Товарне виробництво і ринкове господарство.

Прийнятий поділ виробництва на натуральне й товарне надто поверхове і приховує реальний зміст економічних зв'язків. Він базується на двох критеріях : перший - це обособленість окремих господарських одиниць, другий, - примітивізм технології, переважання ручної праці.

Стосовно першого критерію, то навіть поверховий аналіз свідчить, що на найбільш ранніх етапах розвитку людського суспільства, поділ праці, а вірніше, розподіл різних видів майна та обмін ними між різними людьми існував завжди. Тобто, цей критерій за щось поважне приймати не можна.

"Примітивізм" технологій існував на Україні, без суттєвих змін до ХІХ століття, тому співставлення їх з технологіями попередніх періодів також не може привести до тих висновків, що наводяться. Неминучість інтенсивного /і хаотичного/ товарообміну аж ніяк не є наслідком сучасного стану техніки.

Навіть в сучасних умовах людина виконує безліч дій, які призначені не для обміну, а для власного споживання /приготування їжі, самообслуговування, дрібний ремонт і т.п./. Даючи такий примітивний поділ виробництво на натуральне і товарне економічна теорія /свідомо чи несвідомо/ приховує глибинний зміст проблеми. Суть її полягає не в тому, що колись, десь існувало натуральне виробництво, а в тому, що в сучасних умовах, на будь-якому рівні економічних систем існує два види економічної діяльності людей : натуральна і товарна. Іншими словами, в будь-якій економічній системі поєднується два види економічного відтворення, - натуральне /внутрішнє/ і товарне /зовнішнє/. Натуральна діяльність це та, яка спрямована на товарообмін в межах певної економічної системи, товарне, - зорієнтована на товарообмін певної економічної системи із зовнішніми по відношенню до неї, економічним системами. Ці зв'язки повинні бути впорядкованими і виконання органами влади своїх економічних функцій, в розрізі пропонованого /і реально наявного/ поділу на натуральне і товарне, є реальним

шансом впорядкування цивілізованими методами нині існуючого "дикого" ринку. Прийнятий поділ позбавлений будь-якого практичного змісту. Кому потрібна теорія без її практичного значення?

Теорія товару - значна, і багато в чому безглузда частина економічної теорії. Щоб зрозуміти це, достатньо лише поглянути на практику економічного життя. Чи враховуємо ми в практиці економічного обліку товар, як щось особливе? Ні. Тому що це і не можливо зробити. Будь-який суб'єкт економічної діяльності має в своєму розпорядженні, на певний момент часу, виготовлену продукцію і придбані ресурси. Узагальнення цих двох, наповнених реальним змістом, категорій в одну міфічну "товар" не має ніякого виправдання. Адже товар є таким лише в момент продажу /зміни суб'єкта власності/, яке, з теоретичної точки зору, є процесом перетворення продукції в ресурси. Продукція, яка пропонується до реалізації, ще не є товаром. Таким вона стане лише в момент продажу /який може відбутись, або й ні/. Придбана в процесі товарообміну річ уже не є товаром, оскільки товарообмін уже відбувся, і вона є для покупця /навіть для посередника - торгівельного підприємства/ ресурсом. Для чого ж тоді видумувати те /"товар"/, чого не існує? Давньоукраїнське "товар" означає худоба /ор, ар, - найдавніша назва Бога, "то в ора" означає не що інше, як те, що домашні тварини, - це божий, природний дар/, тому й доцільно було б розуміти це слово в його первісному значенні, а не надавати йому "псевдомудрих", невластивих значень.

Досить дивна логіка, якою керуються "товарознавці", розглядаючи місце товару в процесі відтворення економіки /майна/. Вони мають на увазі, що товар є одночасно і продукцією, пропонованою до реалізації і придбаними ресурсами. Зведення воєдино двох протилежних, з економічної точки зору, понять є досить дивним, /всеодно, що сіро-буро-малиновий колір/. Це поєднання передбачає ланку відтворення майна продукція-ресурси. Протилежний по своєму

економічному змісту процес, - перетворення ресурсів в продукцію називається по-різному, але найчастіше процесом виробництва. Тоді, якщо продовжити логіку "теоретиків", то чому б не використовувати терміни товар /як процес продукція-ресурси/ і антитовар /як процес ресурси-продукція/, або виробництво /як процес ресурси-продукція/ і антивиробництво/ як процес продукція-ресурси/?

Більшість помилкових стереотипів , що накопилися навколо категорії "товар" , узагальнені у визначенні , яке дає економічна теорія. Це визначення товару передбачає , що він є продуктом праці, задовільняє певну потребу людини і здатний обмінюватись на інші "блага". Одна характеристика протирічить іншій. Якщо це "продукт праці" /тобто продукція/, то він ще не може "задовільняти потреби людини" , оскільки людина - споживач, ще його не отримала, " товарообмін" ще не відбувся. Якщо це те, що " задовільняє потреби людини", тобто придбані ресурси, то це уже не "продукт" /продукція/ , оскільки "товарообмін" цієї речі уже відбувся. Здатність обмінюватись на "інші блага" властива не лише новоствореному "продукту" , а й тим речам і предметам , що були в користуванні і частково перенесли свою вартість на продукцію / в прийнятому розумінні не "продукт", а ресурси/. Знову неув'язка.

Цілісного, логічно і практично виправданого визначення категорії "товар" не може бути, оскільки це не економічна категорія, а плід буйної фантазії "теоретиків", єдине призначення якого, - приховати власну нездатність або небажання пояснити об'єктивно існуючі закономірності відтворення економіки. Замість терміну "товар" здається більш доцільним використання поняття "економічний обмін" у значенні, - процес перетворення продукції в ресурси / протилежний процесу виробництва в його вузькому розумінні/. Існуюче розуміння абсолютної і відносної форм товару / відповідно : речі і послуги/, не що інше , як дві форми продукції , так і ресурсів.

Здається тут доречно нагадати , що "духовність" послуг, - безпідставна ілюзія, умовний матеріально-вартісний зміст послуги визначається реальними матеріально-вартісними затратами, понесеними в процесі її створювання. Переконаним в іншому, можна порекомендувати з лише чогось "духовного" створити реальну /що має вартість/ послугу. І навпаки, - факт, що більшість цілком і повністю матеріальної продукції без "затрат" послуг створити неможливо. Тобто, про що йшла мова в розділі І , послуги є особливим способом виміру матеріально- вартісних і затрат, і результатів в процесі економічного відтворення комплексу майна /в процесі "перенесення вартості"/.

Кількість і вартісна оцінка спожитих ресурсів, в розрахунку на одиницю створеної продукції, є індивідуальною /собівартість/ і суспільною , або середньою /ціна/. І до першого , і до другого поняття економічна теорія намагається штучно "пристосувати" такі терміни, як : індивідуальна і суспільна споживна вартість, вартість і майнова вартість, індивідуальна і суспільно необхідна праця, індивідуальна і суспільна вартість товару, індивідуальний і суспільно необхідний робочий час, конкретна і абстрактна праця, приватна і суспільна праця.

Яке велике розмаїття термінів і понять, єдине призначення яких, - продемонструвати читачу всю велич, складність і незбагненність, для простих смертних , економічної теорії. Які із перерахуваних термінів використовуються практикою економічного обліку? Ні один з них. Тобто, практичне значення усієї наведеної "гри слів",- нульове. На практиці оперуємо термінами "собівартість" і "ціна", - то для чого ж тоді така значна кількість "теоретичних" синонімів цих термінів? Ні А. Смідта, ні Д. Рікардо з могили не підіймеш, щоб списати, але живі "теоретики" могли б, крім досягнень попередників, бачити і їх помилки. Для творчого переосмислення теоретичних концепцій минулого сучасна економічна практика дає матеріалу більш ніж достатньо.

Співвідношення суспільних /середніх/ і індивідуальних витрат прийнято позначати термінами "ефективність" або "вартість". Надання слову "вартість", яке є прикметником, змісту іменника /нічим не виправдане/ привело до виникнення значної кількості т.зв. "теорій вартості". Розуміння під словом "вартість" речей і прдметів, які можуть мати кількість вимір, початково є абсурдним. Це всеодно, що під словами красивий, добрий, зелений, гарячий і т.п. розуміти щось конкретне. Чому б замість "вартість" не використовувати іменник "оцінка" / оцінка майна/, адже це те ж саме? Кількісні виміри мають собівартість і ціна , а їх співвідношення , в будь-якому випадку, можна трактувати і як позитивне , і як негативне явище, тобто вони є відносними. Тому шкода, що замість початково безглуздих "теорій вартості" вчені не зосередили свою увагу на поєднанні теорій виручки від реалізації /ціни/ і грошових витрат /собівартості/. Таке поєднання можливо і необхідно наповнити конкретним практичним змістом, тоді як про практичний зміст "теорій вартості" говорити не доводиться.

Творці теорії трудової вартості додумались до перетворення часу в конкретні речі і предмети / що не заважало їм, при цьому, вважати себе "матеріалістами"/. Якщо "джерелами" споживної вартості і вартості є, відповідно, конкретна і абстрактна праця, яка вимірюється часом, то чому ця низка абсурдних міркувань не доведена до цілкового маразму /у вигляді поділу часу на конкретний і адстрактний/? Чомусь теорію трудової вартості відносять до "витратних" концепцій. Так могло б бути, якби творці цієї теорії говорили, що новостворене майно /продукція/ виробляється лише за рахунок спожитого майна /ресурсів/ і нічого іншого. Матерія створюється з матерії , майно з майна, людина з людини, а "дух" з "духовного". Але ж цього "великі матеріалісти" не говорили.

Найближчими до реального стану речей можна вважати представників теорій витрат виробництва. Можна навести запитання, яке неначе перекреслює витратну теорію. А якщо

витрати понесені, а результату немає? Чому це немає? Відсутність результату - це теж результат, навіть і нульовий. На противагу можна сказати, що іноді виникають ситуації , коли витрат наче й не було, а результат є. Ніщо нікуди не зникає і нізвідки не з'являється. Альфа і омега справжньої науки.

Теорія трьох факторів базується на досьогодні ще не розвіяній ілюзії трьох складових економіки: природа /земля/, люди /праця/ і майно /капітал/. Відповідно, початково помилкове визначення предмету досліджень анулює практичне значення цієї теорії, а її розробки перетворює на пустий звук.

Аналіз т.зв. "вартості" з позицій теорії граничної корисності замість внесення ясності в зміст процесу відтворення тільки ускладнює його розуміння. Абсурдне припущення про існування якоїсь загадкової і абстрагованої від матеріально- вартісного змісту речей субстанції "вартість" доповнене не менш абсурдним припушенням про існування такої субстанції як "корисність". Знову ж , прикметнику /корисний/ штучно надано невластивого йому змісту іменника. Говорити "корисність" /не "користь"!/ - уе всеодно, що говорити : "добрість", "кольоровість", "гарячість", "важкість" і т.п. Неможливо виміряти цю саму "корисність". Ця , т.зв. "економічна категорія", настільки ж далека від економічної практики, як і теорія психоаналізу від тарелки борщу. Відповідно, ця теорія відділяє нас від розуміння реальних закономірностей відтворення економіки, є ще одним фактором, який посилає стан хаосу в економічних знаннях / і в економічному житті/ сучасності.

Не вносить ясності в розуміння економічних процесів і неокласична теорія А. Маршалла. Це той випадок, про який слід сказати, що ускладнення, - не завжди покращення. Попередні теорії доповнені теорією т.зв. "попиту і пропозиції". Дуже легко розглядати попит і пропозицію на рівні макроекономічних узагальнень, що і роблять послідовники А.Маршалла, та досить проблематично на рівні підприємства. А на рівні підприємтсва, на певний момент часу, попит є не що інше, як сукупність

наявних грошових коштів для придбання необхідних ресурсів,- амортизаційний фонд /тільки у вигляді реальних цільових запасів, а не у вигляді "умовного грошового фонду"/. Пропозиція є на рівні окремого підприємства, як і на рівні окремої людини, вартістю сукупності наявної до реалізації /майна/. Тобто, витрати відображаються через попит, а виручка, - через пропозицію і , виявляється , що ці поняття є синонімами. У чому ж тут новизна? Виявляється, як просто, достатньо окремим поняттям дати "нове" термінологічне означення "освіжити " це " навколонауковими" /сумнівними/ міркуваннями і , будь-ласка, "новий" напрямок економічної теорії готовий.

Сумування означених величин від рівня окремої людини до рівнів об'єднань людей / хоч і до планетарного/ і дасть сукупний амортизаційний фонд /попит/ та сукупну вартість наявної до реалізації продукції /пропозицію/.

Якщо влада кожного рівня, шляхом виконання своїх прямих економічних функцій, регулює та контролює відповідність попиту пропозиції / в їх наведеному розумінні/, - суспільство, як економічна система, впорядковане. А якщо ні, то маємо "вільний ринок" з його циклічними кризами або постійно-хаотичний стан "ринкових реформ". Влада не повинна обмежувати економічної свободи особи, але вона ж зобов'язана гарантувати її. Якщо ти маєш продукцію і вона нікому не потрібна, або маєш гроші, та того, що тобі потрібно, в продажу немає, і усі ці проблеми нікого, крім тебе, не цікавлять - це не економічна свобода. Розуміти так свободу підприємства є цілковитим ідіотизмом. Запитайте керівництво /першу особу/ району, міста, області..., чи відомо їм, скільки в суб'єктів господарювання території є коштів для придбання необхідних ресурсів / і яких/, скільки в них же є продукції, готової до реалізації і Ви отримаєте відповідь та чітке уявлення про механізм регулювання співвідношення між попитом і пропозицією в сучасних умовах.

Використання термінів /попит і пропозиція/, відмінних лише по звучанню, а не по суті, від прийнятої в практиці економічного обліку термінології не має ніякого логічного пояснення. Хіба що це виправдане потребою " теоретиків" прикрити " неначе новими " словами власну неспроможність /або небажання/ зрозуміти механізм відтворення економіки. Про якесь практичне значення неокласичної теорії , в її існуючому вигляді, крім заморочення голови студентам економічних спеціальностей, говорити не доводиться. Як говориться, Моська гаває, а Слон /економічна практика/ іде /куди не розуміє, але йде/.

Останній "крик" теорій вартості - це теза про те, що в сучасних умовах не праця, а знання та інформація є джерелами вартості. Накінець, "дух" матеріалізувався! Починали за здоров'я, а закінчили за упокій.

Гроші - це спосіб умовної порівняльної оцінки різних видів майна в процесі реального , або потенційного економічного обміну. Якщо є гроші, то під ними повинні розумітись конкретні види майна, якщо цього немає , то, відповідно, і грошей немає. З іншого боку, якщо є майно, то обов'язково повинна існувати його грошова оцінка, іншого у впорядкованій економічній системі бути не може. Головна функція грошей в процесі відтворення майна,- перетворення продукції в ресурси. Якщо під грошима розуміють щось інше, крім майна, - природнє середовище /землю/, або людей, то це не гроші, а лише їх ілюзія.

Основні функції грошей - це порівняльна оцінка різних видів майна та встановлення середнього рівня витрат майна /собівартості/ на виробництво певного виду продукції в межах тієї економічної системи, в якій даний вид грошей є загальним еквівалентом, - ціни. Прийняті інші функції грошей /засіб обігу, нагромадження і платежу/ слід напевно, трактувати дещо по-іншому, щоб ні в кого не склалось помилкової ілюзії, неначе гроші є якоюсь самостійною субстанцією, абстрагованою від натурально-речової форми майна: засіб грошової оцінки майна в

процесі його обміну; засіб оцінки запасів майна; засіб реєстрації факту обміну майном. Світові гроші існують лише в тій мірі, в якій існує світовий /міжнародний/ продуктообмін.

Визначення ціни, як грошового вираження вартості товарів, слід було б конкретизувати: ціна - це грошове вираження середніх / суспільних/ витрат майна на виробництво одиниці продукції / середньо-суспільна собівартість/.

Постановка питання про суперечності, як джерело та рушійну силу розвитку "товарного" виробництва здається недостатньо продуманою. Виходить, що для стимулювання розвитку економіки уряд повинен створити максимум суперечностей /чим він, здається, і займається/. Чим буде більше суперечностей, - тим краще будемо жити? Досить абсурдна постановка питання. Факт пожару є джерелом для будівництва будівлі? Можливо стимулом, але аж ніяк не джерелом. На практиці головна економічна суперечність проявляється в різниці між ціною і собівартістю. То виходить, що чим більше відхилень /прибуток, збиток/, тим краще? Невже це характеризує економічну стабільність? Якщо економічна теорія це стверджує, то тим самим визнає , що вона сама по собі є дестабілізуючим фактором відтворення економіки.

Економічна теорія прагне сформулювати економічні закони. Але той хаотичний , ніяк не систематизований матеріал, що подається , аж ніяк не можна назвати системою економічних законів, оскільки він не дає відповіді на актуальні питання економічної практики. Серед них такі. Що конкретно слід розуміти під економікою? Як співвідносяться між собою природнє середовище, суспільство і майновий комплекс /економіка/, як три різнорідні, але тісно поєднані і взаємозалежні системи? В чому полягає зміст економічної свободи людини і які прородно-суспільні умови для її гарантування необхідні? За якими принципами формуються , і за якими повинні формуватись економічні системи суспільства, починаючи з первинного рівня,- майнового комплексу окремої

людини? Що є базовим рівнем економіки? Яка схема і закономірності процесу відтворення майна? Відповіді на наведені і подібні питання і повинні складати систему економічних законів. Проте, їх марно шукати в економічних теоріях сучасності.

Виділяється ринкове господарство, як щось особливе. Ринок, як середовище обміну між людьми майном існував та існує об'єктивно. Тому незрозуміло, для чого акцентувати увагу на очевидному , без чого немає ні суспільства, ні економіки. Протипоставлення ринку і командно-адміністративної економіки надто примітивне, оскільки не береться до уваги, що продуктообмін присутній як в першому, так і в другому варіанті господарювання.

Вказано, що суб'єктами ринкового господарства можуть бути практично всі та описується , хто є суб'єктом ринку /продуктообміну/ в сучасних умовах. Констанція цих фактів позбавлена будь-якого натяку на науку. Адже, при розгляді цих питань слід було б очікувати грунтованого аналізу і висновків. Чому існує саме така, а не інакша структура ринку, що її формою, в чому її недоліки і позитивні елементи? Хто є первинним елементом ринку, як економічної системи? Що визначає і що повинно визначати рівні економічної системи

"держава" ? Яка структура ринку є оптимальною і чому?

Виділяються ринки: споживчих товарів і послуг, інвестицій і капіталу, праці. Якщо є ринок споживчих товарів і послуг, то чому економічна теорія не помічає ринку виробничих товарів і послуг? Ринок - це, з економічної точки зору , обмін майном і нічим іншим. Тому незрозуміло, як можна виділяти ринок інвестицій і капіталу /в його прийнятому фінансовому розумінні/, як щось окреме /гроші без майна, як окрема субстанція, не існують/, адже це також ринок /обмін/ майна? Ринок праці. Работоргівля? Як можна в сучасному "супердемократичному" суспільстві говорити про демократію і

права людини, одночасно з цим продаючи і купуючи людей /навіть завуальовуючи цей в формулу " торгівля працею"/?

Зазначається , що ринкова інфраструктура є важливим і складним утворенням. Власне про "утворення" , як щось цілісне і системне говорити не доводиться. Існує безліч інституцій та інформаційних каналів, які концентрують і передають економічну інформацію. Але, водночас, немає єдиного центру концентрації і координації обігу економічної інформації ні в певної території , ні на будь-якому рівні суспільного об'єднання людей /на рівні влади/. Організація діяльності таких центрів і налагодження роботи відповідних комунікацій, які охоплюють усю економічну інформацію без винятку і гарантують її вільний обіг є прямою і безпосередньою функцією органів влади усіх рівнів.

Розгляд вченими-економістами існуючого хаотичного стану ринкової /вірніше економічної/ інфраструктури, в якій відсутні системні горизонтальні і вертикальні зв'язки, адекватні рівням суспільних об'єднань людей, як нормального, є не лише помилковою, а й шкідливою точкою зору. Таким чином у суспільства формується ілюзія, що існуючий хаотичний стан економіки /як у нас, так і за кордоном/ є чимось нормальним, виправданим і безальтернативним. А реклама /замість необхідної економічної інформації / у її існуючому вигляді - це взагалі порушення будь-яких , так широко декларованих , прав людини. Можливо комусь і подобається бути піддослідним кроликом психоаналітиків з хворою уявою, - автору ні. Якщо хтось не розуміє, яка його роль, як споживача реклами, -то стільки й його щастя.

Є спроба виділення функцій ринку. Якщо ринок - це середовище , в якому здійснюється економічний обмін, тобто поняття абстрактне /як стверджує економічна теорія/, то про які його функції йде мова? Хтось один " затеоретизувався", а інші добросовісно це повторюють, як ченці молитву, навіть не задумуючись над змістом "молитви".