Світове господарство, світовий ринок: суть і загальна характеристика.

Всі країни постійно взаємодіють між собою в світовій економічній системі: торгують, розраховуються, спільно виробляють продукцію тощо. Світова система господарювання склалася наприкінці XIX - початку XX ст. Саме в цей час виникли міжнародні монополії, завершився економічний поділ світу, остаточно сформувався світовий ринок.

Світовий ринок - це сукупність взаємопов’язаних національних ринків окремих держав, що взаємодіють один з одним і беруть участь у МПП, міжнародній торгівлі та інших формах МЕВ. Сутність світового ринку та його структуру можна зобразити схемою, наве­деною на рис. 14. Зовнішні контури фігури позначають світовий ринок, який утворюється в результаті встановлення товарно-грошових відносин між країнами.

Рис. 14 Схема світового ринку

Світове господарство (СГ) - це сукупність національних економік, що беруть участь у міжнародному поділі праці (МПП) і пов'язані між собою системою міжнародних економічних відносин (МЕВ). Регулюють світове господарство заходами національної та між­державної економічної політики. У межах світового господарства економіка окремих країн стає все більш відкритою й орієнтованою на міжнародне економічне співробітництво.

СГ характеризується:

— розвитком міжнародного переміщення факторів виробництва, передусім у формах ввезення — вивезення капіталу, робочої сили і технології;

— зростанням на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, що розташовані у декількох країнах, насамперед у рам­ках ТНК;

— економічна політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основах;

— виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об'єднань.

Економіка відкритого типу передбачає ліквідацію держав­ної монополії зовнішньої торгівлі, використання різних форм спільного підприємництва, організацію зон вільного підприємни­цтва, інтеграцію господарського комплексу в світове господарство та світовий ринок. Одним з найважливіших критеріїв цього перехо­ду є сприятливий інвестиційний клімат країн, що стимулює при­плив капіталовкладень, технологій, товарів. Внутрішній ринок краї­ни доступний для таких надходжень. Проте водночас відкрита еко­номіка не допускає безконтрольності у зовнішньоекономічних зв'яз­ках. Вона вимагає активного державного регулювання структури експорту та імпорту, руху капіталу, митної, валютної, податкової, кредитної та інвестиційної політики тощо, щоб не допустити односто­роннього переважання економічно розвиненіших країн

Міжнародний поділ праці (МПП) – спеціалізація країн на виробництві певних видів товарів відповідно до їхніх природнокліматичних, історичних та економічних умов.

Інтернаціоналізація економіки – формування, розвиток та поглиблення економічних взаємозв’язків між країнами завдяки відкритості національних економік.

Міжнародна економічна інтеграція (МЕІ) – процес зближення та взаємопроникнення національних господарств групи країн, спрямований на створення єдиного господарського механізму.

Держави різняться за рівнем:

— економічного розвитку;

— приналежністю до певних соціальних, політичних систем;

— особливостями віросповідань.

Показниками рівня економічного розвитку країни є:

— обсяг ВНП на одного громадянина;

— обсяг ВНП на одного працюючого (продуктивність праці);

— розмір доходів на одного громадянина;

— інші показники.

Класифікація країн СГ за специфікою господарських систем:

— індустріально розвинуті країни (США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Японія, Великобританія, Німеччина, Франція, Італія, Швеція, Данія, Люксембург, Норвегія, Ісландія, Швейцарія, Бельгія, Нідерланди, Фінляндія, Австрія);

— країни, що не пройшли стадії індустріалізації, в економіці яких переважає сільське господарство (Африка, Азія, Латинська Америка);

— країни середнього рівня розвитку (Венесуела, Бразилія, Греція, Португалія та ін.);

— країни, що переходять від адміністративно-командної системи до ринкової економіки, це всі постсоціалістичні країни Східної Європи і країни СНД;

— країни з неринковою економікою.

Незважаючи на відмінності в рівнях розвитку, країни залежать одна від одної. На сучасному етапі розвитку людства ізоляція країни від світових процесів неможлива. Тому саме на основі інтернаціоналізації виробництва формується і функціонує сучасне СГ.

Суб'єктами світового господарства є національні економіки країн світу; транснаціональні корпорації (THK); світові й регіональні економічні організації і об'єднання (COT, МВФ, МОП, світовий і європейський банки розвитку та реконструкції, ЄС, різні економічні організації ООН). У широкому розумінні світове господарство є над­будовною системою міжнародних господарських зв'язків над націо­нальними господарствами всіх країн світу. В такому розумінні світове господарство охоплює собою систему сучасних міжнародних економічних відносин (MEB) - міжнародну торгівлю, міжнародну виробничу кооперацію, науково-технічне співробітництво, міжнарод­ний рух капіталів, міжнародні валютно-фінансові відносини, міграцію робочої сили.

Розглядаючи сучасну міжнародну економічну інтеграцію (MEI), потрібно з'ясувати, що це процес зближення, взаємного пристосування та взаємопроникнення національних господарств різних країн, а також погодження економічної політики відповідних держав у сумісних інтересах. Інтеграційні процеси мають на меті створення зон вільної торгівлі, митних союзів, єдиних сумісних ринків товарів та послуг, капіталів, робочої сили. Необхідно звернути увагу і на функціонування транснаціональних корпорацій як особливу форму інтернаціоналізації виробництва.

Стосовно розвитку світової торгівлі, особливий акцент потрібно зробити на її сучасному стані, починаючи з XX століття, коли у світовій торгівлі збільшується питома вага готової промисло­вої продукції, особливо продукції машинобудування, мікроелектроніки. Розширюється торгівля послугами і продукцією інтелектуальної праці (патенти, ноу-хау тощо). Слід також знати сутність таких теорій міжнародної торгівлі як "теорія абсолютних переваг" А. Сміта; "відносин переваг" Д. Рікардо; "теорія надлишків факторів вироб­ництва" Оліна-Хекшера-Самуельсона; "конкурентних переваг країни" M. Портера. В сучасних умовах країни світу можуть здійснювати два види зовнішньоторговельної політики - протекціонізму, яка спрямо­вана на захист внутрішнього ринку і вітчизняного виробництва від зарубіжної конкуренції, або ліберальну політику ("політику від­критих дверей"), яку проголошують і здійснюють економічно розвинені країни світу.