Запозичений капітал

Під банківським кредитом розуміються фінансові ресурси, що надаються банком у позику клієнтові для цільового використання на умовах терміновості, платності і поворотності.

Банківський кредит надається підприємствам в наступних видах.

1. Бланковий (незабезпечений) кредит під здійснення окремих господарських операцій. Як правило, він надається комерційним банком, що здійснює розрахунково-касове обслуговування підприємства. Хоча формально він носить незабезпечений характер, але фактично забезпечується розміром дебіторської заборгованості підприємства і його засобами на розрахунковому і інших рахунках в цьому ж банку. Крім того, цей вид кредиту є зазвичай таким, що самопогашується, оскільки здійснена при його використанні господарська операція генерує при її завершенні грошовий потік, достатній для його повного погашення. Цей вид кредиту надається, як правило, тільки на короткостроковий період.

2. Контокорентний кредит ("овердрафт"). Цей вид кредиту надається банком зазвичай під забезпечення, але ця вимога не є обов'язковою. При наданні цього кредиту банк відкриває підприємству контокорентний рахунок, на якому враховуються як кредитні, так і розрахункові його операції. Контокорентний рахунок використовується як джерело кредиту в об'ємі, що не перевищує встановлене в кредитному договорі максимальне негативне сальдо (контокорентний ліміт). По негативному залишку контокорентного рахунку підприємство сплачує банку встановлений кредитний відсоток; при цьому договором може бути визначено, що по позитивному залишку цього рахунку банк нараховує підприємству депозитний відсоток. Сальдування надходжень і виплат по контокорентному рахунку підприємства відбувається через встановлені договором проміжки часу з розрахунками кредитних платежів.

3. Сезонний кредит з щомісячною амортизацією довга. Цей вид кредиту надається зазвичай на формування змінної частини оборотних активів на період їх зростання у зв'язку з сезонними потребами підприємства. Його особливість полягає в тому, що разом з щомісячним обслуговуванням цього кредиту (щомісячною виплатою відсотка по ньому) кредитним договором передбачається і щомісячна амортизація (погашення) основної суми довга. Графік такої амортизації довга по розмірах пов'язаний з об'ємом зниження сезонної потреби підприємства в грошових коштах. Перевага даного виду кредиту полягає в ефективному використанні отриманих фінансових ресурсів в розмірах, обумовлених реальними потребами підприємства.

4. Відкриття кредитної лінії. Оскільки потреба в короткостроковому банківському кредиті не завжди може бути передбачена з прив'язкою до конкретних термінів його використання, договір про нього підприємство може оформити з банком заздалегідь у формі відкриття кредитної лінії. У цьому договорі обумовлюються терміни, умови і гранична сума надання банківського кредиту, коли в нім виникає реальна потреба. Як правило, банк встановлює розмір комісійної винагороди (комісійний відсоток) за свої фінансові зобов'язання за поданням кредиту в об'ємі невживаного ліміту кредитної лінії. Для підприємства перевага даного виду кредиту полягає в тому, що воно використовує позикові засоби в строгій відповідності зі своїми реальними потребами в них. Особливістю цього виду банківського кредиту є те, що він не носить характер безумовного контрактного зобов'язання і може бути анульований банком при погіршенні фінансового стану підприємства-клієнта.

5. Револьверний (автоматично поновлюваний) кредит. Він характеризує один з видів банківського кредиту, що надається на певний період, протягом якого вирішується як поетапна "вибірка" кредитних засобів, так і поетапне часткове або повне погашення зобов'язань по ньому (амортизація суми основного боргу). Внесені в рахунок погашення зобов'язань засоби можуть знов запозичуватися підприємством протягом періоду дії кредитного договору (в межах встановленого кредитного ліміту). Виплата непогашеної суми основного боргу і відсотків, що залишилися, що залишилася, по ньому проводиться після закінчення терміну дії кредитного договору. Перевагою цього виду кредиту порівняно з відкриттям кредитної лінії є мінімальні обмеження, що накладаються банком, хоча рівень процентної ставки по ньому зазвичай вище.

6. Онкольний кредит. Особливістю цього виду кредиту є те, що він надається позичальникові без вказівки терміну його використання (в рамках короткострокового кредитування) із зобов'язанням останнього погасити його на першу вимогу кредитора.

7. Ломбардний кредит. Такий кредит може бути отриманий підприємством під заставу високоліквідних активів (векселів, державних короткострокових облігацій і тому подібне), які на період кредитування передаються банку. Розмір кредиту в цьому випадку відповідає певній (але не всій) частині вартості переданих в заставу активів. Як правило, цей вид кредиту носить короткостроковий характер.

8. Іпотечний кредит. Такий кредит може бути отриманий від банків, що спеціалізуються на видачі довгострокових позик під заставу основних засобів або майнового комплексу підприємств в цілому. Підприємство, передавальне в заставу своє майно, зобов'язане застрахувати його в повному об'ємі на користь банку. При цьому закладене в банці майно продовжує використовуватися підприємством. В умовах різкого скорочення видачі підприємствам незабезпечених банківських позик іпотечний кредит стає основною формою довгострокового банківського кредитування.

9. Ролловерний кредит. Він є одним з видів довгострокового кредиту з процентною ставкою, що періодично переглядається (тобто з перманентним "перекредитуванням" у зв'язку із зміною кон'юнктури фінансового ринку).

Різноманіття видів і умов залучення банківського кредиту визначають необхідність ефективного управління цим процесом на підприємствах з високим об'ємом потреби в цьому виді позикових фінансових коштів. В цьому випадку цілі і політика залучення позикового капіталу конкретизуються з урахуванням особливостей банківського кредитування, виділяючись при необхідності в самостійний вид фінансової політики підприємства.

Політиком залучення банківського кредиту є частина загальної політики залучення позикових засобів, що конкретизує умови залучення, використання і обслуговування банківського кредиту.

Розробка політики залучення банківського кредиту здійснюється по наступних основних етапах.

1. Визначення цілей використання банківського кредиту, що привертається. Оскільки різні види банківського кредиту повною мірою можуть задовольнити весь спектр потреб підприємства в позикових засобах (у цьому виявляється універсальність банківського кредиту), цілі його використання витікають із загальних цілей залучення позикового капіталу.

2. Оцінка власної кредитоспроможності. Політика залучення банківського кредиту, що розробляється підприємством, повинна кореспондувати по основних своїм параметрам з відповідними параметрами кредитної політики банків. У складі параметрів кредитної політики банків одне з основних місць належить оцінці рівня кредитоспроможності позичальників, що визначає диференціацію умов кредитування клієнтів. Підприємство заздалегідь оцінює рівень своєї кредитоспроможності.

У сучасній банківській практиці оцінка рівня кредитоспроможності позичальників при диференціації умов їх кредитування виходить з двох основних критеріїв: 1) рівня фінансового стану підприємства; 2) характеру погашення підприємством раніше отриманих ним кредитів- - як відсотків по ним, так і основного боргу.

Рівень фінансового стану підприємства оцінюється системою фінансових коефіцієнтів, серед яких основна увага приділяється коефіцієнтам платоспроможності, фінансової стійкості і рентабельності.

Характер погашення позичальником раніше отриманих кредитів передбачає три рівні оцінки:

- хороший, якщо заборгованість по кредиту і відсотки по ньому виплачуються у встановлені терміни, а також при пролонгації кредиту не більше одного разу на термін не вище 90 днів;

- слабким, якщо прострочена заборгованість по кредиту і відсотків по ньому складає не більше 90 днів, а також при пролонгації кредиту на термін більше 90 днів, але з обов'язковим поточним його обслуговуванням (виплатою відсотків по ньому);

- недостатнім, якщо прострочена заборгованість по кредиту і відсотків по ньому складає більше 90 днів, а також при пролонгації кредиту на термін понад 90 днів без виплати відсотків по ньому.

3. Вибір необхідних видів банківського кредиту, що привертається. Цей вибір визначається в основному наступними умовами:

- цілями використання кредиту;

- періодом намічаного використання позикових засобів;

- визначеністю термінів почала і закінчення використання засобів, що приверталися;

- можливостями забезпечення кредиту, що привертається.

Відповідно до встановленого переліку видів кредиту, що привертається, підприємство проводить вивчення і оцінку комерційних банків, які можуть надати йому ці види кредитів. Оцінка таких банків проводиться лише по привабливості їх кредитної політики; рейтинг банку, розрахований за іншими показниками його діяльності, в даному випадку немає визначальний і може служити лише допоміжним орієнтиром при його оцінці.

4. Вивчення і оцінка умов здійснення банківського кредитування в розрізі видів кредитів. До складу основних кредитних умов включається:

Граничний розмір кредиту комерційні банки встановлюють відповідно до кредитного рейтингу клієнта і системи обов'язкових економічних нормативів, що діє, затверджуваних НБУ. При здійсненні кредитної політики комерційні банки керуються в цьому питанні наступними видами обов'язкових економічних нормативів:

- максимальний розмір ризику на одного позичальника (або групу зв'язаних позичальників);

- максимальний розмір крупних кредитних ризиків;

- максимальний розмір кредитів, що надаються банком своїм акціонерам або пайовикам.

Окрім цих обов'язкових економічних нормативів кредитної діяльності кожен комерційний банк встановлює зазвичай власну систему лімітів суми окремих видів кредиту.

Граничний термін кредиту кожен комерційний банк встановлює відповідно до своєї кредитної політики у формі лімітних періодів надання окремих видів кредиту.

Валюта кредиту має для підприємства-позичальника значущість тільки в тому випадку, якщо воно веде зовнішньоекономічні операції. При здійсненні таких операцій підприємство може потребувати кредитів в одній з необхідних йому іноземних валют. Мультивалютні форми кредиту (його надання одночасне в декількох видах іноземних валют) в практиці кредитування підприємств зустрічаються украй рідко.

Рівень кредитної ставки є визначальною умовою при оцінці кредитної привабливості комерційних банків. У його основі лежить вартість міжбанківського кредиту, що формується на базі облікової ставки центрального банку країни, і середньої маржі комерційних банків (у зарубіжній практиці в цих цілях використовується ставка LIBOR), прогнозованого темпу інфляції, виду кредиту і його терміну, рівня премії за ризик з урахуванням фінансового стану позичальника і забезпечення позики, що надається ним.

Форма кредитної ставки відображає рівень її динаміки впродовж кредитного періоду. Так, банківський кредит може надаватися на умовах фіксованої або плаваючої кредитної ставки. Фіксована кредитна ставка використовується зазвичай при короткостроковому кредитуванні підприємств; вона дозволяє точніше визначати вартість банківського кредиту, прогнозувати потік платежів по його обслуговуванню.

Вид кредитної ставки грає істотну роль у визначенні вартості банківського кредиту. По вживаних видах розрізняють процентну (для нарощування суми довга) і облікову (для дисконту суми довга) кредитні ставки. Якщо розмір цих ставок однаковий, то перевага повинна бути віддане підприємством процентній ставці, оскільки в цьому випадку його платежі по обслуговуванню боргу (а відповідно і вартість кредиту) будуть меншими.

Умови виплати відсотка характеризуються термінами його сплати. Ці умови зводяться до трьох принциповим варіантам: а) виплаті всієї суми відсотка у момент надання кредиту; б) виплаті суми відсотка по кредиту рівномірними частинами (зазвичай у формі ануїтету); у) виплаті всієї суми відсотка у момент погашення основної суми довга. За інших рівних умов найбільш переважним для підприємства є третій варіант.

Умови погашення (амортизації) основного боргу також роблять істотний вплив як на вартість, так і на розмір реально використовуваних кредитних засобів. Існують три принципові варіанти амортизації основного боргу: а) певними частинами в процесі кредитного періоду; б) відразу ж після закінчення кредитного періоду; у) після закінчення терміну кредитування з наданням пільгового періоду для погашення довга. Природно, за інших рівних умов найбільш переважним для підприємства є останній варіант.

Форми забезпечення кредиту визначають в основному його вартість- - чим надійніше забезпечення кредиту, тим нижче рівень його вартості за інших рівних умов за рахунок диференціації розміру премії за ризик. Разом з тим, одна з форм забезпечення кредиту визначає і реальний розмір використовуваних кредитних засобів. Мова йде про вимозі банку тримати без використання певну частину отриманого кредиту (зазвичай у розмірі 10%) у вигляді компенсаційного залишку грошових активів на розрахунковому рахунку підприємства. В цьому випадку не тільки зростає реальна вартість банківського кредиту (оскільки відсоток виплачується по всій його сумі), але і відповідно зменшується на розмір компенсаційного залишку сума використовуваних підприємством кредитних коштів.

Основними умовами, що підвищують вартість банківського кредиту і що знижують реальний розмір використовуваних підприємством кредитних засобів, є:

- застосування в розрахунках кредитного відсотка облікової (дисконтною) ставки;

- авансовий платіж суми відсотка по кредиту;

- часткова амортизація суми основного боргу впродовж кредитного періоду;

- зберігання певної суми привернутих кредитних коштів у формі компенсаційного залишку грошових активів.

Ці несприятливі для підприємства умови банківського кредитування повинні бути компенсовані йому шляхом зниження рівня кредитної ставки у порівнянні з середньоринковим її рівнем (по аналогічних видах кредитів).

У процесі оцінки умов здійснення банківського кредитування в розрізі видів кредитів використовується спеціальний показник- - "грант-елемент", що дозволяє порівнювати вартість залучення фінансового кредиту на умовах окремих комерційних банків з середніми умовами на фінансовому ринку (відповідно на ринку грошей або ринку капіталу залежно від тривалості кредитного періоду). Розрахунок цього показника здійснюється по наступній формулі:

,

де ГЕ - показник грант-елементу, що характеризує розмір відхилень вартості конкретного фінансового кредиту на умовах, запропонованих комерційним банком, від середньоринкової вартості аналогічних кредитних інструментів;

ПР - сума сплачуваного відсотка у конкретному інтервалі кредитного періоду;

ОД - сума основного боргу, що амортизується, в конкретному інтервалі кредитного періоду;

БК - загальна сума банківського кредиту, що привертається підприємством;

i - середня ставка відсотка за кредит, що склалася на фінансовому ринку по аналогічних кредитних інструментах, виражена десятковим дробом;

t - конкретний інтервал кредитного періоду, по якому здійснюється платіж засобів комерційному банку;

n - загальна тривалість кредитного періоду, виражена числом вхідних в нього інтервалів.

Оскільки грант-елемент порівнює відхилення вартості залучення конкретного кредиту від середньоринкової (відносне), його значення можуть характеризуватися як позитивною, так і негативною величинами. Ранжуючи значення грант-елементу можна оцінити рівень ефективності умов залучення підприємством фінансового кредиту відповідно до пропозицій комерційних банків.

5. "Вирівнювання" кредитних умов в процесі укладення кредитного договору. Термін "вирівнювання" характеризує процес приведення умов конкретного кредитного договору у відповідність з середніми умовами покупки-продажу кредитних інструментів на фінансовому ринку. "Вирівнювання" кредитних умов здійснюється в процесі переговорів з представниками конкретних комерційних банків при підготовці проекту кредитного договору. Як основний критерій при проведенні процесу "вирівнювання" кредитних умов використовуються показник "грант-елемент" і ефективна ставка відсотка на кредитному ринку.

6. Забезпечення умов ефективного використання банківського кредиту. Оскільки банківський кредит представляє в сучасних умовах один з найбільш дорогих видів позикового капіталу, що привертається, забезпеченню умов ефективного його використання на підприємстві повинна приділятися першорядна увага. Критерієм такої ефективності виступають наступні умови:

- рівень кредитної ставки за короткостроковим банківським кредитом повинен бути нижче за рівень рентабельності господарських операцій, для здійснення яких він притягується;

- рівень кредитної ставки за довгостроковим банківським кредитом повинен бути нижче за коефіцієнт рентабельності активів, інакше ефект фінансового левериджа матиме негативне значення.

7. Організація контролю за поточним обслуговуванням банківського кредиту. Поточне обслуговування банківського кредиту полягає в своєчасній сплаті відсотків по ньому відповідно до умов укладених кредитних договорів. Ці платежі включаються в платіжний календар, що розробляється підприємством, і контролюються в процесі моніторингу його поточної фінансової діяльності.

8. Забезпечення своєчасної і повної амортизації суми основного боргу по банківських кредитах. Способи амортизації суми основного боргу залежать від передбачених кредитним договором умов його погашення. По вимогах цього договору (або за ініціативою позичальника) на підприємствах може завчасно створюватися спеціальний фонд погашення кредиту, платежі в який здійснюються по розробленому графіку. На засоби цього фонду, що зберігаються в комерційному банку, нараховується депозитний відсоток.

Кредитні аспекти фінансового лізингуполягають в наступному.

1. Фінансовий лізинг задовольняє потребу у найбільш дефіцитному виді позикового капіталу - довгостроковому кредиті. На сучасному етапі довгострокове банківське кредитування підприємств зведене до мінімуму. Це є серйозним гальмом в здійсненні підприємствами інвестиційної діяльності, пов'язаної з оновленням і розширенням складу їх необоротних активів. Використання в цих цілях фінансового лізингу дозволяє значною мірою задовольнити потреби підприємства в залученні довгострокового кредиту.

2. Фінансовий лізинг забезпечує повний об'єм задоволення конкретної цільової потреби підприємства в позикових засобах. Використання фінансового лізингу в конкретних цілях оновлення і розширення складу активної частини операційних необоротних активів дозволяє підприємству повністю виключити інші форми фінансування цього процесу за рахунок як власного, так і позикового капіталу, знижує залежність підприємства від банківського кредитування.

3. Фінансовий лізинг автоматично формує повне забезпечення кредиту, що знижує вартість його залучення. Формою такого забезпечення кредиту є сам лізинговий актив, який у разі фінансової неспроможності (банкрутства) підприємства може бути реалізований кредитором з метою відшкодування неоплаченій частині лізингових платежів і суми неустойки по операції. Додатковою формою такого забезпечення кредиту є обов'язкове страхування лізингово активу лізингоотримувачем (рейтером) на користь лізингодавця (ліссора). Зниження рівня кредитного ризику лізингодавця (відповідно і його премії за ризик) створює передумови для відповідного зниження вартості залучення підприємством цього виду фінансового кредиту (порівняно з банківським кредитом).

4. Фінансовий лізинг забезпечує покриття "податковим щитом" всього об'єму кредиту, що привертається. Лізингові платежі, що забезпечують амортизацію всієї суми основного боргу за кредитом, що привертається, входять до складу витрат підприємства і зменшують відповідним чином суму його прибутку оподаткування. По банківському кредиту аналогічний "податковий щит" розповсюджується лише на платежі по обслуговуванню кредиту, а не на суму основного боргу по ньому.

5. Фінансовий лізинг забезпечує ширший діапазон форм платежів, пов'язаних з обслуговуванням довга. На відміну від банківського кредиту, де обслуговування довга і повернення основної його суми здійснюється у формі грошових платежів, фінансовий лізинг передбачає можливість здійснення таких платежів в інших формах.

6. Фінансовий лізинг забезпечує велику гнучкість в термінах платежів, пов'язаних з обслуговуванням довга. На відміну від традиційної практики обслуговування і погашення банківського кредиту фінансовий лізинг представляє підприємству можливість здійснення лізингових платежів по значно ширшому діапазону схем з урахуванням характеру використання лізингово активу, терміну його використання і тому подібне В цьому відношенні фінансовий лізинг є для підприємства переважнішим кредитним інструментом.

7. Фінансовий лізинг характеризується більш спрощеною процедурою оформлення кредиту порівняно з банківською. Як свідчить сучасний вітчизняний і зарубіжний досвід при лізинговій угоді об'єм витрат часу і перелік необхідної для уявлення фінансової документації істотно нижчі, ніж при оформленні договору з банком про надання довгострокового фінансового кредиту. В значній мірі цьому відповідає строго цільове використання отриманого кредиту і надійне його забезпечення при фінансовому лізингу.

8. Фінансовий лізинг забезпечує зниження вартості кредиту за рахунок ліквідаційної вартості лізингово активу. Оскільки при фінансовому лізингу після завершення лізингового періоду відповідний актив передається у власність лізингоотримувача, то після повної його амортизації він має можливість реалізувати його за ліквідаційною вартістю. На суму цієї ліквідаційної вартості (приведену шляхом дисконтування до справжньої вартості) умовно знижується сума кредиту за лізинговою угодою.

9. Фінансовий лізинг не вимагає формування на підприємстві фонду погашення основного боргу у зв'язку з поступовістю його амортизації. Оскільки при фінансовому лізингу обслуговування основного боргу і його амортизація здійснюється одночасно (тобто включені до складу лізингових платежів в комплексі), із закінченням лізингового періоду вартість основного боргу по лізинговому активу зводиться до нуля. Це позбавляє підприємство від необхідності відвернення власних фінансових ресурсів на формування фонду погашення.

Перераховані кредитні аспекти фінансового лізингу визначають його як достатньо привабливий кредитний інструмент в процесі залучення підприємством позикового капіталу для забезпечення свого економічного розвитку.

Управління фінансовим лізингом на підприємстві зв'язане з використанням різних його видів. Класифікація видів фінансового лізингу

1. По складу учасників лізингової операції розділяють прямий і непрямий види фінансового лізингу.

Прямий лізинг характеризує лізингову операцію, яка здійснюється між лізингодавцем і лізингоотримувачем без посередників. Однією з форм прямого лізингу є здача активу у лізинг безпосереднім його виробником, що значно знижує витрати на здійснення лізингової операції і спрощує процедуру укладення лізингової угоди. Другим з форм прямого лізингу є так званий зворотний лізинг, при якому підприємство продає певний свій актив майбутньому лізингодавцю, а потім само ж орендує цей актив. При обох формах прямого лізингу участь третіх осіб в лізинговій операції не передбачається.

Непрямий лізинг характеризує лізингову операцію, при якій передача майна лізингоотримувачу, що орендується, здійснюється через посередників (як правило, лізингову компанію). У вигляді непрямого лізингу здійснюється в даний час переважаюча частина його операцій.

2. По регіональній приналежності учасників лізингової операції виділяють внутрішній і зовнішній (міжнародний) лізинг.

Внутрішній лізинг характеризує лізингову операцію, всі учасники якої є резидентами даної країни.

Зовнішній (міжнародний) лізинг пов'язаний з лізинговими операціями, здійснюваними учасниками з різних країн. На сучасному етапі зовнішній фінансовий лізинг використовується, як правило, при здійсненні операцій спільними підприємствами за участю іноземного капіталу.

3. По об'єкту лізингу виділяють лізинг рухомого і нерухомого майна.

Як правило, об'єктом такого виду фінансового лізингу є машини і устаткування, що входить до складу операційних основних засобів.

Лізинг нерухомого майна полягає у покупці або будівництві за дорученням лізингоотримувача окремих об'єктів нерухомості виробничого, соціального або іншого призначення з їх передачею йому на умовах фінансового лізингу.

4. По формах лізингових платежів розрізняють грошовий, компенсаційний і змішаний види лізингу.

Грошовий лізинг характеризує платежі за лізинговою угодою виключно в грошовій формі. Цей вид лізингу є найбільш поширеним в системі здійснення підприємством фінансового лізингу.

Компенсаційний лізинг передбачає можливість здійснення лізингових платежів підприємством у формі постачань продукції (товарів, послуг), вироблюваній при використанні активів лізингу.

Змішаний лізинг характеризується поєднанням платежів за лізинговою угодою як в грошовій, так і в товарній формі (формі зустрічних послуг).

5. По характеру фінансування об'єкту лізингу виділяють індивідуальний і роздільний лізинг.

Індивідуальний лізинг характеризує лізингову операцію, у якій лізингодавець повністю фінансує виробництво чи покупку переданого у оренду майна.

Роздільний лізинг характеризує лізингову операцію, в якій лізингодавець набуває об'єкту оренди частково за рахунок власного капіталу, а частково - за рахунок позикового. Такий вид лізингу властивий крупним капіталомістким лізинговим операціям з складним багатоканальним фінансуванням переданого у оренду майна.

З урахуванням викладених основних видів фінансового лізингу організовується процес управління ним на підприємстві. Основною метою управління фінансовим лізингом з позицій залучення підприємством позикового капіталу є мінімізація потоку платежів по обслуговуванню кожної лізингової операції.

Процес управління фінансовим лізингом на підприємстві здійснюється по наступних основних етапах:

1. Вибір об'єкту фінансового лізингу. Такий вибір визначається необхідністю оновлення або розширення складу операційних необоротних активів підприємства з урахуванням оцінки інноваційних якостей окремих альтернативних їх видів.

2. Вибір виду фінансового лізингу. У основі такого вибору лежить класифікація видів фінансового лізингу і оцінка наступних основних чинників:

країна-виробник продукції, що є об'єктом фінансового лізингу;

ринкова вартість об'єкту фінансового лізингу;

розвиненість інфраструктури регіонального лізингового ринку;

практика здійснення лізингових операцій, що склалася, по аналогічних об'єктах лізингу;

можливості ефективного використання лізингоотримувачем активу, лізингу, що є об'єктом.

В процесі вибору виду фінансового лізингу враховується механізм придбання активу лізингу, який зводиться до трьох альтернативним варіантам:

а) підприємство-лізингоотримувач самостійно здійснює відбір необхідного йому об'єкту лізингу і конкретного виробника — продавця майна, а лізингодавець, сплативши його вартість, передає це майно в користування лізингоотримувача на умовах фінансового лізингу (ця схема принципово застосовна і до зворотного лізингу);

б) підприємство-лізингоотримувач доручає відбір необхідного йому об'єкту лізингу своєму потенційному лізингодавцю, який після його придбання передає його підприємству на умовах фінансового лізингу (така схема найчастіше використовується при зовнішньому лізингу);

в) лізингодавець наділяє лізингоотримувача повноваженнями свого агента із замовленням передбачуваного об'єкту лізингу у його виробника, і після його оплати передає придбане ним майно лізингоотримувачу на умовах фінансового лізингу (така схема найчастіше використовується при внутрішньому лізингу).

Таким чином, процес вибору виду фінансового лізингу поєднується зазвичай з процесом вибору і потенційного лізингодавця.

3. Узгодження з лізингодавцем умов здійснення лізингової операції. Це найбільш відповідальний етап управління фінансовим лізингом, що багато в чому визначає ефективність майбутньої лізингової операції.

В процесі цього етапу управління узгоджуються наступні основні умови.

Термін лізингу. Відповідно до механізму фінансового лізингу такий термін визначається зазвичай загальним періодом амортизації об’єкту лізингу. По міжнародних стандартах він не може бути нижче за період 75%-ой амортизації об'єкту лізингу.

Сума лізингової операції. Розмір цієї суми повинен забезпечувати відшкодування лізингодавцю усіх витрат з придбання об'єкту лізингу; кредитного відсотка за тих, що відволікаються їм на тривалий період грошові ресурси; комісійна винагорода, що покриває його операційні витрати по обслуговуванню лізингової операції; податкові платежі, що забезпечують отримання чистого прибутку.

Умови страхування майна. Відповідно до практики, що діє, страхування майна - об'єкту лізингу здійснює лізингоотримувач на користь лізингодавця. Окремі аспекти цього страхування підлягають узгодженню сторін.

Форма лізингових платежів. Хоча видами лізингу передбачаються різні форми здійснення лізингових платежів, в практиці фінансового лізингу застосовується зазвичай грошова форма. При непрямому фінансовому лізингу грошова форма лізингових платежів є, як правило, обов'язковою умовою, а при прямому — за погодженням сторін можуть допускатися компенсаційні платежі у формі товарів і послуг.

Графік здійснення лізингових платежів. По термінах внесення цих платежів розрізняють:

- рівномірний потік лізингових платежів;

- прогресивний (наростаючий по розмірах) потік лізингових платежів;

- регресивний (що знижується по розмірах) потік лізингових платежів;

- нерівномірний потік лізингових платежів (з нерівномірними періодами і розмірами їх виплат).

При узгодженні графіка здійснення лізингових платежів підприємство повинне виходити зі своїх фінансових можливостей, розміру і періодичності грошових потоків, що генеруються, з використанням активів лізингу, а також прагнути до мінімізації загального розміру лізингових платежів в справжній вартості. Така мінімізація забезпечується шляхом порівняння потоків лізингових платежів різних видів, що дисконтуються.

Система штрафних санкцій за прострочення лізингових платежів. Зазвичай такі штрафні санкції будуються у формі пені за кожен день прострочення чергового платежу, яке покликане відшкодувати лізингодавцю його прямі втрати і упущену вигоду.

Умови закриття операції при фінансовій неспроможності лізингоотримувача. За умовами фінансового лізингу договір не може бути розірваний за ініціативою лізингоотримувача (за винятком випадку, коли лізингодавцем не були дотримані умови придбання і постачання об’єкту лізингу). Якщо ж лізингоотримувач у процесі дії договору через фінансову неспроможність був оголошений банкротом, сума закриття операції включає неоплачену частину загальної суми лізингових платежів, суму пені за прострочення платежів, а також неустойку, визначену договором. Відшкодування суми закриття лізингової операції здійснюється страховою компанією або за рахунок проданого майна підприємства-банкрота.

4. Оцінка ефективності лізингової операції. Така оцінка проводиться шляхом порівняння поточної вартості грошового потоку при лізинговій операції з грошовим потоком по аналогічному виду банківського кредитування.

5. Організація контролю за своєчасним здійсненням лізингових платежів. Лізингові платежі відповідно до графіка їх здійснення включаються в платіжний календар, що розробляється підприємством, і контролюються в процесі моніторингу його поточної фінансової діяльності.

Критерієм ухвалення управлінських рішень про придбання або оренду окремих видів основних засобів, є порівняння сумарних потоків платежів при різних формах фінансування оновлення майна.

Ефективність грошових потоків порівнюється в справжній вартості по таких основних варіантах рішень:

1. Придбання активів у власність за рахунок власних фінансових ресурсів.

2. Придбання активів у власність за рахунок довгострокового банківського кредиту.

3. Оренда (фінансовий лізинг) активів, що підлягають оновленню.

Основу грошового потоку придбання активу у власність за рахунок власних фінансових ресурсів складають витрати по його покупці, тобто ринкова ціна активу. Ці витрати здійснюються при покупці активу і тому не вимагають приведення до справжньої вартості.

Основу грошового потоку придбання активу у власність за рахунок довгострокового банківського кредиту складають відсоток за користування кредитом і загальна його сума, що підлягає поверненню при погашенні. Розрахунок загальної суми цього грошового потоку в поточній вартості здійснюється по наступній формулі:

де ДПК- сума грошового потоку по довгостроковому банківському кредиту, приведена до поточної вартості;

ПК - сума сплачуваного відсотка за кредит відповідно до річної його ставки;

CR - сума отриманого кредиту, що підлягає погашенню в кінці кредитного періоду;

Нп - ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;

i - річна ставка відсотка за довгостроковий кредит, виражена десятковим дробом;

n - кількість інтервалів, по яких здійснюється розрахунок процентних платежів, загалом обумовленому періоді часу.

Основу грошового потоку оренди (фінансового лізингу) активу складають авансовий лізинговий платіж (якщо він обумовлений умовами лізингової угоди) і регулярні лізингові платежі (орендна плата) за використання активу. Розрахунок загальної суми цього грошового потоку в поточній вартості здійснюється по наступній формулі:

де ДПЛ - сума грошового потоку по фінансовому лізингу (оренді) активу, приведена до справжньої вартості;

АП - сума авансового лізингового платежу, передбаченої умовами лізингової угоди;

ЛП - річна сума регулярного лізингового платежу за використання активу, що орендується;

i - середньорічна ставка позикового відсотка на ринку капіталу (середня ставка відсотка за довгостроковим кредитом), виражена десятковим дробом;

У розрахункових алгоритмах суми грошових потоків всіх видів, приведених вище, вартість активу передбачається до повного списання в кінці терміну його використання. Якщо після передбаченого терміну використання активу, узятого в оренду на умовах фінансового лізингу або придбаного у власність, він має ліквідаційну вартість, то поточна вартість її прогнозованої суми віднімається з грошового потоку.

Товарний (комерційний) кредит, що надається підприємствам у формі відстрочення платежу за поставлених їм сировина, матеріали або товари, набуває всього більшого поширення в сучасній комерційній і фінансовій практиці. Для підприємств, що привертають його, він має ряд переваг порівняно з іншими джерелами формування позикового капіталу, які полягають в наступному:

1. Товарний (комерційний) кредит є найбільш маневреною формою фінансування за рахунок позикового капіталу найменш ліквідній частині оборотних активів- - виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей.

2. Він дозволяє автоматично згладжувати сезонну потребу в інших формах залучення позикових засобів, оскільки велика частина цієї потреби пов'язана з сезонними особливостями формування запасів.

3. Цей вид кредитування не розглядає поставлені сировина, матеріали і товари як майнова застава підприємства, дозволяючи йому вільно розпоряджатися наданими в кредит матеріальними цінностями.

4. У цьому виді кредиту зацікавлено не тільки підприємство-позичальник, але і його постачальників, тому що він дозволяє їм збільшувати об'єм реалізації продукції і формувати додатковий прибуток. Тому товарний (комерційний) кредит в сучасній господарській практиці надається не тільки "першокласним позичальникам", але і підприємствам, що зазнають певні фінансові труднощі.

5. Вартість товарного кредиту, як правило, значно нижче за вартість фінансового кредиту, що привертається (у всіх його формах).

6. Залучення товарного кредиту дозволяє скорочувати загальний період фінансового циклу підприємства, знижуючи тим самим потребу у фінансових коштах, використовуваних для формування оборотних активів. Це визначається тим, що цей вид фінансових зобов'язань підприємства складає переважну частку його кредиторської заборгованості. Між періодом обороту кредиторської заборгованості підприємства по товарних операціях і періодом його фінансового циклу існує зворотна залежність.

7. Він характеризується найбільш простим механізмом оформлення порівняно з іншими видами кредиту, що привертається підприємством.

Разом з тим, як кредитний інструмент товарний (комерційний) кредит має і певні недоліки, основними з яких є:

1. Цільове використання цього виду кредиту носить дуже вузький характер- - він дозволяє задовольняти потребу підприємства в позиковому капіталі тільки для фінансування виробничих запасів у складі оборотних активів. Пряму участь в інших цільових видах фінансування цей вид кредиту не бере.

2. Цей вид кредиту носить дуже обмежений характер в часі. Період його надання (не рахуючи вимушених форм його пролонгації) обмежується, як правило, декількома місяцями.

3. Порівняно з іншими кредитними інструментами він несе в собі підвищений кредитний ризик, оскільки за своєю суттю є незабезпеченим видом кредиту.

Відповідно для того, що привертає цей кредит підприємства він несе в собі додаткову загрозу банкрутства при погіршенні кон'юнктури ринку реалізації його продукції.

Ці переваги і недоліки товарного (комерційного) кредиту повинні бути враховані підприємством при використанні цього кредитного інструменту для залучення необхідних йому позикових засобів.

У сучасній комерційній і фінансовій практиці виділяють наступні основні види товарного (комерційного) кредиту

1. Товарний кредит з відстроченням платежу за умовами контракту. Це найбільш поширений в даний час вид товарного кредиту, який обмовляється умовами контракту на постачання товарів і не вимагає спеціальних документів по його оформленню.

2. Товарний кредит з оформленням заборгованості векселем. Це один з найбільш перспективних видів товарного кредиту, що набув значного поширення в країнах з розвиненою ринковою економікою і активно упроваджуваний в нашу господарську практику. Вексельний оборот по товарному кредиту обслуговується простими і перекладними векселями.

3. Товарний кредит по відкритому рахунку. Він використовується в господарських відносинах підприємства з його постійними постачальниками при багатократних постачаннях заздалегідь узгодженої номенклатури продукції дрібними партіями. В цьому випадку постачальник відносить вартість відвантажених товарів на дебет рахунку, відкритого підприємству, яке погашає свою заборгованість в обумовлені контрактом терміни (зазвичай раз на місяць).

4. Товарний кредит у формі консигнації. Він є видом зовнішньоекономічної комісійної операції, при якій постачальник (консигнант) відвантажує товари на склад торгового підприємства (консигнанта) з дорученням реалізувати його. Розрахунки з консигнантом здійснюються лише після того, як поставлений товар реалізований. Консигнація розглядається як один з видів товарного (комерційного) кредиту, який носить для підприємства найбезпечніший у фінансовому відношенні характер.

Привертаючи до використання позиковий капітал у формі товарного кредиту, підприємство ставить своєю основною за мету максимальне задоволення потреби у фінансуванні за цей рахунок формованих виробничих запасів сировини і матеріалів і зниження загальної вартості залучення позикового капіталу. Ця мета визначає зміст політики залучення товарного (комерційного) кредиту, що розробляється на підприємствах.

Політиком залучення товарного (комерційного) кредиту є частина загальної політики залучення підприємством позикових засобів, що полягає в забезпеченні максимального задоволення потреби у фінансуванні формування його виробничих запасів і зниження загальної вартості залучення позикового капіталу.

Розробка політики залучення підприємством товарного (комерційного) кредиту здійснюється по наступних основних етапах.

1. Формування принципів залучення товарного (комерційного) кредиту і визначення основних їх видів. Цей кредит носить цільовий характер, тому потреба в нім визначається з урахуванням планованого об'єму запасів сировини і матеріалів (у торгівлі — запасів товарів). Принципи залучення товарного кредиту формуються з урахуванням господарської практики, що склалася; структури і періодичності закупівель сировини, матеріалів і товарів; тривалість господарських зв'язків з партнерами і ряду інших умов. Ці умови визначають і основні види товарного кредиту, що привертається.

2. Визначення середнього періоду використання товарного (комерційного) кредиту. Для прогнозування цього показника розраховується середній період заборгованості по комерційному кредиту за ряд минулих періодів. Динаміка цього показника за ряд попередніх періодів і його коректування з урахуванням розроблених принципів залучення товарного (комерційного) кредиту дозволяють визначити середній термін використання цього кредиту в плановому періоді.

3. Оптимізація умов залучення товарного (комерційного) кредиту. Процес такої оптимізації передбачає розробку відповідних заходів щодо розширення сфери кредитних відносин з постійними господарськими партнерами по товарних операціях; по залученню нових партнерів з можливостями широкого використання комерційного кредиту; по забезпеченню збільшення середнього періоду використання комерційного кредиту; по вдосконаленню видів кредиту в розрізі господарських партнерів і інших.

4. Мінімізація вартості залучення товарного (комерційного) кредиту. Завданням фінансових менеджерів є мінімізація вартості залучення кожного комерційного кредиту. Механізм управління вартістю товарного (комерційного) кредиту заснований на співвідношенні показників розміру цінової знижки при здійсненні наявного платежу за продукцію (в межах встановленого розрахункового терміну) і періоду надання цього кредиту. Цей механізм мінімізації вартості залучення товарного (комерційного) кредиту може бути представлений наступною формулою:

де ЦС - розмір цінової знижки при здійсненні наявного платежу за продукцію, виражений десятковим дробом;

ПО - період надання відстрочення платежу відповідно до умов товарного (комерційного) кредиту, в днях.

З приведеної формули можна зробити вивід, що мінімізація вартості товарного (комерційного) кредиту визначається:

а) розміром цінової знижки — чим нижче цей розмір, тим відповідно нижче (за інших рівних умов) буде вартість залучення товарного (комерційного) кредиту на підприємство.

б) періодом надання відстрочення платежу — чим вище цей період, тим відповідно нижче (за інших рівних умов) буде вартість залучення товарного (комерційного) кредиту на підприємство.

Мінімізуючи вартість залучення товарного (комерційного) кредиту необхідно керуватися наступним критерієм — ні поодинці товарному кредиту вартість залучення не повинна перевищувати рівень ставки відсотка за короткостроковий банківський кредит з аналогічним періодом (інакше вигіднішим виявиться залучення банківського кредиту для розрахунку з постачальником).

5. Забезпечення ефективного використання товарного (комерційного) кредиту. Критерієм такої ефективності виступає різниця між середнім періодом використання комерційного кредиту і середнім періодом звернення запасів товарно-матеріальних цінностей, які він обслуговує. Чим вище позитивне значення цієї різниці, тим ефективніше використання підприємством комерційного кредиту. Регулятором рівня ефективності в цьому випадку виступають збільшення середнього періоду використання комерційного кредиту або зменшення середнього періоду звернення сформованих за його рахунок запасів товарно-матеріальних цінностей.

6. Забезпечення своєчасних розрахунків по товарному (комерційному) кредиту. При перевищенні середнього періоду використання комерційного кредиту над середнім періодом звернення запасів товарно-матеріальних цінностей фінансові проблеми забезпечення таких розрахунків зазвичай не виникають. Інакше для розрахунків повинні бути привернуті додаткові джерела грошових активів (по крупних кредитах в цьому випадку формується спеціальний грошовий фонд). Розрахунки по комерційному кредиту включаються в платіжний календар, що розробляється, і контролюються в процесі моніторингу поточної фінансової діяльності.

В процесі залучення комерційного кредиту повинні бути виключені нефінансові форми дії з боку кредиторів (нав'язування непотрібного асортименту товарів, продукції низької якості, вимоги припинення господарських відносин з конкурентами продавця і тому подібне).

Лекція №24 "Вартість капіталу"

План:

1 Сутність вартості капіталу.

2 Вартість власного капіталу.

3 Вартість позикового капіталу.

4 Структура капіталу та його середньозважена вартість.

Зміст: