Сплата ліцензійних платежів здійснюється в формі паушального платежу, роялті або комбінованих платежів.

Роялті – це вид ліцензійних платежів, які ліцензіат виплачує ліцензіару періодично, наприклад, раз у рік чи раз у півріччя, протягом всього строку дії договору, в об'ємі відсотка від суми обороту від продажу чи від прибутку, а також у вигляді твердих зборів з одиниці продукції, що випускається за ліцензією, чи диференційованих ставок.

За законами деяких країн про передачу технології роялті є єдиною формою винагороди, яка може здійснюватися за певними видами ліцензій про передачу об'єктів промислової власності.

Згідно вітчизняного законодавства, роялті – платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торговельної марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду ("ноу-хау").

Не вважаються роялті платежі за отримання вище зазначених об'єктів власності у володіння або розпоряджання, чи власність особи, або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об'єкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду ("ноу-хау"), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов'язковим згідно із законодавством України.

Такий вид ліцензійної винагороди, як роялті, застосовується (в чистому чи комбінованому вигляді) у більшості ліцензійних угод. Її особливість в тому, що отримання винагороди розтягується на весь строк дії ліцензійного договору. Цей вид надає можливість ліцензіару найбільш повно приймати участь у розподілі прибутку, який він отримує в результаті реалізації ліцензії.

У практиці міжнародної торгівлі ліцензіями розмір роялті нерідко визначають не розрахунковим шляхом, а емпірично, виходячи зі встановлених у світовій практиці середніх розмірів.

Розмір стандартних ставок роялті частіше всього складає від 0,5% до 14%. Однак в літературі відсутня інформація про обґрунтування і розрахунок величини числових значень роялті. Тому пропонується обрати певне значення роялті з діапазону стандартних середньостатистичних значень з урахуванням ціноутворюючих факторів. Наприклад, стандартні ставки роялті, в %: для електронної промисловості – 4-10; електротехнічної – 1-5; фармацевтичної – 2-7; літакобудування – 6-10; автомобільної промисловості – 1-3; приладобудівної – 4,5-7,5; для виробництв споживчих товарів довгострокового користування – 5; виробництв споживчих товарів з малим строком використання – 0,2-1,5.

Розмір роялті залежить також від характеру об'єкту ліцензії та від об'єму реалізації ліцензійної продукції, що звичайно складає для: товарів масового виробництва від 0,5% до 4%; товарів малосерійного та індивідуального виробництва від 3% до 7-5%; невеликого об'єму виробництва (вартість продукції висока) – від 7% до 10%; великого об'єму виробництва (є значна конкуренція) – від 1% до 4%.

За базу роялті можуть бути також прийняті: роздрібна ціна або вартість, ціна всього виробу, ціна частини виробу, кількість виробленої продукції та ін. Вибір того чи іншого виду визначається факторами як технічного, так і економічного характеру.

Якщо за ліцензійним договором виробляються товари широкої, масової номенклатури, то доцільніше в договорі встановити винагороду у вигляді певного відсотка від суми обороту по продажу.

При видачі ліцензій на виробництво машин і устаткування доцільніше передбачити винагороду у вигляді певної суми з кожної одиниці виробленої продукції чи певного відсотка від вартості кожної одиниці проданої продукції. Такий вид часто застосовується в практиці ліцензійної торгівлі. Перевага його в тому, що кількість виробленої чи проданої продукції легше контролювати.

У випадку, якщо об'єктом ліцензії є технологічний процес чи секрет виробництва, то частіше всього винагорода нараховується від обсягу переробленої сировини (виходячи з потужності застосованого устаткування). При цьому враховується вартість переробки продукції.

При розрахунку ціни на основі прибутку ліцензіата виходять з того, що розмір виплат ліцензіару визначається як частка прибутку, який отримує ліцензіат від виготовлення і реалізації продукції за ліцензією. При цьому частка ліцензіара коливається від 10% до 50% прибутку ліцензіата і залежить від ряду ціноутворюючих факторів. Основні з них – об'єм прав, які передаються, наявність і дійсність патентної охорони та розмір прибутку.

Вважається, що якщо об'єкт ліцензії ще не придатний до промислового чи комерційного використання, а основну цінність мають патентні права, які передаються за ліцензійним договором, то частка ліцензіара у прибутку ліцензіата повинна складати до 20%. Якщо об'єктом є промислово-освоєний виріб чи технологічний процес, то при виключній ліцензії доля ліцензіара може складати 35-50%, а при невиключній ліцензії – 20-30%.

Найбільш розповсюдженим методом розрахунку роялті є визначення їх частки від обсягу продаж. Якщо розраховані ліцензіатом цифри допустимі для ліцензіата за умови, що його прибуток від реалізації нового продукту до оподаткування може бути близько 25% обсягу продаж, і якщо роялті, яке складає 25% прибутку ліцензіата, його влаштовує, то кінцева цифра буде складати 5% чистого (нетто) обсягу продаж.

Твердофіксований збір. При укладенні ліцензійного договору на допоміжні виробничі процеси (сортирування, пакування та ін.), коли вартість процесу входить у вартість виробу, як його частина, або при укладенні ліцензійного договору про передачу прав на торговельну марку, замість відсоткових відрахувань доцільно проводити платежі у вигляді твердо встановленого збору з одиниці випущеної продукції. Цю форму застосовують при укладенні договорів з новими чи маловідомими ліцензіатами. Перевага цієї форми платежів: легше контролювати обсяг виробництва і збуту продукції, ніж розмір прибутку чи рівень цін. Крім того, для ліцензіара нівелюється ризик, пов'язаний з коливанням цін, збільшенням витрат виробництва та інфляцією.

Диференційовані ставки ліцензійних платежів. Завдяки тому, що протягом строку дії ліцензійного договору можливі зміни кон'юнктури ринку, умов виробництва тощо, в ліцензійних договорах застосовують змінну шкалу платежів. Застосовують такі диференційовані ставки: – в залежності від обсягів виробництва та продаж; в залежності від ціни, за якою продається продукція.

Ліцензійні платежі у формі роялті мають свої переваги та недоліки. Так для ліцензіара роялті вигідно у випадку успішної реалізації і збуту продукції, коли реальний прибуток може набагато перебільшити розрахований; однак, у випадку зриву виробництва, різкого погіршення кон'юнктури ринку, ліцензіар ризикує отримати значно меншу ціну ліцензії, ніж ту, на яку він розраховував, або взагалі нічого не отримати;

А для ліцензіата роялтідозволяє розраховуватися з ліцензіаром після отримання прибутку; звичайно, при розрахунках типу роялті, передбачають контроль за випуском і збутом продукції з боку ліцензіара.

Паушальний платіж - це вид ліцензійної винагороди, який передбачає одноразову або частинами виплату ліцензіару до початку масового випуску продукції певної твердої зафіксованої суми у відповідності до розрахованої ціни ліцензії, після чого ліцензіат не проводить ніяких відрахувань. Цей платіж не залежить від стану освоєння ліцензіатом ліцензії, одержання ним економічного ефекту (прибутку) і визначається продуктивністю необхідного спеціального устаткування, місткістю території збуту ліцензійної продукції, використанням в максимальному ступені виробничих можливостей ліцензіата. Основна його ознака – авансовий характер.

Як правило, така форма виплати ціни ліцензії нав'язується при монопольному володінні технологією. Виплата твердої суми у міжнародній практиці застосовується у випадку видачі ліцензії на право промислової власності, або у випадку передачі "ноу-хау", коли технологія може бути передана цілком і ліцензіат може повністю освоїти її. Така виплата проводиться за передачі прав і "ноу-хау", які стосуються нескладних технологій, і можуть бути припустимі з точки зору ліцензіата, якщо немає потреби в постійному наданні технічної інформації про технологічні досягнення, маркетингу продукту чи технічних послуг ліцензіату з боку ліцензіара. Наприклад, виплата твердої суми може проводитись за отримання прав на запатентований продукт, спосіб, комплект креслень, специфікацій та іншу технічну інформацію, якщо їх самих по собі достатньо, щоб ліцензіат міг виготовити і реалізовувати відповідні продукти.

Також така форма платежу використовується при продажу ліцензій маловідомій фірмі, небажанні ліцензіата допустити контроль над виробництвом ліцензованої продукції, ускладненнях у процесі переведення прибутку, передачі ліцензії разом з поставкою устаткування для виробництва запатентованого виробу тощо.

Паушальна сума платежу застосовується також при переданні ліцензії на використання секретів виробництва, рецептів на виробництво різноманітних виробів, особливо в тих випадках, коли об'єкти ліцензії не запатентовані у відповідній країні і ліцензіат набуває ліцензію на свій страх і ризик.

Загальні переваги і недоліки паушального платежу для ліцензіара виражені в тому, що сума виплати не залежить від зриву впровадження, неуспішної експлуатації ліцензії, невдалої кон'юнктури ринку; платіж не враховує можливого поліпшення кон'юнктури ринку, збільшення прибутку ліцензіата; платіж захищає ліцензіара від ризиків і застосовується при укладенні договору з маловідомими і економічно слабкими партнерами, країнами, "нестабільним" у фінансовому і політичному відношеннях. Для ліцензіата цей платіж дозволяє запобігти контролю ліцензіара за виробництвом і збутом, однак цей вид платежу потребує вільних грошей, збільшує ризик у випадку невдалої експлуатації і продажу; але зменшує ризики у разі нестабільного положення в країні або коли невідомо, чи буде запатентовано винахід, який складає основу ліцензії чи ні. Використання паушальних платежів в умовах нестабільного ринку та інфляційних процесів має більше переваг порівняно з роялті.

Комбіновані платежі - це вид ліцензійної винагороди, яка складається з виплати певної паушальної суми, а також періодичних виплат.

Виплата паушальної суми розглядається як початкова плата за розкриття інформації, яка дає можливість потенційному ліцензіату оцінити об'єкт промислової власності, що передається. Ліцензіар часто розглядає цю виплату як первісну винагороду за основне дослідження і розробку технології. Ця сума необхідна ліцензіару для оплати витрат, пов'язаних з передачею технічної документації, а також витрат за укладення угоди (підготовку комерційної пропозиції, ділове листування, відволікання персоналу фірми від їх функціональних обов'язків для участі в технічних і комерційних переговорах та ін.)

Первісна виплата, в значній мірі, змінюється в різних договорах і може коливатися від невеликої суми до дуже значної (за передачу складної технології, яка потребувала великої дослідницької і експериментально-конструкторської роботи). В деяких випадках початкова виплата паушального платежу може розглядатися як мінімальна виплата чи як завдаток перед роялті. Потім ліцензіат може отримати можливість зробити додаткову виплату твердої суми, визначену попередньо чи обумовлену виробом виплати паушальної суми замість роялті з заліком виплат вже зроблених відрахувань. Зазвичай розмір первісного платежу складає 10-30% від вартості ліцензії у формі її виплати єдиним платежем.