У масовому виробництві

Масове виробництво характеризується виготовленням стійкої з часом номенклатури виробів з постійним темпом випуску. Безперервність випуску продукції робітниками місцями вимагає створення точних і максимально деталізованих оперативно календарних планів. Застосованою системою ОПВ є Подетальна система, а отже ПОО – деталь.

Календарний план розробляється для кожної предметної лінії окремо на основі річної програми випуску. При складанні плану ретельно аналізуються результати за минулий період, пропускна здатність ділянок, наявність «вузьких місць» і способи їхньої ліквідації.

Для ефективної взаємодії ліній необхідно точно визначити:

щодобову кількість вузлів, які необхідно зібрати для забезпечення заданого випуску виробів з головного конвеєра;

щодобове кількість деталей, які необхідно виготовити для забезпечення програми за відповідним вузлом;

щодобова кількість лиття і кувань для забезпечення програми за кожною лінією деталей;

щодобову потребу в матеріалах купівельних виробах для забезпечення програми із заготівель, деталей, вузлів і зборки.

Таким чином, програма кожної живильної лінії розраховується, виходячи з добової програми споживаючої лінії. Щоденний план-графік роботи однономенклатурних потокових ліній протягом зміни будується на підставі розрахованого такту роботи лінії.

Основним документом, що складається на етапі ОКП, є план-звіт про виконання змінно-добового завдання і місячної програми, приклад якого наданий у таблиці 5.8. За допомогою плану-звіту вносяться корективи до розроблювального наступного дня змінно-добового завдання, організується облік і контроль виконання щоденних і місячних графіків, а також оперативне регулювання заділів і встановленого графіком перебігу виробництва.

Таблиця 5.8 – Приклад звіту про виконання змінно-добового завдання

5.9 Диспетчирування виробництва

Заключним етапом ОПВ є диспетчирування–централізоване безперервне спостереження, контроль і регулювання виробничого процесу, засноване на складанні і дотриманні календарних планів, змінно-добових завдань.

Таким чином, основною задачею диспетчерської служби є підтримка цілодобового безперебійного, ритмічного перебігу виробництва відповідно до річної програми випуску виробів.

Диспетчерський апарат у процесі своєї діяльності здійснює наступні функції:

1) систематичний контроль виконання добових завдань і оперативно-календарного графіка виготовлення продукції;

2) облік і аналіз простоїв устаткування;

3) контроль надходження і відпустки матеріалів, що комплектують та ін;

4) контроль за постачанням інструментом, оснащенням, документацією;

5) контроль за усуненням неполадок;

6) підготовка і проведення систематичних диспетчерських нарад під час виконання добових завдань;

7) контроль виконання розпоряджень керівництва;

8) складання рапортів про виконання добових завдань;

9) контроль своєчасності ремонту устаткування.

10) контроль за величиною розрахункових календарно-планових нормативів (заділів, незавершеного виробництва, такту потокової лінії, термінів запуску-випуску партій деталей, стан складських запасів і ін.)

11) стан складських запасів та ін.

Для здійснення функцій диспетчирування створюється диспетчерська служба. Очолюється диспетчерська служба головним диспетчером підприємства (звичайно заступник начальника ВДВ). До складу центральної диспетчерської служби входять диспетчерська група, що курирує різні стадії виробництва, група забезпечення підготовки виробництва, група операторів, що здійснюють автоматизовану обробку даних.

Важливим елементом роботи диспетчерського апарату є диспетчерські наради, на яких розбираються неузгоджені взаємні претензії цехів, вирішуються питання координації роботи виробничих ланок, ліквідуються неполадки і відхилення від графіка. За результатами нарад заповнюються спеціальні диспетчерські журнали, у яких указують неполадки, рішення про їхню ліквідацію виконавець і терміни виконання рішення.

Підвищенню ефективності робіт з організації і керівництва виробництвом сприяють технічні засоби оснащення диспетчерської служби:

1) Спеціальний диспетчерський зв'язок (диспетчерські комутатори телефонного зв'язку);

2) Спеціальні установки промислового телебачення;

3) Адміністративно-виробнича сигналізація (пошукова і виклична);

4) Засоби дистанційного автоматичного обліку і контролю.

6 Економіко-фінансове планування

Планування операційних витрат

Випуск продукції або надання послуг, припускає відповідне ресурсне забезпечення, величина якого робить істотний вплив на рівень розвитку економіки підприємства. Тому кожне підприємство або виробнича ланка повинні знати, у що обходиться виробництво продукції (робіт, послуг). Даний чинник особливо важливий в умовах ринкових відносин, оскільки рівень витрат на виробництво продукції впливає на конкурентоспроможність підприємства, його економіку. Для того, щоб знати, у що обходиться виготовлення продукту, підприємство повинне виробляти його вартісну оцінку за речовинним і кількісним складом, а також за складом і кількістю витрат праці, що вимагаються для його виготовлення.

Заведено вважати, що витрати (собівартість) – це грошовий вираз витрат виробничих чинників, необхідних для здійснення підприємством виробничої і комерційної діяльності. Звідси надзвичайно важливий технологічний аспект формування витрат виробництва, що обумовлює, з одного боку, кількість виробничих ресурсів, що привертаються, а з іншою – якість їх використання. Причому підприємство повинне використовувати такі методи виробництва, які були б ефективними як з технологічною, так і економічної точки зору. Іншими словами, кожне підприємство прагне вибрати такий технічно ефективний процес, який забезпечував би якнайменші витрати виробництва.

Необхідність знання величини витрат припускає розробку відповідних методів їх планування. Але виробництво будь-якого продукту або надання послуги зв'язане з використанням різноманітних видів ресурсів, здійсненням ряду дій з підготовки виробництва до випуску продукції. Ця різноманітність зумовлює необхідність класифікації витрат.

Операційна діяльність підприємства з моменту його створення пов'язана із здійсненням різноманітних витрат трудових, матеріальних, нематеріальних і фінансових ресурсів в процесі виробництва і реалізації продукції.

З формуванням операційного прибутку пов'язані поточні витрати підприємства, які носять назву операційних. Операційні витрати підприємства, здійснювані їм в процесі постачальницької, виробничої, збутової операційної діяльності, представлені в основному його витратами, які в різних галузях набувають різної форми: у промисловості – витрати виробництва або собівартість продукції, в торгівлі – витрати обігу і т.п.

Під операційними витратами (витратами) розуміються виражені в грошовій формі витрати трудових, матеріальних, нематеріальних і фінансових ресурсів на здійснення операційної діяльності підприємства.

Планування операційних витрат підприємства характеризується основними показниками:

а) Показником абсолютної суми витрат, яке підприємство буде нести у процесі своєї операційної діяльності впродовж планового періоду. Цей показник дає уявлення про об'єм операційних витрат, але не дозволяє планувати їх ефективність.

б) Коефіцієнт місткості витрат операційної діяльності. Цей коефіцієнт планується як відношення суми операційних витрат до планового об'єму реалізації, і виражається у відсотках. Коефіцієнт місткості витрат є найважливішим якісним показником планової операційної діяльності підприємства.

в) Коефіцієнт віддачі витрат. Цей показник планується як зворотній показник у відношенні до коефіцієнта місткості витрат операційної діяльності. Він характеризує плановий об'єм реалізації продукції, що припаде на одиницю планових операційних витрат. Коефіцієнт віддачі характеризує майбутню результативність операційних витрат підприємства.

г) Коефіцієнт рентабельності операційних витрат. Він планується як відношення суми чистого операційного прибутку до суми операційних витрат. Коефіцієнт рентабельності є одним з найважливіших показників ефективності операційних витрат.

Критерієм економічності при плануванні операційних витрат підприємства виступає мінімізація рівня витрат операційної діяльності. Планування низького рівня витрат дозволяє підприємству сподіватись на одержання певних конкурентних переваг на товарному ринку, вільніше здійснювати свою цінову політику і за інших рівних умов досягати вищих розмірів операційного прибутку.

Проте слід мати на увазі, що значне зниження рівня витрат операційної діяльності є важливою задачею, але не основною метою планування операційних витрат, оскільки виконання цієї задачі може супроводжуватися зниженням якості продукції і сервісного обслуговування покупців, відмовою від виробництва продукції, що має високий попит та високі питомі операційні витрати. Також треба мати на увазі, що прагнення планувати тільки максимально низькі витрати може призвести до зміни пріоритетів стратегічного розвитку операційної діяльності підприємства на короткочасні економічні вигоди у плановому періоді.

Тому основною метою планування операційних витрат підприємства є оптимізація їх суми і рівня, що забезпечує високі темпи розвитку операційної діяльності і досягнення передбачених об'ємів операційного прибутку.

Процес планування операційних витрат на підприємстві пов'язаний з дією чинників, що впливають на їх формування. Ці чинники вельми багатоманітні. У процесі планування всі чинники прийнято підрозділяти на дві основні групи: залежні від діяльності підприємства (внутрішні чинники), не залежні від діяльності підприємства (зовнішні чинники).

У системі внутрішніх чинників, залежних від діяльності підприємства, виділяють наступні:

1) Планові об'єми виробництва і реалізації продукції. Ці чинники роблять найбільший вплив на планові операційні витрати, оскільки деяка зміна об’ємів прямо пов'язана із зміною операційних витрат. Планове зростання об'ємів виробництва і реалізації продукції призводить до збільшення загальної суми операційних витрат, проте рівень питомих операційних витрат при цьому буде знижуватися, оскільки сума постійних операційних витрат залишається незмінною. Також можна сказати, що із зростанням об'ємів виробництва і реалізації продукції до певної межі сума змінних операційних витрат підприємства може зростати повільно, якщо у складі змінних витрат переважають витрати дигресивного характеру, пов'язані із реалізацією резервів ресурсного потенціалу підприємства. Проте повне використання цих резервів при подальшому зрості об’ємів виробництва і реалізації викликає прискорене зростання суми змінних витрат. Така ситуація потребує планування залучення додаткового об'єму ресурсів всіх видів на забезпечення приросту виробництва і реалізації продукції. Внаслідок цього різко зростуть постійні операційні витрати, а у складі змінних витрат в плановому періоді будуть переважати види витрат, що мають прогресивний характер.

2) Номенклатура і асортимент продукції. Різні види продукції мають різний рівень місткості операційних витрат. При плануванні загального рівня операційних витрат перевага віддається видам продукції, що має оптимальне співвідношення рівня питомих операційних витрат і рентабельності операційної діяльності.

3) Тривалість операційного циклу. Чим коротший період планового обігу оборотних активів, тим відповідно нижчий на підприємстві рівень планових витрат на зберігання сировини, матеріалів і готової продукції, витрат на інкасації дебіторської заборгованості, питомих витрат на управління підприємством, втрат різних матеріальних ресурсів.

4) Рівень продуктивності праці. Чим вищий рівень об'ємів виробництва, що припадає на одного працівника підприємства, планується, тим нижчий плановий рівень операційних витрат на оплату праці і утримання персоналу.

5) Стан використання виробничих основних фондів. Чим вищий ступінь зносу основних фондів на момент планування цього показника, тим буде більший об'єм планових операційних витрат, тим вищий буде рівень втрат окремих видів сировини, матеріалів і готової продукції в процесі їх зберігання.

6) Забезпеченість власними оборотними активами. Чим вищим планується цей показник, тим менший об'єм позикових засобів буде запланований підприємству для здійснення операційної діяльності. А, відповідно, будуть заплановані нижчі сума і рівень відсотків за кредит, що включаються до складу операційних витрат.

У системі зовнішніх чинників, не залежних від діяльності підприємства, зазначають наступні:

1) Темпи інфляції в Україні. Чим вище цей показник, тим більшою треба планувати суму операційних витрат по оплаті праці персоналу, обслуговуванню використовуваних у процесі операційної діяльності позикових засобів, оплаті послуг транспортних, ремонтних та інших сторонніх підприємств. Також більшими плануються відрахування на соціальні заходи.

2) Рівень розвитку окремих сегментів товарного ринку. В умовах «ринку, де підвищений попит на продукцію» рівень питомих витрат на реалізацію значно нижче, ніж в умовах «ринку, де підвищена пропозиція продукції». Це пов'язано з відмінностями в швидкості обігу запасів готової продукції, в рівні витрат на її рекламу, в рівні витрат на збут виробленої продукції і т.п..

3) Зміна рівня державних (муніципальних) орендних ставок. У даний час на Україні значна частина підприємств орендують приміщення у державних або муніципальних органів управління майном. Тому періодичне зростання системи державних орендних ставок викликає планове підвищення суми операційних витрат в цілому.

4) Зміна видів і ставок податкових платежів, що входять до складу операційних витрат. У складі операційних витрат податкові платежі (особливо пов'язані з нарахуваннями на фонд оплати праці) займають досить істотну питому вагу. Тому зміна видів цих платежів або рівня податкових ставок за ними викликає планове підвищення загальної суми і рівня операційних витрат підприємства.

Облік цих чинників дозволяє ефективніше планувати операційні витрати підприємства.

Уміле планування постійних і змінних операційних витрат, оперативна зміна їх співвідношення за змінних умов господарювання дозволяє збільшити потенціал формування планового операційного прибутку підприємства.

6.1.1 Методи планування операційних витрат

При плануванні операційних витрат використовуються тільки три метода. Нижче наведена характеристика цих методів.

Витратний метод.

Цей метод припускає розрахунок операційних витрат способом від досягнутого рівня на підставі операційних витрат попереднього планового періоду (на момент планування цей період є звітним). Наведемо у таблиці 6.1 приклад розрахунку планових операційних витрат.

Таблиця 6.1 – Приклад розрахунку планових операційних витрат витратним методом

Статті витрат	Витрати звітного періоду, грн.	Відхилення витрат від плану звітного періоду	Плановий рівень змін у витратах планового періоду	Витрати планового періоду, грн.
План	Факт	± Грн.	± %	± % (від факту звітного періоду)	± % (загалом від плану звітного періоду)	± Грн.
1. Матеріальні витрати 2. Витрати на оплату праці 3. Відрахування від фонду оплати праці 4. Амортизаційні відрахування 5. Інші операційні витрати	276,80   49,70   18,15   76,95   230,00	267,45   54,98   20,07   74,78   226,95	-9,35   +5,28   +1,92   -5,17   -3,05	-3,4   +10,6   +10,6   -6,7   -1,3	-2,2   -1,5     +5,0   +12,2	-5,6   +9,1   +10,6   -1,7   +10,9	-15,50   +4,53   +1,93   -1,31   +25,07	261,30   54,23   20,08   75,64   255,07
Разом:	651,60	644,23	-7,37	-1,1	+3,4	+2,3	+14,72	666,32

У виділеному стовпці показники планових змін задаються, а не розраховуються у цій таблиці.

Нормативний метод.

Метод припускає формування витрат на підставі розроблених норм і нормативів. Приклад розрахунків операційних витрат нормативним методом наведений у таблиці 6.2.

Таблиця 6.2 - Приклад розрахунку планових операційних витрат

витратним методом

Попереробний метод.

Цей метод є комбінованим методом, що використовує елементи витратного і нормативного методів. Особливістю є розрахунок витрат на виготовлення продукції за технологічним циклом виготовлення. У таблиці 6.3 надана методика планового розрахунку операційних витрат попереробним методом.

Нижче характеристики методів планування операційних витрат аналізуються відмінності цих методів.

Таблиця 6.3 - Методика розрахунку планових операційних витрат

попереробним методом

Відмінності витратного і нормативного методів витрат на виробництва.

Витратний метод:

- планові розрахунки відштовхуються від показників звітного періоду;

- обов'язковий аналіз відхилень звітних показників від планових у звітний період;

- розрахунок відхилень витрат по статтях калькуляції з урахуванням аналізу;

- плановий кошторис витрат на виробництво включає витрати звітного періоду і зміни за планом на підставі аналізу.

Нормативний метод:

- заснований тільки нормах і нормативах витрат.

- аналізу піддаються норми і нормативи звітного періоду.

- коректуються тільки норми і нормативи в плановому періоді.

- величина витрат на виробництво формується через норми і нормативи і розрахункову потребу у визначенні показників витрат.

Планування собівартості

6.2.1 Особливості планування собівартості продукції

У системі планування витрат важлива роль відводиться калькуляції собівартості продукції. Калькуляція собівартості продукції є процесом визначення об'єму і структури питомих операційних витрат на виробництво і реалізацію окремих її видів.

Планування собівартості одиниці продукції здійснюється у 2 протилежних напрямах:

· Один напрям «знизу - вгору» від початку формування витрат при виробництві продукції.

· У зворотному порядку «зверху - вниз», починаючи від ринкової ціни продажу продукції.

У першому напрямі формуються дійсні витрати на одиницю продукції, у другому формується граничні витрати на одиницю продукції.

Дійсні витрати відображують планові виробничі витрати, що розраховані в залежності від стану і культури конкретного виробництва. Граничні витрати відображують рівень витрат, вище якого виробництво продукції не дасть планового рівня рентабельності.

При формуванні собівартості продукції порядок розрахунку проводиться від формування дійсних витрат до формування граничних витрат.

На підставі поданого механізму планування собівартості зазначають основні методи планування собівартості:

– Для формування дійсних витрат використовуються тільки витратні методи планування.

– Для формування граничних витрат використовуються ринкові методи планування собівартості.

Послідовність розрахунку планових витрат, витратними і ринковими методами діаметральне протилежна.

У витратних методах планування розрахунок здійснюється „згори – вниз” за калькуляцією (від матеріальних витрат до загально виробничих витрат).

У ринкових методах планування собівартості розрахунок проводиться „знизу – вгору” за статтями калькуляції. Від значення величини виробничої собівартості до матеріальних витрат.

6.2.2 Методи планування собівартості продукції