Методи формування торговельної націнки

Підприємства роздрібної торгівлі при формуванні ціни продажу на товар використовують в основному метод торговельної націнки. Націнка встановлюється у відсотках до обороту, і саме за її рахунок перекриваються витрати, пов’язані з реалізацією товару, та прибуток.

Рівень торговельних націнок визначається підприємством самостійно, при цьому враховується розмір поточних витрат та плановий рівень рентабельності. За широкого асортименту товарів торгова націнка встановлюється для кожної однорідної групи товарів окремо.

Торговельна націнка — це дохід, який підприємство планує отримати від реалізації товарів. Слід розрізняти торговельну націнку і торговельну надбавку (донедавна вживаний термін) — це націнка, збільшена на суму ПДВ.

Торговельну націнку визначають за допомогою розрахунку на підставі даних про витрати торговельного підприємства та бажаний розмір рентабельності.

За умови, що бізнес повинен приносити дохід вищий ніж гроші, покладені на депозит (візьмімо, наприклад, валюту євро, середня відсоткова ставка за депозитом у якій становить 11%), в ідеалі треба, щоб рентабельність становила не менше 15%, бо після сплати податку на прибуток у власника залишиться саме 11,25% прибутку.

Крім того, слід врахувати інші витрати, які є постійними і не належать до собівартості товарів: оплата утримання приміщення магазину, комунальні платежі, зарплата персоналу, патенти, ліцензії, дозволи, витрати на сплату відсотків за користування кредитом тощо.

Торговельну націнку можна розрахувати трьома методами.

Перший метод. Розрахунок проводиться на підставі даних бухобліку за попередній період. Цим методом доцільно користуватися підприємствам, які торгують одним видом товарів (наприклад меблі, взуття тощо).

Другий метод. Передбачає встановлення торговельної націнки на окремі товари на підставі таких показників, як відомий бренд, мода, рівень обслуговування клієнта, місцезнаходження магазину. Націнка на такий товар, на відміну від інших аналогічних товарів, може бути і 100, і 200 відсотків.

Третій метод. Ґрунтується на визначенні рівня поточних цін, тобто маркетингового дослідження. Підприємство вивчає ціни на аналогічні товари в магазинах конкурентів і робить висновок про необхідний рівень торговельної націнки і доцільність торгувати цим товаром.

Запропоновані методи забезпечують лише інформацію для прийняття рішення. Звичайно, не можна дати універсального рецепту встановлення торговельної націнки. Для цього підприємство має взяти до уваги:

1) співвідношення між попитом і пропозицією на окремий товар;

2) споживчі властивості (корисність товару);

3) купівельну спроможність споживачів;

4) місце розташування підприємства;

5) витрати підприємства;

6) життєвий цикл товару;

7) моду, традицію, сезонність;

8) ціни на такий же товар у конкурентів.

Найпростіше — збільшити вартість товару на певний середній відсоток, наприклад 31%. Але товар товару не рівня. Наприклад не може бути високою націнка на хліб, інші соціально важливі продукти харчування, адже мсцевим органам надано право регулювати (встановлювати) граничні торговельні (постачальницько-збутові) надбавки до оптової ціни виробника (митної вартості) на:

— борошно;

— хліб;

— макаронні вироби;

— крупи;

— цукор;

— яловичину;

— свинину і м’ясо птиці;

— ковбасні вироби варені;

— молоко;

— сир;

— сметану;

— масло вершкове;

— олію соняшникову;

— яйця курячі — не вище 15 відсотків без урахування витрат з їх транспортування у міжміському сполученні.