Держава та її роль у ринковій економіці.

Економічні функції держави. У світовій практиці не існує ні чисто ринкової моделі економіки, ні чисто вільного ринку. Сучасний ринок є ринком, що регулюється державою. Це здійснюється за допомогою законодавчої бази; широкого використання договірних відносин; фінансування державного сектора: науки, культури, освіти, соціального захисту населення; податкової, кредитної, банківської систем; ціноутворення; інших регуляторів, що визначенні державною соціально-економічною політикою з метою досягнення цілей.

На роль держави в ринковій економіці існує дві точки зору.

Перша полягає у необхідності активного втручання держави в економіку (засновник англійський економіст Д. Кейнс та представники Стокгольмської школи).

Друга точка зору зводиться до того, що держава має обмежити своє втручання в економіку. Представники цього напрямку (монетаристська школа на чолі з американським економістом М. Фрідменом) вважають державне управління бюрократичним, неефективним, шкідливим для індивідуальної ініціативи, яке призводить до дестабілізації економіки. На їх думку державний сектор повинен бути якомога меншим.

Усі реально існуючі розвинені економічні системи поєднують в собі ринкові засади, групуються на об'єктивних законах ринку (попиту і пропозиції, конкуренції, вільного ціноутворення, тощо) і механізмі державного регулювання. Цілком очевидно, що держава бере на себе виконання тих функцій, які не може виконати вільний ринок:

1) законодавчої - полягає в забезпеченні правової бази функціонування ринкового господарства;

2) розподільчої - перерозподіл доходів, коригування розподілу ресурсів, забезпечення економічної стабільності та стимулювання економічного зростання. Основними каналами перерозподілу доходів є прогресивне оподаткування населення і система трансферних платежів. Корегування розподілу ресурсів у перехідній економіці здійснюється за допомогою традиційних методів: встановлення адміністративних обмежень і стандартів, що перешкоджають забрудненню навколишнього середовища; систему спеціальних податків і дотацій; фінансування виробництва суспільних благ або безпосереднє управління їх виробництвом, коли воно зосереджено на державних підприємствах.

3) стабілізуючої – чим вищі темпи інфляції і глибший спад в економіці, тим вище роль стабілізуючої функції держаного регулювання. Ця функція реалізується через традиційні методи бюджетної, фіскальної та кредитно-грошової політики, стимулювання та захист конкуренції як головної рушійної сили в ринковому середовищі.

Важливе місце належить державі у регулюванні зовнішньоекономічних відносин і валютного ринку, міграції капіталів і робочої сили, здійсненні контролю над платіжними балансами. Це важливі фактори стабілізації національної економіки і розвитку світового господарства.

Основні цілі державного регулювання економіки:

— раціональне використання ресурсів і досягнення макроекономічної рівноваги;

— забезпечення стабільного розвитку національної економіки;

— забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних товарів на світовому ринку;

— реалізація соціальних цілей розвитку суспільства.

Об’єкти ДРЕ – сфери, галузі, регіони, а також явища, ситуації та умови соціально-економічного життя країни, де виникли або можуть виникнути проблеми, автоматичне вирішення яких не можливе, тож вони вимагають нормальних умов функціонування економіки і підтримання соціальної стабільності.

Конкретні об’єкти ДРЕ – економічний цикл, структура економіки, інвестиційна діяльність, інноваційні процеси, грошовий обіг, ціни, інфляція, платіжний баланс, блок соціальних проблем, умови конкуренції, навколишнє середовище, регіони та інші.

Суб’єкти ДРЕ -держава та її інституційні організації (законодавчі, виконавчі і судові органи різних рівнів).

На етапі трансформації основні економічні функції держави пов’язані зі створенням умов для становлення і розвитку соціально-орієнтованої економіки. Головними з них виступають:

— макроекономічна стабілізація і стимулювання економічного зростання;

— проведення інституційних перетворень;

— впровадження стабільного ринкового законодавства;

— формування конкурентного середовища;

— кардинальна структурна перебудова;

— становлення національного конкурентноздатного виробництва;

— формування ефективної системи соціального захисту населення;

— забезпечення раціонального входження у світову економіку.