Логістичні задачі й системний підхід до їх вирішення

Об'єктом вивчення логістики є матеріальні й відповідні їм фінансові й інформаційні потоки. Ці потоки на своєму шляху від первинного джерела сировини до кінцевого споживача проходять різні виробничі, транспортні, складські ланки. При традиційному підході задачі по керуванню матеріальними потоками в кожній ланці зважуються, у значній мірі, відокремлено. Окремі ланки представляють при цьому так звані закриті системи, ізольовані від систем своїх партнерів технічно, технологічно, економічно і методологічно. Керування господарськими процесами в межах закритих систем здійснюється за допомогою загальновідомих методів планування і керування виробничими й економічними системами. Ці методи продовжують застосовуватися і при логістичному підході до керування матеріальними потоками. Однак перехід від ізольованої розробки в значній мірі самостійних систем до інтегрованих логістичних систем вимагає розширення методологічної бази управління матеріальними потоками.

До основних методів, застосовуваних для вирішення наукових і практичних задач в області логістики, варто віднести методи:

· системного аналізу;

· теорії дослідження операцій;

· кібернетичний підхід;

· прогностику.

Застосування цих методів дозволяє прогнозувати матеріальні потоки, створювати інтегровані системи керування і контролю за їх рухом, розробляти системи логистичного обслуговування, оптимізовувати запаси і вирішувати ряд інших задач.

Прийняття рішень по керуванню матеріальними потоками до початку широкого застосування логістики в значній мірі ґрунтувалося на інтуїції кваліфікованих постачальників, збутовиків, виробничників, транспортників. Розвиваючи методологічний апарат, сучасна логістика, поряд з розробкою і використанням формалізованих методів прийняття рішень, вишукує можливості широкого застосування досвіду названої категорії професіоналів.

З цією метою розробляються так звані системи експертної комп'ютерної підтримки, що дозволяють персоналу, який не має глибокої підготовки в логістиці, приймати швидкі і досить ефективні рішення.

Широке застосування в логістиці мають різні методи моделювання, тобто дослідження логістичних систем і процесів шляхом побудови і вивчення їх моделей. При цьому під логистичною моделлю розуміється будь-який образ, абстрактний чи матеріальний, логістичного процесу або логістичної системи, використовуваний у якості їх замінника.

Природа матеріального потоку така, що на своєму шляху до споживання він проходить виробничі, складські, транспортні ланки. Організують і направляють матеріальний потік різноманітні учасники логістичного процесу.

Методологічною основою наскрізного керування матеріальним потоком є системний підхід, принцип реалізації якого в концепції логістики поставлений на перше місце.

Системний підхід — це напрямок методології наукового пізнання, в основі якого лежить розгляд об'єктів як систем, що дозволяє досліджувати властивості, які важко спостерігаються, і відносини в об'єктах.

Системний підхід означає, що кожна система є інтегрованим цілим навіть тоді, коли вона складається з окремих, роз'єднаних підсистем. Системний підхід дозволяє побачити досліджуваний об'єкт як комплекс взаємозалежних підсистем, об'єднаних загальною метою, розкрити його інтегративні властивості, внутрішні і зовнішні зв'язки.

Функціонування реальних логістичних систем характеризується наявністю складних стохастичних зв'язків як усередині цих систем, так і в їх відносинах з навколишнім середовищем. У цих умовах прийняття приватних рішень, без урахування загальних цілей функціонування системи і пропонованих до неї вимог, може виявитися недостатнім, а можливо і помилковим.

Системний підхід не існує у виді строгої методологічної концепції. Це свого роду сукупність пізнавальних принципів, дотримання яких дозволяє певним чином зорієнтувати конкретні дослідження.

При формуванні логістичних систем повинні враховуватися наступні принципи системного підходу:

· принцип послідовного просування по етапах створення системи. Дотримання цього принципу означає, що система спочатку повинна досліджуватися на макрорівні, тобто у взаємовідносинах з навколишнім середовищем, а потім на мікрорівні, тобто усередині своєї структури;

· принцип узгодження інформаційних, надійнісних, ресурсних і інших характеристик проектованих систем;

· принцип відсутності конфліктів між цілями окремих підсистем і цілями всієї системи

Сутність системного підходу чітко виявляється при його порівнянні з класичним індуктивним підходом до формування систем.

Класичний підхід означає перехід від часткового до загального (індукція). Формування системи, при класичному підході до цього процесу, відбувається шляхом злиття її компонентів, розроблювальних окремо.

На першому етапі визначаються цілі функціонування окремих підсистем.

Потім, на другому етапі, аналізується інформація, необхідна для формування окремих підсистем.

І, нарешті, на третьому етапі формуються підсистеми, що у сукупності утворять працездатну систему.

На відміну від класичного системний підхід припускає послідовний перехід від загального до частки, коли в основі розгляду лежить кінцева мета, заради якої створюється система.

Послідовність формування системи при системному підході також містить у собі кілька етапів.

Перший етап. Визначаються і формулюються мети функціонування системи.

Другий етап. На підставі аналізу мети функціонування системи й обмежень зовнішнього середовища визначаються вимоги, яким повинна задовольняти система.

Третій етап. На базі цих вимог формуються, орієнтовно, деякі підсистеми.

Четвертий етап. Найбільш складний етап синтезу системи: аналіз різних варіантів і вибір підсистем, організація їх у єдину систему. При цьому використовуються критерії вибору. У логістиці до одного з основних методів синтезу систем відноситься моделювання.