Обмеження, що випливають з юридичної природи ліцензійного договору

1. Територіальне обмеження. У договорі вказується, у межах якої країни (або деяких країн) діє договір.

2. Обмеження в часі. Ліцензія може бути надана на весь строк дії патенту або на частину цього строку. Зазвичай строк дії ліцензії коливається від 5 до 10 років, причому в угоді може бути вказано, що по закінченню терміну ліцензії сторони, за взаємною згодою, можуть зробити пролонгацію на якийсь інший визначений строк.

3. Обмеження в обсязі прав. У договорі передбачається, що ліцензіат отримує право на виробництво продукції за ліцензією та її збут. Не виключена можливість передання права лише на виготовлення або лише на збут. Конкретизуючи обсяг прав, які передаються (виробництво, використання, експорт, імпорт ліцензійної продукції), ліцензіар отримує гарантію від можливого позову ліцензіата, за яким за рішенням суду він може отримати права в повному обсязі, що може завдати шкоди ліцензіару. При цьому необхідно пам'ятати про доктрину, яка склалася у світовій практиці: про заборону вводити обмеження на товар, що вже випущений на ринок ліцензіатом.

Ліцензіар, надаючи ліцензію, може вказати, що об'єкт промислової власності буде використано ліцензіатом тільки в певній галузі промисловості (наприклад, передається право на застосування удосконалення двигуна внутрішнього згорання тільки у тракторобудуванні або навіть для виробництва тракторів певних моделей; в той же час це удосконалення може бути використано при виробництві автомашин, літаків, суден тощо).

Звужуючи сферу застосування, ліцензіар отримує можливість видавати декілька ліцензій на використання одного і того ж об'єкту промислової власності.

4. Обмеження цін. У ліцензії може бути вказано, що ліцензіат не має права продавати продукцію, що виготовляється за ліцензією, за ціною вище або нижче встановленої ліцензійним договором. Причому у ліцензійному договорі не може бути зафіксована ціна продукції.

5. Обмеження в кількості виробів. У договорі можна обмежити виробництво максимальним або мінімальним обсягом виготовлених виробів. Таке обмеження залежить в певній мірі, від конкуренції на ринку.

При обмеженні прав ліцензіата повинні враховуватись вимоги антимонопольного законодавства України, зокрема положення про недопустимість нав'язування ліцензіаром таких умов договору або додаткових умов, які ставлять ліцензіата (ліцензіатів) у нерівне становище, в тому числі нав'язування товару, непотрібного ліцензіату.

В українському законодавстві не існує навіть примірного переліку недопустимих обмежень, які не можна застосовувати у ліцензійних договорах. Тому, виходячи з практики, при укладенні ліцензійних договорів не слід:

- зобов'язувати ліцензіата купувати будь-які матеріали у ліцензіара або осіб, яких він назвав або схвалив, за виключенням випадків, коли інші способи придбання неможливі для забезпечення належної якості виробів;

- обмежувати вільне використання ліцензіатом будь-яких матеріалів, за виключенням випадків, коли це необхідно для забезпечення якості виробленої продукції;

- зобов'язувати ліцензіата продавати вироблену ним продукцію виключно або переважно особам, вказаним ліцензіаром;

- обмежувати свободу експорту продукції по ліцензії без достатніх на те підстав;

- встановлювати фіксовану ціну на продаж продукції, виготовленої за переданою технологією;

- встановлювати тривалість дії договору на строк, який перевищує строк дії патенту;

- забороняти ліцензіату застосування, удосконалення і подальший розвиток об'єктів, які є предметом ліцензійного договору, і обмежувати правову охорону винаходів від імені ліцензіара, які є результатами його власних досліджень.

Дані обмеження містяться майже у всіх антитрестовських і антимонопольних законодавствах країн світу, у тому числі і в країнах Європи.