Метод зворотної калькуляції

У практиці планування собівартості одиниці продукції найбільшою популярністю користується метод зворотної калькуляції.

Особливості планування цим методом наступні:

1) Метод формує загальну величину виробничої собівартості одиниці продукції раніше, ніж витрати по статтям калькуляції;

2) Проводиться зворотний розрахунок граничних витрат собівартості по статтям через нормативні відсотки витрат. Приклад наданий у таблиці 6.4.

Величина нормативних відсотків визначається за виробами-аналогами або за прийнятою на підприємстві системою нормування.

Таблиця 6.4 – Планування виробничої собівартості методом зворотної

калькуляції

6.2.3 Взаємозв'язок і взаємний вплив методів планування собівартості

Взаємозв'язок і взаємний вплив методів визначення собівартості краще всього слідкувати за стадіями виготовлення продукції. Розглянемо, які методи використовуються на різних стадіях виробництва і як вони взаємозв'язані один з одним. Процес виробництва продукції з погляду методів складається з двох стадій:

1 стадія – підготовка виробництва;

2 стадія – виробництво.

Обидві стадії виробничого процесу тісно зв'язані між собою і взаємозалежні. Найбільш наочно цей взаємозв'язок і взаємозалежність розглянуті на рисунку 6.4 і 6.5. Розглянемо стадії виробництва.

Стадія „Підготовка виробництва”.

На даній стадії головне місце відводиться нормативному методу, який використовується за етапами. На початку до роботи включаються технологи і нормувальники, які опрацьовують і вивчають всі необхідні аспекти для подальшого виробництва. Наступний етап – формування системи норм і нормативів для виробництва, які фігурують в планових розрахунках витрат, на підставі опрацьовувань технологів і нормувальників. Далі витрати формуються за статтями калькуляції з використанням розроблених норм і нормативів для конкретного виробництва. Схематично процес планування наданий на рисунку 6.4. Нормативний метод формує планові дані собівартості для стадії виготовлення продукції. Тобто, стадія підготовки виробництва за допомогою нормативного метода визначає основний рівень витрат на виробництво продукції до початку виробництва.

Рисунок 6.4- Формування планової собівартості продукції на стадії

„Підготовка виробництва”

Стадія „Виготовлення продукції”.

Визначення рівня планової собівартості на стадії « Виготовлення продукції » подане на рисунку 6.5. Виготовлення продукції є певним технологічним процесом, який у виробництві розбивається на окремі частини (перероби). Перед початком виробництва визначається нормативні витрати матеріалів на виробництво, під час роботи визначається трудомісткість за переробами.

На основі перелічених даних формується собівартість виготовлення попереробним методом. Застосувавши даний метод, розрахуємо вартість виготовлення за переробами, яка є базовою для розрахунку фактичної виробничої собівартості продукції. На даній стадії контроль за рівнем витрат здійснюється за допомогою планової собівартості, розрахованої на стадії підготовки виробництва.

Рисунок 6.5- Планування собівартості на стадії „Виготовлення продукції”

Коли процес виготовлення завершений, починається підготовка до реалізації і сам процес реалізації продукції.

Стадія «Підготовка до реалізації продукції».

У процесі виробництва витрати, пов'язані з виготовленням продукції, розраховуються із застосуванням витратного методу розрахунку. Витрати на виготовлення враховуються за фактичними значеннями (витрати сировини і матеріалу, заробітної платні робітників і т., д.) Контроль витратного методу розрахунку фактичних витрат здійснюється із залученням переробного методу розрахунку планової собівартості, який є основою для витратного методу розрахунку собівартості.

Після підготовки до реалізації продукцію починається стадія реалізації продукції, яка є кінцевим результатом всього, що було зроблене раніше. В умовах ринкової економіки саме даної стадії надається особлива увага.

Стадія «Реалізації продукції».

По-перше, нормативним методом планування ціни формується відпускна ціна підприємства на продукції. Також на даній стадії фактичні витрати на виготовлення за статтями калькуляції пов'язують з системою «Директ-костінг», яка зазначає змінні витрати, змінну і постійну частину постійних витрат. На основі цього розподілення виробляється стратегія формування ціни продукції. Наступним кроком є встановлення ринкової ціни, яка залежить від стану ринкового попиту на продукції. Ринкова ціна і відпускна ціна на підприємстві взаємозв'язані і взаємозалежні. Якщо відпускна ціна, встановлена на підприємстві, не відповідає ринковій ціні, або не влаштовує замовника, то відбувається формування граничних витрат з підключенням до розрахунків методу зворотної калькуляції. Граничні витрати порівнюються із фактичними витратами і формуються шляхи зниження витрат, якщо це потрібно. Застосування методу „Директ-костінг” дозволяє довести рівень витрат у відпускній ціні підприємства до рівня граничних витрат. Таким чином, результатом взаємодії методів зворотної калькуляції і методу „Директ-костінг” має бути зниження рівня фактичних витрат у ціні продукції. А це дозволяє провести реалізацію продукції із прибутком.

Планування собівартості зрівняної та незрівняної продукції

Планування собівартості продукції проводиться у двох напрямах:

· планування собівартості незрівняної продукції;

· планування собівартості зрівняної продукції.

Планування собівартості незрівняної продукції

Незрівняною називається продукція, що до моменту планування ніколи раніше не вироблялась на конкретному підприємстві, тобто нова продукція.

Задачею планування є визначення виробничої собівартості незрівняної продукції одним з трьох методів:

· методом поглинених витрат;

· методом усіченої собівартості;

· методу операційного обліку витрат.

Метод поглинених витрат.

При цьому методі всі накладні витрати підприємства розподіляються між продукцією, що виробляється, за допомогою деякої наперед визначеної бази за коефіцієнтом поглинання. Базою може служити розподіл накладних витрат за рентабельністю виробів [12].

Метод поглинених витрат використовують в тих випадках, коли загальна номенклатура продукції, що випускається промисловим підприємством, неширока (2–3 види) і об'єми випуску невеликі.

Приклад планового розрахунку виробничої собівартості даним методом.

Прямі витрати на виробництво незрівняної продукції складають 60 грн. Розрахуємо величину постійних витрат і величину виробничої собівартості, користуючись даними розподілу витрат на підприємстві. Дані для розрахунку коефіцієнту поглинання витрат:

– прямі середні витрати на виробництво 70,00 грн. / нормо-годину;

– постійні середні витрати 55,00 грн. / нормо-годину.

Розрахуємо коефіцієнт поглинання витрат:

, .

Розрахуємо частку постійних витрат, що доводяться на незрівняну продукцію, використовуючи коефіцієнт поглинання витрат як базу для розрахунку.

Точність визначення коефіцієнта поглинання витрат залежить від точності прогнозу прямих і накладних витрат на даний виріб. Точність прогнозу прямих витрат залежить від точності попереднього нормування операцій технологічного циклу, а точність прогнозу накладних витрат залежить від точності визначення коефіцієнту поглинання витрат.

У кінці планового року накладні витрати на незрівняну продукцію, визначені за допомогою коефіцієнта поглинання, порівнюють з фактичними накладними витратами, визначеними за кошторисом витрат.

Якщо планові витрати більше, то це надмірне віднесення планових витрат і фактичний прибуток підприємства збільшиться. Якщо фактичні витрати більше, то це недостатнє віднесення планових витрат і фактичний прибуток підприємства, в порівнянні із планом, зменшиться. Чим більше різниця між плановою величиною накладних витрат і фактичною величиною, тим більше неточність методів і застосовувати їх надалі не рекомендується.

Метод поглинених витрат може застосовуватися у будь-якому внутрішньогосподарчому розрахунку, а не тільки для визначення величини собівартості. Базою для порівняння може служити не тільки величина прямих витрат, але і складові прямих витрат.

Методом усіченої собівартості.

При формуванні усіченої собівартості на саму собівартість відносять тільки ті витрати, які змінюються при зміні об'ємів виробництва. Постійні витрати виключаються із собівартості і покриваються за рахунок рівня прибутку, який зветься маржинальним прибутком

Маржинальний прибуток – різниця між оптовою ціною виробу і усіченою собівартістю.

При визначенні рівня постійних витрат, вони на кожен виріб не розподіляються, а залишаються єдиним блоком для виду продукції. Планове розподілення постійних витрат відбувається пропорційно об’ємам виробництва видів продукції. Виходячи із співвідношення ціни і об'ємів продажів, або об’ємів продажу і об'ємів виробництва, встановлюється відсоток постійних витрат, який відноситься на даний вид продукції.

Приклад розрахунку усіченої собівартості незрівняної продукції наданий у таблиці 6.5.

Для розрахунку необхідне знання ціни, за якою буде продана продукція, об'ємів продажів продукції і чистого прибутку на 1 виріб.

Таблиця 6.5 – Розрахунок усіченої собівартості незрівняної продукції

* Доля постійних витрат відповідає долі планової виручки кожного виду продукції.

Метод операційного обліку витрат.

Собівартість продукції може бути подана у вигляді суми вартостей технологічних операцій, задіяних в процесі створення виробу. Собівартість за кожною операцією складається із суми змінних і постійних витрат, віднесених на даний вид операції. Змінні витрати в даному випадку не враховують величину витрат на матеріали, а включають тільки витрати на зарплату і технологічну енергію.

Величина витрат на зарплату розраховується на 1 нормо-годину (машино-годину) технологічної операції, що має 1-й розряд робіт. Якщо за операцією розряд робіт збільшується, величина витрат на зарплату збільшується на коефіцієнт, що є відношенням годинної тарифної ставки розряду даних робіт до годинної тарифної ставки 1-го розряду робіт.

Витрати на технологічну енергію беруться середні за рік за даною технологічною операцією.

Постійні витрати, що відносяться на собівартість після операційного обліку, можуть розраховуватися як за допомогою методу поглинених витрат, так і за методом усіченої собівартості.

Планування собівартості зрівняної продукції

Зрівняною є продукція, що вироблялась раніше і планується до вироблення у плановому періоді.

При плануванні собівартості за зрівняною продукцією використовують наступні дані для розрахунку:

· витрата сировини і матеріалів;

· фонд заробітної платні;

· втрати від браку;

· величина загально виробничих витрат.

Розрахунку собівартості за зрівняною продукцією передує економічний аналіз собівартості попереднього періоду виробництва. Цей аналіз дозволяє виявити відхилення фактичної від планової собівартості попереднього періоду і визначити причини цих відхилень. У разі збільшення фактичної собівартості від плану формують заходи щодо подальшого зниження собівартості.

Планування собівартості за зрівняною продукцією здійснюється двома методами:

· нормативним методом розрахунку;

· розрахунково-аналітичним методом.

Нормативний метод.

У нормативному методі в результаті попереднього економічного аналізу переглядаються норми, що беруть участь в формуванні собівартості. І на підставі переглянутих норм формується планова собівартість.

Приклад розрахунку планової собівартості планового періоду наведений у таблиці 6.6.

Таблиця 6.6 – Розрахунок планової собівартості зрівняної продукції

нормативним методом

Розрахунково-аналітичний метод.

У розрахунково-аналітичному методі після попереднього економічного аналізу і на підставі базової рентабельності розраховуються величини економії за окремими статтями собівартості. Це є основою планових заходів щодо зниження собівартості. Величини економії віднімаються із базової планової собівартості попереднього періоду виробництва. У результаті формується планова собівартість за порівняною продукцією планового періоду.

Приклад розрахунку планової собівартості зрівняної продукції розрахунково-аналітичними методом наведений у таблиці 6.7.

Розрахунки виконуються у наступній послідовності:

графа 5 = гр.4 – гр.3;

графа 6 = гр.2 * гр.3;

графа 7 = гр.2 * гр.4;

графа 8 = гр.7 – гр.6;

графа 9 = (гр.8 / гр.6) * 100%;

графа 10 = (гр.8 / Σгр6) * 100%.

Таблиця 6.7 - Розрахунок планової собівартості зрівняної продукції розрахунково-аналітичним методом

Планування ціни

Планування ціни відбувається під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів, як це показане на рисунку 6.6.

Рисунок 6.6. Схема формування ціни продукції

На підставі вплив внутрішніх чинників на повну ціну формування мінімальний допустимий рівень рентабельності.

Вплив зовнішніх чинників формує максимально можливий рівень рентабельності.

Формування ціни на підставі внутрішніх чинників підприємства.

Формування відбувається на основі заданого рівня планової рентабельності виробу. Нижче наведена формула ціни виробу.

Ц = собівартість + чистий прибуток;

де – загальна рентабельність виробництва;

– загальний об’єм реалізації;

– оборотні засоби, що були вкладені у виробництво.

– вартість основних виробничих фондів на момент виробництва.

Формування ціни на виробничу продукцію за внутрішніми чинниками відбувається на підставі заданої величини рентабельності виробу і мінімальної величини загальної рентабельності виробництва. Це формування ціни забезпечує нарощування величини оборотних коштів і мінімальне нарощування величини основних фондів.

Формування ціни на підставах зовнішніх чинників.

Основою для формування ціни за зовнішніми чинниками служить планова величина ціни за внутрішніми чинниками.

Вплив зовнішніх чинників на формування ціни, перш за все, відображається на формування попиту на продукцію, тобто підприємство ставить собі питання: «Чи досяжна розрахункова внутрішня ціна в умовах попиту на дану продукцію?». Якщо попит високий – досяжна, якщо попит низький – починає діяти чинник еластичності попиту. Якщо попит еластичний – остаточна ціна на продукцію визначається ринковою ціною.

Ц_{внутрішня} = Собівартість + чистий прибуток (бажаний);

Ц_{ринкова} < Ц_{внутрішня}

Ц_{внутрішня} – Ц_{ринкова} ® формується інтервал збільшення чистого прибутку, що залежить від попиту на момент визначення ціни.

Формування ринкової ціни на підставі зовнішніх чинників проводиться на основі даних про зміни ціни попереднього планового періоду. Планові зміни ціни під впливом зовнішніх чинників переглядаються на підприємстві тільки в тих випадках, коли ці зміни порушують решту планових показників підприємства, тобто якщо ціна змінюється на порядок величин.

Нижче наведені умови перегляду планованої ціни:

- якщо зміна планової ціни відбулася на початку планового року (1 квартал), то перегляд плану всіх залежних показників відбувається за весь плановий період;

- якщо зміна ціни відбулася у середині року (після 2-го кварталу), то перегляд плану всіх залежних показників підприємства, де задіяна як розрахункова величина ціна, проводиться за весь період від моменту зміни ціни до кінця планового року.

6.3.1 Механізм планування ціни

Залежно від особливостей продукції, розмірів і фінансової потужності промислового підприємства, цілей, які це підприємство ставить, для розрахунку ціни можуть бути використані різні методи. Значний вплив на вибір методу розрахунку ціни надає також ступінь новизни продукції, наявність диференціації за якістю, стадія життєвого циклу. Причому мінімально можлива ціна визначається видом собівартості продукції, максимально можлива ‑ наявністю унікальних достоїнств у виробі. Ціни продуктів-конкурентів і продуктів-замінників характеризують, як правило, середній рівень.

Таким чином, при виборі методу ціноутворення потрібно враховувати як внутрішні обмеження (витрати і прибуток), так і зовнішні (купівельна спроможність, ціни продуктів-конкурентів і т. п.).

Розрахунок ціни на товар припускає виконання ряду послідовних етапів в діяльності менеджера при формуванні ціни [16].

I етап.

Постановка цілей і задач ціноутворення. Ціна продукції виконує виключно важливу для підприємства функцію, яка полягає в отриманні (для підприємства) виручки від продажу продукції. Керівництво фірми розглядає ціну як змінний чинник, що надає пряму дію на виручку від продажу продукції, структуру виробництва, методи роботи підприємства. Тому до практики ціноутворення відносяться з особливою обережністю.

Розраховувавши ціну, підприємство повинне чітко визначити для себе, яких цілей хоче добитися за допомогою встановлюваної ціни на продукцію. Чим чіткіше сформульована мета, тим більше правильно буде встановлена ціна.

II етап.

Визначення попиту. Як відомо, ціна і попит знаходяться у певній залежності. Ціна може збільшитися, коли попит великий, і зменшитися, коли він слабшає, при тому що витрати на виробництво продукції в обох випадках залишаться незмінними. Тому підприємство повинне оцінити еластичність попиту за ціною, визначити вірогідну кількість продукції, яку можна продати на ринку протягом певного часу за цінами різного рівня. Тут важливо пам'ятати, що попит визначає максимальну ціну, за якою підприємство може продати свій товар.

III етап.

Оцінка витрат виробництва. Витрати виробництва визначають мінімальну ціну продукції. Тому на даному етапі підприємство визначає постійні, змінні, валові витрати виробництва при різних об'ємах випуску. Усі промислові підприємства прагнуть встановити таку ціну, яка покривала б всі витрати виробництва і забезпечувала б справедливий прибуток.

IV етап.

Аналіз цін і якості товарів конкурентів.

Тільки вивчивши ціни і якість аналогічних виробів конкурентів, підприємство може об'єктивніше визначити положення своєї продукції у відношенні до товарів фірм-конкурентів. На основі аналітичного порівняння свого і чужого товару можна буде або встановити вищу ціну, ніж у конкурентів, або, навпаки, нижчу. Також можна спрогнозувати цінову реакцію або відповідь конкурента на появу нової продукції з відповідною ціною.

V етап.

Вибір методу ціноутворення. Ціну можна визначати різними способами, кожний з яких по-різному впливає на рівень ціни. Тому промислові підприємства прагнуть вибрати такий метод, який дозволяє правильніше і справедливіше визначити ціну на конкретний товар.

VI етап.

Розрахунок початкової ціни. На основі вибраного методу визначається можливий рівень ціни.

VII етап.

Облік і урахування впливу додаткових чинників. Перш ніж визначити остаточний рівень ціни, підприємство повинне врахувати ряд додаткових чинників, що впливають на рівень ціни покупців, посередників, конкурентів, держави і т.д.

VIII етап.

Встановлення остаточної ціни. На цьому етапі встановлюється остаточний рівень ціни, оформляються відповідні документи.

Механізм ціноутворення є, з одного боку, зв'язком між ціною і ціноутворюючими чинниками, з другого боку, спосіб формування ціни, технологія процесу її зародження і функціонування, зміни з часом.

Планування ціни на продукцію здійснюється відповідно до вибраної стратегії ціноутворення на підприємстві. Стратегія ціноутворення може формувати ціну на продукцію з орієнтацією:

· На рівень витрат.

· На обмеження можливостей конкурентів.

· На вимоги споживача.

Якщо при визначенні ціни використовують стратегію орієнтації на рівень витрат, використовується витратне ціноутворення.

Суть витратного ціноутворення складається з того, що величина ціни ставиться у залежність від витрат виробництва. На рисунку 6.7 показана схема витратного ціноутворення.

Рисунок 6.7 – Схема витратного ціноутворення

Якщо при визначенні ціни використовують стратегію орієнтації на обмеження можливостей конкурентів, використовується прибуткове ринкове ціноутворення.

Суть прибуткового ринкового ціноутворення складається з того, що величина ціни відповідає вимогам ринку та визначеній стратегії конкурентної боротьби для отримання переваг перед конкурентами та максимального прибутку від продажу продукції. На рисунку 6.8 показана схема прибуткового ринкового ціноутворення.

Рисунок 6.8 – Схема прибуткового ринкового ціноутворення

Якщо при визначенні ціни використовують стратегію орієнтації на вимоги споживача, використовується ціннісне ціноутворення.

Суть ціннісного ціноутворення складається з того, що величина ціни формується на підставі рентабельності отримання визначених характеристик (властивостей) продукції. На рисунку 6.9 показана схема ціннісного ціноутворення.

Рисунок 6.9 – Схема ціннісного ціноутворення

6.3.2 Методи планування ціни

Відповідно до вибору стратегії ціноутворення, при формуванні ціни продукції використовуються різні методи ціноутворення. Схематично зобразимо сукупність методів ціноутворення на рисунку 6.10.

Рисунок 6.10 – Сукупність методів ціноутворення