Політико-правове середовище

Політико-правове середовище різних країн є дуже різноманітним. Перш ніж прийня­ти рішення про те, чи варто розпочинати бізнес у певній країні, необхідно взяти до уваги чотири політико-правові чинники: ставлення до іноземних підприємців, організа­цію бюрократичного апарату, рівень політичної стабільності та валютне регулювання.

Деякі країни демонструють приязне ставлення до іноземних підприємців, інші — до­сить вороже. Наприклад, Індія буквально тероризує іноземних підприємців квотами на імпорт, валютними обмеженнями та квотами щодо відсотку національного персо­налу в управлінському апараті. В результаті таких обмежень багато американських компаній змушені згорнути свою діяльність в Індії. На відміну від Індії, такі азіатські країни, як Сінгапур, Таїланд, Малайзія та Філіппіни, привертають іноземних інвесто­рів, надаючи їм режим найбільшого сприяння [9].

Інший чинник — рівень організації бюрократичного апарату — відбиває здатність місцевого уряду організувати ефективну систему підтримки іноземного бізнесу: ефек­тивне функціонування системи митного регулювання, надійне маркетингове інформу­вання та інші заходи, що сприяють підприємницькій діяльності. А найбільше шокує американських підприємців те, що в певних країнах будь-які торгові бар'єри зника­ють, коли деяким місцевим службовцям роблять підходящий дарунок (хабар).

Політична стабільність теж справляє вплив на становлення іноземного бізнесу в тій чи іншій країні. До влади приходять нові уряди, іноді — насильницьким шляхом. Навіть за стабільної ситуації існує загроза того, що популістські кроки уряду негатив­но вплинуть на бізнесовий клімат — може бути націоналізована власність іноземних компаній, заморожуються їхні валютні рахунки чи вводяться нові імпортні квоти та тарифи. Деякі компанії вважають, що робити бізнес у нестабільних країнах вигідно, проте нестабільні ситуації вимагають додаткових зусиль в організації бізнесу та вирі­шенні фінансових проблем.

І насамкінець, компанія повинна зважати на правила валютного регулювання, що діють у даній країні. Продавці воліли б отримувати прибуток у валюті, що має міжна­родне визнання. Бажано, щоб покупці сплачували за товар валютою країни, яку пред­ставляє продавець, або однією із визнаних світових валют. Крім того, продавці по­винні бути готові до сплати за товари "блокованою валютою", тобто валютою, вивіз якої з країни заборонений урядом покупця. Ці кошти можна використовувати на да­ному ринку для купівлі необхідних товарів або товарів, які можна продати деінде за необхідну валюту. Крім названих валютних обмежень, нестабільний курс обміну ва­лют теж збільшує ступінь ризику для продавця.

Переважна частина міжнародних торгових операцій пов'язана з грошовими розра­хунками. Проте багато країн не мають достатньо твердої валюти для закупівлі товарів в інших країнах. Тому вони бажають сплачувати іншими товарами, а не валютою; в таких випадках поширюється практика так званої зустрічної торгівлі.Зустрічна торгів­ля в 2000 році становитиме половину обсягу міжнародної торгівлі. Зустрічна торгівля має кілька форм. Бартер означає прямий обмін товарами або послугами, наприклад, коли австралійські тваринники міняють м'ясо свійської худоби на різноманітні індо­незійські товари, в тому числі пиво, пальмову олію або цемент. Іншою формою є ком­пенсація, коли продавець продає завод, обладнання або технологію і погоджується на оплату виробленою продукцією. Наприклад, компанія Goodyear постачає в Китай ви­тратні матеріали та забезпечує навчання персоналу типографій в обмін на готову дру­ковану продукцію. При зустрічній покупці продавець отримує грошову плату, але по­годжується витратити частину грошей в цій країні протягом узгодженого терміну. Наприклад, Pepsi продає свій сироп до Росії за рублі та погоджується закуповувати там горілку "Столична" для продажу в США.

Операції, що провадяться за методом зустрічної торгівлі, бувають досить складни­ми. Наприклад, компанія Daimler-Benz нещодавно погодилася продати Румунії ЗО ван­тажівок в обмін на 150 румунських "джипів", які потім продала до Еквадору за бана­ни, що були врешті-решт продані одній з німецьких мереж супермаркетів за німецькі марки. Таким звивистим шляхом Daimler-Benz намагається отримати оплату саме ні­мецькою валютою. Наведемо ще один приклад: коли компанія Occidental Petroleum прийняла рішення про продаж нафти до Югославії, вона підрядила торгову фірму SGD International для організації зустрічної торгівлі. SGD за допомогою нью-йоркського автомобільного дилера, Global Motors Inc., організувала імпорт югославсь­ких автомобілів Yugo на суму понад 400 мільйонів доларів, сплачений нафтою Occidental. Таким чином, Global розраховувалася з Occidental в грошовій формі. А ком­панії SGD, яка отримала оплату автомобілями Yugo, довелося продавати їх вроздріб за будь-яку плату — від готівки до номерів в готелях на карибських курортах, що потім продавалися туристичним фірмам за готівку [10].