Методика визначення чисельності окремих категорій персоналу.

Планування персоналу – це цілеспрямована діяльність по забезпеченню розвитку персоналу, розрахунок його кваліфікаційної структури, визначення загальної та додаткової потреби у персоналі на наступний період.

Планування персоналу включає 3 етапи:

· оцінка наявних на підприємстві трудових ресурсів;

· оцінка майбутніх потреб у кадрах;

· розробка програми задоволення майбутніх потреб у персоналі.

При плануванні потреб в робітниках розрізняють їх явочний та обліковий склад. Явочна чисельність робітників являє собою кількість робітників, які щоденно повинні бути на роботі доля повного і своєчасного виконання виробничого завдання. Облікова чисельність (спискова), загальна кількість робітників необхідна підприємству з урахуванням заміни осіб, що знаходяться у відпустці, хворіють та відсутні з інших причин.

Детальне обґрунтування чисельності працівників підприємства базується на нормуванні витрат живої праці.

Нормування праці – вивчення витрат праці і часу працівників, машин і механізмів, що ними використовуються для підвищення ефективності виробництва.

Розрахунок чисельності працівників виконують, виходячи із наступних трудових норм:

· норма часу – нормативні витрати часу на виконання одиниць роботи робітником чи бригадою;

· норма затрат праці (трудомісткість) – нормативні витрати праці на виконання одиниці обсягу продукції (роботи);

· норма виробітку – обсяг робіт, який необхідно виконати за одиницю робочого часу;

· норма обслуговування – кількість виробничих об’єктів (обладнання робочих місць), які повинні обслуговувати робітники на протязі одиниці робочого часу;

· норма чисельності – визначене число робітників певної кваліфікації для виконання конкретних функцій чи обсягів робіт;

· нормативне завдання – визначений об’єм робіт, що повинен виконувати робітник або бригада за зміну чи місяць.

Розрахунками чисельності робітників займаються після складання балансу робочого часу одного середньоспискового робітника на розрахунковий період.

В балансі робочого часу визначають:

- номінальний;

- ефективний фонд часу;

- середню тривалість робочого дня (зміни).

В перервних виробництвах номінальний фонд робочого часу визначається різницею вихідних і святкових днів із календарного фонду робочого часу.

В безперервних виробництвах: із календарного фонду робочого часу виключають невиходи за графіком змінності.

Явочний фонд робочого часу – різниця номінального фонду робочого часу та невиходів на роботу.

Ефективний фонд часу в годинах враховує внутрішні змінні витрати робочого часу та простої.

1) Т_н.д.=Д_к-(Д_в+Д_с) (2.8)

де Т_н.д - номінальний фонд робочого часу в днях;

Д_к – календарні дні розрахункового періоду;

Д_в– кількість вихідних днів за графіком роботи;

Д_с – кількість святкових днів.

2) Т_н.г.=[Д_к-(Д_в+Д_с)] •т_зм-(Д_пв+Д_пс-Д_вс)•Т_ск (2.9)

де Т_н.г. – номінальний фонд робочого часу в годинах;

Д_пс – число передсвяткових днів;

Д_вс– кількість вихідних і святкових днів;

т_зм – тривалість робочої зміни, годин;

Т_ск – години скорочення робочої зміни в передвихідні та передсвяткові дні.

3) Тяд=Т_н.д.-Д_н=Д_к-Д_в-Д_с-Д_н, днів. (2.10)

де Д_н – число невиходів на роботу, днів;

Т_яд– явочний фонд робочого часу, днів;

Д_с – кількість святкових днів.

4) Т_с=Т_яд•( - ) (2.11)

деТ_яд – явочний дійсний фонд часу;

Т_с – дійсний фонд.

т – внутрішньозмінні витрати

Т_е=[Д_к-(Д_в+Д_с+Д_від+Д_з+Д_нп)] •Т_зм-(Д_пв+Д_пс-Д_вс)•Т_ск (2.12)

де Т_е – розрахунковий ефективний фонд робочого часу одного робітника, годин.

Д_нп – число інших невиходів з поважних причин

Д_від – число днів відпусток.

Неробочих днів – 110.

в тому числі вихідні – 104 днів год (2); (1)- 52 дні.

Норми тривалості робочого часу – 2036 годин у рік, святкових 12, з них 6 вихідні.

(2.13)

Мінімальна кількість робітників, що необхідна для виконання виробничої програми називається явочною.

Ч_сп=Ч_я•К_сп ; К_сп>1 (2.14)

або (2.15)

де Ч_сп – спискова чисельність;

Ч_я– явочна чисельність;

К_сп– коефіцієнт списковості;

100-Н – процент невиходів на роботу в розрахунковому періоді.

Виділяють наступні основні методи визначення кількості робітників:

1) На основі норм виробітку

(2.16)

де Н_ВИРі – норма виробітку;

Q_i – кількість виробів;

К_вн – коефіцієнт виконання норм.

Т_е – розрахунковий ефективний фонд робочого часу одного робітника годин.

2) Трудомісткості продукції або робіт

(2.17)

де Т – трудомісткість річної виробничої програми

t_і – трудомісткість виготовлення і-го виробу

3) За нормою обслуговування

(2.18)

де К_зм – коефіцієнт змінності (кількість змін);

М– число об’єктів, що обслуговуються;

Н_об – норма обслуговування.

4) Для визначення допоміжних працівників

(2.19)

де В – величина, що характеризує параметри об’єктів обслуговування.

5) На основі обліку робочих місць

(2.20)

де П_рм– кількість робочих місць.

6) За нормативами чисельності

(2.21)

(2.22)

де - фактично відпрацьований час на протязі змін;

- нормативна тривалість i-ої зміни;

Н_чис- норматив чисельності на один об’єкт обслуговування.

Коефіцієнт спискової чисельності:

перервний (2.23)

безперервний (2.24)

0,96 – коефіцієнт невиходів на роботу з поважних причин.

Потреби в керівниках, спеціалістах та службовцях визначається з урахуванням загального обсягу робіт за відповідними професіями, кількості структурних підрозділів норм управління чисельністю.

Явочна чисельність цих категорій дорівнює обліковій.

Чисельність МОП планується аналогічно чисельності робітників-поголовників. Чисельність працівників охорони розраховується виходячи з кількості об’єктів охорони, режиму роботи підприємства, числа прохідних. Після розрахунків загальної планової чисельності визначається додаткова потреба в кадрах і складається кадровий план.

Ч_дод=Ч_пл-Ч_п,р±DЧ (2.25)

де Ч_пл - загальна планова потреба в кадрах;

Ч_п.р. – наявна чисельність на початок року;

DЧ – зміна чисельності в плановому році за рахунок вибуття і прибуття.