Основні заходи запобігання травматизму та захворюванням на виробництві

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» власник розробляє (за участю профспілок) і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.

Комплексні заходи є основою для складання розділу «Охорона праці» у колективному договорі, в якому обумовлюється сума коштів з фонду ОП підприємства на їх виконання.

Організаційні заходи:

– проведення навчання та інструктажів з охорони праці, виробничої санітарії, пожежної безпеки;

– робота щодо професійного відбору;

– здійснення контролю за дотриманням вимог з охорони праці;

Технічні заходи:

– модернізація обладнання, перепланування дільниць;

– впровадження автоматичного та дистанційного керування виробничим обладнанням.

Санітарно-виробничі заходи:

– придбання або виготовлення пристроїв, які додатково захищають працюючих від випромінювань , пилу , газів, шуму, тощо;

– улаштування нових і реконструкція діючих вентиляційних систем, опалення, кондиціювання повітря;

– реконструкція та переобладнання душових, гардеробних, тощо;

Медико-профілактичні заходи:

– придбання молока, миючих та знешкоджуючих засобів;

– організація профілактичних медичних оглядів;

– організація лікувально-профілактичного харчування.

Тема 4 Санітарно гігієнічні умови на виробництві

Терміни та визначення:

Виробнича санітарія – це система заходів і технічних засобів, які запобігають або зменшують вплив на працюючих шкідливих виробничих факторів.

Виробничі фактори поділяються на: – небезпечні; шкідливі.

Небезпечний виробничий фактор – це виробничий фактор, дія якого на працюючого веде до травми або раптового різкого погіршення здоров’я.

Шкідливий виробничий фактор – це виробничий фактор, дія якого на працюючого в визначених умовах веде до захворювання або зниження працездатності.

Всі небезпечні та шкідливі виробничі фактори можна поділити на 4 групи:

– фізичні (машини, шум, вібрація, інфразвук, ультразвук, іонізуючі випромінювання, забрудненість повітря , води тощо);

– хімічні (гази, шкідливі речовини,…);

– біологічні (макро і мікроорганізми,…);

– психофізіологічні (промислова естетика, ритм і темп роботи, виробнича гімнастика, кімнати психологічного розвантаження).

Гігієна праці – це наука, яка вивчає наслідки впливу трудового процесу та навколишнього середовища на організм працюючих з метою розробки санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів, які спрямовані на забезпечення найбільш сприятливих умов праці, збереження здоров'я і високого рівня працездатності колективу.

Гігієна праці включає:

– забезпечення метеорологічних умов;

– забезпечення чистоти повітря та захист працюючих від шкідливих та небезпечних речовин та матеріалів.

Засоби індивідуального захисту поділяються на:

– ізолюючі костюми (пневмокостюми, скафандри)

– засоби захисту органів дихання (протигази, респіратори, пневмошлеми, пневмомаски);

– спеціальний одяг (комбінезони…);

– спеціальне взуття;

– засоби захисту рук (рукавиці);

– засоби захисту очей (окуляри);

– засоби захисту голови (каски, шоломи, шапки);

– засоби захисту обличчя (маски, щитки);

– засоби захисту від падіння (огорожі сигналізації, обмежувачі, запобіжники);

– засоби захисту органів слуху (антифони – внутрішні і зовнішні);

– засоби захисту шкіри (змиваючі розчини, пасти, креми).

Колективні засоби захисту:

– від випромінювання, шуму, вібрацій (огорожі, раціональне розміщення обладнання, сигналізації, обмежувачі, запобіжники);

– забезпечення освітленості робочих місць;

– захист від теплового, іонізуючого і електромагнітного випромінювання;

– забезпечення допустимого рівня шуму на робочому місці;

– захист від ураження електричним струмом;

– забезпечення умов праці у відповідності до гігієнічних, ергономічних, фізіологічних та психологічних потреб працюючого.

Метеорологічні умови

Фактори, які характеризують метеорологічні умови на робочому місці:

– температура повітря;

– барометричний тиск;

– вологість повітря;

– рухомість повітря (швидкість руху повітря);

– інфрачервоне випромінювання;

– атмосферні опади (робоче місце під відкритим небом).

Характер впливу на організм працюючого та його працездатність:

Нормальні умови праці :

– температура t=18…22ºС;

– відносна вологість: r=40…60 %;

– швидкість повітря: V=0,1…0,2 м/с.

Всі ці фактори впливають на загальний або місцевий теплообмін організму, в результаті чого може наступити загальне або місцеве перегрівання або переохолодження організму.

Загальне перегрівання призводить до зниження працездатності або до теплового удару.

Значне місцеве перегрівання може призвести до опіків.

Тиск та вологість повітря впливають на працездатність та діяльність серцево-судинної системи.

Протяги ведуть до місцевого переохолодження, яке може призвести до захворювань.

Методи та засоби кількісної оцінки факторів та їх впливу.

Метеорологічні умови оцінюються за комплексною оцінкою – комфортністю умов на робочому місці. При цьому вимірюються такі показники і визначається, чи знаходяться вони в зоні комфорту:

– температура повітря;

– барометричний тиск;

– відносна вологість повітря;

– швидкість руху повітря.

Вимірювання температури повітря здійснюється 2-ма методами:

1-ий метод. За величиною розширювання рідини (ртуті, фарбованого спирту, тощо.).

Прилади:

– термометри;

– термографи (для безперервної реєстрації температури – самописець).

2-ий метод. За допомогою біметалевої пластинки, дозволяє автоматизувати процес вимірювання.

Прилади:

– бімограф.

Вимірювання барометричного тиску здійснюється 3-ма методами:

1-ий метод. За висотою стовпа рідини, як правило – ртуті, в запаяній зверху трубці, опущеній відкритим кінцем в посудину зі ртуттю (дослід Торічеллі 1630 рік). (Нормальний тиск 760 мм.рт.ст. = 1атм. = 1013гПа = 0,1МПа).

Прилади:

– ртутний барометр (найбільш точний).

2-ий метод. За величиною деформації пружної металевої коробки.

Прилади:

– барометр-анероїд (в перекладі безрідинний).

– барограф (для безперервної реєстрації атм. тиску).

3-ій метод. За зміною температури кипіння води.

Прилади:

– гіпсотермометр.

Визначення вологості повітря:

Визначають абсолютну та відносну вологість повітря.

Абсолютна вологість є кількість вологи в 1м³ повітря.

Відносна вологість – відношення абсолютної (фактична кількість водяної пари в грамах в 1м³ повітря) вологості до тиску насиченої пари (максимально можливого вмісту пари води в повітрі, при даній температурі).

Визначення швидкості руху повітря:

Рух повітря характеризується швидкістю повітря в м/с.

Мінімальна швидкість повітряного потоку, яка сприймається людиною дорівнює 0,2 м/с. В зимовий час швидкість повітря повинна бути 0,3…0,5 м/с, в літній – 0,5… 1м/с. В гарячих цехах швидкість повітряного потоку може досягати 3,5 м/с.

Метод вимірювання – за числом обертів крильчатки або чашок на валу за визначений час або за швидкістю їх обертання.

Прилади:

Крильчаті анемометри використовують для виміру швидкості повітря 0,3…0,5 м/с, чашкові від 1 до 20 м/с.

Забезпечення оптимальних метрологічних умов

Найбільш ефективним методом забезпечення оптимальних метрологічних умов є кондиціювання повітря, яке дозволяє підтримувати і регулювати температуру повітря, його вологість, чистоту і швидкість руху в залежності від кліматичних умов і санітарно-гігієнічних вимог до умов праці. Значення параметрів мікроклімату в їх сумісній дії нормуються ГОСТ ССБТ 12.1.005-76. Згідно документу виробничі приміщення розділяються на: зі значним виділенням тепла (більш як ) і незначним до . Нормами також передбачені значення температури, вологості, швидкості руху в різні пори року і при роботах різної тяжкості.

Виробничий пил

Розділяють пил органічний і неорганічний.

До органічного пилу відносять пил рослинного походження (деревина, бавовняна), тваринного (шерстяна, кісткова...), штучна (пластмаса...).

До неорганічного пилу відносять мінеральний (кварцевий, силікатний...), металевий (залізний, алюмінієвий, бронзовий...).

Ступінь дисперсності або розміри пилу визначають час перебування його в повітрі, а також глибину проникнення в організм працюючого. Пил розміром біля 1 мкм затримується в бронхах. Найбільшу активність і шкоду має пил розміром від 0,1 до 2 мкм.

За ступенем дисперсності пил ділять на 2 групи:

– видимий (розміром 10 мкм і більше);

– мікроскопічний (до 10 мкм).

За ступенем пожежо- та вибухонебезпечності:

– вибухонебезпечний;

– пожежонебезпечний;

– негорючий.

Пил викликає захворювання легенів, але може викликати і інші захворювання. Професійні захворювання легенів викликані кременевим пилом називаються: силікозом, вугільною – антрикозом, мучною – амілозом і т.д.

Захворювання викликається токсичною і механічною дією пилу. Крім названих захворювань пил може визвати захворювання верхніх дихальних шляхів (пошкодження слизової оболонки носа, бронхів), пилові захворювання очей (кон’юктивіти), шкіри (бородавки, екземи, огрубілості).

Для контролю вмісту пилу у повітрі користуються такими методами:

Масовий – визначенні маси пилу в одиниці об’єму повітря (для визначення повітря пропускають через фільтр і зважують його до і після досліду).

Коніметричний (розрахунковий) – кількість пилинок на одиницю площі, визначають кількість пилинок на склі під мікроскопом.

Фотоелектричний – за прозорістю повітря, датчик - фотоелемент.

Електричний – оснований на осадженні пилу на електродах і подальше їх зважування.

Методи боротьби з пилом:

– зволоження, автоматизація технологічних процесів;

– ізолювання процесу пилевидалення, пилоподавлення;

– фільтрування;

– вентиляція;

– використання індивідуальних методів захисту (протигази, респіратори, окуляри, спецодяг).

Вимоги до приміщень та обладнання в ньому:

– в приміщеннях зі значною запиленістю повітря забороняється користування відкритим вогнем;

– електрообладнання повинно бути у вибухонебезпечному виконанні.

Повинні обов’язково використовуватись медико-профілактичні заходи:

– медичні огляди;

– ультрафіолетове опромінення;

– спеціальне харчування;

– виконання особистої гігієни.

Виробничі отрути

Отруйні речовини поділяють на дві групи:

– органічні (бензин, спирти, антифризи, гальмівні рідини, розчинники та фарби; особливо токсичний тетраетил-свинець, етиленгліколь, дихлоретан, метанол);

– неорганічні (кислоти, луги, особливо токсичні пари ртуті).

За своїм фізичним станом отруйні речовини можуть бути твердими, рідкими та газоподібними.

В організм людини отрути можуть попадати через органи травлення, дихання та шкіру.

Розглянемо деякі отруйні речовини, які застосовуються на автомобільному транспорті.

Свинець – м’який сірий метал, з температурою плавлення 327ºС і температурою кипіння 1740 С. Широко використовується у виробництві акумуляторів. Свинець може потрапляти до організму людини через органи дихання і травлення.

Ранніми ознаками отруєння свинцем є підвищення роздратованість, зниження смакових відчуттів і чутливості шкіри. В тяжких випадках може виникнути енцилофатія – спазми судин головного мозку.

Гранично допустима концентрація – 0,01 мг/м³.

Тетраетилсвинець (Pb(C₂H₅)₄) – безколірна масляниста рідина з солодким фруктовим запахом. Темп. кипіння 200 С, дуже висока випаровуваність.

Гранично допустима концентрація – 0,005 мг/м³.

Зустрічається, як добавка до бензину для підвищення октанового числа. Найбільш шкідливо діє на центральну нервову систему, може викликати гострі та хронічні отруєння.

До основних мір захисту відноситься забезпечення герметичності ємностей, механізація процесів дозування, вентиляція…, особиста гігієна, медичні огляди (через 3…6 місяців).

Хром – твердий білий метал, температура плавлення 1615 С, використовується для нанесення декоративних і захисних покриттів. В організм може потрапляти через дихальні шляхи, шкіру. Дуже токсичний.

Гранично допустима концентрація – 0,01 мг/м³.

Отруєння характеризуються кашелем, віддишкою, утрудненням дихання, викликає головний біль, язву шлунка.

Нікель– міцний серебристий метал з коричневим відтінком, температура плавлення – 1425 С. Нікель та його сполуки потрапляють в організм через органи дихання є канцерогенною речовиною, може викликати екземи, чесотки.

Гранично допустима концентрація – 0,5 мг/м³.

Сполуки нікелю використовується для гальванічного нікелювання, у виробництві акумуляторних батарей.

Вуглеводні– використовуються, як розчинники, паливо та ін.

Гострі отруєння викликають ураження нервової системи, втомлюваність, сонливість або безсоння.

Гранично допустима концентрація – 300 мг/м³.

Оксид вуглецю (СО)– безколірний газ, без смаку та запаху, виділяється з відпрацьованими газами. Дуже отруйний. В організм потрапляє через органи дихання, де вступає у взаємодію з гемоглобіном крові це порушує доставку кисню до тканин. Може викликати гострі і хронічні захворювання. Отруєння характеризується головними болями, головокружінням, безсонням, ненормальним серцебиттям, роздратованістю, малокров’ям.

Оксид азоту – виділяються з відпрацьованими газами у вигляді оксиду азоту (NO), діоксиду азоту (NO₂. N₂O₄). і азотного ангідриду (N₂O₃). В організм потрапляє через органи дихання, викликає гострі і хронічні отруєння.

Акролеїн (акролеїновий альдегід) виділяється в атмосферу разом з відпрацьованими газами дизелів. Має різкий запах пригорілих жирів. t_кип=52,4ºС, густина – 0,841 г/см³, поріг сприйняття 4 мг/м³.

Акролеїн викликає сильне подразнення верхніх дихальних шляхів, різке подразнення слизової оболонки очей, головокружіння, та ін. Організм людини може перенести концентрацію акролеїну в 7 мг/м³ не більш як 1 хвилину.

За ступенем небезпеки отруйні речовини поділяються на чотири класи небезпечності:

– надзвичайно небезпечні – 1 кл;

– дуже небезпечні – 2 кл;

– помірно небезпечні – 3 кл;

– малонебезпечні – 4 кл.

Контроль за вмістом шкідливих речовин 1кл. небезпеки ведеться постійно, а 2,3,4 класів періодично. Основні показники ПДК наведені в ГОСТ 12.1.005-76.

Таблиця