Поняття про інфекційні хвороби та їх поширення в дитячих колективах

Інфекційна хвороба - одна із форм інфекційного процесу. Іншою формою інфекційного процесу є безсимптомна інфекція, або носійство (бактеріо- і вірусонвсійство), при якому взаємодія мікро- і макроорганізму зовні нічим не проявляється, але може супроводжуватися імунною відповіддю

Інкубаційний період починаєтеся з моменту проникнення збудника і закінчується появою перших ознак хвороби. Кожна інфекційна хвороба має певну тривалість цього періоду. Під час інкубаційного періоду збудник розмножується, причому утворюються і нагромаджуються токсичні продукти й організм перебудовується.

Продромальний період, або період передвісників, характери­зується появою перших невизначених проявів хвороби (нездужання, загальна слабкість, головний біль, погіршення апетиту тощо). Тривалість продромального періоду 1-4 дні.

Періоду розвитку хвороби властивий комплекс симптомів, які з’являються в певній послідовності.

У період згасання клінічні симптоми хвороби поступово слабшають.

У періоді реконвалесценції (видужання) відновлюється нормальний функціональний стан організму, що може тривати іноді досить довго. При деяких інфекційних хворобах організм протягом тривалого часу не може позбутися збудника (наприклад, при черевному тифі, дизентерії та ін), що потрібно враховувати при допуску працівників дошкільних закладів до роботи, а дітей до відвідування дитячих закладів.

Епідемічний процесрозвивається обов’язково за участю трьох ланок епідемічного ланцюга: джерела інфекції, шляхів її передачі та сприйнятливості до цієї інфекції.

Джерелом інфекції є заражена людина чи тварина (хворі та носії). Важливим джерелом більшості інфекційних хвороб є хвора людина з клінічно вираженою, стертою або атиповою формою хвороби. Стерті та атипові форми хвороби часто спостерігаються у щеплених дітей і дітей грудного віку.

Механізм зараженняспецифічний для кожної інфекційної хвороби. При інфекційних хворобах, збудники яких виділяються з організму здебільшого з секретом слизових оболонок носа, глотки та верхніх дихальних шляхів, зараження відбувається повітряно- краплинним шляхом. Такі інфекції називають повітряно- краплинними, або інфекціями дихальних шляхів (кір, скарлатина, краснуха, вітряна віспа, епідемічний паротит, дифтерія, коклюш, грип та ін.).

Збудник може передаватися і при безпосередньому спілкуванні здорової людини з джерелом інфекції, тобто контактним шляхом. Наприклад, дифтерія, скарлатина можуть передаватися при поцілунку (прямий контакт). Передача інфекції через заражені об’єкти навколишнього середовища, тобто через непрямий контакт, можлива лише при хворобах, збудникам яких властива стійкість у цьому середовищі.

Харчовий (аліментарний) шлях передачі збудника характерний для групи кишкових інфекцій (сальмонельоз, дизентерія, вірусний гепатит А та ін.). Зараження через воду може відбуватися при вживанні її для пиття (кишкові інфекції) і в результаті попадання інфікованої води на пошкоджену (поранену) шкіру (лептоспіроз, туляремія тощо). Збудників кишкових інфекцій можуть переносити мухи, але епідеміологічна роль їх при цьому невелика.

При багатьох інфекційних хворобах передача збудника здійсню­ється різноманітними членистоногими (комахами, кліщами та ін.). Це так званий трансмісивний шлях передачі інфекції.

Важливим фактором епідемічного процесу є сприйнятливість населення до інфекційних хвороб, яку прийнято визначати індексом контагіозності, або індексом сприйнятливості. Цей індекс показує співвідношення хворих до 100 контактних, які раніше не мали цього інфекційного захворювання. При деяких інфекційних хворобах цей показник дуже високий, наприклад, для кору він дорівнює 0,96-0,97 (96-97%). Це означає, що зі 100 контактних з хворим на кір захворіє 96-97 не щеплених проти кору осіб.

Якщо людина все ж таки захворіла інфекційною хворобою, в сироватці крові з’являються спеціальні захисні речовини - антитіла, які зв’язуються з мікробами та їх токсинами і нейтралізують їх. Видужуючи, людина набуває так званий природній імунітет(несприйнятливість), який захищає її на певний термін або й на все життя від даної хвороби.

Природній імунітет може бути і вродженим, коли дитина під час вагітності або з грудним молоком отримує від матері захисні антитіла. Такий імунітет, як правило нетривалий - декілька місяців.

Несприйнятливість до того чи іншого інфекційного захворювання можна створити і штучним шляхом, вводячи в організм здорової людини вакцину (вбиті або ослаблені мікроби), анатоксин (ослаблену отруту мікробів), сироватку крові передчасно імунізованої проти даної хвороби тварини або людини, яка перехворіла даною хворобою. Це так званий штучний імунітет. При вакцинації - введенні ослаблених або убитих мікробів, а також їх токсинів організм виробляє антитіла проти даної хвороби. Такий вид штучного імунітету називається активним. При введенні сироваток крові, імуноглобулінів, які містять готові антитіла, формується пасивний імунітет.