Дайте визначення автоматизованого робочого місця бухгалтера та охарактеризуйте його призначення 5 страница

4. Характеристику якості інформації.

5. Способи перетворення інформації [3].

Організація інформаційного забезпечення ведеться паралельно з програмним забезпеченням та інформаційною технологією, зорієнтованою на кінцевого користувача. Інформаційне забезпечення інформаційної системи поділяється на позамашинне та внутрішньомашинне [3].

Структуру інформаційного забезпечення наведено на рис. 5.

Рис. 5 Структура інформаційного забезпечення

Основою інформаційного забезпечення інформаційної системи є інформаційна база, що використовується в функціонуванні інформаційної системи. За складом, змістом вона повинна відповідати вимогам тих задач, проектувати ті системи, які вирішуються на її основі. За сферою функціонування виділяють позамашинну та внутрішньомашинну інформаційну базу [3].

Глава 4.2. Поняття позамашинної інформаційної бази

План

4.2.1. Поняття позамашинної інформаційної бази

4.2.2. Склад позамашинної інформаційної бази

4.2.3. Дії, які виконуються під час створення позамашинної інформаційної бази

Організація вирішення будь-якої економічної задачі базується на інформаційному забезпеченні, під яким розу­міють сукупність рішень за обсягами, розміщенням і формами організації інформації. Рішення стосується систем класифікації і кодування інформації, уніфікованих систем документації і файлів даних. Перераховані компоненти інформаційного забезпечення організуються у вигляді інформаційної бази - сукупності впорядкованої інформації, яка використовується при функціонуванні інформаційної системи. Позамашинна інформаційна база містить організаційні та інформаційні документи і сприймається людиною без застосування засобів обчислювальної техніки. Склад позамашинної інформаційної бази показаний на рис. 6 [4].

Рис. 6 Склад позамашинної інформаційної бази

Позамашинна інформаційна база містить всі документи, які використовуються в системі управління. Їх можна розділити на дві групи: організаційні та інформаційні [4].

До складу першої групи входять стандарти, методи та інструкції з класифікації і кодування економічної інформації, інструкції з заповнення і коригування документів. Друга група містить документацію з умовно-постійною, оперативною (в ній фіксуються всі операції з виробничо-господарської діяльності) і результатною інформацією. Умовно-постійна інформація знаходиться у конструкторсько-технологічній, плановій і нормативній документації, а також у прейскурантах цін. Решта документів, що циркулюють у системі управління підприємством, становлять оперативну інформацію (накладні, наряди, акти, рахунки тощо). До результатних належать відомості, таблиці, графіки і діа­грами, які одержують у результаті вирішення задачі [4].

Під час створення позамашинної інформаційної бази комп’ютерної системи виконуються такі дії:

1. Формалізація даних.

2. Вибір форм первинних документів і машинних носіїв.

3. Вибір способів і засобів фіксування інформації в первин­них документах і на машинних носіях.

4. Розробка форм вихідних документів.

5. Визначення та розробка логічної структури бази даних.

6. Вибір системи керування базою даних.

7. Організація раціонального документообігу тощо [4].

Глава 4.3. Носії інформації, їх класифікація та основні характеристики

План

4.3.1. Класифікація носіїв даних

4.3.2. Основні характеристики носіїв даних, які використовуються в сучасних інформаційних системах

Дані під час їх руху і перетворення завжди розміщуються на певних носіях. Кожен носій даних - це матеріальний об’єкт, який містить відомості, доступні або лише для людини, або лише для обчислювальної машини, або, одночасно і для людини, і для машини. В зв’язку з цим всі носії мо­жна поділити на людиночитані, машиночитані (машинні) і комбіновані [4].

Матеріальна основа носіїв (їх фізична будова) визначає розміщення даних на них, засоби їх підготовки, роль і місце використання, методи організації. Тому її можна вважати однією з основних класифікаційних ознак носіїв даних, за якою в умо­вах сучасних систем обробки даних їх поділяють на паперові, магнітні, фотохромні, індикаційні (екранні) та жетонні. Носії даних можуть відрізнятися за своїм конструктивним виконанням, їх значенням на різних етапах процесів руху та перетво­рення даних, способу запису даних на них тощо. Класифікації, які найсуттєвіші при організації машинної обробки даних, зоб­ражено на рис. 7 [4].

Рис. 7 Класифікація носіїв даних: НД - носії даних; П – паперові; ПР – рукописні (ПРЗ – звичайні; ПРС – спеціалізовані); ПД – друковані (ПДБ – бланкові; ПДР – рулонні); М – магнітні (МО – оперативні; МФ – буферні; МД – дискові; МС – стрічкові; МБ – барабанні; МК – карткові; МСР – сферичні); Ф – фотохромні (ФК – касетні; ФФ – карткові); І – індикаційні (екранні); Ж – жетонні [4].

Паперові носії є найпростішими - традиційними, але серед них можна виділити зовсім різні групи [4].

Насамперед, потрібно виділити первинні документи і табуляграми (носії результатних даних). Табуляграми складають на машинах та інколи називають машинограмами. За конструк­тивним виконанням розрізняють бланкові та рулонні паперові носії. За способом запису вони можуть бути рукописними і дру­кованими, а за способом формування - ручної й автоматичної підготовки [4].

До носіїв ручної підготовки, передусім, належать рукописні (звичайні або спеціалізовані) документи, призначені для реєстрації первинних даних, які відображають певні кількісні та якісні характеристики об’єкта управління, результати ви­конання господарських та інших операцій і мають юридичне значення [4].

До друкованих носіїв (за своєю формою вони можуть бути бланковими або рукописними) належать первинні документи з вхідними даними (їх можна заповнювати за допомогою тех­нічних засобів або друкарським способом) і табулягра­ми з результатами обробки даних [4].

Основними носіями даних, що їх обробляють за допомогою ЕОМ, у сучасних інформаційних системах є магнітні носії, призначені для фіксації даних. Переважно використовуються магнітні диски і стрічки, рідше магнітні барабани і карткові пристрої. Магнітні диски широко застосовують завдяки їх високим технічним характеристикам і насамперед можливості прямого доступу до даних, які розміщені на концентричних доріжках дисків. Носіями послідовного типу є також нагромаджувачі на магнітних стрічках. Стандартна магнітна стрічка завширшки 12,7 мм застосовується у пристроях пам’яті ЄС ЕОМ, має 9 доріжок, з них 8 призначені для запису даних, а одна доріжка служить для кон­тролю записуваних кодів за парністю одиночних розрядів. Інфор­мація записується блоками (зонами) з густотою запису по 8 або 32 біти на 1 мм. Стандартна довжина однієї стрічки - 750 м. Магнітні барабани, які мають кругові доріжки для за­пису даних, належать до запам’ятовувальних пристроїв прямо­го доступу. Місткість нагромаджувачів на барабанах діаметром 45 см, які мають 800 робочих доріжок, становить 6 млн байт. Як машинні носії даних також можна використовувати магнітні карти, які мають густоту запису до 100 біт на 1см. Застосування магнітних карт пов’язано з певними труднощами їх підготовки і зберігання, а також значними затратами через їх порівняно високу вартість. Застосовують також і сферичні магнітні носії даних, які умовно називаються «бульбашками» і належать до зовнішніх запам’ятовувальних пристроїв прямого доступу і порівняно з магнітними дисками мають значно більшу густину запису, вищу швидкодію і винятково високу надійність через відсутність механічних елементів. Для зберігання різної документальної інформації широко використовують фотохромні носії даних, які являють собою касети, мікрофільми і карткові мікрофіші. Інформаційна ємність мікрофільму завширшки 3,6 см і завдовжки 1 м становить, наприклад, приблизно 20 млн байт [4].

У системах обробки даних колективного користування в умовах телеобробки інформації все більше використовують відеотермінальні пристрої (дисплеї), призначені для оперативного вводу і виводу даних. Носієм даних стає екран електронно-променевої трубки, на якому індикується як алфавітно-цифрова так і графічна інформація [4].

Інколи для оперативної фіксації певних постійних даних зручно використовувати жетонні носії (пластмасові, металеві тощо) з пробивками, які зчитуються спеціальними пристроями. Прикладом таких носіїв можуть бути перепустки працівників, які застосовуються в автоматизованих системах табель­ного обліку. Такі системи мають комплекс технічних засобів автоматичної прохідної підприємства. Інформація з жетонних носіїв переноситься на машинні для подальшого вводу в ЕОМ [4].

Глава 4.4. Уніфікація та стандартизація документації

План

4.4.1. Поняття уніфікованої системи документації

4.4.2. Вимоги до уніфікованої документації

Розвиток систем автоматизованої обробки інформації вимагає уніфікації та стандартизації всієї документації, призначеної для відображення економічної інформації. Уніфікацію документації було проведено в державному масштабі в 1970-х роках. Так, постановою Держкомітету стандартів «Уніфіковані системи документації, які використовуються в АСУ» визначено вимоги до уніфікованої системи документації. Вона охоплює комплекс взаємопов’язаних документів, що відповідають єдиним правилам і вимогам побудови. До складу уніфікованої системи документації входить облікова, звітно-статистична, фінансова, банківська, розрахунково-платіжна та інша інформація. Кожному документу присвоєно код відповідно до загальнодержавного класифікатора управлінської документації [3].

Уніфікація висунула такі вимоги до документів:

1. Стандартна форма побудови.

2. Пристосування до автоматизованої обробки.

3. Мінімізація показників.

4. Крім дублювання.

5. Охоплення всіх складових для цілей управління показників [3].

Документація, яка діє у фінансово-кредитних установах, є пов­ністю уніфікованою для всіх організацій. Що стосується первинної документації для бухгалтерського обліку, то створити повністю уніфіковані системи документації на всіх ділянках поки що не можна з причин розмаїття галузевих форм і методик для деяких ділянок обліку [3].

Так, для обліку основних засобів, фінансових операцій створено єдині для всіх підприємств міжгалузеві уніфіковані документи. Для праці та заробітної плати, обліку матеріалів розроблено галузеві типові форми документів, які пристосовуються до чинних облікових методик і конкретної галузі [3].

Вимоги до уніфікованої документації вимагають мати стандартну форму побудови документів, що передбачає виокремлення в документі трьох частин: заголовкової, змістової, оформ­лювальної [3].

На попередній стадії проектування автоматизованої обробки вивчаються всі види і форми первинних документів, що використовуються для розв’язування задач обліку. При цьому виявляються уніфіковані документи, а також з’ясовується можливість заміни чинних документів уніфікованими. Коли такої можливості немає, здійснюється розроблення нових первинних документів, тобто заміна чинних документів новими, пристосованими до автоматизованої обробки. Цю роботу виконують спеціалісти з автоматизації спільно з користувачами [3].

Глава 4.5. Проектування форм носіїв первинної інформації

План

4.5.1. Анкетні, лінійні, табличні (табельні) та комбіновані документи

4.5.2. Класифікація первинних документів

4.5.3. Послідовність проектування первинних документів

В умовах функціонування інформаційних систем первинні документи залишаються основними носіями вхідних (первинних) даних і засобом оформлення виконуваних підприємствами чи установами господарських операцій. Незважаючи на сучасні тенденції до використання безпаперової інформаційної технології, документ досі є найпоширенішим носієм інформації [4].

За формою побудови первинні документи є анкетні, лінійні, табличні (табельні), комбіновані. Анкетна форма побудови передбачає розміщення реквізитів, котрі підлягають машинній обробці, у вертикальній послідовності. Для назв реквізитів, виготовлених друкарським способом, відводиться ліва частина кожного рядка, а в правій - вручну записуються відповіді на запитання. Цю форму можна застосовувати у разі заповнення первинних документів різни­ми особами. За анкетним способом побудовані особові картки працівників, деякі зони форм статистичної звітності. Приклад побудови документа анкетним способом наведено в табл. 9 [4].

Таблиця 9

Приклад побудови документа анкетним способом

Лінійна форма побудови передбачає поділ бланка на зони для запису окремих груп реквізитів, котрі мають логічну або арифметичну залежність, заповнюються одночасно одним виконавцем, належать до однієї визначеної обліково-обчислювальної роботи або мають іншу форму зв’язку. В цій формі для кожного реквізиту виділяються дві графи: одна для назви і друга - для запису даних. Форми, побудовані за лінійним прин­ципом, широко застосовуються в обліковій роботі. До них мож­на зарахувати всі однорядкові документи, наприклад, інди­відуальні наряди, прибуткові та видаткові документи з обліку матеріальних цінностей тощо. Приклад побудови документа лінійним способом наведено в табл. 10 [4].

Таблиця 10

Приклад побудови документа лінійним способом

Табельна або таблична форма побудови передбачає виді­лення для кожної зони або групи реквізитів кількох рядків. Цей принцип побудови є похідним від лінійної форми. До позитивних якостей цієї форми належать компактність розміщення реквізитів і можливість розміщення значно більшого обсягу інформації, аніж в інших формах. Це забезпечує скорочення загальної кількості первинних документів на підприємстві. Приклад побудови документа табличним способом наведено в табл. 11 [4].

Таблиця 11

Приклад побудови документа табличним способом

У чистому вигляді анкетна, лінійна і табельна форми зустрічаються рідко. На практиці найбільшого розповсюдження отримали документи, які поєднують різні форми, наприклад, лінійну і табличну, лінійну й анкетні тощо. Тому найефективнішою є так звана комбінована форми, в якій частина реквізитів будується за лінійною, а інша частина - за табельною чи анкетною формами (наприклад, картка виробітку робітника тощо). Комбінована форма дає можливість найповніше використати переваги різних принципів побудови форм. Як приклад документа, спроектованого за комбінованою формою побудови, наведемо форму накладної на здачу готової продукції (рис. 8) [4].

Накладна №__

Через кого одержаний матеріал (прізвище, ім’я та по батькові)

Здав _____________________ Прийняв ______________________

Рис. 8 Форма накладної на здачу готової продукції

Крім вищенаведеної, первинні документи класифікують ще і за іншими ознаками:

1. За характером відтворюваних господарських операцій - матеріальні, грошові, товарні тощо.

2. За призначенням - розпорядчі, організаційні, технічні тощо.

3. За способом охоплення господарських операцій - одноразові, одиничні, накопичувальні, зведені тощо.

4. За характером заповнення - однорядкові та багаторяд­кові, однобічні й двобічні.

5. За кількістю виписуваних примірників - однопримірникові, двопримірникові тощо.

6. За типізацією - типові та індивідуальні.

7. За місцем формування - зовнішні та внутрішні [4].

Документи, які відтворюють процеси функціонування структурних підрозділів об’єктів управління, різні за своїм призначенням і поділяються на кошторисні, конструкторсько-техно­логічні, планові, нормативні, облікові, оперативні тощо. Таке групування дає змогу визначити джерела виникнення кожного виду документації, напрямки їх руху, організаційні основи роз­робки, засоби і методи обробки [4].

Незважаючи на велику кількість різноманітних уніфікованих форм первинних документів, для конкретних інформаційних систем обробки даних розробляються унікальні (власні) форми внутрішньої документації, які задовольняють певні специфічні умови користувачів. Такі форми проектуються згідно з вимогами стандартів [4].

Первинний документ містить визначений склад реквізитів-ознак, довідкових і групувальних, та реквізитів-основ, вхідних і результатних. На бланку документа реквізити розміщуються відповідно до правил, обумовлених уніфікованою системою документації та вимогами стандартизації документів. Стандартом встановлюються формати та розміри полів документів і правила розміщення реквізитів з врахуванням формуляра-зразка. Формуляр-зразок - це модель побудови документа (рис. 9) [4].

Рис. 9 Формуляр-зразок

Кожен документ поділяється на шість зон. Перші чотири зони становлять заголовкову частину документа. У першій зоні зазначається назва підприємства, структурного підрозділу або назва організації та її адреса; у другій зоні - індекс форми документа і гриф її затвердження; у третій зоні - назва і значення реквізитів ознак, постійних для документа; у четвертій зоні - назва документа і його номер; п’ята зона - змістовна - містить назви рядків, стовпців і значення реквізитів; шоста зона - юридична - містить підписи відповідальних осіб, печатку [4].

Форми первинних документів повинні бути максимально пристосовані для машинної обробки інформації і зручні для сприйняття людиною. Насамперед, треба враховувати логічну послідовність розміщення реквізитів, зручність їх заповнення, читання та обробки. Реквізити на документі доцільно розміщати в такій послідовності: довідково-групувальні ознаки, постійні для документа, змінні довідково-групувальні ознаки і реквізити-основи [4].

Важливою вимогою є також мінімізація реквізитів документа за рахунок виключення з нього нормативних, розціночних, довідкових, а також похідних даних, що суттєво спрощує фор­ми документів, значно полегшує їх заповнення і подальшу об­робку, підвищує достовірність інформації, знижує затрати часу на підготовку масивів і їх контроль. У первинні документи часто вносять спеціальні стовпці та рядки для запису контрольних чисел, призначених для контролю заповнення документів, пе­реносу даних на машинні носії і введення до ЕОМ [4].

Реквізити, які переносяться на машинний носій, повинні бути за можливістю сконцентровані в одній частині документа й обведені потовщеною лінією [4].

Проектування первинних документів доцільно виконувати в такій послідовності:

1. Визначити зміст первинного документа, тобто склад реквізитів, котрі включені в документ.

2. Розмістити реквізити в певній послідовності та взаємозв’язку.

3. Розробити ескіз форми первинного документа (ескіз розробляється в натуральну величину).

4. Уніфікувати форми первинних документів.

5. Узгодити форму первинного документа зі змістом машинного носія інформації.

6. Уточнити форму первинного документа.

7. Виготовити зразок документа для замовлення в друкарню [4].

Якщо первинний документ формується за допомогою технічних засобів, обов’язково враховуються їх особливості. Певні особливості притаманні, зокрема, документам, дані з яких передаються факсом, телеграфом (у них вводяться службові позначки) [4].

Розмір бланка визначається обсягом інформації, яка фіксується в цьому документі. Ширина кожного стовпця залежить від максимальної кількості розрядів числа, котре записується в цьому стовпці. Для запису текстової інформації потрібно використовувати абревіатури [4].

Глава 4.6. Проектування форм виводу результативної інформації

План

4.6.1. Послідовність проектування візуальних форм виводу результативної інформації

4.6.2. Розробка ескізу візуальної форми виводу результативної інформації

Всі форми виводу поділяються на дві групи: 1) форми виводу, призначені для візуального використання; 2) форми виводу, призначені для машинного використання [4].

До першої групи належать паперові документи (машинограми діаграми, графіки), табло, телеекран. До другої - всі ма­шинні носії [4].

Роботи з проектування візуальних форм виводу виконують­ся у такій послідовності:

1. Визначається перелік результатних даних.

2. Результатні показники поділяються за машинограмами та відеограмами, складається список вихідних форм.

3. Кожній формі присвоюється назва і номер (код).

4. Встановлюється періодичність складання і термін отримання кожної вихідної форми.

5. Визначається місце використання машинограми і необхід­на кількість примірників.

6. Розробляється ескіз вихідної форми.

7. Визначається склад інформаційних масивів, необхідних для отримання кожної форми.

8. Встановлюється послідовність складання вихідних форм і загальний технологічний процес.

9. Підготовлюються контрольні приклади вихідних форм, які потім обговорюють і уточнюють.

10. Затверджуються уточнені форми виводу [4].

Особливо важливою є розробка ескізу візуальної форми виводу. Для кожної такої форми передусім визначається зміст трьох її зон:

1. Заголовка або титульної сторінки машинограми, який виводиться однократно або частково повторюється на кожній сторінці.

2. Заголовка граф (на кожній сторінці виводяться назви стовпців і їх нумерація).

3. Основної предметної (інформаційної) частини [4].

До останньої зони вносять рядки двох видів: докладні та підсумкові. Докладні рядки містять дані, які є у записах вхідних масивів. Реквізити в докладному рядку повинні вноситись зліва направо в такій послідовності: постійні, змінні, кількісно-підсумкові [4].

Перед внесенням реквізитів у вказаній послідовності необхідно встановити ієрархію між ключовими і кількісно-підсумковими реквізитами. Вносити потрібно так: спочатку реквізит-ключ, котрий має найвищий рівень в ієрархії ключів, потім ключ, котрий має рівень, який прямує за ним тощо. Що стосується реквізитів-основ, то їх вносять у зворотному порядку: на початку реквізит із найнижчим рівнем ієрархії. За ним реквізит наступного рівня тощо [4].

Приклад. У відомість необхідно внести такі реквізити: цех (К1), дільницю (К2), табельний номер (К3), суму за табельним номером (П1), суму за дільницею (П2), суму за цехом (П3). Ієрархія ключів і реквізитів-основ буде такою: К1 → К2 → К3 і П3 → П2 → П1. Тоді відповідно до викладеного правила результатний документ матиме форму, наведену в табл. 12 [4].

Таблиця 12

Форма результатного документа

Підсумкові рядки містять кількісні та сумарні підсумки за певними групувальними ознаками, результати виконаних розрахунків. Розрахункові показники (сума за дільницею, сума за цехом тощо). Інколи вносять не в стовпці вихідних машинограм, а в рядки. Тоді серед рядків із вихідними показниками вносяться сумарні підсумки, котрі вказують на результати розрахунку за кожним з ключів, наприклад: «Підсумок за дільницею 1», «Підсумок за дільницею 2», «Підсумок за цехом 1», «Підсумок за цехом 2» тощо. У підсумкові рядки часто додатково вносять текстовий коментар (наприклад, «Разом по ...», «Всього» тощо) [4].

При визначенні змісту та форми кожного вихідного документа враховується його цільове призначення, сфера та особливості використання, періодичність отримання тощо. Дуже важливо встановити взаємозв’язки різних результатних показ­ників, з’ясувавши, чи можна об’єднати їх в одну форму або паралельно складати дві чи кілька однорідних форм. При цьо­му треба враховувати не лише технічні можливості засобів ви­воду інформації, а й особливості передбачених програмних за­собів підготовки та виводу даних. Наприклад, при проектуванні відеограм враховується інформаційна ємність екрана дисплею, кількість рядків у кадрі, кількість символів в рядку [4].

В умовах обробки економічної інформації на ЕОМ всі вихідні документи форму­ються спочатку на машинних носіях, а потім відображаються у формі машино- або відеограм. У вихідних документах резуль­татна інформація відображається в двох режимах: регламентному і діалоговому. При регламентному режимі машинограми вида­ються за планом згідно з раніше встановленими термінами. Наприклад, розрахунково-платіжна відомість щодо заробітної плати складається щомісячно і видається користувачеві з до­держанням чітко встановлених дат [4].

Діалоговий режим забезпечує видачу результатної інформації у будь-який час, коли виникає в ній потреба. Наприклад, запит про кількість працівників підприємства в розрізі категорій персоналу станом на поточну дату тощо [4].

Розділ 5. Організація машинної інформаційної бази системи обробки економічної інформації

Глава 5.1. Поняття машинної інформаційної бази бухгалтерського обліку

План

5.1.1. Поняття машинної інформаційної бази бухгалтерського обліку

5.1.2. Склад машинної інформаційної бази бухгалтерського обліку

Позамашинна інформаційна база, перенесена на машинні носії, одержує статус машинної. Її склад показаний на рис.10 [4].

Машинна інформаційна база - це частина інформаційної бази інформаційної системи, що являє собою сукупність інформаційних файлів, які зберігаються у пам’яті ЕОМ та на магнітних носіях [4].

Всі файли поділяють на п’ять груп: умовно-постійні, оперативні (вхідні), результатні, коригуючі, робочі [4].

Зі всіх видів умовно-постійної інформації найоб’ємнішою і найдинамічнішою є нормативна, яка містить конструкторські, технологічні, матеріальні, трудові норми тощо. Джерелом інформації для створення таких файлів служать конструкторська і технологічна документація [4].

Рис. 10 Склад машинної інформаційної бази

Розцінкова інформація відображає прейскуранти цін на матеріали, напівфабрикати, готову продукцію, а також тарифні ставки робітників. Джерелом інформації для формування розцінкової інформації служать цінники, прейскуранти, планові калькуляції на продукцію тощо [4].

Планово-договірні файли регламентують планово-виробничі показники роботи, а також договірні відносини з постачальниками і покупцями. Формуються такі файли на основі виробничих програм, договорів на відвантаження і поставку тощо [4].

Довідкові файли мають розшифрувальний характер. Вони об’єднують словники для розшифровки кодів назв матеріалів, напівфабрикатів, готової продукції. Утворюються вони на базі довідників матеріальних цінностей, покупних виробів і напівфабрикатів [4].

Постійно-облікові файли характеризують об’єкти і предмети праці, а також ресурси. До них належать файли, що містять дані про основні засоби, МШП тощо [4].

Файли для виводу результатів вирішення задачі формуються в тому випадку, якщо результати виводяться для друку на принтері чи іншому друкувальному пристрої. Ці файли мають склад показників, ідентичний структурі машинограми. Склад файлів для вирішення інших задач, а також цієї у наступному періоді одержують на основі структури вхідних файлів цих задач. Наприклад, при вирішенні задачі обліку матеріальних цінностей одним із вхідних файлів є сальдо на початок місяця. В результаті вирішення цієї задачі (до саль­до на початок періоду додається надходження і віднімається вибуття матеріалів) формується сальдо на кінець місяця. Цей файл буде результатним і використовуватиметься для вирішення задачі обліку матеріальних цінностей в наступному міся­ці, але вже виступатиме як вхідний файл (сальдо на початок наступного місяця) [4].