Облік відпусток та тимчасової непрацездатності працівників підприємства

Право на відпустку відповідно до ст. 2 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504 мають всі категорії працівників, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої приналежності, а також незалежно від режиму їхньої роботи. Таким чином, право на відпустку мають як штатні працівники, так і сумісники, а також сезонні і тимчасові працівники, яким відпустка надається пропорційно до відпрацьованого ними часу (ст. 6 Закону № 504).

Не мають права на відпустку громадяни, які працюють за договорами цивільно-правового характеру і фізособи-підприємці.

Ст. 4 Закону № 504 установлені такі види відпусток:

- щорічна відпустка: основна і додаткова (за роботу зі шкідливими і тяжкими умовами праці; за особливий характер роботи тощо);

- додаткові відпустки у зв’язку з навчанням;

- творчі відпустки;

- соціальні відпустки (у зв’язку з вагітністю та пологами; для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей);

- відпустки без збереження заробітної плати;

- інші види відпусток, установлені законодавством, генеральними, галузевими і регіональними угодами, колективними і трудовими договорами.

Конкретна тривалість щорічної основної та додаткової відпусток установлюється колективним або трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах. При цьому щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватися одночасно з щорічною основною відпусткою або окремо від неї. При цьому загальна тривалість щорічних основної та додаткової відпусток не може бути менше 24 календарних днів за відпрацьований календарний рік і перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірських роботах, — 69 календарних днів.

Святкові та неробочі дні, установлені ст. 73 КЗпП, при визначенні тривалості щорічної чергової відпустки та додаткових відпусток не враховуються. У випадку, якщо на той період, у якому надається відпустка, припадають святкові та неробочі дні, тривалість відпустки збільшується на кількість таких днів.

Щорічну відпустку з ініціативи роботодавця можна перенести на інший період, ніж це встановлено графіком відпусток, лише з письмової згоди працівника і за узгодженням з профспілкою (іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом). Однак можливо це лише в тому винятковому випадку, якщо надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відобразитися на нормальному ході роботи підприємства (ст. 11 Закону № 504).

Щорічну відпустку на вимогу працівника можна перенести на інший період у випадку:

- порушення роботодавцем строку письмового оповіщення працівника про час надання відпустки не пізніше, ніж за два тижні до початку відпустки;

- несвоєчасної виплати роботодавцем відпускних, строк виплати яких установлений не пізніше, ніж за три дні до початку відпустки.

Перенесення (продовження) відпустки можна здійснити також у випадку:

- тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку;

- виконання працівником державних або громадських доручень, якщо відповідно до законодавства він підлягає звільненню на цей час від основної роботи зі збереженням заробітної плати;

- настання строку відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами;

- збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв’язку з навчанням без відриву від виробництва.

За бажанням працівника, вираженим в письмовій формі, і за згодою роботодавця щорічну відпуску можна поділити на частини. Однак при цьому потрібно дотримуватися умови, закладеної в ст. 12 Закону № 504: основна безперервна частина відпустки повинна складати не менше 14 календарних днів, хоча чинним законодавством і не встановлено жорстко, яка частина відпустки може бути використана першою

Підставою для надання відпустки, ї подовження або перенесення є заява працівника і наказ по підприємству, підписаний керівником підприємства.

Наказ складається в двох екземплярах, один із яких залишається у відділі кадрів, а другий передається в бухгалтерію роботодавця. На підставі наказу про надання відпустки відділ кадрів робить відмітки в особистій картці працівника за формою № П-2, а бухгалтерія здійснює розрахунки відпускних.

Відпустка без збереження заробітної плати працівнику може бути надана лише на період не більше 15-ти календарних днів на рік за угодою між працівником і роботодавцем.

Розмір відпускних визначається виходячи із середньоденної зарплати, що визначається шляхом розподілу сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року або меншого відпрацьованого періоду (без урахування святкових і неробочих днів). Отриманий результат помножується на число календарних днів відпустки (Порядок № 100).

Від = Д : (К - С) х К_від,

Від – сума відпусткових;

Д – сумарний заробіток за останні перед відпусткою 12 місяців (або за менший фактично відпрацьований період);

К – відповідна кількість календарних днів року (або меншого відпрацьованого періоду);

С – святкові та неробочі дні, установлені ст.. 73 КЗпП, що припадають на розрахунковий період;

К_від – число календарних днів відпустки, що надається працівникові.

У табл. 6 подано виплати, які враховуються (або не враховуються) при розрахунку середньої заробітної плати для нарахування відпусткових.

Таблиця 6