Фактори економічного зростання
Явища і процеси, що визначають можливості збільшення обсягу виробництва, підвищення ефективності та якості зростання, називаються факторами економічного зростання.
Загальне уявлення про взаємодію всіх факторів економічного зростання може дати крива виробничих можливостей. Ця крива щонайкраще відбиває максимальну кількість варіантів різноманітної продукції, яка може бути зроблена при даній кількості та якості природних, трудових ресурсів і основного капіталу на основі даного технологічного потенціалу. Посилення позитивного впливу з боку будь-якого з факторів пропозиції (збільшення кількості і поліпшення якості ресурсів і технічний прогрес) зміщує криву виробничих можливостей вправо. Але можливість економіки повністю реалізувати свій виробничий потенціал обмежується факторами попиту і розподілу. Крива виробничих можливостей може зміститися вправо. Але дійсний рівень виробництва не досягає можливого. Інакше кажучи, крива реальної економічної діяльності буде знаходитися всередині площі, обмеженої кривою виробничих можливостей. Мається на увазі, що приріст виробничого потенціалу реалізується, тільки якщо (1) сукупні витрати збільшуються в ступені, достатньому для підтримки повної зайнятості, і (2) якщо додаткові ресурси ефективно використовуються, з тим, щоб забезпечити максимально можливе збільшення випуску продукції.
Залежно від цілей дослідження виділяють такі фактори економічного зростання: абсолютні (кількісні), відносні (якісні) фактори, а також функціональні залежності, які існують між цими чинниками і динамікою обсягів виробництва.
Весь створений в економіці продукт (так само, як товари і послуги на мікрорівні) з'являється в результаті певної взаємодії виробничих факторів – праці (L), капіталу (К) і земельних ресурсів (N). Це абсолютні фактори економічного зростання, взяті в простому кількісному виразі і в узагальненому (високоагрегованому) вигляді. Їх вплив на величину сукупного продукту описується за допомогою найпростішої виробничої функції. Вона характеризує тільки кількісний вплив того чи іншого чинника, або всіх розглянутих факторів, на обсяг сукупного випуску, не зачіпаючи їх якісних характеристик.
Другий підхід розглядає зміну якісних характеристик факторів виробництва: продуктивність праці Y/L, продуктивність капіталу Y/K і продуктивність земельних (природних) ресурсів Y/N. Визначаючи якість факторів виробництва, ці показники визначають і якість економічного зростання.
За зовнішньо-та внутрішньо економічними елементами можна виділити зовнішні і внутрішні фактори (наприклад, капітал ділиться на той, що надходить у країну ззовні і на той, що мобілізується всередині країни, а останній можна розділити на той, що використовується всередині країни і на той, що вивозиться за її межі і т.п.). Поширений і розподіл чинників залежно від характеру зростання (кількісного чи якісного) на інтенсивні та екстенсивні.
До екстенсивних факторів зростання відносяться:
- збільшення обсягу інвестицій при збереженні існуючого рівня технології;
- збільшення числа зайнятих працівників, річного фонду робочого часу;
- зростання обсягів спожитої сировини, матеріалів, палива та інших елементів оборотного капіталу.
До інтенсивних факторів зростання відносяться:
- прискорення науково-технічного прогресу (впровадження нової техніки, технологій, шляхом оновлення основних фондів і т.п.);
- підвищення кваліфікації працівників;
- поліпшення використання основних і оборотних фондів;
- підвищення ефективності господарської діяльності за рахунок кращої її організації.
Фактори, що стримують економічне зростання:
- Законодавчо-інституційні: законодавча діяльність в галузі охорони праці, навколишнього середовища; посилення втручання держави в приватний бізнес;
- Неефективне використання трудових ресурсів;
- Вплив несприятливих погодних умов на сільськогосподарське виробництво та ін
У країнах, де відбулися істотні зміни в державному регулюванні розвитку промисловості, стану навколишнього середовища, охорони праці та здоров'я тощо, зменшилися і темпи економічного зростання. Посилення державного втручання в справи приватного бізнесу, що стосуються питань забруднення середовища, правил безпеки та охорони здоров'я, зажадало збільшення витрат на очисні споруди, на поліпшення умов праці. Тим самим відволікалися кошти від інвестицій в основний капітал, необхідний для підвищення продуктивності праці. Серед інших факторів, що негативно впливають на економічне зростання, можна назвати недобросовісне ставлення до праці і господарські злочини, припинення роботи на час трудових конфліктів, вплив несприятливих погодних умов на сільськогосподарське виробництво. Однак, підвищення безпеки праці, чисте повітря і вода – все те, що характеризує якість життя, цілком може бути досягнуто за рахунок уповільнення темпів зростання продуктивності праці. Але разом з тим підвищення продуктивності праці може спричинити за собою і збільшення витрат на цілі, надзвичайно важливі для суспільства (наприклад, охорона навколишнього середовища).
Наявність або відсутність економічного зростання неможливо пояснити тільки причинами суто економічного характеру. У істотній мірі економічне зростання визначається соціальними та інституційними чинниками.
Розрізняють три основні групи факторів: фактори пропозиції, фактори попиту, фактори розподілу.
У теорії макроекономіки виділяють такі фактори пропозиції – природні ресурси, трудові ресурси, обсяг основного капіталу, технологію.
Відповідно до підходу, викладеного в класичних роботах К. Маркса, відтворення як таке включає в себе три взаємопов'язаних елемента: відтворення робочої сили людини, відтворення всіх видів засобів виробництва і відтворення різноманіття виробничих відносин даної суспільно-економічної формації. В даний час є всі підстави виділити в якості самостійного ще один елемент відтворення – відтворення навколишнього середовища.
Отже, першим і найважливішим фактором економічного зростання є праця. Сукупність економічно активного населення країни представляє трудові ресурси або трудовий потенціал суспільства. Він характеризується, з одного боку, кількісними параметрами, а з іншого – професійно-кваліфікаційною структурою сукупного працівника. Рівень кваліфікації, освіти зайнятого населення, якість охорони здоров’я, характер і національні особливості менеджменту (управлінський чинник), статево-вікова структура населення.
Другим фактором економічного зростання є виробничі ресурси суспільства, або продуктивний капітал країни. Він об'єднує всі виробничі фонди: верстатний парк, обладнання, промислові будівлі і споруди, виробничу інфраструктуру. Капітал з метою отримання прибутку направляється на здешевлення та максимальне використання дорогих факторів виробництва або на їх заміну. Відповідно до цього принципу здійснюється взаємодія робочої сили з засобами виробництва.
Якість факторів виробництва залежить від рівня науково-технічного прогресу, що є найважливішим джерелом економії суспільної праці, умовою економічного зростання при будь-якому способі виробництва. Таким чином, третім фактором економічного зростання є технологія як сукупність способів і прийомів обробки сировини і матеріалів, здійснюваних у різних галузях виробництва. Технологія – це маніпулювання природою з боку людини і створення в результаті цього штучного світу. Будучи продуктом сфери розумової праці, науково-технічного потенціалу країни, технологія дозволяє використовувати фізичні, хімічні, механічні та біологічні властивості матерії в сфері матеріального виробництва. Науково-технічний прогрес на відміну від робочої сили і засобів виробництва, що розраховуються кількісно, не можна виміряти безпосередньо як «внесок» у результат процесу виробництва. Методом, точно оцінюючим роздільний вплив кількісного зростання витрат живої і уречевленої праці на розширення виробництва та якісний вплив на нього економії суспільної праці за рахунок науково-технічного прогресу, є виробнича функція.
Технічний прогрес є важливим двигуном економічного зростання. За визначенням, технічний прогрес включає в себе не тільки зовсім нові методи виробництва, але також і нові форми управління та організації виробництва. Взагалі кажучи, під технічним прогресом мається на увазі відкриття нових знань, що дозволяють по-новому комбінувати дані ресурси з метою збільшення кінцевого випуску продукції.
Четвертим фактором економічного зростання є природа і сировинні ресурси. У механізм економічного зростання сировинні ресурси включаються як первинні предмети праці або як сільськогосподарські угіддя. Природа, в свою чергу, також бере участь у відтворювальному процесі, як фактор відтворення. Природа є не тільки джерелом сировинних ресурсів, але і середовищем проживання людства.
Природа, сировинні ресурси і технологія тісно взаємопов'язані. Цей зв'язок не залежить від специфіки виробничих відносин, а визначається загальними законами економічного розвитку. Розвиток продуктивних сил призводить до зростання суспільних потреб у традиційних і нових видах сировини, пошуку нових джерел сировинних ресурсів як вшир (кількісне нарощування видобутку, просторова експансія), так і вглиб (відкриття нових властивостей природних ресурсів, які не служили раніше предметами праці). Поява нових технологій відкриває доступ до нових ресурсів, і навпаки, їх виснаження і зростання забрудненості навколишнього середовища сприяють пошуку нових, (у тому числі ресурсозберігаючих) і екологічно чистих технологій, що обумовлює поширення технологічних революцій по регіонах і галузях. Цей причинно-наслідковий механізм є найважливішим двигуном технічного прогресу.
Соціальний (або інституційний) ресурс. Соціально-економічний лад суспільства, ступінь розвитку суспільних інститутів, характер державної економічної політики, наявність соціально-економічної стабільності в суспільстві, довіра населення до інститутів державної влади.
Фактори пропозиції (такі, як зростання продуктивного потенціалу і зміни в ефективності розміщення та використання ресурсів) самі по собі не є достатніми для пояснення багатьох значних епізодів економічного зростання, що зустрічаються в дійсності.
Фактори попиту включають рівень сукупних витрат, загальний рівень цін, споживчий попит, інвестиційний попит, державні витрати і чистий експорт.
Деякі джерела попиту є ендогенними (у тому розумінні, що залежать від зростання чистого доходу і не можуть бути використані для пояснення економічного зростання), але ряд їх є екзогенними (тобто не залежать від зростання доходу, а навпаки: зростання цих екзогенних джерел попиту справляє важливий вплив на зростання доходу). Одне з них – інвестиції, що відіграють двоїсту роль – як у збільшенні продуктивного потенціалу (продуктивних сил), так і в ініціюванні попиту, а два інших – державні витрати і експорт. Усі вони істотно впливають на економічне зростання більшою мірою через стимулювання сукупного попиту на ці ресурси і через подальшу індукцію зростання факторів пропозиції. Будь-яке зростання повинне ґрунтуватися на розширенні продуктивного потенціалу, а інвестиції є лише одним з способів такого розширення через ефект пропозиції. Дуже важливо, щоб інвестиції були направлені на розширення виробничої бази, а не сектора послуг.
Державні витрати можуть впливати на процеси зростання через ефект пропозиції, тобто поліпшення продуктивних сил економіки. Найбільш удалим є таке поєднання факторів, коли зростання попиту за рахунок державних витрат або інших джерел попиту індукує більш швидке зростання продуктивного потенціалу (продуктивних сил) і дозволяє забезпечувати потреби попиту за рахунок зростаючої продуктивної здатності.
Експорт, в основному, розглядається як екзогенне джерело попиту, великою мірою визначуване державною політикою. Розширення експорту дає можливість не тільки повніше використовувати наявний продуктивний потенціал, але й збільшити обсяг необхідних імпортованих товарів і послуг. Крім того, експорт сприяє зростанню продуктивного потенціалу шляхом індукції технічного прогресу, а також через підвищення прибутковості інвестицій і залучення додаткових інвестицій у зв'язку із зростаючим попитом. Однак ефект від впливу експорту залежить від типу експортованих товарів.
Якщо експорт містить, в основному, мінерально-сировинні та первинні сільськогосподарські продукти, то його розширення призводить до пролонгування фази переважного виробництва ресурсномістких добувних галузей і сільського господарства, затримки фази експансії промислового виробництва і пов'язаного з нею гальмування економічного зростання. Однак, прискорення економічного зростання можливе лише у випадку, якщо експортуються надлишки виробництва.
Економічне зростання країн є комплексним процесом, який зазнає впливу широкого різноманіття факторів з боку як пропозиції, так і попиту. Найбільш вдалим є таке поєднання факторів, коли зростання попиту за рахунок державних витрат або інших джерел попиту індукує більш швидке зростання продуктивного потенціалу (продуктивних сил) і дозволяє забезпечувати потреби попиту за рахунок зростаючої продуктивної здатності.
Стале зростання національного доходу є можливим за умови збільшення продуктивного потенціалу за допомогою різних факторів пропозиції, однак таке збільшення уявляється збільшенням тільки у потенціальному випуску економіки. Щоб цей потенціал був реалізований, необхідно також розширити сукупний попит засобами державної соціально-економічної політики. Зростання виробництва саме по собі генерує збільшення доходу і розширення попиту, яке пов'язане з цим збільшенням. Але, як правило, зростання тільки таких ендогенних джерел попиту може бути не достатнім для збільшення продуктивного потенціалу. Тому певне зростання ендогенних джерел попиту (таких, як інвестиції, державні витрати і експорт) теж є необхідним. Крім того, існує і така взаємодія між пропозицією і попитом, при якій збільшення попиту індукує експансію пропозиції. З огляду на це, країна матиме високий рівень економічного зростання, якщо і пропозиція, і попит зростають швидко. Політика стимулювання попиту приведе до прискорення економічного зростання в цілому, якщо зростання попиту відстає від зростання пропозиції. Водночас у зворотному випадку для прискорення зростання необхідною є політика, сфокусована на розширенні пропозиції. Тому слід зауважити, що економічне зростання країн залежить і від факторів пропозиції, і від факторів попиту.
До факторів розподілу найчастіше відносять такі:
1. Ступінь монополізації ринку;
2. Податковий клімат;
3. Ефективність кредитно-банківської системи;
4. Розподіл експортних поставок;
5. Можливості перерозподілу виробничих ресурсів;
6. Діюча система розподілу доходів.
Таблиця 7.1
Дата добавления: 2016-03-27; просмотров: 1615;