Методи обліку витрат та виробництво та калькулювання собівартості продукції

Під методом обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції розуміється сукупність прийомів організації документування й облікового відображення виробничих витрат, що забезпечують визначення фактичної собівартості продукції і необхідної інформації для контролю за процесом її формування .

Слід зазначити, що класифікація методів обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції є об'єктом наукових дискусій. Тому узвичаєної класифікації методів не вироблено. У Типовому положенні по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості продукції в промисловості названі три методи обліку витрат і калькулювання фактичної собівартості продукції: нормативний, попередільний і позамовний.

Всю сукупність застосовуваних методів обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції можна класифікувати по двох напрямках:

1) по оперативності контролю за виробничими витратами: нормативний метод і методи обліку минулих витрат;

2) по об'єктах обліку виробничих витрат і калькулювання: методи обліку по деталях, виробам, групам виробів, процесам, переділам, виробництвам, замовленням.

Нормативний метод обліку і калькулювання собівартості продукції характеризується тим, що:

1) на кожний вироб на основі діючих норм і кошторисів витрат складається попередня калькуляція нормативної собівартості виробу;

2) протягом місяця ведеться облік змін діючих норм для коригування нормативної собівартості;

3) облік фактичних витрат ведеться роздільно по нормах і відхиленням від них.

У ідеальному випадку, якби протягом місяця усі витрати на підприємстві відповідали діючим нормам, фактична собівартість виробу відповідала би нормативній.

Фактична собівартість продукції при нормативному методі визначається як алгебраїчна сума нормативних витрат, змін норм і відхилень від норм:

С_ф=С_н±В±З,де

С_ф- фактична собівартість продукції;

С_н - витрати по нормах;

В - відхилення від норм;

З - зміни норм.

Кожний із названих елементів повинний бути документально оформлений. Всі зміни норм фіксуються в спеціальному документі «Сповіщення про зміну норм», відхилення - у сигнальних первинних документах.

Істотною відмінністю між нормативним і ненормативним методами є те, що при ненормативних методах усі відхилення від планових (кошторисних) витрат можуть бути виявлені лише після закінчення виробничого процесу. Таким чином, облікові дані не представляють можливості безпосереднього втручання в процес виробництва і впливу на його результати через відсутність даних про відхилення.

При нормативному методі відхилення виявляються на конкретній технологічній операції, що дозволяє визначити місце виникнення відхилення, причину, ініціатора (якщо відхилення позитивне) або винуватця (якщо воно негативне).

Виявлені відхилення дозволяють керівництву управляти собівартістю продукції і водночас калькулювати фактичну собівартість виробу шляхом додання до нормативної собівартості виробу відповідної суми відхилень від норм по кожній статті.

Друга група методівобліку і калькулювання собівартості продукції характеризується тим, що фактичні витрати протягом місяця накопичуються і розподіляються між об'єктами обліку і калькулювання. Відхилення від планової собівартості виявляються після завершення калькулювання одиниці кожного виробу.

Метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукціїї по замовленням використовується в індивідуальному і дрібносерійному виробництві. Це: машино- і приладобудування, судо- і авіабудування, виробництво турбін, блюмінгів, ремонтів і т.д.

При використанні даного методу об'єкт обліку й об'єкт калькулювання збігаються: ними є окреме виробниче замовлення. Кожному замовленню присвоюється окремий номер, який є обов'язково присутнім у всіх документах про видатки на це замовлення. На кожне замовлення відкривається картка аналітичного обліку витрат і випуску, в якій вказується назва і тип виробу, що виготовляється, найменування замовника, строк закінчення замовлення, планова собівартість його.

Прямі витрати відносяться на кожне замовлення на підставі первинних документів. ВУЕМО, загальновиробничі та загальногосподарські витрати розподіляються між замовленнями пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників або по другому , передбаченому галузевою інструкцією, принципу.

Необхідність у розподілі витрат між готовою продукцією і НЗВ відпадає, тому що фактична собівартість виробів, виготовлених за замовленням, визначається лише після його виконання.

При виготовленні за замовленням декількох виробів фактична собівартість кожного з них визначається шляхом ділення усіх витрат на кількість виробів, випущених по даному замовленню.