УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ 1 страница

Час:4 год.

Мета:розкрити сутність і особливості управління активами підприємства; визначити етапи управління оборотними(у розрізі окремих їх видів) і необоротними активами та окреслити напрями підвищення його ефективності; охарактеризувати стратегію фінансування поточних активів.

План

6.1. Суть і значення управління активами підприємства.

6.2. Зміст і задачі управління оборотними активами.

6.3. Управління дебіторською заборгованістю.

6.4. Управління грошовими коштами.

6.5. Управління запасами

6.6. Управління необоротними активами.

6.7. Стратегія фінансування поточних активів.

Література:[3], [6], [7], [8], [12, с.101-204], [13, с. 166-271], [17, с.183-220], [25, с. 232-268], [31, с.157-187], [41, с.179-224]

6.1. Суть і значення управління активами підприємства

Управління активами включає два основні напрями:формування активів; використання активів.

Формування активів пов'язане з трьома основними етапами розвитку підприємства.

1. Створення нового підприємства. Формовані на цьому етапі активи визначаються розміром стартового капіталу підприємства, умовами генерування прибули, швидкістю обороту активів, рівнем їх ліквідності.

2. Розширення, реконструкція і модернізація підприємства, що діє. Цей етап здійснюється відповідно до стратегії розвитку підприємства і з урахуванням можливостей формування інвестиційних ресурсів.

3. Формування нових структурних одиниць підприємства, що діє. Цей процес здійснюється шляхом формування нових структурних майнових комплексів (на базі нового їх будівництва) або придбання готових активів у формі цілісного майнового комплексу.

Формування активів підприємства - складний і дуже відповідальний етап в життєдіяльності підприємства. Від величини активів, їх складу і структури багато в чому залежить ефективність подальшої фінансово-господарської діяльності. Оптимальність формування активів підприємства досягається тільки тоді, коли підприємство створюється на базі наукових і проектних розробок, з урахуванням об'єму наявного фінансового капіталу, перспективних масштабів діяльності, особливостей тих видів економічної діяльності, де повинно функціонувати створюване підприємство. Формуючи свої активи, підприємство прагне до досягнення певної мети.

Основною метою формування активів підприємства є задоволення потреби в окремих їх видах для забезпечення необхідних умов ефективної господарської діяльності.

Управління активами являє собою систему принципів і методів розробки й реалізації управлінських рішень, пов'язаних з їх формуванням, ефективним використанням в операційній діяльності підприємства й організацією їх обороту.

Як і загальне управління фінансами, управління операційними активами підпорядковано меті росту ринкової вартості підприємства.

У процесі реалізації цієї мети управління операційними активами підприємства спрямовано на розв'язання основних завдань:

1. Формування достатнього обсягу та необхідного складу активів, що забезпечують встановлені темпи розвитку операційної діяльності.

2. Забезпечення максимальної прибутковості (рентабельності) активів, що використовуються при передбаченому рівні комерційного ризику. Максимізація прибутковості (рентабельності) активів досягається за рахунок їхнього використання в найбільш ефективних напрямках операційної діяльності й комерційних операцій підприємства.

3. Забезпечення мінімізації комерційного ризику використання активів при передбаченому рівні їх дохідності (рентабельності).

4. Забезпечення постійної платоспроможності підприємства за рахунок підтримки достатнього рівня ліквідності активів. Це завдання вирішується насамперед за рахунок ефективного управління залишками грошових активів і їх еквівалентів.

5. Оптимізація обороту активів. Це завдання вирішується шляхом ефективного управління грошовими й матеріальними потоками активів у процесі окремих циклів їхнього кругообігу на підприємстві; забезпеченням синхронності формування окремих видів потоків активів, пов'язаних з операційною діяльністю; мінімізацією сукупних витрат на організацію обороту активів у всіх їхніх формах.

Найважливішим напрямом менеджменту операційних активів є управління процесом їхнього формування. Процес формування операційних активів підприємства будується на основі таких принципів:

1. Врахування найближчих перспектив розвитку операційної діяльності й форм її диверсифікації.

2. Забезпечення відповідності обсягу та структури активів, які формуються, обсягу та структурі виробництва й збуту продукції.

3. Забезпечення оптимальності складу активів з позицій ефективності господарської діяльності. Така оптимізація складу активів підприємства спрямована, з одного боку, на забезпечення майбутнього повного корисного використання окремих їхніх видів, а з іншого, - на підвищення їх сукупної потенційної здатності генерувати операційний прибуток.

4. Забезпечення можливостей високого обороту активів у процесі їх використання.

5. Забезпечення прогресивності окремих видів активів з позицій їх відповідності вимогам технологічного прогресу.

Основні етапи управління формуванням операційних активів підприємства:

1. Аналіз забезпеченості підприємства операційними активами. Метою такого аналізу є виявлення основних тенденцій у розвитку операційних активів підприємства й оцінка рівня забезпеченості ними виробництва й реалізації продукції.

2. Визначення потреби в загальному обсязі операційних активів на майбутній період. Для діючих підприємств ця потреба визначається у формі приросту цих активів виходячи із планованого обсягу приросту виробництва (реалізації) продукції й питомої вартості операційних активів (скорегованої з урахуванням можливостей зростання їх продуктивності, визначених у процесі аналізу).

3. Оптимізація складу операційних активів у майбутньому періоді.

4. Вибір найбільш прогресивних видів операційних активів у процесі задоволення потреби в них. Такий вибір здійснюється на основі порівняльної оцінки їх функціональних аналогів за критеріями продуктивності, технологічності й надійності (по необоротних операційних активах), а також якості (по запасах товарно-матеріальних цінностей).

6.2. Зміст і задачі управління оборотними активами.

Оборотні активи - це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу, чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Основними задачами управління оборотними активами є: забезпечення безперервності процесу виробництва, прискорення оборотності оборотних активів, підвищення рентабельності оборотних активів, мінімізація ризиків і витрат, пов’язаних з формуванням і використанням оборотних активів.

Для забезпечення безперервності процесу виробництва необхідно сформувати окремі види активів у відповідності з обсягами господарської діяльності підприємства і тривалістю його операційного циклу.

Операційний цикл - це проміжок часу між придбанням запасів для здійснення господарської діяльності та отримання коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг.

Операційний цикл суттєво впливає на обсяг, структуру, і ефективність використання оборотних активів, яких включає час від моменту закупівлі матеріальних цінностей до надходження грошових коштів від покупців за реалізовану продукцію.

В процесі управління оборотними активами в межах операційного циклу необхідно виділити виробничий цикл і фінансовий цикл.

Виробничий цикл підприємства характеризує період повного обороту матеріальних елементів оборотних активів, які використовуються для обслуговування виробничого процесу, починаючи з моменту надходження сировини, матеріалів і напівфабрикатів на підприємство й закінчуючи моментом відвантаження виготовленої з них готової продукції покупцям.

Фінансовий цикл підприємства являє собою період обертання грошових коштів, інвестованих в оборотні активи, починаючи з моменту погашення кредиторської заборгованості за сировину, матеріали і закінчують інкасацією дебіторської заборгованості за відвантажену готову продукцію.

Слід зазначити, що фінансовий цикл відрізняється від операційного циклу на час обертання кредиторської заборгованості постачальників сировини, матеріалів та інших виробничих ресурсів.

На тривалість фінансового циклу впливають наступні фактори: тривалість комерційного циклу та його окремих стадій; темпи зростання обсягів виробництва; рівень інфляції та необхідність створення страхових резервів виробничих запасів; сезонність виробництва, реалізації та постачання сировини, та ринку готової продукції.

Рис. 6.1 - Схема взаємозв'язку виробничого і фінансового циклів

Політика управління оборотними активами являє собою частину загальної стратегії підприємства, яка полягає у формуванні необхідного обсягу і складу оборотних активів, раціоналізації і оптимізації структури джерел їх фінансування. Політика управління оборотними активами підприємства розробляється за наступними етапами:

1. Аналіз оборотних активів підприємства у попередньому періоді.

На першому етапі аналізу розглядається динаміка загального обсягу оборотних активів, які використовуються підприємством – темпи зміни середньої їх суми у порівнянні з темпами зміни об'єму реалізації продукції і середньої суми всіх активів; динаміка питомої ваги оборотних активів в загальній сумі активів підприємства.

На другому етапі аналізу розглядається динаміка складу оборотних активів підприємства в розрізі основних їх видів - запасів сировини, матеріалів і напівфабрикатів; запасів готовою продукції; дебіторській заборгованості; залишків грошових активів. В процесі цього етапу аналізу розраховуються і вивчаються темпи зміни суми кожного їх цих видів оборотних активів у зрівнянні з темпами зміни об'єму виробництва і реалізації продукції; розглядається динаміка питомої ваги основних видів оборотних активів в загальній їх сумі. Аналіз складу оборотних активів підприємства по окремих їх видах дозволить оцінити рівень їх ліквідності.

На третьому етапі аналізу вивчається оборотність окремих видів оборотних активів і загальній їх суми. Цей аналіз проводиться з використанням показників - коефіцієнта оборотності і періоду обороту оборотних активів. В процесі аналізу встановлюється загальна тривалість і структура операційного, виробничого і фінансового циклів підприємства; досліджуються основні чинники, що визначають тривалість цих циклів.

На четвертому етапі аналізу визначається рентабельність оборотних активів, досліджуються ті фактори, що визначають її визначають. В процесі аналізу використовуються коефіцієнт рентабельності оборотних активів, а також Модель Дюпона, яка стосовно цього виду активів має вигляд:

Р_оа = Р_рп*О_оа

де Р_оа- рентабельність оборотних активів;

Р_рп - рентабельність реалізації продукції;

О_оа - оборотність оборотних активів.

На п'ятому етапі аналізу розглядається склад основних джерел фінансування оборотних активів – динаміка їх суми і питомої ваги загалом обсязі фінансових коштів, інвестованих в ці активи; визначається рівень фінансового ризику, що генерується структурою джерел фінансування оборотних активів, що склалася.

Результати проведеного аналізу дозволяють визначити загальний рівень ефективності управління оборотними активами на підприємстві і виявити основні напрями його підвищення у майбутньому періоді.

2. Визначення принципових підходів до формування оборотних активів підприємства. Теорія фінансового менеджменту розглядає три принципових підходи до формування оборотних активів підприємства - консервативний, помірний і агресивний.

Консервативний підхід до формування оборотних активів вбачає не тільки повне задоволення поточних потреб у всіх їх видах, що забезпечує нормальний хід операційної діяльності, але і створення високих розмірів їх резервів на випадок непередбачених складнощів в забезпеченні підприємства сировиною і матеріалами, погіршення внутрішніх умов виробництва продукції, затримки інкасації дебіторської заборгованості, активізації попиту покупців і тому подібне Такий підхід гарантує мінімізацію операційних і фінансових ризиків, але негативно позначається на ефективності використання оборотних активів - їх оборотності і рівні рентабельності.

Помірний підхід до формування оборотних активів направлений на забезпечення повного задоволення поточної потреби у всіх видах оборотних активів і створення нормальних страхових їх розмірів на випадок найбільш типових збоїв в ході операційної діяльності підприємства. При такому підході забезпечується середнє для реальних господарських умов співвідношення між рівнем ризику і рівнем ефективності використання фінансових ресурсів.

Агресивний підхід до формування оборотних активів полягає в мінімізації всіх форм страхових резервів по окремих видах цих активів. За відсутності збоїв в ході операційної діяльності такий підхід до формування оборотних активів забезпечує найбільш високий рівень ефективності їх використання. Проте будь-які збої в здійсненні нормального ходу операційної діяльності, викликані дією внутрішніх або зовнішніх чинників, приводять до істотних фінансових втрат із-за скорочення об'єму виробництва і реалізації продукції.

3.Оптимізація об'єму оборотних активів. Така оптимізація повинна виходити з обраного типу політики формування оборотних активів, забезпечуючи заданий рівень співвідношення ефективності їх використання і ризику.

4. Оптимізація співвідношення постійної і змінної частини оборотних активів.

5. Забезпечення необхідної ліквідності оборотних активів.

6. Забезпечення підвищення рентабельності оборотних активів. Як і будь-який вид активів оборотні активи повинні генерувати певний прибуток при їх використанні в виробничо-збутової діяльності підприємства. Разом з тим, окремі види оборотних активів здатні приносити підприємству прямий дохід в процесі фінансової діяльності у формі відсотків і дивідендів (короткострокові фінансові вкладення). Тому складовою частиною політики, що розробляється, є забезпечення своєчасного використання тимчасово вільного залишку грошових активів для формування ефективного портфеля короткострокових фінансових вкладень.

7. Вибір форм і джерел фінансування оборотних активів - забезпечує вибір політики їх фінансування на підприємстві й оптимізацію структури його джерел.

Управління фінансуванням оборотних активів підприємства підпорядковується цілям забезпечення необхідної потреби в них відповідними фінансовими ресурсами й оптимізації структури джерел формування цих ресурсів. З урахуванням цієї мети будується управління фінансуванням оборотних активів підприємства.

Таке управління здійснюється в зазначеній нижче послідовності.

1. Аналіз стану фінансування оборотних активів підприємства у попередньому періоді. Основною метою цього аналізу є оцінка рівня достатності фінансових ресурсів, що інвестуються в оборотні активи, а також ступеня ефективності формування структури джерел їх фінансування з позицій впливу на фінансову стійкість підприємства.

2. Вибір політики фінансування оборотних активів підприємства, яка покликана відображати загальну філософію фінансового управління підприємства з позицій прийнятного співвідношення рівня прибутковості й ризику фінансової діяльності, а також кореспондуватися з раніше розглянутою політикою формування оборотних активів. У процесі вибору політики фінансування оборотних активів використовується їх класифікація за періодом функціонування, тобто в їх загальному складі виділяються постійна та змінна частини.

3. Оптимізація обсягу поточного фінансування оборотних активів (поточних фінансових потреб) з врахуванням фінансового циклу підприємства. Така оптимізація дозволяє виявити й мінімізувати реальну потребу підприємства у фінансуванні оборотних активів за рахунок власного капіталу й фінансового кредиту, що залучається (у довгостроковій або короткостроковій його формах).

4. Оптимізація структури джерел фінансування оборотних активів підприємства. При визначенні структури цього фінансування виділяють наступні групи джерел: власний капітал підприємства; довгостроковий фінансовий кредит; короткостроковий фінансовий кредит; товарний (комерційний) кредит; мінімальний розмір поточних зобов'язань за розрахунками.

Цілі і характер використання окремих видів оборотних активів мають істотні відмітні особливості. Тому на підприємствах з великим об'ємом використовуваних оборотних активів розробляється самостійна політика управління окремими їх видами.

6.4 Управління дебіторською заборгованістю

Важливою задачею фінансового менеджменту є ефективне управління дебіторською заборгованістю, спрямованою на оптимізацію її розміру та забезпечення своєчасної інкасації боргу.

Дебіторська заборгованість поділяється на такі види: дебіторська заборгованість за товари, строк плати яких не настав; дебіторська заборгованість за товари, строк сплати яких минув; дебіторська заборгованість по векселям отриманих; дебіторська заборгованість по розрахункам з бюджетом; дебіторська заборгованість по розрахункам з персоналом та інші види дебіторської заборгованості.

Політика управління дебіторською заборгованістю являє собою частину загальної політики управління оборотними активами й маркетингової політики підприємства, яка спрямовується на розширення обсягу реалізації продукції і полягає в оптимізації загального обсягу цієї заборгованості і забезпеченні її своєчасної інкасації.

Управління дебіторською заборгованістю включає такі етапи:

1. Здійснюється аналіз дебіторської заборгованості в минулому періоді. З цією митою розраховуються показники, які характеризують стан дебіторської заборгованості за минулий період. Такими показниками є: коефіцієнт відволікання оборотних активів, який розраховується за формулою:

, де

К_во – коефіцієнт відволікання оборотних активів.

Д_з – середня величина дебіторської заборгованості.

ЗА - середня сума оборотних активів підприємства.

Коефіцієнт відволікання оборотних активів визначається в динаміці.

Розраховані коефіцієнти порівнюються і визначаються закономірністю зміни цих коефіцієнтів. Якщо із року в рік цей коефіцієнт скорочується то це є позитивним в роботі підприємства, якщо навпаки негативним.

Другий показник - це середній період інкасації дебіторської заборгованості який визначається за формулою:

, де

С_п – середній період інкасації дебіторської заборгованості;

Д_з – середній залишок дебіторської заборгованості в аналізуємому періоді;

Вд – одноденна виручка від реалізації продукції в аналізуємому періоді.

Третій показник – це кількість оборотів дебіторської заборгованості за визначений період і визначається за формулою:

, де

К_о – кількість оборотів дебіторської заборгованості в аналізуємому періоді;

ЗР – загальна сума реалізації продукції за відповідний період.

Зазначений показник також розраховується в динаміці і порівнюється між собою. Збільшення цього показника є позитивним в роботі цього підприємства, зменшення – негативним.

2. Формування принципів кредитної політики по відношенню до покупців продукції.

Типи кредитної політики:

- консервативний – спрямований на мінімізацію ризику.

- поміркований – характеризує типові умови її здійснення у відповідності з прийнятою фінансовою практикою і орієнтується на середній рівень кредитного ризику при продажі продукції з відстрочкою платежу.

- агресивний – пріоритетною метою ставить максимізацію прибутку за рахунок розширення обсягів реалізації продукції в кредит, не враховуючи рівень кредитного ризику, який супроводжує ці операції.

3. Визначення можливої суми фінансових засобів, що інвестуються у дебіторську заборгованість по товарному і споживчому кредитам.

Розрахунок необхідної суми фінансових засобів, що інвестуються у дебіторську заборгованість, здійснюється за формулою:

, де

І_дз – необхідна сума фінансових коштів, що інвестуються у дебіторську заборгованість;

ОР – плановий обсяг реалізації продукції з наданням комерційного кредиту;

К_с/ц – коефіцієнт співвідношення собівартості і ціни продукції;

СП_о – середній період обороту дебіторської заборгованості по результатам аналізу минулого періоду;

СПП – середній період прострочення платежів по результатам аналізу минулого періоду.

4. Формування системи кредитних умов. У склад цих умов входить: строк, розмір і вартість кредиту, що надається, система штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язань покупцями.

В залежності від строку обороту дебіторської заборгованості може встановлюватися плата за комерційний кредит – за формулою:

, де

ПС_к – річна норма процентної ставки за комерційний кредит;

ЗН – знижка, що надається покупцям за дострокову сплату продукції;

СП_о – середній період обороту дебіторської заборгованості по результатам аналізу минулого періоду.

5. Формування стандартів оцінки покупців і диференціація умов надання кредиту включає такі елементи:

- визначення системи характеристик, які оцінюють кредитоспроможність окремих груп покупців;

- формування і експертиза інформаційної бази проведення оцінки кредитоспроможності покупців;

- вибір методів оцінки окремих характеристик кредитоспроможності покупців;

- групування покупців за рівнем кредитоспроможності;

- диференціація кредитних умов у відповідності до рівня кредитоспроможності покупців.

6. Формування процедури інкасації дебіторської заборгованості.

7. Забезпечення використання на підприємстві сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості, що являє собою прискорений метод переводу дебіторської заборгованості в більш ліквідні оборотні активи, грошові кошти, короткострокові цінні папери. Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості є: факторинг, облік векселів, які видані покупцям продукції, форфейтінг.

Факторинг являє собою фінансову операцію, яка полягає у поступці підприємством-продавцем права одержання коштів по платіжних документах за поставлену продукцію на користь банку або спеціалізованої компанії - "фактор-компанії", які приймають на себе всі кредитні ризики по інкасації боргу. За здійснення такої операції банк (фактор-компанія) стягують із підприємства-продавця певну комісійну плату у відсотках до суми платежу. Ставки комісійної плати диференціюються з урахуванням рівня платоспроможності покупця продукції й передбачених строків її оплати. Крім того, при проведенні такої операції банк (фактор-компанія) у строк до трьох днів здійснює кредитування підприємства-продавця у формі попередньої оплати боргових вимог по платіжних документах (зазвичай в розмірі від 70 до 90% суми боргу залежно від фактора ризику). Інші 10-30% суми боргу тимчасово депонуються банком у формі страхового резерву при його непогашенні покупцем (ця депонована частина боргу вертається продавцеві після повного погашення суми боргу покупцем).

Ефективність факторингової операції для продавця визначається шляхом порівняння рівня витрат за цією операцією із середнім рівнем процентної ставки по короткостроковому банківському кредитуванню.

Облік векселів, виданих покупцями продукції, являє собою фінансову операцію по їх продажу банку (або іншому фінансовому інституту, іншому господарюючому суб'єкту) за визначеною (дисконтною) ціною, яка встановлюється залежно від їх номіналу, строку погашення й облікової вексельної ставки. Облікова вексельна ставка складається із середньої депозитної ставки, ставки комісійної винагороди, а також рівня премії за ризик при сумнівній платоспроможності векселедавця. Зазначена операція може бути здійснена тільки з переказним векселем.

Форфейтинг являє собою фінансову операцію по рефінансуванню дебіторської заборгованості по експортному товарному кредиту шляхом передачі (індосаменту) переказного векселя на користь банку (факторингової компанії) зі сплатою останньому комісійної винагороди. Банк (факторингова компанія) бере на себе зобов'язання по фінансуванню експортної операції шляхом виплати за врахованим векселем, який гарантується наданням авалю банку країни імпортера. У результаті форфейтування заборгованість покупця по товарному (комерційному) кредиту трансформується в заборгованість фінансову (на користь банку). За своєю сутністю форфейтинг поєднує в собі елементи факторингу (до якого підприємства-експортери вдаються у випадку високого кредитного ризику) і обліку векселів (з їх індосаментом тільки на користь банку).

8. Побудова ефективних систем контролю за рухом і своєчасною інкасацією дебіторської заборгованості.

6.4. Управління грошовими коштами

Управління грошовими коштами або залишком грошових коштів, що постійно знаходяться в розпорядженні підприємства є невід’ємною частиною управління оборотними активами.

Розмір залишку грошових коштів на поточному валютному рахунках в касі підприємства визначає рівень його абсолютної платоспроможності, тобто готовність підприємства негайно розрахуватися по невідкладним фінансовим зобов’язанням (строк виконання до 1 місяця); впливає на тривалість виробничого циклу, а отже і на розмір фінансових коштів, інвестованих в оборотні активи.

Метою фінансового менеджменту в процесі управління грошовими активами є забезпечення постійної платоспроможності підприємства.

Управління грошовими коштами повинно здійснюватись на таких засадах:

- підтримка мінімального залишку грошових коштів для безперебійного здійснення поточних розрахунків;

- створення резерву вільних грошових коштів на випадок можливого розширення обсягів виробництва;

- формування резерву грошових коштів для компенсації передбачених витрат і можливих втрат в процесі фінансово-господарської діяльності;

- своєчасна трансформація вільних грошових коштів у високоліквідні фінансові інструменти та їх зворотна конвертація для поповнення залишку грошових коштів.

Мінімальний розмір залишку грошових коштів визначається, виходячи з планового обсягу платіжного обороту та швидкості обороту грошових коштів, що складається на підприємстві з урахуванням особливостей його діяльності.

Управління грошовими коштами включає такі етапи:

1. Аналіз грошових коштів підприємства у попередньому періоді.

На першому етапі аналізується ступінь участі грошових коштів в оборотних активах підприємства в динаміці. Для цього розраховуються наступні показники:

1) коефіцієнт участі грошових коштів в оборотних активах

, де

К_у – коефіцієнт участі грошових коштів в оборотних активах;

С_з – середній залишок грошових коштів в аналізуємому періоді;

ОА_з – середня сума оборотних активів в аналізуємому періоді.

Якщо коефіцієнт участі грошових коштів в оборотних активів в динаміці зменшується, то це позитивно характеризує роботу підприємства, а навпаки – негативно.

2) середній період обороту грошових коштів:

, де

П_о – середній залишок грошових коштів в періоді, що аналізується;

В_з – одноденна виручка від реалізації продукції в періоді, що аналізується.

Якщо в періоді, що аналізується, зменшується період обороту грошових коштів в порівнянні з минулим періодом, що це свідчить про прискорення оборотності грошових коштів і є позитивним в роботі підприємства.

3) кількість оборотів грошових коштів.

, де

К_о – кількість оборотів грошових коштів в періоді, що аналізується;

ОР – обсяг реалізації продукції за період, що аналізується.

Збільшення кількості оборотів грошових коштів в періоді, що аналізується, в порівнянні з минулим періодом свідчить про ефективне використання грошових коштів шляхом оптимізації платіжного обороту.

2. Оптимізація середнього залишку грошових активів підприємства.

Результати проведеного аналізу використовуються для визначення оптимального залишку грошових коштів для здійснення поточної діяльності за формулою: