Національне законодавство щодо забезпечення фінансової безпеки підприємств

З точки зору послідовного застосування принципу законності, в організації системи безпеки фірми вирішальне значення має національне законодавство. Фірма для захисту власних економічних інтересів може використовувати велику низку законів та інших державних нормативних актів. Передусім це Конституція України, норми якої є нормами прямої дії. З точки зору економічної безпеки, важливе значення має ст. 13 Конституції України, яка гарантує рівність прав суб’єктів права власності і господарювання, а ст. 42 забезпечує захист конкуренції у підприємницької діяльності, обмежує монопольну діяльність.

Широке коло питань економічної безпеки суб’єкта господарювання забезпечується Кодексами України: Цивільним, Кримінальним, Господарським, Податковим, Про працю, Морським, Повітряним та ін.

Більшість положень Конституції України і кодексів більш детально визначено окремими законами. З точки зору економічної безпеки фірми, в першу чергу, важливе значення мають наступні Закони України:

Про власність;

Про захист економічної конкуренції;

Про зовнішньоекономічну діяльність;

Про інформацію;

Про науково-технічну інформацію;

Про авторське право і суміжні права;

Про охорону прав на знаки для товарів і послуг;

Про охорону прав на промислові зразки;

Про охорону прав на винаходи і корисні моделі;

та інші.

Так,Закон України „Про захист економічної конкуренції” передбачає, що державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму в господарській діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб'єктів господарювання, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюється органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю.

Суб'єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов'язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Органи державної влади, до компетенції яких належить забезпечення державного регулювання та управління у відповідних галузях економіки, проводять моніторинг ринків цих галузей з метою аналізу та прогнозування їх розвитку.

Державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України.

Суб'єктам господарювання, що мають значно більший ринковий вплив порівняно з малими або середніми підприємцями, які є їх конкурентами, забороняється створення перешкод у господарській діяльності малим або середнім підприємцям.

Великого значення в процесі забезпечення фінансової складової економічної безпеки набуває питання використання необхідної інформації. Закон України „Про інформацію” передбачає, що інформація є об'єктом права власності громадян, організацій (юридичних осіб) і держави. Підставами виникнення права власності на інформацію є створення інформації своїми силами і за свій рахунок; договір на створення інформації; договір, що містить умови переходу права власності на інформацію до іншої особи. Інформація, створена кількома громадянами або юридичними особами, є колективною власністю її творців. Порядок і правила користування такою власністю визначаються договором, укладеним між співвласниками.

Закон України „Про авторське право і суміжні права” визначає питання виникнення і здійснення авторського права, а Закон України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” – умови надання правової охорони, Закон України „Про охорону прав на промислові зразки” - умови надання правової охорони.

Конституція України, Господарський кодекс України, Закон про власність гарантують суб’єктам підприємництва рівні права, захист їх прав з боку держави. Але права їх служб безпеки не визначені жодним законодавчим актом. На підставі Господарського кодексу України окремі суб’єкти господарської діяльності формують власні служби безпеки, а також створюють організаційні структури, що надають охоронні та інші послуги безпеки на ринку.

Щодо локальних нормативів, то вони також чисельні. Але головне в тому, щоб вони не суперечили, передусім, національному законодавству, а також міжнародним угодам України. Кожен крок організаційних структур системи безпеки фірми повинен відповідати нормативно-правовій базі. В іншому випадку ця система буде не захищати, а створювати нові проблеми для менеджменту фірми та її працівникам.

Міжнародну і національну правову базу можна вважати „правовою інфраструктурою”, на підставі якої розгортається конкретна нормативна основа захисту фірми. Усі приватні норми і правила, що визначають режим безпечного функціонування фірми і поведінки персоналу з метою забезпечення її захисту, визначаються внутрішніми документами фірми: Статутом, Положеннями про конкретні види забезпечення захисту, різного роду угоди тощо.

Право фірми на здійснення економічної безпеки, захист комерційної таємниці повинно бути відображено в Статуті. У вступу до Статуту фірми, або спеціальній частині, треба оголосити, що фірма на підставі Господарського кодексу України (ст. 20.2; 44), Цивільного кодексу України (ст. 19) здійснює комплекс заходів для захисту власних інтересів, майна і працівників. Особливим пунктом повинно бути визначено право фірми на захист комерційної таємниці, згідно зі статтею 36 Господарського кодексу України.

Ці статутні положення конкретизуються спеціальними положеннями про систему безпеки фірми. В цьому документі визначаються завдання системи безпеки фірми, її функціональна і організаційна структура, субординація працівників системи безпеки, їх функції, права і обов’язки та відповідальність згідно з чинним законодавством країни. Положення про систему безпеки фірми має більш конкретний характер, ніж Статут, але воно також не охоплює усіх особливостей захисту від небезпек за окремими напрямками.

Структура Положення про систему безпеки фірми має наступні складові частини:

А.Загальні положення. Тут підкреслюється, що усі структури системи захисту фірми є її функціональними підрозділами і безпосередньо підпорядковуються Президентові фірми, а також визначається загальна функція системи захисту, яка спрямована на придушення, або усунення чи нейтралізацію чинників, що перешкоджають виконанню місії фірми та її розвитку.

Тут же має бути визначена нормативна база функціонування системи безпеки фірми (Закони і підзаконні акти Президента, ВР і КМ України, міжнародні закони і угоди, локальні норми – передусім Статут фірми, накази і розпорядження її президента).

У цьому розділі також повинні бути чітко визначені загальні та часткові принципи, які є в основі функціонування системи безпеки фірми.

Б. Основні задачі системи безпеки. Основні задачі системи безпеки та її складових частин (ділової розвідки та системи захисту) визначаються предметом діяльності. Але, вони можуть бути конкретизовані і розкриті детальніше.

В. Функції системи безпеки фірми. Функції системи безпеки визначаються задачами, про що йшлося вище.

Г. Права і обов’язки працівників системи безпеки фірми. У свою чергу визначаються їх функціональною роллю.

Д. Структура системи безпеки. В цьому розділі визначаються самостійні підрозділи системи безпеки (система захисту, підрозділи охорони майна, персональної охорони, інформаційного і комп’ютерного захисту), а також інші функціональні підрозділи фірми, які виконують самостійні програми її захисту (наприклад, юридична служба, технологічний відділ, відділ кадрів, фінансовий відділ, відділ обліку тощо). В цьому розділі визначається підпорядкованість підрозділів та їх керівників з питань безпеки (особливо це стосується функціональних підрозділів, які самостійно вирішують проблеми захисту).

Е. Режим безпеки фірми. Якщо в системі безпеки фірми існують окремі підрозділи захисту, то для них варто опрацювати також окремі Положення, за якими режим здійснення безпеки згідно з визначеним напрямком захисту визначається більш детально. У такому разі в Положенні про безпеку фірми можуть бути включені тільки загальні норми безпеки, що є обов’язковими для всіх працівників.

Є. Заключним розділом Положення про систему безпеки фірми є Відповідальність. У цьому розділі визначається:

1) хто несе відповідальність за систему безпеки фірми (загальну – Президент, конкретну – начальник служби безпеки і керівники окремих структур системи безпеки за своїми напрямками);

2) за що вони несуть відповідальність;

3) межі відповідальності.

Для регулювання процесу захисту згідно з структурою системи безпеки (наприклад, охорона майна, персональна охорона, технологічний захист, комп’ютерний захист тощо) працівниками визначених структурних підрозділів розробляються окремі документи, що регулюють процес захисту. Це можуть бути окремі внутрішні нормативні акти.

Усі норми режиму безпеки не повинні суперечити національному законодавству, особливо з питань затримання порушників, огляду їх майна, санкцій за порушення режиму безпеки, обмеження прав людини тощо.

Нормативну базу за деякими напрямками захисту доцільно довести до рівня індивідуальних відношень адміністрації фірми і найманих працівників. Це, в першу чергу, торкається осіб, що мають майнову відповідальність, а також мають справу на робочих місцях з комерційною таємницею фірми, або з державною таємницею, яка є в розпорядженні фірми.

Тому в Колективній угоді обидві сторони – адміністрація і колектив найманих робітників – повинні взяти на себе зобов’язання:

з одного боку, створити умови для збереження майна, секретної інформації, ознайомити конкретних працівників з режимом безпеки;

з іншого боку – колективну та індивідуальну відповідальність на кожному робочому місці за дотримання режиму безпеки.

Вирішення проблеми буде мати завершений характер, коли ці угоди будуть укладені з кожним працівником окремо, коли він має справу з фірмовим секретарем, або в його розпорядження передається майно фірми. Якщо при наймі працівника відомо, що на його робочому місці є особливі вимоги безпеки (наприклад, збереження майна, державна, або комерційна таємниця), то заява майбутнього працівника повинна доповнюватися угодою про збереження секретної інформації, або майна. Внаслідок змін техніки, технологічних процесів на робочому місці працівника може з’явитись секретна інформація тощо. В такому випадку з нього варто взяти зобов’язання, наприклад, про збереження комерційної таємниці. Такого роду зобов’язання можуть бути отримані у працівника при його звільненні з роботи.

Проблеми безпеки та захисту інтересів і майна фірми повинні також відображатись в інших угодах фірми (про партнерство, про оренду, лізинг тощо).

Головна вимога до локальних нормативів безпеки – вони не повинні порушувати санкції державного законодавства, вони можуть поширювати заохочення, але за рахунок фірми.