Соціально-економічного прогресу.

Знову ж , навіть в самій назві розділу закладено очевидний абсурд, читаючи який, людина, здатна логічно мислити, повинна відчувати неповноцінність власного інтелекту перед такими мудро-науковими непояснимими речами.

Індивідуальна праця властива, напевно, лише Робінзону Крузо, для усіх нас цього поняття не існує, адже ніхто з нас не ізольований від товарообміну. Тому незрозуміло, для чого акцентувати увагу на слові "суспільний"? Неначе щось інше існує, або усі ми,- 52 мільйони жителів збираємось і будуємо щось на зразок піраміди Хеопса.

"Праця - джерело багатства". Що вкладається в зміст і одного, і другого поняття? Ці питання уже розглядались, нагадаємо дещо. Праця - це відношення людини до майна, багатство - саме майно. Майно створюється не за рахунок відношень, а за рахунок спожитого майна. Тому багатство є джерелом багатства, праця є джерелом праці, а злидні є джерелом злиднів. Якщо дотримуватись абсурдного підходу, що наводиться, то з таким же успіхом можна стверджувати, що радість, любов, горе і т.п. також є джерелом багатства. Аналогічно співвідносяться поняття "праця" і "прогресс".

Виробництво визначається як прогрес суспільної праці, іншими словами, як прогрес відношення людей до майна. Таким визначенням перекреслюються будь-які подальші і можливі логічні пояснення змісту процесу виробництва. Відношення залишається відношенням, яке ні матеріального змісту, ні кількісного виміру не може мати, є " духовною" субстанцією. Відповідно, розмова з самого початку стає безпредметними розміркуваннями в сфері "науково-економічної фантастики".

Тому і не дивне виділення таких абстрактних "фаз виробництва" як : безпосереднє виробництво, розподіл, обмін, споживання. Абстрактних , тому така класифікація суперечить практиці економічного обліку і не має власної внутрішньої

логіки. Розумним є лише те, що " вгадано" кількість фаз,-чотири. Чи може комусь відомо, як в економічному обліку ми враховуємо розподіл і обмін? Невже під системою заробітної плати розуміти систему розподілу, яка відповідає об'єктивним законам відтворення економіки? Яке математичне обгрунтування має пропонований поділ? Як процес виробництва здійснюється на базовому рівні економіки, - на рівні людини? Хіба виробництво - це не чотири фази відтворення майна /економіки/, як на рівні людини, так і на рівні будь-яких об'єднань людей: споживання ресурсів з одночасним створенням продукції в їх натурально- вартісній формі; реалізація продукції; розподіл виручки від реалізації різних видів продукції між різними видами ресурсів; придбання необхідних ресурсів? З деякими допущеннями скорочено ці фази можна назвати: виробництво, збут, розподіл і постачання. Одне з допущень, - це будуть не фази виробництва, а фази економічного відтворення.

В наведеній класифікації також присутній термін "розподіл" , але його зміст в обох випадках принципово різний. В першому випадку / прийнятий підхід/ - це розподіл між людьми , в другому, - розподіл між ресурсами. Виробництво- це не процес " праці" , а процес перетворення майна з одного виду в інший.

Коли в економічній теорії існують подібні визначення процесу виробництва та наводяться такі бездоказові і абсурдні його класифікації, то і не дивно, що економічна теорія за тривалі десятиліття осмислення і переосмислення своїх "фундаментальних" /святих?/ положень не може і на йоту наблизитись до економічних реалій.

Відсутність в економічній науці розуміння принципових відмінностей між природною, суспільною і економічною /майновою/ системи тільки ускладнює загальну ситуацію. Так, стверджується, що виробництво це також і процес створення "самого життя людей". Невже в це вірять ті, хто це пише? Адже, здається, не тільки науковцям відомо, що створення життя

людей далеко не економічний / майновий/ процес, а суспільний. Нове людське життя створюється в процесі фізичного контакту двох людей протилежної статі. До чого тут економіка, невже при цьому втрачається вартість?

Серед найбільш загальних типів факторів виробництва виділяють засоби виробництва /речовий фактор/ та безпосередніх виробництв /особистий фактор/. Виникає багато питань. Якщо засоби виробництва є фактором виробництва, то чому засоби " соціального споживання" / також речові елементи/ не є фактором виробництва? Якщо " безпосередні виробники" є фактором, то " небезпосередні", виявляється, до виробництва не мають відношення? Який критерій цієї "посередньості"? Мимоволі згадується відомий, і не без раціонального зерна, вислів М.Хрущова, зміст якого приблизно зводиться до того, що усі, хто їсть картоплю є безпосередніми учасниками сільськогосподарського виробництва.

"Засоби виробництва - фактор виробництва". Невже майно, в загальному контесті, можна розглядати як фактор виробництва майна? Адже по відношенню до відтворення економічної /майнової/ системи /до виробництва/ факторами є відтворення природної і суспільної систем. Як можна не бачити цього очевидного, що присутнє в нашому житті, видумуючи натомість таке чого немає і не може існувати? Невже такий підхід і є тим, що мають на увазі під "методом наукової абстракції"?

Розглядаючи питання поєднання факторів виробництва, економічна теорія "залазить" туди, куди її не просять. Акцентується увага на поєднанні об'єднання людей певним способом між собою та з відповідними речовими елементами виробництва. Автор в розділіІтакож торкається цих питань, але є необхідні зауваження, щодо того, що ці питання не є сферою дослідження економічної науки самоусунулись. В економічній теорії подібних посилань немає, що можна розглядати не інакше, як відсутність розуміння предмету дослідження економічної науки.

Природничі науки досліджають природу, суспільні - суспільство, а економічні, - економіку /майнові комплекси/. І повинна існувати наука більш загального, вищого порядку, завданням якої повинно бути дослідження закономірностей поєднання трьох систем , на їх різних рівнях. Якщо сьогодні немає ні одної науки , яка прямо призначена виконувати це завдання, "так склалось, маємо те що маємо", то це не означає , що такий стан є нормальним.

А економічна наука повинна виконувати своє вузьке галузеве завдання, - в межах існуючих та оптимізованих природних і суспільних систем досліджувати вартісно-речові поєднання і співвідношення речових елементів окремих майнових комплексів і між різними майновими комплексами. Цю сферу досліджень сьогодні інакше як " білою плямою економічної науки " не назвеш, роботи тут більш ніж достатньо, але економічна теорія її "старано" обминає. Куди простіше розміркувати про "соціально-економічне й організаційно- трудове" поєднання факторів виробництва, що /по практичних результатах / рівноцінно міркуванням про " рябої кобили сон".

Стверджується, що результативність виробництва відображається категорією ефективності виробництва. При цьому , якщо це синоніми , то не зрозуміло, для чого визначати одне іншим /" масло масляне"/, якщо не синоніми, - то потрібно пояснити зміст відмінностей, чого не зроблено. Вказано, що ефективність - це співвідношення результату і витрат, та не вказано, що ж розуміти під результатом.

Оскільки деталізації немає, то можна зрозуміти, що результат, - це продукт, продукція, виручка від реалізації, оскільки прибуток - це прирост, різниця. Тоді виходить, що показники відношення виручки до затрат і відношення прибутку до затрат означають одночасно і результативність і ефективність виробництва. Шановний чатачу, Ви щось розумієте з цього? Спадають на гадку початкові слова відомої української пісні, - "туман яром, туман долиною , за туманом нічого не видно...".

Наводяться міркування щодо змісту інтенсифікації і її важливості. Внутрішньої логіки в них шукати марно, хоча початкова позиція /чомусь не сформульована/ здається очевидною. Якщо обсяг певного виробництва зростає при одночасному збільшені природних , людських і економічних /майнових/ ресурсів - це екстенсивний шлях розвитку, а якщо збільшення обсягу економічних ресурсів /майна/ відбувається при незмінному обсягу природних /земельних/ і людських ресурсів - це інтенсивний шлях розвитку виробництва. Про інтенсивність можна також говорити при випередженні темпів збільшення майна, порівняно із темпами розширення площ та збільшення чисельності працюючих. З цієї точки зору залишається незрозумілими "пояснення" економічної теорій типу "процес інтенсифікації виробництва означає поліпшення технологій використання продуктивних можливостей" /неначе ці "можливості" мають якийсь вимір/. Суцільне марнослів'я. Кому воно потрібне?

Не доводиться говорити про наявність хоч якоїсь контретики в розгляді економічною теорією питань суспільного поділу праці. Сама постановка питання значною мірою абсурдна. Якщо праця - це відношення людини до майна в процесі його відтворення, то суспільний поділ праці - це суспільний поділ відношення /відношень?/ людини /людей?/ до майна. Коло замкнене. Самим визначенням розмова переводиться з сфери економічної науки, яка повинна /!/ оперувати лише конкретними величинами, що мають натурально-вартісний вимір і піддаються математичному аналізу, в сферу безпредметних "духовних" субстанцій. Відповідно, про якесь практичне значення подібних міркувань не можна говорити, оскільки воно в принципі відсутнє.

Але наявність цього питання в економічній теорії відкинути так просто, не розуміючи його призначення, не можна. Подібні "навколонаукові" міркування мають певний зміст. Він полягає в прикритті /неначе фіговим листом/ реальних проблем поділу і

розподілу, що існують. Надто вже хтось зацікавлений в усуненні /нейтралізації/ потенціальної можливості кваліфікованого розгляду цих проблем.

Питання поділу і розподілу існують на двох основних рівнях. Перший - надекономічний. На ньому природа, люди і майно співвідносяться /розподіляються/ між собою і в цьому відношенні існують певні об'єктивні закони та суб'єктивні фактори. Другий рівень - економічний. На ньому, в окремих економічних / майнових/ комплексах окремі натурально- вартісні елементи розподіляються між собою по різних ознаках, існує поділ і між майновими комплексами. Спеціалізація і кооперація. Існують економічні / обмінні, торгівельні/ зв'язки, які необхідно оптимізувати. Які комплекси майна повинні бути на певній території , у власності окремої людини, при виробництві певного продукту і чому? Як економічна наука може називатись такою, ухиляючись від цих конкретних і актуальних питань поділу майна /економічного поділу/, приховуючи їх за міфічним "поділом праці"? Які висновки робляться із розгляду економічного змісту науково-технічної революції? По суті ніяких. Описова інформація не проливає хоч якогось світла на актуальні проблеми сьогодення в цьому відношенні. Дуже легко /бездоказово/ констатувати, що науково-технічна революція супроводжується впорядкуванням економічних відносин. Куди важче проаналізувати взаємозв'язки в економічних системах сучасного рівня, порівнявши їх з більш простими " примітивними " формами організації економіки. Де докази того, що сучасна практика економічних зв'язків /яка значною мірою обумовлена станом економічної науки/ виникла внаслідок такого її розвитку, який адекватний розвитку /ускладненню/ техніки і технологій? Чому і як, в результаті науково-технічної революції "праця" людини полегшилась, потреби задовільняються більш повно, а економічні відносини /товарообміну/ стало більш впорядкованими і справедливими? Дуже проблематичне питання. Але їх потрібно аналізувати.

"Теоретики" від економіки вважають за краще їх обминати. Для них це можливо й краще та зручніше, але аж ніяк не для суспільства.

Досить оригінальним є підхід творців економічної теорії до визначення т.зв. показників економічної ефективності витрат праці. Наведеними показниками відображається прагнення створити у читачів ілюзію, неначе праця / відношення людини до майна / може мати якісь конкретні виміри. Якщо їх праця витрачена, то значить, є праця відновлена. Формується показник, як співвідношення прибутку /приросту вартості майна/ і суму вартості засобів виробництва і заробітньої плати. Напевно слід було б вказати, що знаменником є не вартість засобів виробництва, а частина їх вартості, спожитої за той же період, що і нарахована заробітня плата та отриманий прибуток. Ні в чисельнику показника, ні в знаменнику - витрат праці не має. Є приріст вартості майна і /з деякими допущеннями/, - сама вартість майна. Тобто, показник відображає ефективність відтворення майна виробництва і аж ніяк не ефективність витрат праці. Для чого давати показникам ті назви, які протирічать їх змісту? Для виправдання існування чогось, неначе наповненого матеріальним змістом, - праці яка з економічної точки зору, може розглядатись лише як синонім поняття "власність". Доречі, наведений показник ефективності відтворення майна з таким же успіхом назвати "ефективність власності", або ще чимось на що вистачить фантазії.

Наводиться показник ефективності витраченої живої праці як виробництва продукції на одного працівника, т.зв. "продуктивність праці". Оскільки праця, як така, об'єктивно виміру не піддається /навіть через час/, то і показник відображає лише співвідношення між людиною і частиною того майнового комплексу, який у неї є. Тобто, даний показник не може показати ні ефективності відтворення майна, ні ефективності відтворення людини, а тим більше ефективності міфічної

"праці". Тому вживання термінів "ефективність" та "продуктивнісить " в даному випадку просто недоречне.

Зазначається, що, крім економічного ефекту від застосування суспільної праці, необхідно враховувати і соціальний ефект. І коли в першому випадку /економічний ефект/ шляхом підтасовки та перекручень /див. вище/ "виводяться " показники, то у випадку з соціальним ефектом такі показники економічна теорія /із скромності?/ упускає. Бачимо надумане протиставленя економічного /виробничого?/ і соціального /майна/, яке, неначе злоякісна пухлина, виїдає з економічної науки найменьші прояви логіки і елементарного "здорового глузду".

Цим питанням достатньо уваги приділено в розділі І, може лише зазначити, що майно існує цілісним комплексом і будь-який його вид /виробниче, соціальне та ін./ має однакову ефективність /в межах визначеного комплексу/. Відділення соціального як "непродуктивного" і чимось відмінного від економічного, - взагалі безглуздя. Соціальні ресурси не є економічними? "Перли мудрості" економічної теорії.