УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ 3 страница

Відомі чотири моделі стратегії фінансування поточних активів: ідеальна, агресивна, консервативна, компромісна.

Ідеальна модель побудована виходячи з понять “поточні активи” та “поточні зобов’язання”. Термін “ідеальний” означає не в прямому значенні ідеал, а рівність поточних активів з короткостроковими зобов’язаннями. Сутність цієї стратегії полягає в тому, що довгострокові пасиви встановлюються на рівні необоротних активів, тобто ця модель має такий вигляд:

ДП = НА

ПЗ = ОА, де

ДП – довгострокові пасиви (власний капітал і довгострокові зобов’язання);

НА - необоротні активи;

ПЗ – поточні зобов’язання;

ОА – оборотні активи

Довгострокові пасиви включають: власні кошти (статутний капітал, додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток) та запозичені (довгострокові кредити банку, інші довгострокові позики).

Необоротні активи включають: нематеріальні активи, незавершене будівництво, основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість (заборгованість за майно), відстрочені податкові активи, інші необоротні активи.

В реальному житті ця модель практично не зустрічається через те, що вона найбільш ризикована, оскільки при несприятливих умовах (наприклад, коли треба розрахуватися зі всіма кредиторами одночасно) підприємство може опинитися перед необхідністю продажу частини основних засобів для покриття поточної кредиторської заборгованості. Сутність цієї стратегії полягає в тому, що довгострокові пасиви встановлюються на рівні необоротних активів.

Агресивна модель фінансування поточних активів полягає в тому, що довгострокові пасиви є джерелом покриття необоротних активів та постійної частини поточних активів, тобто їх мінімуму, який необхідний для здійснення господарської діяльності. В цьому разі варійована частина поточних активів в повному обсязі покривається короткостроковою кредиторською заборгованістю.

З позиції ліквідності ця стратегія також є ризикованою, оскільки в практичній діяльності обмежуватися лише мінімумом на поточних активів не можливо. Агресивна модель фінансування поточних активів має такий вигляд:

ДП = НА + ПЧ,

ПЗ = ВЧ, де

ВЧ – варійована частина поточних активів

ПЧ – постійна частина оборотних активів (норматив оборотних коштів).

Консервативна модель передбачає, що варійована частина поточних активів також покривається довгостроковими пасивами. Як правило, консервативна модель застосовується на початкових стадіях існування підприємства за умови достатньої величини капіталу власників підприємства і доступності довгострокових кредитів інвестиційного фінансування.

В цьому разі короткострокової кредиторської заборгованості немає, відсутній ризик втрати ліквідності, тобто модель має штучний вигляд. В господарській діяльності такого не буває, щоб була відсутня кредиторська заборгованість.

Ця модель має такий вигляд:

ДП = НА + ПЧ + ВЧ,

ВК = НА,

ДЗ = ОА,

де ВК – власний капітал;

ДЗ – довгострокові зобов’язання.

Компромісна модель фінансування поточних активів найбільш реальна. Сутність її полягає її в тому, що необоротні активи, постійна частина поточних активів і приблизно половина варійованої частини поточних активів покривається довгостроковими пасивами. При цьому чистий оборотний капітал визначається у вигляді різниці між довгостроковими та необоротними активами, тобто:

ЧК = ДП – НА,

де ЧК – чистий оборотний капітал,

Чистий оборотний капітал також можна відобразити таким рівнянням:

ЧК = ПЧ + 0,5ВЧ

При компромісній моделі в окремі періоди господарської діяльності підприємство може мати надмірні поточні активи, що негативно впливає на розмір прибутку. Водночас це дає можливість підтримувати ліквідність балансу підприємства на відповідному рівні.

Компромісна модель фінансування поточних активів має такий вигляд:

ДП = НА+ПЧ+05ВЧ,

ВК = НА,

ДЗ = ПЧ +0,5ВЧ,

ПЗ = 0,5ВЧ

В Україні фактично використовується «змішана» модель. Її сутність полягає у наступному:

1. Власний капітал може використовуватися для фінансування необоротних і оборотних активів в будь-якій пропорції.

2. Довгострокові і поточні зобов’язання можуть використовуватися для фінансування необоротних активів.

3. Довгострокові і поточні зобов’язання можуть використовуватися для фінансування постійної і змінної частини оборотних активів в будь-якій пропорції.

Такий підхід дозволяє підприємству більш ефективно маневрувати фінансовими коштами в умовах фінансово-економічної нестабільності, зростання або сильних коливань інфляції, нестачі обсягів зовнішнього фінансування господарської діяльності.

Основними формулами можуть бути:

ВК = НА + ПЧ + ВЧ,

ДЗ + ПЗ = ПЧ + ВЧ,

ДП + ПЗ = НА + ПЧ + ВЧ

Така модель фінансування оборотних активів дає можливість забезпечити дієве фінансове управління і створює умови для отримання високого рівня рентабельності як активів, так і власного капіталу. Але ця модель потребує постійного контролю, так як може сприяти формуванню тіньових схем фінансування в господарській практиці.

Контрольні питання:

1. Визначте сутність та основні задачі управління активами підприємства.

2. Охарактеризуйте особливості формування активів на різних етапах розвитку підприємства.

3. Охарактеризуйте основні принципи формування активів підприємства.

4. Виділіть основні етапи управління формуванням активів підприємства.

5. Визначте мету і завдання управління оборотними активами підприємства.

6. Дайте характеристику основних етапів управління оборотними активами підприємства.

7. Охарактеризуйте послідовність та зміст окремих етапів аналізу оборотних активів підприємства.

8. Розкрийте сутність операційного, виробничого і фінансового циклу в процесі управління оборотними активами.

9. Визначте зміст та послідовність управління запасами підприємства.

10. Охарактеризуйте методичні підходи до оптимізації розміру основних груп поточних запасів підприємства.

11. Виділіть етапи управління поточною дебіторською заборгованістю підприємства.

12. Визначте зміст та послідовність здійснення процесу управління грошовими активами підприємства.

13. Охарактеризуйте основні показники та послідовність аналізу грошових активів підприємства.

14. Виділіть вітчизняні і зарубіжні методи оптимізації середнього залишку грошових активів.

15. Визначте зміст та послідовність процесу управління фінансуванням оборотних активів підприємства.

16. Охарактеризуйте основні підходи до формування політики фінансування оборотних активів підприємства.

17. Охарактеризуйте зміст та етапи управління необоротними активами підприємства.

18. Визначте зміст та основні етапи управління фінансуванням операційних необоротних активів підприємства.

19. Розкрийте сутність ідеальної, агресивної, консервативної, компромісної моделей стратегії фінансування поточних активів.

ТЕМА 7

ВАРТІСТЬ ТА ОПТИМІЗАЦІЯ СТРУКТУРИ КАПІТАЛУ

Час:2 год.

Мета:розкрити сутність і особливості управління капіталом підприємства; охарактеризувати особливості управління власним капіталом підприємств різних організаційно-правових форм господарювання; розглянути політику управління позиковим капіталом; висвітлити сутність вартості капіталу та надати методику її оцінки; розкрити поняття структури капіталу та виокремити підходи щодо її оптимізації.

План

7.1 Економічна суть капіталу та значення управління ним у системі фінансового менеджменту

7.2 Принципи формування капіталу новостворюваного підприємства.

7.3. Політика формування власних фінансових ресурсів.

7.4 Політика залучення позикових засобів.

7.5 Вартість капіталу і принципи її оцінки.

7.6 Оптимізація структури капіталу.

Література:[1], [5], [9], [12, с.211-332], [13, с. 287-4 7], [17, с.222-273], [25, с. 271-388], [26, с.187-193], [41, с.225-273]

7.1 Економічна суть капіталу та значення управління ним у системі фінансового менеджменту

З позицій фінансового менеджменту капітал підприємства характеризує загальну вартість засобів в грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестованих у формування його активів.

Розглядаючи економічну суть капіталу підприємства слід в першу чергу відзначити такі його характеристики:

1. Капітал підприємства є основним чинником виробництва.

2. Капітал характеризує фінансові ресурси підприємства, що приносять дохід. У цьому своїй якості капітал може виступати ізольовано від виробничого чинника - у формі позикового капіталу, що забезпечує формування доходів підприємства не у виробничій (операційній), а у фінансовій (інвестиційній) сфері його діяльності.

3. Капітал є головним джерелом формування добробуту його власників.

4. Капітал підприємства є головним вимірником ринкової вартості. У цій якості виступає перш за все власний капітал підприємства, що визначає об'єм його чистих, активів.

5. Динаміка капіталу підприємства є важливим барометром рівня ефективності його господарською діяльності. Здібність власного капіталу до самозростання високими темпами характеризує високий рівень формування і ефективний розподіл прибутку підприємства, його здатність підтримувати фінансову рівновагу за рахунок внутрішніх джерел. В той же час зниження об'єму власного капіталу є, як правило, слідством неефективної, збитковою діяльності підприємства.

Управління капіталом – система принципів і методів розробки й реалізації управлінських рішень, пов'язаних з оптимальним його формуванням з різних джерел, а також забезпеченням ефективного його використання у різних видах господарської діяльності підприємства.

Завдання управління капіталом підприємства:

1. Формування достатнього обсягу капіталу, що забезпечує необхідні темпи економічного розвитку підприємства. Це завдання реалізується шляхом визначення загальної потреби в капіталі для фінансування необхідних підприємству активів, формування схем фінансування оборотних і необоротних активів, розробки системи заходів щодо залучення різних форм капіталу з передбачуваних джерел.

2. Оптимізація розподілу сформованого капіталу за видами діяльності й напрямами використання. Це завдання реалізується шляхом дослідження можливостей найбільш ефективного використання капіталу в окремих видах діяльності підприємства й господарських операціях; формування пропорцій майбутнього використання капіталу, що забезпечують досягнення умов найбільш ефективного його функціонування й росту ринкової вартості підприємства.

3. Забезпечення умов досягнення максимальної прибутковості капіталу при передбаченому рівні фінансового ризику. Максимальна дохідність (рентабельність) капіталу може бути забезпечена на стадії його формування за рахунок мінімізації середньозваженої його вартості, оптимізації співвідношення власного й позикового видів використовуваного капіталу, залучення його в таких формах, які в конкретних умовах господарської діяльності підприємства генерують найбільш високий рівень прибутку.

4. Забезпечення мінімізації фінансового ризику, пов'язаного з використанням капіталу при передбаченому рівні його прибутковості. Якщо рівень прибутковості сформованого капіталу заданий або спланований заздалегідь, важливим завданням є зниження рівня фінансового ризику операцій, що забезпечують досягнення цієї прибутковості. Така мінімізація рівня ризиків може бути забезпечена шляхом диверсифікації форм залученого капіталу, оптимізації структури джерел його формування, запобігання окремим фінансовим ризикам, ефективних форм їх внутрішнього й зовнішнього страхування.

5. Забезпечення постійної фінансової рівноваги підприємства у процесі його розвитку. Така рівновага характеризується високим рівнем фінансової стійкості й платоспроможності підприємства на всіх етапах його розвитку й забезпечується формуванням оптимальної структури капіталу і його авансуванням у необхідних обсягах у високоліквідні види активів.

6. Забезпечення достатнього рівня фінансового контролю над підприємством з боку його засновників.

7. Забезпечення достатньої фінансової гнучкості підприємства. Вона характеризує здатність підприємства швидко формувати на фінансовому ринку необхідний обсяг додаткового капіталу при несподіваній появі високоефективних інвестиційних пропозицій або нових можливостей прискорення економічного росту.

8. Оптимізація обороту капіталу. Це завдання вирішується шляхом ефективного управління потоками різних форм капіталу в процесі окремих циклів його кругообороту на підприємстві; забезпеченням синхронності формування окремих видів потоків капіталу, пов'язаних з операційною або інвестиційною діяльністю.

9. Забезпечення своєчасного реінвестування капіталу. У зв'язку зі зміною умов зовнішнього економічного середовища або внутрішніх параметрів господарської діяльності підприємства ряд напрямів і форм використання капіталу можуть не забезпечувати передбачений рівень його прибутковості. Тому важливу роль має своєчасне реінвестування капіталу в найбільш дохідні активи й операції, що забезпечують необхідний рівень його ефективності в цілому.

Розглянемо детальніше окремі види капіталу підприємства відповідно до систематизації за основними класифікаційними ознаками.

1. За приналежністю підприємству виділяють власний і позиковий види його капіталу.

Власний капітал характеризує загальну вартість засобів підприємства, що належать йому на правах власності і використовується ним для формування певної частини його активів. Ця частина активів, сформована за рахунок інвестованого в них власного капіталу, є чистими активами підприємства.

Позиковий капітал характеризує ті грошові засоби або інші майнові цінності, що залучаються для фінансування розвитку підприємства на поворотній основі. Всі форми позикового капіталу, що використовується підприємством, являють собою його фінансові зобов'язання, що підлягають погашенню в передбачені терміни.

2. За цілями використання у складі підприємства можуть бути виділені наступні види капіталу: продуктивний, позиковий і спекулятивний.

Продуктивний капітал характеризує засоби підприємства, інвестовані в його операційні активи для здійснення виробничо-збутової його діяльності.

Позиковий капітал є тією його частиною, яка використовується в процесі інвестування в грошовий інструмент (короткострокові і довгострокові депозитні внески в комерційних банках), а також в боргові фондові інструменти (облігації, депозитні сертифікати, векселя і тому подібне).

Спекулятивний капітал характеризує ту його частину, яка використовується в процесі здійснення спекулятивних (заснованих на різниці в цінах) фінансових операцій (придбання деривативів в спекулятивних цілях і тому подібне).

3. За формами інвестування розрізняють капітал в грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, що використовується для формування статутного фонду підприємства. Інвестування капіталу в цих формах дозволене законодавством при створенні нових підприємств, збільшенні об'єму їх статутних фондів.

4. За об'єктом інвестування виділяють основний і оборотний види капіталу підприємства.

5. За формою знаходження в процесі кругообігу, тобто в залежності від стадій загального циклу цього кругообігу, розрізняють капітал підприємства в грошовій, виробничій і товарній його формах.

6. За формами власності виявляють приватний і державний капітал, інвестований в підприємство в процесі формування його статутного фонду. Таке розділення капіталу використовується в процесі класифікації підприємств за формами власності.

7. За організаційно-правовими формами діяльності виділяють наступні види капіталу: акціонерний капітал (капітал підприємств, створених у формі акціонерних товариств); пайовий капітал (капітал партнерських підприємств - товариств з обмеженою відповідальністю, командитних товариств і тому подібне) і індивідуальний капітал (капітал індивідуальних підприємств - сімейних і т.п.).

8. За характером використання в господарському процесі в практиці фінансового менеджменту виділяють капітал той, що працює і той, що не працює.

Працюючий капітал характеризує ту його частину, яка бере безпосередню участь у формуванні доходів і забезпеченні операційної, інвестиційної і фінансової діяльності підприємства.

Непрацюючий капітал характеризує ту його частину, яка інвестована в активи, що не приймають безпосередньої участі в здійсненні різних видів господарською діяльності підприємства і формуванні його доходів.

9. За характером використання власниками виділяють споживаний і накопичуваний (реінвестований) види капіталу.

Споживаний капітал після його розподілу з метою споживання втрачає функції капіталу.

Накопичуваний капітал характеризує різні форми його приросту в процесі капіталізації прибутку, дивідендних виплат і тому подібне.

10. За джерелами залучення розрізняють національний (вітчизняний) і іноземний капітал, інвестований в підприємство. Таке розділення капіталу підприємств використовується в процесі відповідної їх класифікації.

7.2 Принципи формування капіталу новостворюваного підприємства.

Основною метою формування капіталу новостворюваного підприємства є залучення достатнього його обсягу для фінансування придбання необхідних активів, а також оптимізація його структури з позицій забезпечення умов наступного ефективного використання.

Процес формування капіталу новостворюваного підприємства має такі особливості:

1. До формування капіталу створюваного підприємства не можуть бути залучені внутрішні джерела фінансових засобів, які на цій стадії його життєвого циклу відсутні. Так, потреба у власному капіталі створюваного підприємства не може бути задоволена за рахунок його прибутку, а потреба у позиковому капіталі - за рахунок поточних зобов'язань за розрахунками (рахунків нарахувань), які до початку функціонування підприємства ще не сформувалися.

2. Основу формування стартового капіталу створюваного підприємства становить власний капітал його засновників.

3. Стартовий капітал, що формується у процесі створення нового підприємства, може бути залучений його засновниками в будь-якій формі. Такими його формами можуть виступати грошові кошти; різні види основних засобів (будинки, приміщення, машини, устаткування тощо); різні види матеріальних оборотних активів (запаси сировини, матеріалів, товарів, напівфабрикатів тощо); різноманітні нематеріальні активи (патентні права на використання винаходів, права на промислові зразки й моделі, права використання торговельної марки або товарного знаку тощо); окремі види фінансових активів (різні види цінних паперів, що обертаються на фондовому ринку).

4. Власний капітал засновників (учасників) новостворюваного підприємства вкладається в нього у формі статутного капіталу.

5. Особливості формування статутного капіталу нового підприємства визначаються організаційно-правовими формами його створення. Це формування здійснюється під регулюючим впливом держави. Так, державні нормативно-правові акти регламентують мінімальний розмір статутного фонду капіталу підприємств, що створюються у формі відкритого акціонерного товариства й товариства з обмеженою відповідальністю. По корпоративних підприємствах, які створюються у формі відкритого акціонерного товариства, регламентується також порядок проведення емісії акцій, обсяг придбання пакета акцій його засновниками, мінімальний обсяг придбання акцій всіма акціонерами у період передбаченого строку відкритої підписки й деякі інші аспекти первісного формування їх капіталу.

6. Можливості й склад джерел залучення позикового капіталу на стадії створення підприємства вкрай обмежені.

7. Формування капіталу новостворюваного підприємства за рахунок позикових і залучених джерел вимагає, як правило, підготовки спеціального документа - бізнес-плану. Бізнес-план являє собою основний документ, що визначає необхідність створення нового підприємства, у якому в загальноприйнятій послідовності розділів викладаються його основні характеристики й прогнозні фінансові показники.

8. Для підготовки бізнес-плану засновники новостворюваного підприємства повинні здійснити певні передстартові витрати капіталу. Ці витрати пов'язані з оплатою праці розробників бізнес-плану й фінансуванням пов'язаних із цим досліджень. Передстартові витрати капіталу в суму статутного капіталу створюваного підприємства як правило, не включаються.

9. Ризики, пов'язані з формуванням (і наступним використанням)капіталу новостворюваного підприємства, характеризуються досить високим рівнем. Це визначає відповідно високий рівень вартості окремих елементів позикового капіталу, що залучається на стадії створення підприємства.

Оптимізація загальної потреби в капіталі новостворюваного підприємства являє собою процес розрахунку реально необхідного обсягу фінансових засобів, які можуть бути ефективно використані на початковій стадії його життєвого циклу.

Оптимізація загальної потреби в капіталі підприємства, що створюється, досягається такими методами:

1. Балансовий метод оптимізації загальної потреби в капіталі ґрунтується на визначенні необхідної суми активів, що дозволяють новому підприємству почати господарську діяльність. Цей метод розрахунків виходить із балансового алгоритму - загальна сума активів новостворюваного підприємства дорівнює загальній сумі інвестованого в нього капіталу.

2. Метод аналогій передбачає визначення обсягу використовуваного капіталу на підприємствах-аналогах. Підприємство-аналог для здійснення такої оцінки підбирається з врахуванням його галузевої приналежності, регіону розміщення, розміру, технології, яка використовується, початкової стадії життєвого циклу й низки інших факторів.

3. Метод питомої капіталомісткості є найбільш простим, однак дозволяє одержати найменш точний результат розрахунків. Цей розрахунок ґрунтується на використанні показника "капіталомісткість продукції", що дає уявлення про те, який розмір капіталу використовується у розрахунку на одиницю виготовленої (або реалізованої) продукції. Використання цього методу розрахунку загальної потреби в капіталі для створення нового підприємства здійснюється тільки на попередніх до розробки бізнес-плану етапах. Цей метод дає лише приблизну оцінку потреби в капіталі, оскільки показник середньогалузевої капіталомісткості продукції істотно коливається у розрізі підприємств під впливом окремих факторів.

У системі управління формуванням капіталу новостворюваного підприємства важлива роль належить обґрунтуванню схеми та вибору джерел його фінансування.

При формуванні структури капіталу підприємства, що створюється, розглядаються звичайно дві основні схеми його фінансування

1. Повне самофінансування передбачає формування капіталу новостворюваного підприємства винятково за рахунок власних його видів, що відповідають організаційно-правовим формам нового бізнесу. Така схема фінансування, що характеризується в закордонній практиці терміном "фінансування без левериджа", характерна лише для першого етапу життєвого циклу підприємства, коли його доступ до позикових джерел капіталу ускладнений.

2. Змішане фінансування передбачає формування капіталу новостворюваного підприємства за рахунок як власних, так і позикових його видів у різних пропорціях. На початковому етапі функціонування підприємства частка власного капіталу (частка самофінансування нового бізнесу) звичайно істотно перевищує частку позикового капіталу (частку кредитного фінансування).

На вибір схеми фінансування й конкретних джерел формування капіталу новостворюваного підприємства впливає ряд об'єктивних і суб'єктивних факторів.

1. Організаційно-правова форма підприємства, що створюється.

2. Галузеві особливості операційної діяльності підприємства.

3. Розмір підприємства.

4. Вартість капіталу, що залучається з різних джерел.

5. Свобода вибору джерел фінансування.

6. Кон'юнктура ринку капіталу.

7. Рівень оподаткування прибутку.

8. Ступінь прийнятого засновниками ризику при формуванні капіталу.

9. Визначений рівень концентрації власного капіталу для забезпечення необхідного фінансового контролю.

7.3 Політика формування власних фінансових ресурсів

Фінансову основу підприємства складає сформований їм власний капітал.

При створенні підприємства його стартовим капіталом виступає вартість майна підприємства. На цьому етапі, коли підприємство ще не має зовнішньої заборгованості, капітал підприємства визначається за такою формулою:

Власний капітал (ВК) (початковий капітал) = Вартість активів

Здійснюючи господарську діяльність, підприємство завжди використовує залучені кошти, тобто створює борги. Тоді власний капітал визначається як різниця між вартістю його майна і борговими зобов’язаннями. Формула, за якою обчислюється власний капітал набуває такого вигляду:

ВК = Активи - Боргові зобов’язання

Тобто власний капітал – це частина активів підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань. Головна мета функціонування капіталу – це його рух. Протягом поточної діяльності підприємства форма його капіталу постійно змінюється. Ці зміни стосуються збільшення (зменшення) як абсолютного розміру капіталу, так і окремих його складових. Постійно здійснюється перетворення одних ресурсів на капітал, інших – на товар або інші види цінностей.

Власний капітал відповідно до П(С)БО 2 "Баланс" включає такі елементи:

статутний капітал, пайовий капітал, додатковий вкладений капітал, інший додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток (непокритий збиток).

Крім основних складових елементів власного капіталу П(С)БО 2 визначає також коригуючи показники, які відображають рух власного капіталу у процесі його формування та управління.

До коригуючих показників власного капіталу відносяться: неоплачений капітал, вилучений капітал

Статутний капітал - характеризує первинну суму власного капіталу підприємства, інвестовану у формування його активів для початку здійснення господарської діяльності. Його розмір визначається (декларується) статутом підприємства. Разом з тим на підприємствах різних організаційних форм кошти, які надані їх власникам для забезпечення статутної діяльності, мають різну економічну сутність. Так, статутний капітал:

• для акціонерних товариств (АТ) - це номінальна вартість всіх емітованих акцій;

• для товариств з обмеженою відповідальністю - це сума час­тин всіх власників;

• для державних підприємств - це вартість всього майна, яке закріплене за економічним суб'єктом на правах повного госпо­дарського розрахунку;

• для кооперативу - це вартість майна, яке надано учасникам для здійснення господарської діяльності.

Пайовий капітал - це сукупність коштів фізичних та юридич­них осіб, добровільно вкладених у здійснення спільної фінансово-господарсь­кої діяльності.

Додатковий вкладений капітал відображає суму, на яку вартість реалі­зації випущених акцій перевищує їх номінальну вартість.

Для АТ різниця між вартістю реалізації випущених ними акцій та їх номінальною вартістю має назву "Емісійний дохід".

Інший додатковий капітал відображає суму до оцінки необоротних активів, вартість активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших юридичних або фізичних осіб, та інші види додаткового капіталу.

Резервний капітал відображає суму резервів, створених за рахунок чистого прибутку підприємства відповідно до чинного законодавства або установчих документів.

Нерозподілений прибуток - характеризує частину прибутку підприємства, отриману в попередньому періоді і не використану на споживання власниками (акціонерами, пайовиками) і персоналом. Ця частина прибутку призначена для капіталізації, тобто для реінвестування в розвиток виробництва. За своїм економічним змістом він є одним з форм резерву власних фінансових коштів підприємства, що забезпечують його виробничий розвиток в майбутньому періоді.

Неоплачений капітал відображає суму заборгованості власників (учас­ників) за внесками до статутного капіталу підприємства.

Вилучений капітал відображає фактичну собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його учасників, має від'ємне значення та вираховується при визначенні величини власного капіталу підприємства.

Загальне визначення елементів власного капіталу набувають специфічних особливостей залежно від організаційної форми відповідного підприємства. Ці особливості зумовлені насамперед нормами законодавства, якими встановле­но організаційні форми підприємств, та вимогами щодо порядку формування та руху власного капіталу цих підприємств.

Управління власним капіталом пов'язане не тільки із забезпеченням ефективного використання вже накопиченої його частини, але і з формуванням власних фінансових ресурсів, що забезпечують майбутній розвиток підприємства. В процесі управління формуванням власних фінансових ресурсів вони класифікуються за джерелами цього формування. Основні джерела формування власних фінансових ресурсів підприємства поділяються на дві групи: внутрішні; зовнішні.