Система міжнародної торгівлі

Американській компанії, яка планує вийти на міжнародний ринок, слід перш за все вивчити міжнародну торгову систему. Будь-яка компанія, що продає свій товар до іншої країни, стикається з різноманітними торговими обмеженнями. Найбільш розпо­всюдженим є тариф,тобто податок, який сплачують на певну імпортну продукцію. Тарифи впроваджуються для підвищення державних доходів чи захисту місцевих ви­робників. Експорт обмежується й квотами,що регулюють обсяг продукції, дозволеної для ввозу в країну. Метою квотування є збереження незмінного курсу внутрішньої ва­люти, захист місцевого виробника та обмеження рівня безробіття. Ембарго— найжор-сткіша форма квотування, за якої повністю забороняється імпорт деяких видів товарів.

Американські фірми можуть стикнутися з валютним контролем,покликаним обмежува­ти відплив валюти до інших країн та впливати на курс місцевої валюти відносно інших ва­лют. Крім того, перед компанією можуть бути поставлені нетарифні торгові бар'єри.

: Японці пигадіїли дотепний спосіб захисту свого внутрішнього ринку під іноземних » виробників. В його основу покладено ідею "унікальності". На думку державних регулю­ючих органів, шкіра японців є такою своєрідною, що зарубіжна косметика має пройти тестування в Японії, перш ніж отримати право на продаж. Японці стверджують, що їхній шлунок такий маленький, що може вмістити тільки мікст (місцевий різновид мандари­нів). А звідси — обмеження імпорту американських апельсинів. Останньою японською вигадкою є унікальність місцевого снігу, і відповідні вимоги щодо унікальної якості ім­портного спортивного спорядження для лижного спорту [4J.

В той же час певні сили допомагають торгівлі між країнами. Прикладом може слугувати Генеральна угода про тарифи і торгівлю та різноманітні регіональні угоди щодо вільної торгівлі.

Всесвітня торгова організація (ВТО) та Генеральна угода про тарифи і торгівлю (ГАТТ)

Генеральна угода про тарифи і торгівлю (General Agreement on Tariffs and Trade — GATT або ГАТТ) має п'ятидесятирічну історію. Метою її укладення було сприяння між­народній торгівлі через зниження тарифів та інших міжнародних торгових бар'єрів. Від часу укладення цієї угоди в 1948 році країни-учасниці (нині їх — 120) провели вісім ра­ундів переговорів у рамках ГАТТ з метою перегляду торгових бар'єрів і розробки нових правил міжнародної торгівлі. Перші сім раундів перемовин за результат мали скорочен­ня середнього рівня світових тарифів на вироблені товари з 45% до 5% (!).

Останній раунд переговорів у рамках ГАТТ (так званий "Уругвайський") продов­жувався сім років аж до моменту їх завершення у 1993 році. Результати Уругвайського раунду матимуть значний вплив на міжнародну торгівлю і забезпечать тривале зрос­тання міжнародної торгівлі. Планується, що до 2002 року на 30% скоротяться інші міжнародні торгові тарифи, що призведе до зростання обсягу світової торгівлі на 10%, що становитиме 270 мільярдів доларів в перерахунку на сьогоднішні ціни. Крім того, нова угода в рамках ГАТТ поширюється на торгівлю сільськогосподарською продукці­єю та широкий спектр послуг, вона передбачає посилення міжнародного захисту ав­торських прав, патентів, торгових марок та іншої інтелектуальної власності [5].

Крім скасування торгових бар'єрів та встановлення міжнародних стандартів торгівлі, під час Уругвайського раунду була утворена Всесвітня торгова організація (ВТО), покли­кана слідкувати за виконанням правил ГАТТ. Одним із головних завдань ВТО було ве­дення переговорів з прийняття Генеральної угоди щодо торгівлі послугами, які надають­ся у банківській, страховій сфері та охоронними службами. Загалом ВТО виконуватиме роль вищої інстанції, що здійснює контроль за ГАТТ, Генеральною угодою щодо торгів­лі послугами та іншими угодами, що стосуються прав інтелектуальної власності. Крім того, ВТО відіграє роль посередника у вирішенні міжнародних суперечностей та впрова­джує торгові санкції. Раніше виконавчі органи ГАТТ таких повноважень не мали.Регіональні зони вільної торгівлі

Деякі країни утворили зони вільної торгівлі або економічні союзи, метою яких є досягнення спільних цілей у регулюванні торгівлі. Прикладом такого співтовариства є Європейський Союз (ЄС). Європейський Союз, створений у 1957 році, названий пізніше Спільним ринком, був покликаний створити єдиний європейський ринок через скасування перешкод на шляху ві­льного пересування товарів, послуг, капіталів та робочої сили в межах країн-членів Союзу та розробки політики щодо торгівлі з країнами, що не є учасницями Європейського Союзу. ЄС нині є найбільшим єдиним ринком. 370 мільйонів покупців мешкає у 15 країнах-учасницях, а обсяг торгівлі всередині ЄС становить 20% світового експорту. Протягом наступного деся­тиріччя до Євросоюзу приєднається ще більше десятка країн, що чекають своєї черги до вступу, і тоді він об'єднає 28 країн з населенням 450 мільйонів чоловік.

Об'єднання європейських країн відкриває необмежені можливості для американсь­ких фірм та підприємців з інших неєвропейських країн. Проте, тут на них чатує певна загроза — об'єднання європейських країн призведе до зростання та посилення конку-рентноздатності європейських фірм. Турбує те, що одночасно з послабленням внутрієв-ропейських бар'єрів посилюється зовнішній захист Союзу. Європейський Союз, на дум­ку багатьох аналітиків, перетворюється на фортецю, яка надійно захищає власні компа­нії, і створює непереборні перешкоди для діяльності іноземних компаній, впроваджуючи жорсткі імпортні квоти, місцеві стандарти щодо продукції та інші нетарифні обмеження.

Проте єдиний європейський ринок розвивається надто повільно — багато хто сумні­вається в тому, що єдність взагалі буде досягнута. Навіть тоді, коли Європейський Союз досягне єдності у торговому регулюванні, створення єдиного економічного простору ще не означатиме створення однорідного ринку. Через велику мовну та культурну різнома­нітність ЄС ніколи не стане "Сполученими Штатами Європи". Навіть коли зникнуть економічні та політичні кордони між країнами, соціальні та культурні відмінності час від часу нагадуватимуть про себе. Тому компанії, що мають пан'європейський бізнес, зму­шені будуть брати до уваги місцеві особливості. Однак, навіть тоді, коли задумане буде виконане тільки частково, Європейський Союз перетвориться на серйозну та конкурен­тоздатну глобальну силу, з якою доведеться рахуватися [6].

У Північній Америці скасували торгові бар'єри США та Канада ще у 1989 році. У січні 1994 року Північноамериканська угода щодо вільної торгівлі (North American Free Trade Agreement — NAFTA) запровадила зону вільної торгівлі, до якої увійшли США, Мексика та Канада. Відповідно до угоди був утворений єдиний ринок, що об'єднав 360 мільйонів мешканців, які виробляють та продають товари та послуги на суму 6,7 трильйона доларів. Планується, що протягом наступних 15 років NAFTA усуне всі торгові бар'єри та інвестиційні обмеження між трьома країнами-учасницями. Так, до виникнення NAFTA тарифи на імпорт американської продукції до Мексики станови­ли близько 13%, а американський тариф на мексиканські товари складав близько 6%.

В Латинській та Південній Америці також розпочався процес утворення зон вільної торгівлі. Наприклад, MERCOSUL нині об'єднує Бразилію, Колумбію та Мексику, Чилі та Мексика також утворили успішно функціонуючу зону вільної торгівлі. А Венесуела, Колу­мбія та Мексика — так звана "Група трьох" — також проводять переговори щодо створен­ня зони вільної торгівлі. Ймовірно, що NAFTA з часом об'єднається з цією та іншими зо­нами вільної торгівлі з метою утворення панамериканської зони вільної торгівлі.

Незважаючи на те, що сучасні тенденції щодо створення зон вільної торгівлі породи­ли великі очікування та нові ринкові можливості, вони ж призвели до нових проблем. Наприклад, американські профспілки побоюються, що подальша дія NAFTA сприятиме відтоку легкої промисловості до Мексики, де робоча сила дешевша. Захисників навко­лишнього середовища турбує те, що компанії, які не бажають діяти у відповідності до жорстких правил Управління охорони навколишнього середовища США, переберуться до Мексики, де законодавство щодо забруднення довкілля досить ліберальне [7].Кожна країна має свої особливості, які треба брати до уваги. Готовність країни до сприйняття різних товарів та послуг та її привабливість з ринкової точки зору для зару­біжних компаній залежить від її економічних, політико-правових та культурних умов.