Позамовний метод розрахунку

Позамовний метод калькуляції собівартості продукції також відноситься до витратних методів і полягає в послідовному віддзеркаленні всіх видів прямих і непрямих операційних витрат, пов'язаних з виконанням робіт (випуском продукції) за замовленнями, що індивідуалізуються у вигляді контрактів або договорів. При цьому індивідуальний виріб, виконуваний за замовленням, або партія виробів розглядаються як самостійний єдиний об'єкт планування операційних витрат. На кожне замовлення відкривається відомість (карта) аналітичного обліку операційних витрат, привласнюється певний код. У цьому документі відображаються: найменування продукції; замовлена кількість виробів; вимоги до якості і термінів виконання замовлення; виробничі підрозділи, що забезпечують виконання замовлення, і інші показники.

У процесі виконання замовлення операційні витрати окремих структурних підрозділів, що плануються, враховуються у розрізі статі планової калькуляції. Віднесення непрямих витрат на замовлення здійснюється, як правило, за наступною базою:

· відпрацьованим людино-годинам;

· відпрацьованим машино-годинам;

· вартості замовлення за контрактом.

Калькуляція собівартості за замовленням планується шляхом підсумовування всіх видів витрат на виготовлення індивідуального виробу (або шляхом розподілу загальної суми витрат на кількість випущених виробів, якщо замовлення було оформлене на партію виробів).

Використовування цього методу калькуляції продукції вимагає ретельного і своєчасного документування витрат на всі заплановані роботи і здійснення великого об'єму розрахунків, пов'язаних з розподілом непрямих видів витрат.

Позамовний метод калькуляції собівартості застосовується, звичайно, в дрібносерійному виробництві продукції або в індивідуальному її виготовленні відповідно до технічних вимог замовника. Галузі промисловості, де часто використовується для планування собівартості продукції позамовний метод, це будівельна, авіаційна і судно будівельна промисловості, машинобудування, ремонтно-обслуговуюча галузь.

6.2.2.4 Метод розрахунку „директ-костінг”

Перехід до ринкових відносин вимагає радикального переосмислення методів планування витрат. У 1929 році, на Міжнародному конгресі бухгалтерів, економісти вивчали організацію планування калькуляції собівартості продукції на двадцяти одному американському підприємстві. У результаті було ухвалене вірне рішення, що поширений американський метод “стандарт – костінг” (нормативний метод розрахунку) не можна модифікувати до умов сучасного ринкового виробництва.

Тому провідні економісти розробили свій витратний метод організації планування калькуляції собівартості. Цей метод базувався на тому, що тільки ринок встановлює ціни на весь товар (продукцію). Він не тільки диктує підприємствам номенклатуру і асортимент продукції, але і жорстко указує розміри вартості вироблених виробів. І підприємства вимушені виконувати ці умови, навіть, якщо вони їм були економічно невигідні. Щоб якось пристосуватися до умов жорсткої конкурентної боротьби за покупця і постійного просування товару на ринку і була створена система формування ціни і планування рівня витрат «директ-костінг»(вибірковий рівень прибутку і вибіркові витрати) [17]. До системи входять метод планування ціни „директ-костінг” і метод планування собівартості „директ-костінг”. Ефективність системи досягається тільки при комплексному використанні методів у взаємодії. Схема планування собівартості промислової продукції за методом «Директ-костінг» наведена на рисунку 6.3. Метод «Директ-костінг» для планування має два варіанти: простий «Директ-костінг», заснований на використовуванні у плановій собівартості тільки змінних витрат та розвинений «Директ-костінг», при якому у планову собівартість разом із змінними витратами включаються і прямі постійні витрати з виробництва продукції.

Рисунок 6.3 – Планування собівартості продукції за методом „директ-костінг”

При плануванні методом простого «директ-костінга» процес виконується у наступній послідовності:

1) планування за виробами тільки змінних витрат і визначення змінної собівартості за виробами;

2) визначення маржі за виробами як бази процесу ціноутворення.

Маржа – це комплексний прибуток у складі ціни виробу, до якого входять повністю постійні витрати і чистий прибуток.

Дослідження у сфері «директ-костінга» показали, що даний метод має недолік [15]: у разі зниження цін у цілях досягнення привілейованого положення на ринку за окремими виробами виникає маса неподільних постійних витрат, яка не покрита маржею, тобто підприємство втрачає чистий прибуток і потрапляє в зону збитків.

В умовах розвиненого «директ-костінга» виникає поняття «напівмаржі».

Напівмаржа – це комплексний прибуток у складі ціни виробу, до якого входить постійна частина постійних витрат і чистий прибуток.

При такому методі, здійснюючи планування, відхиляються від строгого дотримання змінної собівартості, оскільки собівартість включає не тільки змінні, але і змінну частину постійних витрат (прямі постійні витрати). Це дає можливість поліпшити техніку числення собівартості, а сам метод зберігає переваги простого «директ-костінга», оскільки заснований на визначенні маржі по виробах, але не має його недоліків, якщо враховувати специфічний характер постійних витрат, пов'язаних з відповідними виробами.