Глобальні форми економічного розвитку
На старті ХХІ століття відбувається формування глобальної моделі економічного розвитку, яка, інтегруючи структурні елементи світового господарства, надає йому внутрішньої цілісності та єдності на основі поглиблення інтернаціоналізації виробництва та обміну, зростання рівнів транснаціоналізації та взаємозалежності національних економік країн світу, модернізації технологічної бази капіталістичної ринкової системи та формування інститутів глобального менеджменту, утвердження міжнародних стандартів життя та універсальних демократичних інститутів. Глибинна сутність сучасного процесу глобалізації полягає в тому, що при значній схожості з попередніми періодами своєї історії світова економіка переходить у якісно новий вимір – становлення глобальної економіки.
Становлення глобальної економіки – це якісно новий етап розвитку світової економіки, в умовах якого остання поступово перетворюється на цілісний глобальний організм, утворений гігантською виробничо-збутовою, глобальною фінансовою та планетарною інформаційною мережею. Основними функціональними блоками глобальної економіки є: 1) глобальне виробництво; 2) глобальний фінансовий простір; 3) глобальна система просування товарів і послуг; 4) глобальні ринки робочої сили, капіталів, інформації тощо; 5) глобальна система обміну результатами інтелектуальної діяльності.
Серед нових вимірів становлення глобальної економіки можна виокремити такі. По-перше, світовий багатовимірний економічний простір із сукупності взаємозв’язаних і взаємозалежних національних економік поступово перетворюється у цілісну економічну систему – глобально-центричну економіку, в якій національні соціуми об’єктивно стають складовими елементами єдиного «економічного організму», ключовим фактором зародження якого є вже не просто міжнародний поділ праці, а масштабні всесвітні виробничо-збутові структури, що обслуговуються глобальною фінансовою системою і планетарними інформаційними мережами. Так, з другої половини ХХ століття крок за кроком формуються міжнародні технологічні, виробничі, фінансові ланцюги, допоки наприкінці століття світова економіка не прийшла до так званого єдиного «світового конвеєру». Про це, зокрема, свідчить той факт, що близько 1/3 світового експорту припадає на деталі, вузли і компоненти, а не на готову продукцію. Внутрігалузева торгівля потіснила міжгалузеву. За оцінками експертів вже наприкінці 80-х рр. ХХ століття за межами своєї країни походження функціонувало понад 45 тисяч компаній. Якщо в середині ХХ століття економічна відкритість національних економік, що визначається процентним співвідношенням зовнішнього товарообороту (експорт+імпорт) до ВВП, складала близько 16 %, то в 2002 р. вона досягла 36 %, а з урахуванням експорту та імпорту комерційних послуг – 48,2 %. Це означає, що майже половина товарів і послуг, що споживаються в світі повністю чи частково створюються за межами тих країн, де вони споживаються. Виробничо-збутова взаємозалежність більшості національних економік перетворила їх із відносно автономних структур у складові елементи глобальної економіки.
По-друге, в умовах становлення глобально-центричної економіки діалектичні форми економічних відносин – національні і світові – міняються ролями. В минулому ключову роль відігравали перші. Найрозвинутіші в той чи інший період національні господарства визначали характер, форми і механізми міжнародних відносин, цим самим, нав’язуючи іншим країнам і світовому співтовариству в цілому способи господарювання. Внурішньоекономічні відносини виступали у ролі первинних, а міжнародні – вторинних. Так, зокрема, Голландія в XVIII столітті чи Англія в ХІХ столітті були не лише лідерами економічного прогресу, але й взірцем для наслідування для інших європейських країн; в ХХ столітті така роль перейшла до США. Однак, у результаті формування наднаціональних ринків і виробничо-збутових структур світові економічні відносини все більше набувають характеру основних і визначальних, тоді як національні (внутрішньоекономічні) відносини навіть найрозвинутіших країн (не говорячи вже про решту) вимушені пристосовуватися до реалій глобальної економіки. За алегоричним порівнянням відомого російського економіста-міжнародника Ю. Шишкова, цей глобальний економічний простір, перетворюється «в єдине поле для ділових ігор великого бізнесу, у рамках якого географія розміщення продуктивних сил, галузева структура інвестицій, виробництва і збуту визначаються «генералами великого бізнесу» з урахуванням глобальної кон’юнктури, а економічні підйоми і спади набувають світових масштабів…При цьому «рядові багатомільйонної армії» мікроекономічних суб’єктів насторожено прислухаються до того, як змінюються котирування акцій «голубих фішок» на фондових біржах Нью-Йорка, Франкфурта чи Токіо, як ведуть себе світові ціни на нафту, пшеницю чи золото, які тенденції демонструє курс долара, євро чи єни…»[1].
По-третє, об’єктивним наслідком глобалізації є розмивання і обмеження регулюючих функцій суверенних держав. Останні, як показує світова практика, вже не можуть, як раніше, захищати національну економіку від небажаних зовнішньоекономічних флуктуацій і асиметричних шоків. У результаті лібералізації зовніньоекономічної сфери і політики національні держави фактично втрачають можливість ефективно використовувати такі традиційні важелі макроекономічного регулювання, як імпортні бар’єри і експортні субсидії, курс національної валюти і ставка рефінансування центрального банку. Окрім цього, їм доводиться враховувати інтереси і пристосовуватися до поведінки впливових недержавних суб’єктів міжнародних економічних відносин – транснаціональних компаній (ТНК), транснаціональних банків (ТНБ), міжнародних інвестиційних фондів, які своїми діями у відповідь, можуть нівелювати очікуваний ефект від цих регулюючих заходів. Більше того, відбувається процес зрощування інтересів держави з інтересами найбільших транснаціональних корпорацій і банків, коли окремі галузі економіки переходять під контроль транснаціональних корпорацій, роль яких у прискоренні процесів глобалізації надзвичайно зростає.
Глобалізація й панування глобальних корпорацій призводять до незворотної деформації ринкових механізмів. Йдеться, в першу чергу, про зміну характеру основного рушія прогресу капіталістичної економіки – ринкової конкуренції. Вона на думку відомого в галузі глобалістики, геополітики та геоекономіки українського вченого О. Білоруса «перероджується й перетворюється на свою протилежність – глобальну монополізацію економіки. Глобальна монополізація як видозмінена форма ринкової конкуренції позбавляє шансів на виживання в економічному змаганні не тільки окремих товаровиробників, але й цілі країни. Чимало з них під ударами глобальної монополізації виробництва остаточно втрачають можливість досягти міжнародної конкурентоспроможності й перетворюються у цьому плані на «безнадійні країни»[2].
По-четверте, сучасна глобально-центрична економіка – це фінансова за своїм змістом і зовнішнім проявом економіка. На глибинній метафізичній сутності фінансової економіки, що не вичерпується часовими формами, акцентують увагу відомі українські вчені – економіст В. Базилевич та філософ В. Ільїн у своїй «Метафізиці економіки» (2010). «В глобальній економіці, яка продовжує стрімко розвиватися, влада грошей та інститутів, побудованих на ній, витісняє економіку будь-якої держави, державних об’єднань чи міжнародних організацій, що нині існують»[3].
На відповідній метафізичній основі реалізуються механізми становлення сучасного глобального капіталізму як універсальної системи. За визначенням відомого російського ученого, політолога О. Неклесси, цьому сприяли три основні чинники. По-перше, поява нових грошей (зокрема, йдеться про долар США), які перетворились на практиці із засобу платежу в універсальну міру вартості та інструмент управління. Долар – фактична світова резервна валюта – остаточно втратив рудименти золотого стандарту, а його феноменальність проявляється в нічим по суті, не забезпеченому (окрім умілого управління) алхімічному кредиті останньої інстанції. По-друге, суттєву роль відіграють масштабні фінансово-правові технології, що управляють глобальним боргом. По-третє, відбулася революція в мікроекономіці і засобах телекомунікації, яка відкрила «віртуальну реальність» – практично необмежені фізичними параметрами інформаційні ландшафти, що активно освоюються[4].
У результаті «сучасний постмодерновий дух Заходу все більше опиняється в магічному світі алхімії фінансів, біржової гри»[5]. В цьому світі «алхімії фінансів» грошовий обіг і оборот капіталу все більше відривається від реальної економіки. «У результаті не економіка, не господарство, не капітал, а гроші керують світом… і в цьому – особливість і зміст не просто сучасної цивілізації, а її основної тенденції глобалізації!»[6].
Ринковий фундаменталізм, як ідеологічна основа політики неоліберального ринкового глобалізму, призвів до гіпертрофованого розвитку фінансової сфери і криз нового типу, що вкотре доводять – ринкові механізми не варто залишати без нагляду. «Якщо ринок заходить надто далеко, то можливості і блага інтернаціоналізації розподіляються нерівномірно і несправедливо, концентруючи владу і багатство в руках вибраних груп і осіб, країн чи компаній, залишаючи осторонь усіх решту. Якщо в економіці «злетів і падінь» ринок виходить із-під контролю, виникає нестабільність, як наприклад фінансова криза і її розгортання на світовому рівні» – зазначалося у Доповіді про розвиток людини за 1999 рік[7].
У підсумку все це дає підстави характеризувати глобалізацію як надзвичайно суперечливий процес, який, з одного боку, є об’єктивним, природним, таким, що зумовлений поглибленням міжнародного поділу праці, виробничої кооперації і спеціалізації, науково-технічним прогресом і т.д. З іншого боку, він є значною мірою процесом суб’єктивним, а отже, примусовим і керованим певними силами, що діють на світовій арені та намагаються спрямувати глобалізацію на реалізацію власних егоїстичних інтересів. Йдеться про глобалізм – як форму силової глобалізації, що проявляється у формуванні тотальної економічної системи і абсолютної влади глобальних корпорацій, держав-глобалізаторів та їх міжнародних організацій і об’єднань. На відміну від глобалізації як об’єктивної реальності, глобалізм – це парадокс, що став породженням силової глобалізації.
2. Індикативні виміри кількісних і якісних аспектів економічної глобалізації
3. Якісно нові виміри сучасної глобальної економіки
4. Транснаціоналізація і регіоналізація національних економічних систем в умовах глобалізації
САМОСТІЙНО!
ТЕМА 4
Дата добавления: 2016-02-16; просмотров: 824;