12 страница. Одним з радикальних методів поліпшення звучання РПУ є перехід до стереофонічного віщання, що дає подання про просторове місцезнаходження джерела звуку і його

Одним з радикальних методів поліпшення звучання РПУ є перехід до стереофонічного віщання, що дає подання про просторове місцезнаходження джерела звуку і його переміщенні. Досить гарний стереоэффект одержують уже при двухканальной передачі звуку. Для цього в стереофонічному віщанні передаються два

Малюнок 12.3

звукових сигналу: один несе інформацію про звучання з лівої сторони від джерела звуку, іншої - із правої. Обоє звукових сигналу передаються через один передавач на одній несучій частоті.

Малюнок 12.4

Система стереофонічного віщання сумісна зі звичайним монофоническим приймачем. Це дозволяє слухачеві приймати сте-реопрограмму у звичайному приймачі як монофоническую. У стереофонічній системі сумісність звичайно забезпечується тим, що передаються не сигнали лівого (Л) і правого (П) каналів, а їхня сума або різниця: Л + П и Л — П. У стереофонічному приймачі відбувається зворотне перетворення Л + П и Л — Π у сигнали Л и П. У монофоническом приймачі виділяється тільки сигнал Л + П, що є гарним аналогом монофонического сигналу. У СНД для передачі стереопрограмм прийнята система з полярною модуляцією. У цій системі сигнали Л и Π каналів перетворяться в сумарно-різницевому перетворювачі передавача в сигнали Л + П и Л -П. Сигнал Л —Π модулює по амплітуді коливання із частотою, що піднесе, _f0 =31, 25 кгц. Сума модульованої що піднесе й сигналу Л + П утворить полярно-модулированное коливання (ПМК); огибающая позитивних напівхвиль ПМК несе інформацію лівого, а огибающая негативних напівхвиль — правого каналу стереопрограммы. Тимчасова діаграма ПМК зображена на мал. 12.4.

Для поліпшення сумісності стереовещания з моновещанием ПМК перетвориться в комплексний стереосигнал (КСС), що використається для частотної модуляції несучої. Для переходу від ПМК до КСС здійснюється придушення в ПМК на 14 дб частоти, що піднесе. При цьому трохи придушуються й складові спектра, найближчі до частоти, що піднесе. При прийомі стереосигнала з непригніченої відбувається зменшення, що, гучності, що, сигналу, що поднесущей у звичайному монофоническом приемникеЭЭЭ, приблизно у два рази. Порозумівається це тим, що за діючими стандартами максимальна девиация несучої при стерео- і монофонической передачі не повинна перевищувати 50 кгц. При частотній модуляції несучої ПМК основна частина девиации доводиться на що піднесе, рівень якої перевищує рівень інших складових спектра ПМК. При цьому зменшується девиация від тональної (Л + П) частини спектра ПМК, що тільки й може прийняти монофонический приймач. Для зменшення рівня шумів у систему стереовещания, так само як й у звичайної монофонической системі,

Малюнок 12.5

уводиться ланцюг предыскажений з постійної часу ? = 50 мкс, що підвищує рівень більше високочастотних складових спектра звукових частот.

Спектр КСС із урахуванням ланцюга предыскажений показаний на мал. 12.5. Верхня передана звукова частота F_в = 15 кгц. Згідно мал. 12.5, ширина спектра КСС 30 Гц - 46,25 кгц, тобто приблизно в три рази ширше спектра звукових частот при монофонической передачі. Ширина спектра модульованого КСС високочастотного сигналу на виході передавача становить 190 кгц. Структурна схема стереофонічного приймача представлена на мал. 12.6. Структура радиотракта стереофонічного й монофонического приймачів Чм-сигналов практично однакова;

Малюнок 12.6

однак смуга пропущення при стереофонічному прийомі приблизно на 60 кгц ширше (при монофоническом прийомі 2Δf ≈ 130 кгц). Більше широка смуга пропущення радиотракта приймача дозволяє відтворити КСС із малими нелінійними й амплітудно-частотними перекручуваннями. Необхідність цього викликана тим, що на відміну від монофонической при стереопередаче на виході ЧД приймача повинні бути відтворені без перекручувань не тільки амплітудні співвідношення в спектрі КСС, але й зрушення фаз між окремими складовими спектра. Для збереження амплітудних і фазових співвідношень між складовими спектра КСС АЧХ (обмірювана на виході ЧД) повинна бути горизонтальної, а ФЧХ - лінійної у всьому діапазоні частот, що модулюють (до 46,25 кгц). Однак у реальних приймачах існує деякий спад АЧХ на верхніх частотах, що модулюють, для корекції якого на виході ЧД включають коригувальні Лс-цепи.

Після детектирования КСС подається на додатковий блок, називаний стереодемодулятором (СД),

Малюнок 12.7

для поділу спектра КСС на сигнали каналів Л и П. Далі відбувається роздільне посилення сигналів каналів Л и Π і їхнє відтворення у відповідних акустичних системах АС_Лй АС_П. У СД здійснюється відновлення амплітуди частоти, що піднесе (ланцюг перетворення КСС у ПМК) , детектирование ПМК і корекція предыскажений. Відновлення поднесущей можна виконати у высокодобротном паралельному LC-фільтрі, що підключає паралельно до входу наступних каскадів СД. Фільтр настроєний на частоту що піднесе (31,25 кгц). При проходженні КСС через ланцюг відновлення що піднесе зростає на 14 дб, у результаті чого відновлюються частини спектра, розташовані поруч із нею.

На практиці застосовують три методи детектирования ПМК: 1) детектирование по що обгинає; 2) детектирование з попереднім поділом спектра; 3) тимчасовий поділ каналів.

Метод детектирования по огибающей можна пояснити за допомогою мал. 12.7. Детектор АД_Л детектирует позитивні напівхвилі напруги и„, детектор АД_П — негативні. Продетектированные напруги з навантажень детекторів АД_Лй АД_Пчерез ланцюги корекції предыскажений ЦКП подаються на відповідні підсилювачі каналів Л и П. Недолік методу детектирования по що обгинає складається в підвищених нелінійних перекручуваннях сигналу при детектировании, що обмежує його застосування у високоякісних приймачах.

Метод детектирования з попереднім поділом спектра заснований на заміні детектирования ПМК детектированием АМ-колебаний, що приводить до виключення нелінійних перекручувань внаслідок змінного кута відсічення імпульсів вихідного струму. Структурна схема подібного демодулятора зображена на мал. 12.8. Фільтр ФНЧ виділяє зі спектра КСС сумарний сигнал каналів Л и П, а смуговий фільтр Φ₁— надтональні складові, що представляють собою що піднесе, промодулированную сигналом Л-П. Тому напруга на виході Ф₂не має полярної модуляції; при цьому детектор ЛДам детектирует звичайний АМ-сигнал. Після детектирования Ам-сигнала утвориться сигнал 0,5 (мул — и_П), а на виході ФНЧ — сигнал 0,5 (мул + и_П). Тоді на виході пристрою додавання З буде напруга першого каналу мул, а на виході пристрою вирахування В — напругу другого каналу и_П. Найкраща якість відтворення сигналу досягається в стереомодуляторе, що працює за принципом тимчасового поділу каналів (перемикаючий СД), спрощена структурна схема якого наведена на мал. 12.9. Основою цього СД є електронний ключ ДО, керований синхроімпульсами (СИ),

Малюнок 12.8 Малюнок 12.9

який на короткі відрізки часу із частотою поднесущей по черзі подає ПМК на вхід кожного каналу. У результаті на вході кожного каналу виходить послідовність прямокутних АМ-импульсов однакової тривалості, амплітуда яких повторює що обгинає ПМК даного каналу. Далі послідовність імпульсів кожного каналу надходить на піковий детектор ПД_Лабо ПД_П. Високих показників якості в розглянутому СД досягають при досить малій тривалості імпульсів і точної синхронізації СИ з моментами часу, що коли піднесе ПМК має максимальні значення. Зрушення в часі СИ викликає перехідні перекручування, при яких інформація з одного каналу починає попадати в іншій. Недоліком такого варіанта виконання СД є його відносна складність. Однак застосування цифровий схемотехники й спеціалізованих мікросхем дозволяє реалізувати схему СД із тимчасовим поділом каналів по складності, приблизно рівну схемі з поділом спектра КСС.

Застосування цифрових систем керування, синтезаторів частот, мікропроцесорів. Блоки автоматичного керування на мікропроцесорах (МП), що працюють за принципом синтезу частот, дозволяють виконати наступні сервісні функції: прямій набір необхідної робочої частоти з тастатуры; зберігання значень ряду робочих частот віщальних станцій й інформації про поточний режим роботи приймача, у тому числі й при вимиканні джерела харчування; автоматичний пошук монофонических і стереофонічних віщальних станцій по діапазонах; керування режимом роботи приймача; відображення на жидкокристаллическом або светодиодном дисплеї всієї інформації про роботу приймача, необхідної для експлуатації й контролю; програмування роботи приймача в часі за допомогою убудованого таймера; дистанційне керування.

Найпростіші функції системи можна реалізувати на елементах твердої логіки. Однак ріст кількості сервісних функцій приводить до ускладнення апаратур. Тому в сучасних приймачах усе ширше застосовують МП, що сполучають у собі більшість функцій керування. Структурна схема мікропроцесорного блоку керування зображена на мал. 12.10. Інформація про настроювання на частоту в МП уводиться з тастатуры або з пульта дистанційного керування, а при пошуку прийнятої станції - від пристрою автопоиска. Для програмування роботи приймача в часі використається інформація, що надходить із таймера.

Малюнок 12.10

Виконавчими пристроями можуть бути генератори, керовані напругою, електронні ключі й т.п. У радіотехнічних комплексах той же МП може використатися для керування роботою магнітофона, электропроигрывающего пристрою й ін. Крім того, можливе застосування програм обробки правильності даних, що вводять, які видають на дисплей інформацію про помилку у вводять данных, що, про несправність окремих блоків і т.п. Інформація про це надходить на пристрої контролю.

Багатофункціональні БІС з'явилися основою для розробки малогабаритного приймача з мікропроцесорним керуванням «Електроніка», призначеного для роботи у СВ- і Укв-діапазонах. Радіоприймач може здійснювати автоматичний або ручний пошук станцій; запам'ятовування семи фіксованих станцій у кожному поддиапазоне; безшумне настроювання; він має таймерний пристрій, що включає й виключає приймач у задані моменти часу. Для настроювання приймача й запам'ятовування фіксованих частот використають БІСА керування: КА1508ХЛ1 - синтезатор частоти, КР1507ИЕ1-вч-делитель із перебудовує коэффициентом, що, розподілу. Блок УКВ виконаний на дискретних напівпровідникових елементах, однак можливе виконання його на базі ИС.

Цифрову перебудову віщального Кв-приймача розглянемо на прикладі приймача, схема якого наведена на мал. 12.11. У приймачі застосоване подвійне перетворення частоти, перша проміжна частота дорівнює 45 Мгц, друга - 455 кгц. Для підвищення лінійності радиотракта в перетворювачах частоти використають подвійні балансові змішувачі. Структура демодулятора наведена лише для випадку прийому сигналу ОБП. У цьому приймачі у Кв-діапазоні виділяється 11 що не перекриваються поддиапазонов, частотні інтервали яких рівні 490 кгц. Кожному поддиапазону привласнюється свій номер. У межах кожного поддиапазона прийом можливий на частотах, що відстоять друг від друга на 5 кгц; при цьому кожній прийнятій частоті (кожному каналу) також привласнюється свій номер. Для настроювання на необхідну станцію оператор натискає на тастатуре спочатку кнопку набору

Малюнок 12.12

номера поддиапазона П. При цьому відкривається запам'ятовувальне, пристрій «пам'ять поддиапазона» й одночасно закривається запам'ятовувальний пристрій «пам'ять каналу». Потім на тастатуре оператор набирає номер необхідного поддиапазона, що высвечивается на індикаторі поддиапазона. Інформація про номер поддиапазона записується на згадку пристрою «пам'ять поддиапазона».

Далі оператор натискає на тастатуре кнопку ДО, при цьому попередня інформація з виходу тастатуры стирається, відкривається запам'ятовувальний пристрій «пам'ять каналу». Оператор набирає номер необхідного каналу, що фіксується індикатором каналу; на згадку пристрою «пам'ять каналу» записується у двоїчно-десятковому коді інформація про номер каналу.

Напруга із частотою першого гетеродина, вироблюване генератором, керованим напругою ГУН, подається на ПрЧ1 через буферний підсилювач (БУ). Одночасна напруга від ГУН через БУ двічі перетворює по частоті вниз. Частота гетеродина для ПрЧЗ постійна й дорівнює 48,895 МГц, а частота гетеродина для ПрЧ4 залежить від коефіцієнтів розподілу й множення блоку УЧ, ДЧ і частоти опорного кварцового генератора ОГ2. При цьому частота напруги на вході ДПКД для всіх поддиапазонов міняється в межах від 0,005 до 0,495 МГц; при роботі в конкретному каналі ця частота дорівнює номеру каналу, помноженому на 5 кгц (частотний рознос між каналами). Це дає можливість управляти коефіцієнтом розподілу програмувального ДПКД безпосередньо двоїчно-десятковим кодом з виходу пристрою «пам'ять каналу». У схемі мал. 12.12 попередній дільник частоти відсутній, оскільки на вході ДПКД діє коливання низької частоти. У розглянутій схемі приймача пристрою «канал-поддиапазон» й «пам'ять» можуть бути виконані на основі МП.

Підвищення вимог до дизайну. Побутовий радіоприймач крім гарних електричних параметрів повинен задовольняти вимогам художньої естетики й ергономіки. Для зручності користування відстані між органами керування вибираються такими, щоб виключити можливість торкання сусідніх перемикачів або кнопок; також оцінюються й зусилля, прикладені до ручок і кнопок; вони не повинні бути занадто більшими.

Висновки. 1. Сучасні радіомовні приймачі виконуються за супергетеродинною схемою; для одночасного прийому як AM-, так і Чм-сигналов РПУ містить два окремих тракти радіочастоти й загальний тракт УПЧ.

2. Стереофонічні віщальні приймачі мають сте-
реодемодулятор, у якому здійснюється відновлення амплітуди частоти, що піднесе, детектирование полярномодулированного коливання, корекція предыскажений, а також поділ каналів.

3. Підвищення якості відтворення звукових програм у радіомовних приймачах досягається шляхом застосування: 1) ИС і багатофункціональних БІС; 2) электронно-варикапной настроювання, а також автоматичних систем регулювання посилення, настроювання й підстроювання частоти; 3) цифрових СЧ й індикаторних пристроїв; 4) керамічних, кварцових і монолітних фільтрів; 5) сенсорів й електронних комутуючих пристроїв.

4. Використання цифровий схемотехники, мікропроцесорів дозволило значно розширити функції в радіомовних приймачах.

12.2 Професійні радіоприймальні пристрої декаметрових хвиль

Особливості KB радіозв'язку.Короткохвильовий радіозв'язок відіграє важливу роль у народному господарстві. Незважаючи на створення радіорелейних, супутникових і кабельних мереж зв'язку з їх великою пропускною здатністю, короткохвильовий зв'язок зберігає своє значення як один з основних засобів зв'язку. На декаметрових хвилях здійснюються магістрального, зонова й місцева радіозв'язку; авіаційний і морський зв'язки; радіозв'язок у системі залізничного транспорту й ін.

Для радіозв'язку на далекі відстані використають хвилі, що відбиваються від іоносфери в процесі поширення й що дозволяють встановлювати зв'язок при відносно невеликих потужностях передавачів. Однак дисперсність, неоднорідність і нестабільність шарів, що відбивають, іоносфери роблять зв'язок у декаметровому діапазоні нестійкої. Для забезпечення стійкості зв'язку необхідно знати максимальну частоту, при якій хвилі, відбиваючись від іоносфери, забезпечують роботу радіолінії з найбільшою надійністю. Таку частоту називають максимально застосовної (МПЧ). Оскільки шар F₂, від якого в основному відбувається відбиття радіохвиль, найбільше часто підданий іоносферним збурюванням, при сеансі радіозв'язку можливі зміни МПЧ. Для KB каналу є характерним завмирання сигналу на вході приймача. Під завмираючим сигналом мають на увазі сигнал із флуктуючими параметрами. Основний вид перешкод у декаметровому діапазоні — зосереджені (див. § 9.1). Істотне значення мають також флуктуационные перешкоди.

Функциональная схема. Упрофесійному РПУ (мал. 12.13) можна виділити наступні основні функціональні блоки: головний тракт прийому (ГТП), синтезатор частот (СЧ), блок керування (БУ), вихідні пристрої (ВУ) і блок харчування (БП). Завдання ГТП — здійснювати попередню селекцію, посилення й перетворення сигналу. Синтезатор виробляє гетеродинні напруги з потрібними частотами. Вихідні пристрої забезпечують оптимальну або близьку

Малюнок 12.13

до неї обробку прийнятого сигналу. Тип ВУ визначається видом прийнятого сигналу. Блок керування здійснює функції керування й контролю за роботою приймача як з місцевого пульта ПУ, так і на відстані. На ПУ надходить інформація про стан РПУ: робочій частоті настроювання, ширині смуги пропущення, параметрах ланцюга АРУ, типі демодулятора й т.д. Професійні KB РПУприймають різні види телеграфних і телефонних сигналів. Для магістрального радіозв'язку відведений діапазон частот 1,5—30 МГц, однак у ряді РПУ діапазон прийнятих частот трохи відрізняється від рекомендованого, особливо через розширення в область частот нижче 1,5 Мгц. Для більшості професійних KB приймачів коефіцієнт шуму становить 7— 10 дБ; типові норми на ослаблення побічних каналів — 100 — 120дБ. Стабільність синтезаторів частот, використовуваних у РПУ, становить 10^-7—10^-9. Синтезатори виконуються із кроком установки частоти 1,10 або 100 Гц. Іноді допускається додаткова плавна перебудова в межах дискретного кроку. При роботі приймача в автоматизованих системах зв'язку велике значення має час настроювання на необхідну робочу частоту, під яким розуміють інтервал між сигналом до настроювання й сигналом готовності приймача до прийому в експлуатаційному режимі. Припустимий час настроювання багато в чому визначає вибір системи настроювання приймача, а отже, і основні конструктивні рішення. Найменший час настроювання (10...100 мс) реалізується приелектронному настроюванні.

Особенности побудови основних блоків.Багато якісних показників приймача визначаються характеристиками ГТП. До таких показників ставляться чутливість і коефіцієнт шуму, динамічний діапазон, діапазон регулювання посилення по проміжній частоті, селективность і т.д.

Головний тракт прийому. Для професійних РПУ характерно багаторазове перетворення частоти, що дозволяє реалізувати високу селективность як по сусідньому, так і по побічних каналах. Це досягається вибором високої першої й більше низьких наступних проміжних частот. Розробка высокостабильных синтезаторів, а також кварцових і монолітних фільтрів з АЧХ, близької до прямокутного, і з малими рівнями побічних каналів дозволила побудувати ГТП за схемою мал. 12.14. При перебудові

Малюнок 12.14

приймача у всьому діапазоні частот перші й друга проміжні частоти залишаються постійними, а основну селективность можна забезпечити вже в УПЧ1. Завдання трактів другої проміжної частоти - підсилити прийнятий сигнал, що можна виконати за допомогою аперіодичних підсилювачів з відповідною додатковою низькочастотною фільтрацією.

Реалізація цього варіанта ГТП накладає тверді вимоги на стабільність частот і спектральну чистоту напруг гетеродинів. Крім того, для забезпечення прийому різних видів сигналів необхідно мати в тракті першої проміжної частоти фільтри зі змінною смугою пропущення або змінні фільтри зі смугами пропущення, що відповідають різним видам прийнятих сигналів. У ряді РПУ смугу пропущення фільтра ФСС1 вибирають по самому широкополосному прийнятому сигналу. Остаточна расфильтровка забезпечується за допомогою змінних фільтрів у тракті другої проміжної частоти.

Преселектор у ГТП із постійним значенням перш і другий ПЧ може бути перебудовува як, так і фільтровим. Для одержання мінімального коефіцієнта шуму Ш_пр,необхідно використати в преселекторі малошумящие підсилювальні елементи. До преселектора пред'являються високі вимоги по лінійності його амплітудної характеристики. Преселектор, як правило, складається із вхідного ланцюга, аттенюатора Am й УРЧ. Якщо першу проміжну частоту в ГТП вибирають наддіапазонної (приемник-инфрадин), те, включаючи на вході приймача ФНЧ із частотою зрізу близько 31 МГц, легко забезпечити високу селективность по дзеркальному каналі й по каналі проміжної частоти. Цей же фільтр забезпечує необхідне ослаблення випромінювання із частотою гетеродина, що дозволяє розташовувати кілька приймачів близько друг до друга. Звичайно крім ФНЧ послідовно з ним включають ФВЧ із частотою зрізу 1,5 МГц для ослаблення перешкод від станцій, що працюють у діапазонах кілометрових і гектаметровых хвиль. Аттенюатор, що включає, як правило, між антеною й УРЧ приймача, забезпечує зниження рівня вхідного сигналу на 30...40 дБ щаблями по 10 дБ кожна. Таким способом вдається істотно розширити динамічний діапазон приймача при прийомі сильних сигналів. Аттенюатор дозволяє також послабити сильні станційні перешкоди. Перемикання аттенюатора може бути як ручним, так й автоматичним з керуванням від ланцюга АРУ. Аттенюатор може складатися з реле й резисторів або реалізовуватися на основі p-i-n-діодів (див. мал. 8.4, в).

Для зменшення нелінійних ефектів між антеною й першим підсилювальним елементом у перебудовує преселекторе, що, включають двоконтурний, рідше трехконтурный смуговий фільтр. Ще один резонансний ланцюг (одиночний або смуговий фільтр) звичайно розташовують безпосередньо перед перетворювачем частоти. Від УРЧ потрібен малий коефіцієнт шуму й висока лінійність. Для одержання малого коефіцієнта шуму в УРЧ використають малошумящие польові й біполярні транзистори; підвищена лінійність забезпечується способами, розглянутими в § 9.4.

Для зменшення числа побічних каналів прийому, а також для спрощення конструкції приймача число перетворень у ньому повинне бути зведене до мінімуму. Перетворювачі частоти всі частіше роблять на польових транзисторах або кільцевими. Знаходять застосування балансові й подвійні балансові перетворювачі на польових транзисторах. Особливо широко використаються кільцеві перетворювачі на діодах Шотки.

Специфіка зв'язків у декаметровому діапазоні полягає в тому, що динамічний діапазон корисного сигналу на вході РПУ досягає 80... 120 дб. Це накладає тверді вимоги на роботу АРУ, у сучасних професійних РПУ вона забезпечує зміну вихідної напруги на 4...6 дб при зміні вхідної напруги на 100 дб і більше.

Синтезатори частот. Як відзначалося в § 8.4, для синтезу частот у РПУ знаходять застосування аналогові й цифрові синтезатори частот, у яких сітка вихідних частот може бути отримана методами прямого й непрямого синтезу.

Блок настроювання. Настроювання на робочу частоту виробляються автоматично при наборі на тастатуре пульта керування значення прийнятої частоти (див. § 8.4). Керування, як правило, місцеве або дистанційне (див. § 8.7). Для контролю й керування широко використаються мікропроцесори (див. § 8.8). Функціональні блоки професійного РПУ являють собою самостійні закінчений^-закінчені-конструктивно-конструктивно-закінчені пристрої, що дозволяє при різному їхньому компонуванні значно розширити застосовність даного приймача. Приймачі, як правило, постачають додатковими функціональними блоками, що розширюють їхні можливості й поліпшують технічні характеристики; вони мають невелику масу й габарити; мають високу міцність і вибростойкостью, а також можливістю роботи в різних кліматичних умовах.

12.3 Приймачі системи персонального радиовызова

Призначення, особливості й принципи побудови. Востанні два десятиліття виникає новий вид глобального зв'язку, що охоплює практично всю планету, — персональний радиовызов. Системи персонального радиовызова (СПВ) дозволяють передати виклик і необхідний мінімум інформації одній людині або групі людей незалежно від місця їхнього знаходження. Спочатку СПВ функціонували з радіусом дії, обмеженим територією підприємства або приміщеннями усередині будинку, охопленими много-витковой провідною петлею. Подібні системи з індуктивним зв'язком, що використають магнітне поле з низькими частотами несучих коливань, знаходять застосування й у цей час. Такі СПВ, наприклад, використаються для обслуговування учасників paзличного роду нарад і масових заходів (наприклад, запрошення учасника наради до телефонного апарата для переговорів); для передачі сигналів термінового виклику черговим лікарями в лікарнях, оперативним працівникам різних служб, пожежним командам; для забезпечення персональним зв'язком із шахтарями при екстремальних ситуаціях і т.д.

Системи персонального виклику для значних територій будуються на основі радіозв'язку на метрових і дециметрових хвилях. Абонент СПВ використає малогабаритний викличний приймач (пэйджер), що має індивідуальний номер (адреса). Зухвалий набирає номер потрібного абонента на будь-якому телефонному апарату, виклик надходить по телефонній мережі на центральну станцію, перетвориться в кодований радіосигнал і передається на виділеній для СПВ частоті в те місце, де перебуває абонент. Якщо радіус дії одного передавача центральної станції не дозволяє обслужити всю територію, то вона розбивається на окремі зони, у кожній з яких є свій передавач. Сигнал виклику тривалістю 1...2 з передається всім пэйджерам, однак спрацює тільки той з них, що настроєний на певну частоту й має відповідна адреса. Одержавши виклик, абонент по телефонному апарату по заздалегідь відомому номері приймає адресоване йому повідомлення або одержує телефонну розмову або (що характерно для сучасних СПВ) сигнал виклику сполучається в пэйджере з візуальним відображенням повідомлення невеликого обсягу на дисплеї. Сигнал виклику може подаватися не тільки одному, але й групі абонентів, яким привласнений єдина адреса. Виклик може подаватися абонентам з повтором з автоматичною перевіркою й коректуванням правильності прийнятого повідомлення.

Пэйджер реалізується у вигляді мініатюрного приймача, що носить на груди, у кишені, на поясі або у вигляді браслета на руці. Узагальнена схема пэйджера показана на мал. 12.15. У головному тракті прийому ТТЛ здійснюється посилення, селекція й перетворення сигналу; у блоці обробки сигналу БОС він декодируется для визначення відповідності або невідповідності прийнятої адреси власній адресі абонента і якщо крім виклику передається додаткова інформація, то вона обробляється, при необхідності записується на згадку й відображається на дисплеї ДС; пристрій ВУС сигналізує в тій або іншій формі

Малюнок 12.15

про наявність виклику; блок керування БУ, управляючи роботою всього пэйджера, містить у собі таймер, мереключатель виду сигналізації, перемикач режиму, що чекає, джерело харчування.

В пэйджерах більше ранніх розробок ГТП виконувався за схемою з подвійним перетворенням частоти; потім з'явилися пэйджеры про ГТП, побудованими з однократним перетворенням частоти. В останніх розробках мініатюрних пэйджеров ГТП часто реалізується за схемою із прямим перетворенням (гомодинные приймачі, приймачі із синхронним детектированием, синхродины). У подібних приймачах, як відомо, немає дзеркального каналу, що дозволяє істотно спростити преселектор приймача; застосування гираторов або цифрових фільтрів дозволяє зробити тракт посилення менш складним. Гомодинные приймачі звичайно реалізують повністю мікромініатюрними. У пэйджерах з більше широкими можливостями, призначеними для роботи в глобальних системах персонального виклику, ГТП виконується за схемою з подвійним перетворенням частоти.

Пристрій ВУС може містити в собі акустичну, світлову й тактильну сигналізацію. Тактильна сигналізація забезпечує вплив на шкіру людини за допомогою мініатюрного вібратора. Споживач вибирає вид сигналізації за своїм розсудом. Якщо пэйджер розташований не безпосередньо на тілі споживача, то більше доцільне використання звукової сигналізації, що, однак, може бути непоміченої в гучному приміщенні. Тоді про виклик може сповістити світлова сигналізація.

Малюнок 12.16

Є розробки, що дозволяють здійснити в пэйджере автоматичне перемикання зі звукової сигналізації на тактильну, і навпаки. Подібний пристрій описаний в одному з японських патентів, роботу якого можна пояснити за допомогою схеми мал. 12.16. При одержанні виклику декодер порівнює адресу виклику з адресою даного пэйджера, записаним у ПЗУ, і при збігу адрес виробляється короткий імпульс, що включає через перемикач сигнальних пристроїв (ПСОВІ) тактильну сигналізацію (тактиль ТТ). Кнопкою (ДО) здійснюють ручне відключення сигналізації при фіксуванні абонентом виклику для продовження терміну служби джерела харчування. Якщо абонент не сприйняв виклик (наприклад, пэйджер перебуває не на тілі абонента), то через якийсь час t₁ ПСОВІ відключає ТТ і включає звуковий сигналізатор Гр. Функції включення й вимикання ПСОВІ виконує таймер. Через час t₂ з моменту появи виклику сигналізація відключається.