді. Критерієм такої оцінки виступає показник „коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства". Його динаміка відображає тенденцію забезпеченості розвитку підприємства власними фінансовими ресурсами.

2. Визначення загальної потреби у власних фінансових ресурсах. Ця потреба визначається по наступній формулі:

,

де П_вфр - загальна потреба у власних фінансових ресурсах підприємства в планованому періоді;

П_к - загальна потреба в капіталі на кінець планового періоду;

У_вк - планована питома вага власного капіталу загальній його сумі;

ВК_п - сума власного капіталу на початок періоду, що планується;

П_р - сума прибутку, що спрямовується на споживання в плановому періоді.

3. Оцінка вартості залучення власного капіталу з різних джерел. Така оцінка проводиться в розрізі основних елементів власного капіталу, що формується за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. Результати такої оцінки служать основою розробки управлінських рішень щодо вибору альтернативних джерел формування власних фінансових ресурсів, що забезпечують приріст власного капіталу підприємства

4. Забезпечення максимального об'єму залучення зібраних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел. До того, як звертатися до зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, повинні бути реалізовані всі можливості їх формування за рахунок внутрішніх джерел.

Метод прискореної амортизації активної частини основних засобів збільшує можливості формування власних фінансових ресурсів за рахунок цього джерела. Проте слід мати на увазі, що зростання суми амортизаційних відрахувань в процесі проведення прискореної амортизації окремих видів основних засобів приводить до певного зменшення суми чистого прибутку. Тому при знаходженні резервів зростання власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел слід виходити з необхідності максимізації сукупної їх суми, тобто з наступного критерію:

ЧП + АВ ® ВФР_макс

де ЧП - планова сума чистого прибутку підприємства;

АВ - планова сума амортизаційних відрахувань;

ВФР_макс - максимальна сума власних фінансових ресурсів, що формуються за рахунок внутрішніх джерел.

5. Забезпечення необхідного об'єму залучення власних фінансових ресурсів із зовнішніх джерел. Об'єм залучення власних фінансових ресурсів із зовнішніх джерел покликаний забезпечити ту їх частина, яку не вдалося сформувати за рахунок внутрішніх джерел фінансування.

Забезпечення задоволення потреби у власних фінансових ресурсах за рахунок зовнішніх джерел планується за рахунок залучення додаткового пайового капіталу (власників чи інших інвесторів), додатковій емісії акцій або за рахунок інших джерел.

6. Оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів. Процес цієї оптимізації ґрунтується на наступних критеріях:

а) забезпеченні мінімальної сукупної вартості залучення власних фінансових ресурсів. Якщо вартість залучення власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел істотно перевищує заплановану вартість залучення засобів, то від такого формування власних ресурсів слід відмовитися;

б) забезпеченні збереження управління підприємством початковими його засновниками. Зростання додаткового пайового або акціонерного капіталу за рахунок сторонніх інвесторів може привести до втрати такої керованості.

Ефективність розробленої політики формування власних фінансових ресурсів оцінюється з допомогою коефіцієнту самофінансування розвитку підприємства в майбутньому періоді. Його рівень повинен відповідати поставленій меті.

Коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства розраховується по наступній формулі:

,

де К_сф- коефіцієнт самофінансування майбутнього розвитку підприємства;

ВФР - запланований об'єм формування власних фінансових ресурсів;

DА - запланований приріст активів підприємства;

ПП - запланований об'єм споживання чистого прибутку.

Успішна реалізація розробленої політики формування власних фінансових ресурсів пов'язана з вирішенням таких основних завдань:

- забезпеченням максимізації формування прибутку підприємства з урахуванням допустимого рівня фінансового ризику;

- формуванням ефективної політики розподілу прибутку (дивідендної політики) підприємства;

- формуванням і ефективним здійсненням політики додаткової емісії акцій (емісійної політики) або залучення додаткового пайового капіталу.

7.4 Політика залучення позикових засобів

Позиковий капітал, що використовується підприємством, характеризує в сукупності об'єм його фінансових зобов'язань (загальну суму боргу). Ці фінансові зобов'язання в сучасній господарській практиці диференціюються таким чином:

1. Довгострокові фінансові зобов'язання. До них відносяться всі форми позикового капіталу, що функціонує на підприємстві, з терміном його використання більш одного року. Основними формами цих зобов'язань є довгострокові кредити банків і довгострокові позикові засоби (заборгованість по податковому кредиту; заборгованість по емітованих облігаціях; заборгованість по фінансовій допомозі, наданій на поворотній основі і тому подібне), термін погашення яких ще не наступив або не погашені в передбачений термін.

2. Короткострокові фінансові зобов'язання. До них відносяться всі форми залученого позикового капіталу з терміном його використання до одного року. Основними формами цих зобов'язань є короткострокові кредити банків і короткострокові позикові засоби (як передбачені до погашення в майбутньому періоді, так і не погашені у встановлений термін), різні форми кредиторської заборгованості підприємства (по товарах, роботах і послугах; по виданих векселях; по отриманих авансах; по розрахунках з бюджетом і позабюджетними фондами; по оплаті праці; з дочірніми підприємствами; з іншими кредиторами) і інші короткострокові фінансові зобов'язання.

В процесі розвитку підприємства у міру погашення його фінансових зобов'язань виникає потреба в залученні нових позикових засобів. Джерела і форми залучення позикових засобів підприємством вельми різні.

Управління залученням позикових засобів - є цілеспрямованим процесом їх формування з різних джерел і в різних формах відповідно до потреб підприємства в позиковому капіталі на різних етапах його розвитку. Різноманіття задач, що вирішуються в процесі цього управління, визначає необхідність розробки спеціальної фінансової політики в цій області на підприємствах, що використовують значний об'єм позикового капіталу.

Політика залучення позикових засобів представляє собою частину загальної фінансової стратегії, що полягає в забезпеченні найбільш ефективних форм і умов залучення позикового капіталу з різних джерел у відповідності з потребами розвитку підприємства.

Процес формування політики залучення підприємством позикових засобів включає наступні основні етапи.

1. Аналіз залучення і використання позикових засобів і попередньому періоді. Метою такого аналізу є виявлення об'єму, складу і форм залучення позикових засобів підприємством, а також оцінка ефективності їх використання.

На першому етапі аналізу вивчається динаміка загального об'єму залучення позикових засобів в даному періоді; темпи цієї динаміки зіставляються з темпами приросту суми власних фінансових ресурсів, об'ємів операційної і інвестиційної діяльності, загальної суми активів підприємства.

На другому етапі аналізу визначаються основні форми залучення позикових засобів, аналізуються в динаміці питома вага сформованих фінансового кредиту, товарного кредиту і внутрішньої кредиторської заборгованості в загальній сумі позикових коштів, що використовуються підприємством.

На третьому етапі аналізу визначається співвідношення об'ємів використовуваних підприємством позикових засобів за періодом їх залучення. У цих цілях проводиться відповідне групування позикового капіталу, що використовується, за цією ознакою, вивчається динаміка співвідношення коротко- і довгострокових позикових засобів підприємства і їх відповідність об'єму оборотних і необоротних активів.

На четвертій стадії аналізу вивчається склад конкретних кредиторів підприємства і умови надання ними різних форм фінансового і товарного (комерційного) кредитів. Ці умови аналізуються з позицій їх відповідності кон'юнктурі фінансового і товарного ринків.

На п'ятій стадії аналізу вивчається ефективність використання позикових засобів в цілому і окремих їх форм на підприємстві. З цією метою використовуються показники оборотності і рентабельності позикового капіталу. Перша група цих показників зіставляється в процесі аналізу з середнім періодом обороту власного капіталу.

Результати проведеного аналізу служать основою оцінки доцільності використання позикових засобів на підприємстві в об'ємах, що склалися, і формах.

2. Визначення цілей залучення позикових засобів в майбутньому періоді. Ці засоби залучаються підприємством на цільовій основі, що є одним з умов подальшого ефективного їх використання. Основними цілями залучення позикових засобів підприємствами є:

а) поповнення необхідного об'єму постійної частини активів. В даний час більшість підприємств, що здійснюють виробничу діяльність, не мають можливості фінансувати повністю цю частину оборотних активів за рахунок власного капіталу. Значна частина цього фінансування здійснюється за рахунок позикових засобів;

б) забезпечення формування змінної частини оборотних активів. Яку б модель фінансування активів не використало підприємство, у всіх випадках змінна частина оборотних активів частково або повністю фінансується за рахунок позикових засобів;

в) формування недостатнього об'єму інвестиційних ресурсів. Метою залучення позикових засобів в цьому випадку виступає необхідність прискорення реалізації окремих реальних проектів підприємства (нове будівництво, реконструкція, модернізація); оновлення основних засобів (фінансовий лізинг) і тому подібне.

г) забезпечення соціально-побутових потреб своїх робітників.

д) інші тимчасові потреби.

3. Визначення граничного об'єму залучення позикових засобів. Максимальний об'єм цього залучення диктується двома основними умовами:

а) граничним ефектом фінансового лівериджу. Оскільки об'єм власних фінансових ресурсів формується на попередньому етапі, загальна сума власного капіталу, що використовується може бути визначена заздалегідь. По відношенню до неї розраховується коефіцієнт фінансового лівериджу (коефіцієнт фінансування), при якому його ефект буде максимальним. З урахуванням суми власного капіталу в майбутньому періоді і розрахованого коефіцієнта фінансового лівериджу обчислюється граничний об'єм позикових засобів, що забезпечує ефективне використання власного капіталу;

б) забезпеченням достатньої фінансової стійкості підприємства. Вона повинна оцінюватися не тільки з позицій самого підприємства, але і з позицій можливих його кредиторів, що забезпечить згодом зниження вартості залучення позикових засобів.

З урахуванням цих вимог підприємство встановлює ліміт використання позикових засобів в своїй господарській діяльності.

4. Оцінка вартості залучення позикового капіталу з різних джерел. Така оцінка проводиться в розрізі різних форм позикового капіталу, що залучається підприємством із зовнішніх і внутрішніх джерел. Результати такої оцінки служать основою розробки управлінських рішень щодо вибору альтернативних джерел залучення позикових засобів, що забезпечують задоволення потреб підприємства в позиковому капіталі.

5. Визначення співвідношення об'єму позикових засобів, що залучаються на коротко- і довгостроковій основі. Розрахунок потреби в об'ємах коротко- і довгострокових позикових засобів ґрунтується на цілях їх використання в майбутньому періоді. На довгостроковий період (понад 1 рік) позикові засоби залучаються, як правило, для розширення об'єму власних основних засобів і формування недостатнього об'єму інвестиційних ресурсів (хоча при консервативному підході до фінансування активів позикові засоби на довгостроковій основі залучаються і для забезпечення формування оборотного капіталу). На короткостроковий період позикові засоби залучаються для всіх інших цілей їх використання.

6. Визначення форм залучення позикових засобів. Ці форми диференціюються в розрізі фінансового кредиту; товарного (комерційного) кредиту; інших форм. Вибір форм залучення позикових засобів підприємство здійснює виходячи з цілей і специфіки своєї господарської діяльності.

7. Визначення складу основних кредиторів. Цей склад визначається формами залучення позикових засобів. Основними кредиторами підприємства є зазвичай його постійні постачальники, з якими встановлені тривалі комерційні зв'язки, також комерційний банк, що здійснює його розрахунково-касове обслуговування.

8. Формування ефективних умов залучення кредитів. До найважливіших з цих умов відносяться: а) термін надання кредиту; б) ставка відсотка за кредит; в) умови виплати суми відсотка; г) умови виплати суми основного боргу; д) інші умови, пов'язані з отриманням кредиту.

9. Забезпечення ефективного використання кредитів. Критерієм такої ефективності виступають показники оборотності і рентабельності позикового капіталу.

10. Забезпечення своєчасних розрахунків по отриманих кредитах. З метою цього забезпечення по найбільш крупним кредитам може заздалегідь резервуватися спеціальний возвратний фонд. Платежі по обслуговуванню кредитів включаються в платіжний календар і контролюються в процесі моніторингу поточної фінансової діяльності.

На підприємствах, що залучають великий об'єм позикових засобів у формі фінансового і товарного (комерційного) кредиту, загальна політика залучення позикових засобів може бути деталізована потім в розрізі вказаних форм кредиту.

7.5 Вартість капіталу і принципи її оцінки.

Ціна капіталу - загальна сума коштів, яку підприємство повинно сплатити за використання відповідного обсягу фінансових ресурсів, розрахована у процентах до цього обсягу.

Вартість капіталу є ціною, яку підприємство платить за його залучення з різних джерел.

Концепція такої оцінки виходить з того, що капітал, як один з важливих чинників виробництва, має як і інші його чинники, визначену вартість, що формує рівень операційних і інвестиційних витрат підприємства. Ця концепція є однією з базових в системі управління фінансовою діяльністю підприємства. При цьому вона не зводиться тільки до визначення ціни залученні капіталу, а визначає цілий ряд напрямів господарською діяльності підприємства в цілому. Розглянемо основні сфери використання показника вартості капіталу в діяльності підприємства.

1. Вартість капіталу підприємства служить мірою прибутковості операційної діяльності. Оскільки вартість капіталу характеризує частину прибутку, яка повинна бути сплачена за використання сформованого або залученого нового капіталу для забезпечення випуску і реалізації продукції, цей показник виступає мінімальною нормою формування операційного прибутку підприємства, нижньою межею при плануванні його розмірів.

2. Показник вартості капіталу використовується як критеріальний в процесі здійснення реального інвестування. Перш за все, рівень вартості капіталу конкретного підприємства виступає як дисконтна ставка, по якій сума чистого грошового потоку приводиться до справжньої вартості в процесі оцінки ефективності окремих реальних проектів. Крім того, він служить базою порівняння з внутрішньою ставкою прибутковості за даним інвестиційним проектом - якщо вона нижча, ніж показник вартості капіталу підприємства, такий інвестиційний проект повинен бути відхилений.

3. Вартість капіталу підприємства служить базовим показником формування ефективності фінансового інвестування. Оскільки критерій цієї ефективності задається самим підприємством, то при оцінці прибутковості окремих фінансових інструментів базою порівняння виступає показник вартості капіталу. Цей показник дозволяє оцінити не тільки реальну ринкову вартість або прибутковість окремих інструментів фінансового інвестування, але і сформувати найбільш ефективні напрями і види цього інвестування на попередній стадії формування інвестиційного портфеля. І природно, цей показник служить мірою оцінки прибутковості сформованого інвестиційного портфеля в цілому.

4. Показник вартості капіталу підприємства виступає критерієм ухвалення управлінських рішень відносно використання оренди (лізингу) або придбання у власність виробничих основних засобів. Якщо вартість використання (обслуговування) фінансового лізингу перевищує вартість капіталу підприємства, застосування цього напряму формування виробничих основних засобів для підприємства невигідно.

5. Показник вартості капіталу в розрізі окремих елементів використовується в процесі управління структурою цього капіталу на основі механізму фінансового лівериджу.

6. Рівень вартості капіталу підприємства є важливим вимірником рівня ринкової вартості цього підприємства. Зниження рівня вартості капіталу приводить до відповідного зростання ринкової вартості підприємства і навпаки

7. Показник вартості капіталу є критерієм оцінки і формування відповідного типу політики фінансування підприємством своїх активів (в першу чергу - оборотних).

Важливість оцінки вартості капіталу при управлінні його формуванням визначає необхідність коректного розрахунку цього показника на всіх етапах розвитку підприємства. Процес оцінки вартості капіталу базується на наступних основних принципах:

1. Принцип попередньої поелементної оцінки вартості капіталу. Оскільки капітал підприємства складається з неоднорідних елементів (перш за все - власного і позикового видів, а усередині них - за джерелами формування), в процесі оцінки його необхідно розкласти на окремі складові елементи, кожен з яких повинен бути об'єктом здійснення оціночних розрахунків.

Вартість функціонуючого власного капіталу підприємства в звітному періоді визначається по наступній формулі:

,

ВК_фо - вартість функціонуючого власного капіталу підприємства в звітному періоді, %;

ЧП_С - сума чистого прибутку, виплачена власникам підприємства в процесі його розподілу за звітний період;

ВК- середня сума власного капіталу підприємства в звітному періоді.

Вартість капіталу, що додатково залучається, за рахунок емісії привілейованих акцій розраховується по формулі:

,

де ВВК_пр - вартість власного капіталу, що залучається за рахунок емісії привілейованих акцій %;

Д_пр - сума дивідендів, передбачених до виплати відповідно до контрактних зобов'язань емітента;

К_пр- сума власного капіталу, що залучається за рахунок емісії привілейованих акцій;

ЕВ - витрати по емісії акцій, виражені в десятковому дробі по відношенню до суми емісії.

Вартість додаткового капіталу, що залучається за рахунок емісії простих акцій (додаткових паїв), розраховується по наступній формулі:

,

де ВВК_па - вартість власного капіталу, що залучається за рахунок емісії простих акцій (додаткових паїв), %;

К_а - кількість акцій, що додатково емітуються;

Д_па - сума дивідендів, виплачених на одну просту акцію у звітному періоді (або виплат на одиницю паїв);

ПВ_т - планований темп виплат дивідендів (відсотку по паям), виражений десятковим дробом;

К_па - сума власного капіталу, залученого за рахунок емісії простих акцій (додаткових паїв);

ЕВ - витрати по емісії акцій, виражені в десятинному дробу по відношенню до суми емісії акцій (додаткових паїв).

Вартість позикового капіталу у формі банківського кредиту оцінюється по наступній формулі:

,

де ВБК- вартість позикового капіталу, що залучається у формі банківського кредиту %;

ПК_б - ставка відсотка за банківський кредит, %;

С_нп - ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;

ЗП_б - рівень витрат по залученню банківського кредиту до його суми, виражений десятковим дробом.

Вартість фінансового лізингу оцінюється по наступній формулі:

,

де ВФЛ - вартість позикового капіталу, що залучається на умовах фінансового лізингу, %;

ЛС - річна лізингова ставка, %;

НА - річна норма амортизації активу, залученого на умовах фінансового лізингу, %;

С_нп - ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;

ЗП_фл - рівень витрат по залученню активу на умовах фінансового лізингу до вартості цього активу, виражений десятковим дробом.

Вартість позикового капіталу, що залучається за рахунок емісії облігацій, визначається по такій формулі:

,

де ВОЗ_к - вартість позикового капіталу, що залучається за рахунок емісії облігацій %;

СК- ставка купонного відсотка по облігації, %;

С_нп - ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;

ЕВ_о - рівень емісійних витрат по відношенню до об'єму емісії, виражений десятковим дробом.

Вартість товарного кредиту, що надається у формі короткострокового відстрочення платежу, розраховується по наступній формулі:

,

де СТК_к - вартість товарного (комерційного) кредиту, що надається на умовах короткострокового відстрочення платежу, %;

ЦС - розмір цінової знижки при здійсненні наявного платежу за продукцію («платежу проти документів»), %;

С_нп - ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;

ПО- період надання відстрочення платежу за продукцію, в днях.

Вартість внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства враховувалася за нульовою ставкою до 2000 року, оскільки являла собою безоплатне фінансування його господарської діяльності за рахунок цього виду позикового капіталу. Однак, у зв’язку з впровадженням фінансових санкцій за несвоєчасну сплату, вона отримала правову основу для визначення:

де СКЗ – вартість кредиторської заборгованості, %;

ДСБ – депозитна ставка банку, %;

КЗ_к та КЗ_п – кредиторська заборгованість на кінець і на початок року (різниця береться за абсолютною величиною), тис. грн.;

КЗ – середньорічна кредиторська заборгованість.

2. Принцип узагальнюючої оцінки вартості капіталу. Поелементна оцінка вартості капіталу служить передумовою для узагальнюючого розрахунку цього показника. Таким узагальнюючим показником є середньозважена вартість капіталу. Початковою базою його формування є наступні дані, отримані в процесі поелементної оцінки капіталу:

З урахуванням приведених показників визначається середньозважена вартість капіталу (СВК), принципова формула розрахунку якої має вигляд:

Розрахована середньозважена вартість капіталу є головним критеріальним показником оцінки, про яку йшла мова раніше.

Цей показник складається під впливом багатьох чинників, а саме:

- середня ставка відсотка, що склалася на фінансовому ринку;

- доступність різних джерел фінансування (кредиту банків; комерційного кредиту; власній емісії акцій і облігацій і т.п.);

- галузеві особливості операційної діяльності, які визначають тривалість операційного циклу і рівень ліквідності активів;

- співвідношення об'ємів операційної і інвестиційної діяльності;

- життєвий цикл підприємства;

- рівень ризику операційної, інвестиційної і фінансовій діяльності.

Облік цих чинників проводиться в процесі цілеспрямованого управління вартістю власного і позикового капіталу підприємства

3. Принцип зіставності оцінки вартості власного і позикового капіталу. В процесі оцінки вартості капіталу слід мати на увазі, що суми власного і залученого капіталу, що використовуються і відбиваються в пасиві балансу підприємства, мають незіставне кількісне значення. Якщо наданий у використання підприємству позиковий капітал в грошовій або товарній формі, оцінений за сумою в цінах наближених до ринкових, то власний капітал, наданий у балансі, по відношенню до поточної ринкової вартості, як правило, істотно занижений. У зв’язку із заниженою оцінкою суми власного капіталу його вартість в процесі розрахунків штучно завищується. Крім того, з тієї ж причини виявляється заниженим його реальна питома вага у загальній сумі капіталу підприємства, що призводить до некоректності показники середньозваженої його вартості.

4. Принцип динамічної оцінки вартості капіталу. Фактори, що впливають на показник середньозваженої вартості капіталу, вельми динамічні, тому із зміною вартості окремих елементів капіталу, повинні вноситися корективи і в середньозважене його значення. Крім того, принцип динамічності оцінки передбачає, що вона може здійснюватися як по вже сформованому, так і по запланованому до формування (залученню) капіталові.

5. Принцип взаємозв'язку оцінки поточної і майбутньої середньозваженої вартості капіталу підприємства. Такий взаємозв’язок забезпечується використанням показника граничної вартості капіталу. Він характеризує рівень вартості кожної нової його одиниці, що додатково залучається підприємством.

Залучення додаткового капіталу підприємства як за рахунок власних, так і за рахунок позикових джерел має на кожному етапі розвитку підприємства свої економічні межі і, як правило, пов’язано із зростанням середньозваженої його вартості.